Постанова

від 26.07.2016 по справі 910/27683/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2016 р. Справа№ 910/27683/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Кропивної Л.В.

За участю представників:

від позивача: Швед Я.О. ( довір. №37 від 26.01.16);

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р.

у справі № 910/27683/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот»

про виселення, зобов'язання вчинити дії, стягнення 19 091,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про

- виселення відповідача з орендованого майна, а саме частини вестибюлю загальною площею 13,0 кв. м., що знаходиться за адресою станція метро «Площа Льва Толстого»;

- зобов'язання відповідача у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що належать відповідачу та знаходяться за адресою станція метро «Площа Льва Толстого»;

- стягнення з відповідача 17 542,77 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за червень - вересень 2015 року, 1 471,75 грн. пені та 76,77 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р., повний текст якого складений 31.05.2016р., у справі № 910/27683/15 позов задоволено повністю.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладений між сторонами договір оренди № 34-Упр(Ор)-10 від 01.06.2010р. припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на якій його було укладено, а відтак, відсутні правові підстави для продовження користування відповідачем комунальним майном, що є підставою для задоволення позовних вимог про виселення відповідача з орендованого майна та зобов'язання демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що йому належать.

Також суд першої інстанції зазначив і про те, що доказів сплати орендної сплати за період з червня 2015 року по вересень 2015 року матеріали справи не містять, що є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за вказаний період, а також сум пені та 3 % річних.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Грот» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/27683/15 від 26.05.2015р. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Грот» послалось на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосував норми матеріального права.

В обгрнутування вказаної позиції відповідач послався на ті саме обставини що й в суді першої інстанції,а саме на те, що позивач не є належним орендодавцем спірного майна та, відповідно, належним позивачем за цим позовом.

Крім того відповідач зазначив і про те, що внаслідок припинення подачі електричного струму до спірного торгівельного кіоску відповідач з 01.04.2015р. та по даний час не має можливості використовувати спірне майно згідно цільового призначення, а відтак, відповідач є звільненим від виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за період після 01.04.2015.

Також відповідач зазначив і про те, що заявлені позивачем позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого майна та зобов'язання здійснити демонтаж конструкцій він вважає неналежними способами захисту цивільних прав, оскільки належним способом захисту цивільних прав позивача у цій справі може бути присудження примусового виконання відповідачем обов'язку в натурі, а саме - зобов'язання відповідач виконати зобов'язання за п. 7.5 договору оренди шляхом передачі відповідачем на користь позивача орендованого приміщення за актом приймання-передачі.

Крім того відповідач послався на безпідставність задоволення позовних вимог про стягнення пені, оскільки суд першої інстанції дійшовши висновку про припинення дії спірного договору оренди задовольнив позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої після закінчення строку його дії, що не відповідає положенням чинного законодавства України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2016р. розгляд апеляційної скарги призначено на 26.07.2016р.

26.07.2016р. в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився представник відповідача.

Враховуючи те, що відповідач про час та місце розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, явка сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, про причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, судова колегія, з урахуванням думки представника позивача ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.06.2010р. позивач, як орендодавець, та відповідач, як орендар, уклали договір оренди від № 34-Упр(Ор)-10 (далі Договір) (а.с. 16-18), в п. 1.1 якого погодили, що орендодавець на підставі рішення Київради № 860/860 від 18.12.2008 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу) визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими оргороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря) за адресою: станція метро «Площа Льва Толстого» для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1. Договору об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект" огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 13,0кв.м. згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину Договору.

Відповідно до п.2.4 Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі позивача.

01.08.2010р. сторонами Договору підписано акт приймання-передачі майна в оренду (а.с.19), яким сторони встановили, що відповідно до Договору позивач передав, а відповідач прийняв частину вестибюлю станції метро «Площа Льва Толстого», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) загальною площею 13,0кв.м.

Згідно з п. 9.1 Договору, Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 860/860 діє з 01.06.2010р. до 30.05.2013р.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на закінчення строку дії Договору, вимагаючи зобов'язати відповідача повернути позивачу орендоване майно.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що через відсутність заперечень уповноваженої на це особи якою не є позивач щодо продовження строку дії Договору протягом місяця після закінчення строку дії Договору, строк його дії продовжився на аналогічний строк, тобто до 29.05.2016р.

Отже, для вирішення по суті позову слід встановити, чи закінчився строку дії Договору та, відповідно, чи є вказаний Договір продовженим.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності, до якого відноситься спірне майно, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частина 1 ст. 763 ЦК України встановлює, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Частина 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлює, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, можливість продовження дії договору оренди на той же термін і на тих же умовах законодавець поставив у залежність, зокрема, від відсутності волевиявлення жодної із сторін про припинення цього договору у зв'язку із закінченням терміну його дії, та зазначив про те, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки.

03.06.2013р. позивач направив відповідачу повідомлення про припинення дії договору оренди (а.с. 21), в якому, з посиланням на те, що з 27.07.2012 набрали чинності Правила пожежної безпеки у метрополітенах згідно з пунктом 2.19 яких в метрополітені забороняється розміщувати об'єкти комерційного, та соціально-побутового призначення на платформах та балконах станцій і в переходах пересадочних вузлів, у підземних і надземних вестибюлях (за винятком автоматів із продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації), на поверхні землі в межах півкола радіусом 20м від площини дверей у напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом "Вхід" та "Вихід" (на виходах із підземних переходів, які не мають дверей, відлік слід виконувати від центра площини краю останньої сходинки; розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у підвуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу), з огляду на що позивач повідомляє про припинення та відмову від продовження дії Договору та просить, у відповідно до п. 4.14 Договору протягом 10 календарних днів з моменту отримання даного повідомлення звільнити об'єкт оренди від тимчасової огороджуючої конструкції (кіоску) та передати орендоване майно по акту приймання-передачі.

На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи залучено копії фіскального чеку від 03.06.2013 та опису вкладення (а.с. 22-23).

Щодо посилань відповідача на неотримання вказаного листа через те, що позивачем його було направлено за адресою іншою, ніж вказана Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, слід зазначити таке.

Як слідує зі матеріалів справи при укладення Договору відповідачем було зазначено 2 адреси, а саме: 01014, м. Київ, вул. Струтинського, 4 (юридична адреса) та 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, (фактична адреса).

Вищезгадане повідомлення про припинення дії договору оренди позивач відповідачу направив за адресою 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, тобто за адресою, вказаною самим відповідачем в Договору як фактичною адресою.

В п.4.12 Договору сторони погодили, що про зміну поштових, розрахунково-платіжних та інших реквізитів відповідач письмово повідомляє позивача у 10-ти денний термін.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача відповідачем про зміну фактичної адреси, а відтак направляючи повідомлення на адресу зазначену відповідачем у договорі як свою фактичну адресу позивач діяв у відповідності до приписів чинного законодавства.

Відповідно до п.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі, в тому числі закінчення строку, на який його було укладено.

При цьому, щодо посилань відповідача на відсутність у позивача як права на звернення до суду з цим позовом, так і права самостійно приймати рішення про передачу або відмову у передачі в оренду комунального майна слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з приписами ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Пунктом 5.2 Статуту позивача, передбачено, що майно позивача є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Спірне майно закріплено за позивачем на праві повного господарського відання наказом Головного управління комунальної власності м. Києва № 98 від 23.04.2003р. (а.с.127-128).

Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Отже, враховуючи, що майно, передача в оренду якого є предметом Договору, закріплене за позивачем на праві господарського відання, а згідно з п. 3.2 Статуту позивача предметом його діяльності є, зокрема, надання в оренду приміщень, обладнання іншим підприємствам та установам, саме позивач має достатній обсяг повноважень як повідомляти відповідача про припинення дії Договору, так і звертися до суду з позовом про витребування майна після закінчення строку його дії.

Також колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що зі змісту п.п. 9.2, 9.3 Договору слідує, що продовження строку дії Договору відбувається виключно на підставі рішення Київради та має бути оформлено у письмовій формі, тобто шляхом підписання відповідної додаткової угоди, проте докази про прийняття Київрадою відповідно рішення та укладення сторонами відповідної додаткової угоди в матеріалах справи відсутні, що є додатковою підставою вважати закінченим строк дії Договору.

Слід зазначити і про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2016р. у справі № 910/29264/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грот" до Комунального підприємства "Київський метрополітен" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та 2. Київська міська рада про визнання продовженим (пролонгованим) договору оренди від 01.06.2010 №34-Упр (Ор) -10 на термін до 29.05.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016р., встановлено, що Договір є припиненим з 30.05.2013р.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч.3 ст. 4 ГПК України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, судові рішення Європейського суду з прав людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, а відтак, судове рішення у справі № 910/29264/15 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 910/27683/15, не можуть їм суперечити.

Водночас згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже факти, встановлені судом під час вирішення справи № 910/29264/15, зокрема, припинення Договору з 30.05.2013р., визнаються колегією суддів такими, що не потребують доведення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту припинення Договору з 30.05.2013р. у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до п. 7.5 Договору, у разі закінчення строку дії Договору або при його розірванні відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії Договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.

Пунктом 4.14 Договору сторони визначили, що відповідач після припинення дії Договору та у разі відмови у продовженні Договору зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі позивачу.

Пунктом 8.5.6 Договору встановлено, що у разі припинення дії цього договору орендар звільняє орендовану частину приміщення вестибюлю станції метро «Площа Льва Толстого» в термін, визначений в п. 4.14. договору, від своїх огороджуючи конструкцій.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи припинення Договору, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу об'єкт оренди та демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, проте матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем вказаного обов'язку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідача з орендованого майна, а саме частини вестибюлю загальною площею 13,0 кв. м., що знаходиться за адресою станція метро «Площа Льва Толстого» та зобов'язання відповідача у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що належать відповідачу та знаходяться за адресою станція метро «Площа Льва Толстого». Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання відповідача на те, що заявлені позивачем позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого майна та зобов'язання здійснити демонтаж конструкцій він вважає неналежними способами захисту цивільних прав, колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що спростовуються положеннями чинного законодавства, зокрема ст. 16 ЦК України та ст. 19 ГК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 17 542,77грн. заборгованості по сплаті орендної плати за червень - вересень 2015 року, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Зі змісту п. 4.14 Договору слідує, що оплата по Договору нараховується позивачем та сплачується відповідачем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів передачі відповідачем позивачу об'єкту оренди за актом приймання-передачі, в той час як відповідач, виходячи з умов Договору має сплачувати орендну плату до фактичного повернення спірного майна за актом приймання-передачі, колегія суддів погоджується з наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за червень - вересень 2015 року в сумі 17 542,77 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на приписи п. 4.14 Договору, якими встановлено, що оплата по Договору нараховується позивачем та сплачується відповідачем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі, посилання відповідач на те, що внаслідок припинення подачі електричного струму до спірного торгівельного кіоску відповідач з 01.04.2015р. та по даний час не має можливості використовувати спірне майно згідно цільового призначення, а відтак, відповідач є звільненим від виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за період після 01.04.2015р. колегією суддів до уваги не приймаються.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 76,77 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 76,77 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 471,75 грн. слід зазначити що за приписами ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт припинення дії Договору з 30.05.2013р., у позивач відсутні правові підстави для нарахування пені з 30.05.2013р.з посиланням на умови Договору.

Оскільки докази про наявність між сторонами іншого укладеного в письмовій формі правочину щодо нарахування пені за прострочення зобов'язання по сплаті орендної плати за період після 30.05.2013р. (дати припинення Договору) відсутні, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 471,75 грн. слід відмовити. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 471,75 грн. відмовляється.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2016р. у справі № 910/27683/15 підлягає зміні, позов задовольняється частково.

Враховуючи вимоги викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» підлягає частковому задоволенні.

Судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. у справі № 910/27683/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. у справі № 910/27683/15 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. у справі № 910/27683/15 в такій редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Грот» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 19, ідентифікаційний код 19246324) з орендованого майна, а саме частини вестибюлю загальною площею 13,0 кв. м., що знаходиться за адресою станція метро «Площа Льва Толстого».

Стягувач - Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913).

3.Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Грот» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 19, ідентифікаційний код 19246324) у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Грот» та знаходяться за адресою станція метро «Площа Льва Толстого».

Стягувач - Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 19, ідентифікаційний код 19246324) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913) 17 542 (сімнадцять тисяч п'ятсот сорок дві) грн. 77 коп. боргу по орендній платі, 1 471 (одну тисячу чотириста сімдесят одну) грн. 75 коп. пені, 76 (сімдесят шість) грн. 77 коп. - 3% річних, 3 544 (три тисячі п'ятсот сорок чотири) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. В решті позову відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 19, ідентифікаційний код 19246324) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 120 (сто двадцять) грн. 53 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/27683/15.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді О.М. Баранець

Л.В. Кропивна