Рішення

від 05.03.2012 по справі 5006/33/5/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.03.12 р. Справа № 5006/33/5/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Толкунової Л.О., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт», м.Донецьк (ідентифікаційний код 24459950)

до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, м.Горлівка (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

про стягнення неустойки у розмірі 1091,79грн., інфляції в сумі 175,25грн., 3% річних у розмірі 211,32грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 13.02.2012р.,

від відповідача: ОСОБА_4 за договором про надання правової допомоги від 22.12.2011р.

В судовому засіданні 29.02.2012р.

оголошено перерву до 05.03.2012р.

на підставі ст. 77 Господарського

процесуального кодексу України.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Магніт», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, м.Горлівка про стягнення неустойки у розмірі 25710,00грн., інфляції в сумі 175,25грн., 3% річних у розмірі 211,32грн.

Ухвалою від 06.01.2012р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №5006/33/5/2012, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р. в частині здійснення своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого виникли підстави для нарахування інфляційних втрат у розмірі 175,25грн., неустойки в сумі 25710,00грн., 3% річних у розмірі 211,32грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р., додатків №1, №2, №3, №4, №5, №9, №10 до договору, актів надання рекламних послуг за березень 2011р., квітень 2011р., за травень 2011р., за червень 2011р., за липень 2011р., за серпень 2011р., вимоги №24/11-1 від 24.11.2011р. та доказів її отримання, банківських виписок, податкових накладних, рахунків-фактури.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 530, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

14.02.2012р. представником позивача надано в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України заяву про зменшення позовних вимог, за якою останній зменшує розмір суми неустойки та просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 1091,79грн., інфляцію у розмірі 1091,79грн., 3% річних у розмірі 211,32грн.

З огляду на вищевикладене, господарський суд в подальшому здійснює розгляд справи з урахуванням вищевказаної заяви.

Представник позивача виклав позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача 14.02.2012р. надав заяву, за якою зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки договір на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р. не підписував, чий підпис міститься в договорі на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р. останньому невідомо. Також відповідач усно зазначив, що оплату наданих послуг відповідачем було здійснено на підставі усної домовленості про надання послуг, однак печатка, відбитком якої скріплено підпис відповідача в договорі на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р., належить відповідачу. Крім того, відповідач клопотав про проведення судової почеркознавчої експертизи та клопотав про виклик в судове засідання директора ТОВ «Магніт» для з'ясування питання: з ким конкретно укладався договір №01/11-22 від 01.03.2011р. та ким підписувався договір з боку відповідача.

29.02.2012р. позивачем надано заперечення щодо призначення експертизи, за яким останній вважає недоцільним та необґрунтованим призначення вказаної експертизи.

За приписами ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Дослідивши вищевказане клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, господарський суд дійшов висновку про відсутність потреби в проведенні вищевказаної експертизи, у зв'язку із чим, вищевказане клопотання не підлягає задоволенню.

Також відповідачем 05.03.2012р. надано заяву про порушення кримінальної справи, за яким останній просить суд в порядку ст. 97 КПК України направити дану заяву за належністю відповідному прокурору м.Донецька для вирішення питання про порушення кримінальної справи проти посадових осіб ТОВ «Магніт» м.Донецьк за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України. Відповідно до вказаної заяви відповідач зазначив, що службовими особами ТОВ «Магніт» м.Донецьк подано до господарського суду Донецької області договір на розміщення зовнішньої реклами з підробленим підписом ОСОБА_2, з метою заволодіння грошовими коштами останнього в розмірі 26096,57грн. Службові особи ТОВ «Магніт» м.Донецьк умисно внісши у договір на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р., як до офіційного документу, завідомо неправдиві відомості шляхом підробки підпису, з метою заволодіння грошовими коштами та завдання матеріальних збитків останньому в розмірі 26096,57грн., що у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, і вважається тяжкими наслідками, вчинили злочин, передбачений ч.2 ст. 366 КК України. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі №5006/33/5/2012, за яким останній просить зупинити провадження у справі у зв'язку з надсиланням господарським судом матеріалів до слідчих органів за заявою ОСОБА_2 про порушення кримінальної справи проти службових осіб ТОВ «Магніт» м.Донецьк за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України.

Дослідивши вищевказані клопотання господарський суд зазначає, що саме Господарський процесуальний кодекс України визначає порядок вирішення господарських спорів. Тому посилання відповідача на норми Кримінально-процесуального кодексу України як на правове обґрунтування своїх вимог є невірним.

Однак, дослідивши в сукупності всі матеріали справи та вимоги відповідача, господарський суд повідомляє наступне, відповідно до приписів ст. 90 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Так, враховуючи всі обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування вищевказаних приписів ст. 90 Господарського процесуального кодексу України. Також суд не вбачає потреби у зупиненні провадження у справі.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що заяви відповідача про порушення кримінальної справи та про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягають.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників сторін, суд встановив:

01.03.2011р. між ОСОБА_1 особою - підприємцем ОСОБА_2 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Магніт» (виконавець) укладено договір на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується на умовах, передбачених договором надати рекламні послуги по розміщенню рекламних плакатів на рекламних засобах виконавця у м.Донецьку, їх технічне обслуговування, а замовник зобов'язується здійснювати оплату на умовах цього договору (п.1.1. Договору).

На момент розгляду справи до матеріалів справи не надано а ні змін, ні доповнень щодо виконання умов договору, крім тих, що додані до позовної заяви.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами погоджено вартість послуг та порядок їх оплати за договором.

За п.8.2. Договору дія договору починає свій перебіг у момент укладення договору і діє до 31 грудня 2011р. включно, але не менше всього строку фактичного розміщення рекламного плакату замовника на рекламному засобі виконавця.

Відповідно до п.3.1. Договору приймання-передачі виконаних робіт оформляється актом про надання послуг, підписаним учасниками цього договору складеним за даними з адресної програми.

Пунктом 3.2. Договору виконавець направляє замовнику акт про надання рекламних послуг за кожний місяць надання послуг, а замовник протягом десяти днів з дати направлення акту про надання рекламних послуг зобов'язаний його підписати, поставити на ньому печатку та передати виконавцеві один екземпляр оригінала підписаного акту або мотивовані зауваження по ньому. Зауваження щодо не розміщення реклами, або неналежного її розміщення має підтверджуватися доказами.

Так, сторонами підписані акти надання рекламних послуг за березень 2011р., квітень 2011р., за травень 2011р., за червень 2011р., за липень 2011р., за серпень 2011р. на суму 41400,00грн., які містять посилання на Договір та підписи скріплені відбитками печаток. Отже, суд робить висновок, що вищевказані послуги за Договором прийняті замовником без заперечень.

За п.4.1. Договору вартість рекламних послуг (розміщення) визначається в адресній програмі.

Так, вищевказані адресні програми, копії яких містяться в матеріалах справи, підписані з обох сторін та підписи скріплені відбитками печаток сторін.

Відповідно до п.4.2. Договору рекламні послуги сплачуються щомісячно одним платежем, оплата за кожний місяць сплачується замовником у розмірі вказаному у п.4.1. договору до 25 числа поточного місяця за наступний, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті на банківський рахунок виконавця, який зазначений в цьому договорі.

Однак, оплату вищевказаних послуг за квітень 2011р., за травень 2011р., за червень 2011р., за липень 2011р., за серпень 2011р. відповідач здійснив з порушенням строку, встановленого Договором, про що свідчать банківські виписки, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг та підпадає під регулювання статей 901-907 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо твердження відповідача, що останній не підписував договір на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р. господарський суд зазначає наступне.

Так, за поясненнями відповідача печатка на Договорі, якою скріплено спірний підпис, належить відповідачу. Акти виконаних робіт, як зазначив відповідач, підписані ним особисто. Крім того, вищевказані акти містять посилання на Договір, як на підставу надання вказаних вище послуг. Відповідно до банківських виписок в призначенні платежу зазначено оплату послуг саме за період, в який надавались вищевказані послуги.

Таким чином, господарський суд дослідивши в сукупності всі матеріали справи, дійшов висновку, що саме Договір є підставою здійснення послуг, надання яких відображено в актах надання послуг за березень 2011р., квітень 2011р., за травень 2011р., за червень 2011р., за липень 2011р., за серпень 2011р.

Посилання відповідачу на те, що печатку останнього було викрадено спростовується матеріалами справи. Зокрема, з наданої відповідачем постанови про порушення кримінальної справи та прийняття до свого провадження від 02.10.2011р. вбачається, що серед переліку викраденого майна заявником не зазначено печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. Крім того, викрадення майна відповідача відповідно до вищевказаної постанови відбулось 01.10.2011р., тобто після укладення договору на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р.

Доказів, які підтверджують втрату печатки на момент укладення Договору та підписання актів, відповідачем господарському суду не представлено.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії податкових накладних, в яких міститься посилання на спірний Договір, та які, за усним поясненням відповідача, приймались до податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що твердження відповідача, що останній не підписував договір на розміщення зовнішньої реклами №01/11-22 від 01.03.2011р. є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності.

Відповідно до п.7.3. Договору забезпечення виконання обов'язків замовника за надання рекламних послуг є неустойка, яка сплачується виконавцю у розмірі одного відсотку від несплаченої суми вартості наданих рекламних послуг за кожен день прострочення сплати платежів у строки встановлені договором.

За частино 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пенею.

За приписами ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок неустойки та 3% річних, судом встановлено, що позивач не вірно здійснив розрахунок Так, початок нарахування неустойки на суму 4500,00грн. за актом за березень 2011р. позивач визначив 01.03.2011р., тоді як Договором порядок здійснення першого платежу сторони не передбачили. Оскільки, сторонами в Договорі не був погоджений строк здійснення першого платежу та замовником зобов'язання щодо його сплати виконані до пред'явлення позивачем відповідної вимоги, суд дійшов висновку, про відсутність підстав нарахування на цю суму неустойки.

Здійснивши перерахунок 3% річних та неустойки самостійно за прострочення здійснення розрахунків за актами за квітень 2011р., за травень 2011р., за червень 2011р., за липень 2011р., за серпень 2011р., суд дійшов висновку, що суми стягнення, що підлягають задоволенню становлять: 3% річних у розмірі 190,16грн., неустойка у розмірі 982,89грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, судом встановлено, що при здійсненні вказаного розрахунку, позивачем допущено помилку в частині визначення суми нарахування.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат у відповідності з вимогами листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справВ» , господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 95,70грн.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, ч.1 ст. 530, ст.ст. 610, 612, 625, ст.ст. 901, 903 Цивільного кодексу України; ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт», м.Донецьк до відповідача, ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, м.Горлівка про стягнення неустойки у розмірі 1091,79грн., інфляції в сумі 175,25грн., 3% річних у розмірі 211,32грн. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 (84693, Донецька область, м. Горлівка, вул.Комарова, буд. 4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р 26002051803061 в Дон РУ Приватбанк, МФО 335496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт» (83000, м.Донецьк, бул.Пушкіна, 2А, ідентифікаційний код 24459950, п/р 26002900000167 в ПАТ «ОСОБА_5 Розвитку», МФО 380719) неустойку у розмірі 982,89грн., інфляції в сумі 95,70грн., 3% річних у розмірі 190,16грн., судовий збір у розмірі 73,22грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 05.03.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2012р.

Суддя Сич Ю.В.