Рішення

від 13.07.2016 по справі 914/1115/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2016р. Справа№ 914/1115/16

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: до відповідача-1: до відповідача-2:Приватного підприємства В«НелліВ» , м.Миколаїв Товариства з обмеженою відповідальністю В«ОСОБА_1 - ОПТВ» , с.Муроване Пустомитівського району Львівської області Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, смт.Перегінське Рожнятівського району Івано-Франківської області про: про визнання недійним правочину купівлі-продажу рубальної машини УРМ (МРБ)-10 від 12.05.2011р., який фіктивно укладений між ТзОВ «Маст-Опт» та ФОП ОСОБА_1, як такий що умисно спрямований ФОП ОСОБА_2 на заволодіння майном ПП «Неллі», і тому суперечить інтересам держави і суспільства

Суддя Кітаєва С.Б.

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_3 - представник (довіреність в матеріалах справи), ОСОБА_4 - представник (довіреність в матеріалах справи)

Права та обов'язки згідно ст. ст. 20, 22 ГПК України суд роз'яснив представникам відповідача-2. Заяви про відвід судді не надходили. Клопотань про технічну фіксацію від сторін не надходило.

Суть спору: позов заявлено приватним підприємством «Неллі» до товариства з обмеженою відповідальністю «Маст-ОПТ» та до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним фіктивного правочину - усного договору купівлі-продажу рубальної машини УРМ-10, 1986р., який укладено між ФОП ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маст-ОПТ».

Ухвалою від 26.04.2016 року порушено провадження у справі і прийнято позовну заяву до розгляду, судове засідання призначено на 01.06.2016р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

Ухвалою від 01.01.2016 року судом витребувано у Сихівського районного суду м.Львова належну копію вироку Сихівського районного суду м.Львова від 29.07.2013р. у справі №1329/5120/2012 та за клопотанням позивача розгляд справи відкладено на 15.06.2016 року для надання можливості подати додаткові документи та пояснення по справі.

15.06.2016 року в документообігу господарського суду зареєстровано поступлення від відповідача 2, ФОП ОСОБА_2Й, заперечень на позовну заяву, датованих 14.06.2016року, з підстав наведених у яких відповідач 2 просить в позові відмовити.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 15.06.2016р. забезпечив, вимог ухвал суду від 26.04.2016р. та від 01.06.2016р. не виконав, подав в судовому засіданні клопотання у якому просив суд не залучати в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» та ПАТ «Путилівський лісокомбінат», оскільки вважає, що ці юридичні особи не є сторонами оспорюваного правочину, тому їх права та інтереси проголошеним рішенням порушені не будуть.

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання 15.06.2016р. не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Вимог ухвал суду від 26.04.2016р. та від 01.06.2016р. не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, проти позову не заперечив.

Відповідач-2 явку повноважних представників в судове засідання 15.06.2016р. забезпечив, з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву позовні вимоги заперечив.

З підстав, зазначених в ухвалі від 15.06.2016 року, розгляд справи відкладався на 23.06.2016 року. Ухвалою повторно витребувано копію вироку Сихівського районного суду м.Львова від 29.07.2013р. у справі №1329/5120/2012 та зобов»язано сторони виконати у повному обсязі вимоги суду згідно ухвал у справі.

23.06.2016р. за вх.№26585/15 позивачем подано уточнення до позовної заяви, з підстав наведених у якому та керуючись ст.203, ч.1 ст.206, ст.215, ст.228, ч.2 ст.234, ст. ст. 655, ст.656, 658 ЦК України, ст. ст.20, 180, 181 ч.2 ст.202, ч.1 ст.207 ГК України , ч.2 ст.15 ГПК України просить позовні вимоги задоволити та визнати недійсним усний договір курівлі-продажу рубальної машини УРМ-Б, 1986р., який укладений між ФОП ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю «МАСТ-Опт» та який підтверджений видатковою накладною №54 від 12.05.2011р., актом прийому передачі рубальної машини, квитанціями до прибуткового касового ордеру №58 від 11.05.2011р. та №60 від 12.05.2011р.

23.06.2016р. (вх.№3319/16) в суді зареєстровано подане позивачем кдлпотаня про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи, у зв»язку із поданням до справи додаткових доказів та заяви про уточнення позовних вимог.

23.06.2016р. за вх.№26588/16 позивачем подано клопотання про проведення розгляду справи колегіально у складі трьох суддів.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 23.06.2016р. забезпечив. Подані клопотання підтримав.

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання 23.06.2016р. не забезпечив.

Відповідач-2 явку повноважних представників в судове засідання 23.06.2016р. забезпечив.

З підстав зазначених в ухвалі від 23.06.2016 року суд прийняв до розгляду уточнення до позовних вимог за вх.№26585/16 від 23.06.2016 року,продовжив строки розгляду справи на п»ятнадцять днів з 30.06.2016 року, відклав розгляд справи на 13.07.2016 року надавши відповідачам можливість висловити свою позицію стосовно заявлених вимог вже із врахуванням пожданого позивачем уточнення, відхилив клопотання позивача про залучення до участі у справі в статусі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лісова промислова заготівельна компанія» і ПАТ «Путильський лісокомбінат» з тих мотивів, що позивачем не доведено наявність юридичного інтересу цих осіб у даній справі, повторно витребував у Сихівського районного суду належну копію вироку від 29.07.2013 року у справі №1319/5120/2012 пр.№1/464/18/13 з відміткою суду про дату набрання ним законої сили. та відклав розгляд справи на 13.07.2016 року.

05.07.2016 року за вх.№28631/16 в суді зареєстровано поступлення від позивача клопотання про витребування додаткових доказів, а саме, у Пустомитівського відділення Галицької ОДПІ копії акту невиїзної камеральної перевірки ТзОВ "Маст-ОПТ", акту від 15.09.2011 року №841/152/31773946 з питань дотримання податкового законодавства з тих причин, що на адвокатські запити представника позивача такі докази йому не надано.

Ухвалою від 13.07.2016 року виправлено допущену описку в абзаці 7 описової частини ухвали господарського суду Львівської області від 23.06.2016 року по справі №914/1115/16.

08.07.2016 року у клопотанні про долучення доказів (вх.№29059/16) позивач просить долучити до матеріалів справи копію постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.02.2015р. та копію ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.08.2015р.

13.07.2016р. за вх.№29585/16 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить про визнання недійним правочину купівлі-продажу рубальної машини УРМ (МРБ)-10 від 12.05.2011р., який фіктивно укладений між ТзОВ «Маст-Опт» та ФОП ОСОБА_1, як такий що умисно спрямований ФОП ОСОБА_2 на заволодіння майном ПП «Неллі» та застосування наслідків недійсності передбачених статтею 216 ЦК України.

13.07.2016р. за вх.№29584/16 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів, які судом прийнято і приєднано до матеріалів справи.

13.07.2016р. за вх.№29586/16 позивач подав заяву про відсутність у інших судах і компетентних органах спору щодо визнання недійсним, фіктивним, або удаваним правочину купівлі-продажу між ТОВ «Маст-Опт» та ФОП ОСОБА_2 за заявою ПП «Неллі».

13.07.2016р. за вх.№29587/16 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів..

13.07.2016р. за вх.№29588/16 до суду поступило клопотання у якому виражено прохання про розгляд справи 13.07.2016р. за відсутності представника позивача ОСОБА_6, яке судом прийнято і приєднано до матеріалів справи.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 13.07.2016р. не забезпечив.

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання 13.07.2016р. не забезпечив.

Відповідач-2 явку повноважних представників в судове засідання 13.07.2016р. забезпечив, в судовому засіданні представниками подано заперечення на уточнення до позовної заяви, які в подальшому зареєстровані в системі документообігу суду за вх.№29749/16 та приєднані до матеріалів справи.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено у Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу , не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог іт.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи хз її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об»єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру . Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнової вимоги , то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення.

Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Поряд з цим відповідно до п.2.13 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними), за умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об»єднання відповідних вимог судових збір підлягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру.

Подавши заяву про збільшення розміру позовних вимог позивач не дотримався вищенаведених вимог: у заяві йдеться про збільшення розміру немайнових вимог, що є фактично (як зазначено у п.3.11 Постанови пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р.) поданням ще одного позову, що , як наслідок несе зміну як предмету, так і підстав позову, що є неприпустимим в силу положень ч.4 ст.22 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено про прийняття до розгляду заяви вх.29585/16 від 13.07.2016р. в частині вимоги «про визнання недійним правочину купівлі-продажу рубальної машини УРМ (МРБ)-10 від 12.05.2011р., який фіктивно укладений між ТзОВ «Маст-Опт» та ФОП ОСОБА_1, як такий що умисно спрямований ФОП ОСОБА_2 на заволодіння майном ПП «Неллі», і тому суперечить інтересам держави і суспільства», та про відмову в частині вимоги про застосування наслідків недійсності передбачених статтею 216 ЦК України, оскільки в цій частині заява спрямована на одночасну зміну підстав і предмету позову (доповнення додатковою вимогою), що не передбачено положеннями ч.4 ст.22 ГПК України.

Приймаючи в частині до розгляду зазначену заяву, виходячи з її змісту , а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд виходив з того, що не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права, посилання суду в рішенні на інші, ніж зазначено позивачем, норми права.

В судовому засіданні представниками відповідача-2, у зв'язку з поданням позивачем в день розгляду справи додаткових документів та заяви про збільшення розміру позовних вимог, подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та виготовлення з них копій. (в подальшому зареєстроване в системі документообігу суду за вх.№29743/16 та приєднанк до матеріалів справи).

Зважаючи на строки розгляду справи, подання позивачем додаткових документів та заяви про збільшення розміру позовних вимог в день розгляду справи, суд приходить до висновку про доцільність оголошення перерви до 17:00 год. 13.07.2016р. для надання представникам-2 можливості ознайомитись з поданими позивачем 13.07.2016р. документами та заявою про збільшення розміру позовних вимог. В засіданні оголошена перерва та надані матеріали справи представникам відповідача 2 для ознайомлення та виготовлення копій.

Після ознайомлення з матеріалами справи, 13.07.2016р. за вх.№29750/16 відповідачем-2 подано письмові пояснення з додатковими доказами.

Після закінчення оголошеної перерва судом продовжено судове засідання.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 13.07.2016р. не забезпечив.

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання 13.07.2016р. не забезпечив.

Відповідач-2 явку повноважних представників в судове засідання 13.07.2016р. забезпечив.

В судовому засіданні суд приступив до розгляду справи по суті:

З підстав, наведених у поданих до справи запереченняих, поясненнях представники відповідачі 2 просять у задоволенні позовних вимог, із врахуванням поданої 13.07.2016 року позивачем заяви, відмовити.

Судом оглянуто в процесі розгляду справи оригінали документів, які в копіях подані відповідачем 2.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача, яке поступило до суду 05.07.2016 року та зареєстровано за вх.№28631/16 про витребування додаткових доказів, а саме у Пустомитівського відділення Галицької ОДПІ копії акту невиїзної камеральної перевірки ТзОВ "Маст-ОПТ", акту від 15.09.2011 року №841/152/31773946 з питань дотримання податкового законодавства з тих причин, що на адвокатські запити представника позивача такі докази йому не надано, оскільки таке клопотання подано з порушенням вимог ст.38 Господарського процесуального кодексу України, поскільки відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд , розглянувши клопотання позивача про розгляд справи колегіально, у складі трьох суддів, керуючись положеннями ст.4-6 ГПК України, дійшов висновку про відмову у задоволенні цього клопотання.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як зазначено у п.2.3 Постанови пленуму ВГСУ №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом ( частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з»ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення.

Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов'язки сторін, серед яких, зокрема, право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов'язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед'явлення до нього позову.

Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»активного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено сторонам можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторін в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,69, 75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника позивача та представника відповідача 1, за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, заслухавши пояснення представників відповідача 2, судом встановлено.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.

Окружним адміністративним судом Івано-Франківської області 08 лютого 2016 року було винесено постанову у справі №809/412715 за позовом приватного підприємства «Неллі» до Управління Держпраці в Іванно-Франківській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про анулювання дозволу №117.14.26 від 05.05.2014 р. По даній справі предстаником ОСОБА_2,стверджує позивач, подано сфальсифіковані дані щодо укладення договору купівлі-продажу універсальної рубальної машини УРМ 1986 року, якими є видаткова накладна №54 від 12.05.2011 року, акт прийому передачі рубальної машини, квитанція до прибуткового касового ордеру №58 від 11.05.2011 року та №60 від 12.05.2011 року. Згідно видаткової накладної №54 від 12.05.2011р,акту прийому-передачі рубальної машини, вбачається, що рубальна машина УРМ-Б , 1986р., належить ОСОБА_2 Вважає, що укладений між ТОВ «Маст- Опьт» та ФОП ОСОБА_2Й фіктивний правочин підлягає до визнання недійсним, оскільки рубальна машина УРМ-10 (МРБ-10) є власністю приватного підприємства «Неллі», оскільки на підставі договору №136/76 купівлі-продажу від 1 липня 2004 року між ТОВ «Українська лісова промислова заготівельна контора та Путилівським лісокомбінатом, що підтверджується накладною №16 ( на відпуск матеріалів на сторону) від 20 липня 2007 року) на підставі рішення правління Путилівського лісокомбінату, русальну машину було передано ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія», а у подальшому, на підставі видаткової накладної №РН-0000557 від 30 листопада 2010 р. ТзОВ «Українська промислова заготівельна компанія» передала рубальну машину УРМ-1- (МРБ-10) ПП «Неллі», на що у ПП «Неллі» є підтверджуючі документи , у т.ч. паспорт 555.00 ПС на рубальну машину УРМ-10 (МРБ-10).

Позивач також стверджує про те, що рубальна машина була передана на відповідальне зберігання ОСОБА_2, як комерційному директору ПП «Неллі», що підтверджується її розпискою від 24.06.2014 року слідчому СВ Рожнятівського РВ УМВС України в Івано-Форанківській області старшому лейтенанту міліції, однак всупереч зазначеному вона вважає себе власником рубальної машини.

В обґрунтування заявлених вимог має місце також посилання позивача на вирок Сихівського районного суду міста Львова у кримінальній справі №1319/5120/2012, яким як пояснює позивач, визнано ТзОВ «Маст-Опт» фіктивним, яке в свою чергу уклало усний договір купівлі-продачу рубальної машини з ОСОБА_2Й, що свідчить про фіктивність самої угоди.

Крім того, підтвердженням того, що ПП «Неллі» є власником рубальної машини УРМ-10,1986р позивач вважає є те, що машина розміщена на території виробничої бази по вул.М.Рильського,26, смт.Рожнятів Рожнятівського району Івано-Франківської області, а ця територія виробничої бази на підставі договору купівлі-продажу частини виробничої бази смт.Брошнів-Осада Рожнятівського району Івано-Франківської області від 20 січня 2012 року за адресою вул.М.Рильського, 26 в с.Рожнятів, належить ПП «Неллі».

Посилається позивач також на те, що при укладенні усного договору купівлі-продажу рубальної машини сторонами не погоджено у встановленій формі істотні умови правочину (договору купівлі-продажу), що вважає підставою для визнання цього договору недійсним.

Стверджує, що не підтверджено жодним доказом, що на момент вчинення купівлі-продажу рубальної машини ТзОВ «Маст-ОПТ» (продавець) являвся належним власником рубальної машини, тому оспорюваний правочин не відповідає вимогам ст.658 ЦК України, а отже суперечить його вимогам і є недійсним згідно ст.ст.203,215 ЦК України.

ПП «Неллі» мало відносини з ТзОВ «Маст-ОПТ» , проте як свідчить витяг з акту податкової перевірки всі фінансово-господарські операції з цим підприємством не спричинюють реального настання правових наслідків. ДПІ у Пустомитівському району Львівської області проведена документальна невиїзна перевірка ТзОВ «Маст-Опт» з питань дотримання вимог податкового та іншого ззаконодавства за період з 01.03.2011р. по 30.04.2011 та 01.06.2011 по 31.08.2011 та задокументувала в акті недійсність правочинів ТОВ «Маст-Опт».

В обгрунтування заявлених позовних вимог має місце посилання позивача і на те, що правочини укладені ТзОВ «Маст-Опт» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб

Рубальна машина УРМ-10 (МРБ-10) належить ПП «Неллі» на підставі договору купівлі-продажу №ДГ-8-ТЗ від 04.01.2010 та передана у власність позивача на підставі видаткової накладної №РН-00000557 від 30.11.2010 р., актом прийому-передачі від 30.11.2010 року; рубальна машина УРМ-10(МРБ-10), паспорт 555.00 ПС, належала ТОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» на підставі договору купівлі-продажу, який підтверджено накладною №16 на відпуск матеріалів на сторону від 20.07.20007р., відтак укладеним між відповідачами договором порушені права позивача, стверджує останній.

Відповідно до статей 17 та 22-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та у зв»язку із розглядом справи №914/1115/16, за електронним запитом за №21979857 станом на 08.04.2016 року судом отримано Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з відомостями про відповідача 1 та встановлено: повне найменування юридичної особи та скорочене найменування (Товариство з обмеженою відповідальністю «МАСТ-ОПТ», ТзОВ «МАСТ-ОПТ», ідентифікаційний код юридичної особи - 31773946; місцезнаходження юридичної особи: 81121, Львівська область, Пустомитівський район, село Муроване; дата державної реєстрації юридичної особи - 14.12.2001; прізвище, ім»я, по батькові керівника юридичної особи - ОСОБА_7; дані про перебування юридичної особи в процесі припинення, дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи - відсутні.

Відповідно до статей 17 та 22-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та у зв»язку із розглядом справи №914/1115/16, за електронним запитом за №21979781 станом на 08.04.2016 року судом отримано Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з відомостями про відповідача 2 та встановлено: прізвище , ім»я та по-батькові фізичної особи-підприємця: ОСОБА_2; реєстраційний номер фізичної особи-підприємця в ЄДР: 200009927813; місце проживання: 77662, Івано-Франківська область, Рожнятівський район, селище міського типу Перегінське, Шашкевича, будинок 70А; дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця - 21.12.2005; види діяльності: лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві, надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, лісопильне та стругальне виробництво тощо. Дані про перебування фізичної особи-підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності відсутні.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованихКонституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб»єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з»ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб»єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обовязку зобов»язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб»єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв»язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.1, п.1 ч.2 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст.207 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Отже, письмовою формою вважається таке оформлення правочину, яке забезпечує фіксацію змісту правочину в одному або в кількох документах.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом оглянуто надані представниками відповідача 2 оригінали документів, а саме видаткової накладної №54 від 12 травня 2011 року, квитанцій до прибуткового касового ордера №58 від 11.05.2011 року на суму 9 000,00 грн. і №60 від 12.05.2011 р. на суму 8000,00 грн, акту прийому -передачі русальної машини УРМ-Б-ДО-51 (заводський номер №5 від 06.1986 року), на які посилається позивач в обґрунтування заявлених ним вимог, а також - паспорт ДО-51.00.000 ПС на машину рубальну барабанну ДО-51 , наявний у відповідача 2 та встановлено наступне.

Квитанцією до прибуткового касового ордера №58 від 11.05.2011 року на суму 9 000,00 грн. і квитанцією №60 від 12.05.2011 р. на суму 8000,00 грн. відповідач 2 перерахував відповідачу 1 кошти, як оплату за рубальну машину ДО-51. По видатковій накладній №54 від 12 травня 2011 року ТзОВ «Маст-Опт» передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняла рубальну машину ДО-51 в кількості однієї штуки загальною вартістю ( з ПДВ) 17 000,00 грн. Видаткова накладна підписана постачальником ( ТЗОВ «Макст-Опт»), одержувачем (ФОП ОСОБА_2Й), завірена їх гербовими печатками. Видаткова накладна підписана без будь-яких зауважень чи претензій постачальника, одержувача щодо товару, його якості, кількості, вартості тощо. В Акті прийому передачі рубальної машини , який підписаний та завірений печатками товариства і ФОП, засвідчено, що ТзОВ «Маст-Опт» передало у власність ФОП ОСОБА_2 машину рубальну барабанну УРМ-Б-ДО-51 ( заводський номер 5 від 06.1986 року випуску, яка відповідає технічній документації 1895,00 і визнана придатною до експлуатації), а ФОП ОСОБА_2 прийняла вищевказану рубальну машину 12 травня 2011 року. Сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Аналогічні приписи містяться і в частині першій статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, що має письмову форму. Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Вищого господарського суду України від 30.01.2013 року у справі №5006/12/191пд/2012, від 01.06.2010 року у справі №14/361, від 01.11.2011 року у справі №45/96.

Таким чином, між ТзОВ «Маст-ОПТ» та ФОП ОСОБА_2 було укладено у спрощеній формі договір купівлі-продажу рубальної машини УРМ-Б-ДО-51 (заводський №5 від 06.1986 року випуску).

Відсутність підписаного між сторонами договору у вигляді окремого документу не спростовує виникнення між відповідачами договірних відносин купівлі-продаж у спрощеній формі, передбаченій ч.ч. 1, 3 статті 181 ГК України.

Видаткова накладна, акт приймання -передачі рубальної машини містить оригінальні печатки як постачальника, ТзОВ «Маст-ОПТ» , так і отримувача товару (покупця) ФОП ОСОБА_2

Суд виходить із того, що наявність печаток постачальника і покупця на видатковій накладній, на акті приймання-передачі є свідченням скріплення не підпису осіб, які ці документи підписали, а самого документа. Крім того, доказів втрати ТзОВ «Маст-Опт» печатки та доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки товариства чи вироку суду по факту незаконного використання печатки відповідача 1 матеріали справи не містять. Позивач не надав до справи належних доказів звернення до правоохоронних органів стосовно обставин незаконного використання печатки ТзОВ «Маст-ОПТ» при підписання видаткової накладної №54 від 12 травня 2011 року та акту приймання-передачі рубальної машини а відповідачі на такі обставини не посилаються.

Як свідчать матеріали справи відбулось реальне виконання договору купівлі-продажу рубальної барабанної машини УРМ-Б-ДО-51 ( заводський № 5 від 06.1986 року випуску): ТзОВ «Маст-ОПТ» передало товар, ФОП ОСОБА_2 оплатила вартість рубальної барабанної машини УРМ-Б-ДО-51 по погодженій з продавцем ціні станом на момент передачі машини, а відтак сторони зазначили в акті приймання-передачі про те, що претензій одна до одної не мають.

Предметом даної угоди було придбання ФОП ОСОБА_2 рубальної барабанної машини ДО-51, заводський номер 5, індекс 101256, виготовлення червня 1986 року, про що свідчить технічна документація , наявна у відповідача 1 та первинні документи, які підтверджують господарську операцію з купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) , а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.334 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв»язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуження без зобов»язання доставки.

Матеріали справи не містять вироку у кримінальній справі , яким би підтверджувалось незаконне заволодіння ФОП ОСОБА_2 рубальною барабанною машиною УРМ-Б-ДО-51 ( заводський № 5 від 06.1986 року випуску) по вищеперелічених документах.

Відповідно ж до ст.35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної , є обов»язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для справи.

Поряд з цим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що являється власником рубальної машини МРБ-10 (МРБ-10), паспорт на рубальну машину 555,00ПС, рік випуску 1986, яку ПП «Неллі» придбало у ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія», що підтверджується видатковою накладною №РН-0000557 від 30.11.2010 року, а до цієї події зазначене товариство придбало рубальну машину у Путилівського лісокомбінату , в підтвердженням чого позивач посилається на накладну на відпуск матеріалів на сторону від 20 липня 2007 року, договір купівлі-продажу №136/76 від 01 липня 2004 року та видаткову накладну №РН-0000557 від 30.11.2010 року.

Згідно накладної №16 на відпуск матеріалів на сторону від 20 липня 2007 року ЗАТ «Путилівський лісокомбінат» відпустив ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія рубальну машину УРМ-10 (МРБ-10) вартістю 50 000,00 грн. ( паспорт 555.00ПС). З відомостей у видатковій накладній встановлено, що постачальник , ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» , відпустив одержувачу, ПП «Неллі» , на підставі Догоовору №ДГ-8-ТЗ від 04.01.10 р. (однак, не договору №136/76 від 01.07.2004р., як стверджує позивач) рубальну машину УРМ-10 (МРБ-10) вартістю 36000,00 грн. ( з ПДВ).

Слід зауважити, що предметом Договору №136/76 купівлі-продажу від 01 липня 2004 року була обумовлена в цьому договорі лісопродукція і згідно договору ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» була покупцем, а Путильськимй лісокомбінат - продавцем.

Згідно ж Паспорту 555.00 ПС на машину рубальну моделі МРБ-10, на який посилається позивач в підтвердження його права власності на рубальну машину, вбачається найменування машини - машина рубальна, модель -МРБ-10, рік випуску - 16.11.1984 року, заводський №17кс.

Таким чином, не підтверджуються матеріалами справи доводи позивача : по-перше, що йому належить на праві власності рубальна барабанна машина 1986 року випуску, власником якої є ФОП ОСОБА_2, як не підтверджується і те , що саме цю рубальну барабанну машину ПП «Неллі» придбало у ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія».

Документи справи, на які посилається сам же позивач, свідчать про те, що йде мова про дві різні рубальні машини. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Крім того, такого ж висновку дійшов і Івано-Франківський окружний адміністративний суд у справі №809/4127/15, який розглядав справу за позовом ПП «Неллі» до Держпромгірнагляду про аналювання дозволу №117.14.26 від 05.05.2014 року на виконання робіт підвищеної небезпеки (експлуатація рубальної машини УРМ-Б-ДО-51) і в своїй постанові від 08.02.2016 року зазначив, що посилання ПП «Неллі» на ту обставину, що ОСОБА_2 для отримання оскаржуваного дозволу подала сфальсифіковані дані щодо універсальної рубальної машини УРМ-Б 1986 року, оскільки дане устаткування належить ПП «Неллі» , не заслуговує на увагу і спростовується видатковою накладною №54 від 12.05.2011 року, актом прийому передачі рубальної машини, квитанціями до прибуткового касового ордеру №58 від 11.05.2011 року та №60 від 12.05.2011 року, з яких вбачається , що рубальна машина належить ОСОБА_2

В задоволенні позову суд відмовив.

Приватне підприємство «Неллі» оскаржувало постанову Івано-франківськолго окружного адміністративного суду до Львівського апеляційного адміністративного суду .Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016р. справа №876/1718/16 апеляційну скаргу ПП «Неллі» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 року по справі №809/4127/15 за позовом приватного підприємства «Неллі» до управління Держпраці в Івано-Франківській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про анулювання дозволу, суд визнав вважати неподаною та повернути апелянту, оскільки ПП «Неллі» не виконало вимог ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2016 року , а тому є підстави для повернення апеляційної скарги.

Отже, постанова Івано-Франківсько окружного адміністративного суду , проголошена «Іменем України», чинна. ПП «Неллі» не використало свого права на апеляційне оскарження. За наведеного, посилання ПП «Неллі» у даній справі на те, що у справі №809/4127/15, яка розглядалась окружним адміністративним судом Івано-Франківської області представником ФОП ОСОБА_2 подано сфальсифіковані дані щодо укладення договору купівлі-продажу рубальної машини , якими є видаткова накладна №54 від 12.05.2011 року, акт прийому передачі рубальної машини, квитанції до прибуткового касового ордеру №58 від 11.05.2011 року та №60 від 12.05.2011 року, є голослівним, некоректним ( з огляду на те, що судовий акт проголошений «Іменем України» у справі №809/4127/15 набрав законної сили) та таким, що не не знаходить свого підтвердження на рівні належних та допустимих доказів.

Факт отриманння ФОП ОСОБА_2 дозволу №117.14.26 від 05.05.2014 року на виконання робіт підвищеної небезпеки (експлуатація рубальної машини УРМ-Б-ДО-51) підтверджує те, що придбання ФОП ОСОБА_2 рубальної барабанної машини було направлене на реальне її використання в господарській діяльності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. (стаття 32 цього Кодексу).

Як зазначено у п.2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями), письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії ( стаття 36 ГПК).

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять в предмет доказування з даної справи.

Під належністю доказів розуміється наявність об»єктивного зв»язку між змістом судових доказів ( відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об»єктом судового пізнання.

Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення спору. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Елементами позову, його структурними складовими, які сукупно визначають його зміст , є предмет і підстава позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Не оцінюється судом як належний та допустимий доказ , що свідчить про наявність правових підстав для визнання недійсною укладеної відповідачами по справі угоди купівлі-продажу долучена позивачем незасвідчена ксерокопія розписки ФОП ОСОБА_2 на ім»я слідчого СВ Рожнятівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області старшому лейтенанту міліції ОСОБА_8, датована 24.06.2014 р. Додатково слід зазначити, що кримінальне провадження винесене до Єдиного реєстру досудового розслідування за №42014090220000009 від 10.04.2014 року , на яке у своєму клопотанні від 12.07.2016 року на ім»я начальника Рожнятівського РВ УМВС у Івано-Франківській області посилався адвокат ОСОБА_6 клопочучи про надання можливості ознайомитись із матеріалами кримінального провадження, та в межах розслідування якого була написана розписка, закрите Постановою «про закриття кримінального провадження» від 05 березня 2015 року, у зв»язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

Крім того, ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2014 року ( справа №350/810/14-ц номер провадження 4-с/350/8/2014 року) , встановлено, що копіями видаткових накладних №54,55 підтверджено , що майно яке не описане державним виконавцем ( а рубальна барабанна машина не описана) належить ФОП ОСОБА_2

З приводу вироку Сихівського районного суду м.Львова від 198.07.2013р., то як вбачається, даний документ свідчить про вчинення посадовою особою ТОВ «Маст-Опт» злочину щодо завищення податкових кредитів. Серед контрагентів ФОП ОСОБА_2 не вказано. ТОВ «Маст-Опт», є діючим суб»єктом господарювання, що підтверджується долученим до матеріалів справи Спецвитягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов»язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення ( укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні , в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як завзначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» ( далі - постанова Пленуму ВГСУ №11 від 29 травня 2013 року) за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови ( умов) може свідчити про його неукладеність, а не про недійсність.

Як зазначено у п.3.11 Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29 травня 2013 року фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, тобто, укладаючи його знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При фіктивному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою і умисно. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При розгляді таких справ суди мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла без наміру створення правових наслідків, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент укладення правочину.

У п.24 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" теж вказується, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Верховний Суд України при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 232, 234 ЦК Українизазначив, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК Українинеобхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя (див. постанову Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14).

На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин відповідає вимогам діючого законодавства і обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було.

До матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що оспорюваний правочин є фіктивним і що його вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Відповідних обставин судом не встановлено.

Суудом встановлено, що на виконання оспореного правочину сторонами (відповідачами у справі) було вчинено дії по передачі майна від продавця до покупця, та дії по оплаті вартості отриманого майна покупцем.

За наведеного вище, підстави вважати даний правочин фіктивним відсутні.

Як передбачено ст.288 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Дана норма містить перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Як зазначено у п.3.7 Постанови пленуму ВГСУ № 11 від 29 травня 2013 року, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

використання всупереч законові державної або комунальної власності;

незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

відчуження викраденого майна;

виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

За змістом частини першої статті 208 ГК України стягнення в доход держави одержаного чи належного за зобов'язанням здійснюється лише в тих випадках, коли завідомо суперечний інтересам держави і суспільства господарський договір був повністю або частково виконаний хоча б однією з сторін. Якщо за наявності наміру сторін договір не був виконаний, він визнається недійсним без застосування наслідків, передбачених цією статтею.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін . Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем всупереч вказаних норм не надано суду належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу або однією зі сторін, зокрема не надано вирок суду, постановлений у кримінальній справі, на підтвердження обставини завдання шкоди державним інтересам і суспільства.

Таким чином, позивачем не доведено суду тієї обставини, що договір порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним у силу закону.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, позивачем не доведено порушення інтересів держави та суспільства укладеним договором купівлі-продажу.

Крім того, позивач не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що оспорюваним правочином на час його вчинення, були порушені його права та охоронювані законом інтереси.

Оскільки, обставини на яких грунтутються позовні вимоги, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, позивач не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що оспорюваним правочином на час його вчинення, були порушені його права та охоронювані законом інтереси, судом не виявлено інших підстав для визнання зазначеного правочину недійсним, є підстави для відмови у визнанні недійсним оспорюваного правочину.

За вищенаведених обставин суд приходить до висновку , що у позові слід відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати (судовий збір в розмірі 1378,00 грн.) покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.1, 2, 12, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,суд -

ВИРІШИВ :

В позові відмовити повністю.

Повний текст рішення, із врахуванням вихідних днів 16.07.16р. та 17.07.2016р, виготовлено 20.07.2016р.

Суддя Кітаєва С.Б.