Постанова

від 07.09.2016 по справі 914/1115/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа № 914/1115/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Зварич О.В.

Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання: Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Неллі» б/н від 11.08.2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2016р.

у справі № 914/1115/16

за позовом:Приватного підприємства «Неллі», м.Миколаїв

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маст - ОПТ», с.Муроване Пустомитівського району Львівської області

до відповідача 2: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, смт.Перегінське Рожнятівського району Івано-Франківської області

про визнання правочину недійсним

за участю представників:

від позивача: Родіков Т.В. - довіреність № 1-1/05/01/16 від 05.01.2016 року

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: ОСОБА_4 - довіреність № 637 від 08.08.2014 року

ВСТАНОВИВ:

ПП «Неллі» звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до ТзОВ «Маст-ОПТ» та до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійним правочину купівлі-продажу рубальної машини УРМ (МРБ)-10 від 12.05.2011р.

Рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/1115/16 (суддя Кітаєва С.Б.) в позові відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ПП «Неллі подало апеляційну скаргу б/н від 11.08.2016 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2016 року прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що вчиняючи правочин віл імені ТзОВ «Маст- Опт» ОСОБА_5 в момент вчинення правочину не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідачами не подано відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідачем-2 подано до суду клопотання б/н від 07.09.2016 року (вх. № 01-04/6534/16 від 07.09.2016 року), в якому просить відкласти розгляд даної справи та надати можливість останньому подати свої заперечення на апеляційну скаргу та докази, які мають важливе значення при розгляді даної справи. Дане клопотання судом відхилене.

Відповідач-1 участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Згідно видаткової накладної №54 від 12.05.2011р. та акту прийому-передачі рубальної машини, вбачається, що ТзОВ «Маст-Опт» передало ФОП ОСОБА_2 у власність рубальну машину УРМ-Б, 1986р. Позивач стверджує, що при укладенні усного договору купівлі-продажу рубальної машини сторонами порушено його права, договір є фіктивним та таким що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави і суспільства.

Окрім цього, позивач посилається на постанову Окружного адміністративного суду Івано-Франківської області 08.02.2016 року у справі № 809/4127/15, якою відмовлено в позові ПП «Неллі» до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про анулювання дозволу НОМЕР_1 від 05.05.2014 р. Позивач зазначає, що у справі № 809/4127/15 позовні вимого обґрунтовані тим, що представником ОСОБА_2 подано сфальсифіковані дані щодо укладення усного договору купівлі-продажу універсальної рубальної машини УРМ 1986 року, якими є видаткова накладна №54 від 12.05.2011 року, акт прийому передачі рубальної машини, квитанція до прибуткового касового ордеру №58 від 11.05.2011 року та №60 від 12.05.2011 року.

Позивач вважає, що рубальна машина УРМ-10 (МРБ-10) є власністю ПП «Неллі. В обґрунтування зазначеного позивач посилається на: договір купівлі - продажу № 136/76 від 01.07.2004 року укладений між ТОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» та Путильським лісокомбінатом; накладну № 16 від 20.07.2007 року; видаткову накладну № РН-0000557 від 30.11.2010 року.

Також, позивач стверджує про те, що рубальна машина була передана на відповідальне зберігання ОСОБА_2, як комерційному директору ПП «Неллі».

Крім цього в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на вирок Сихівського районного суду міста Львова у кримінальній справі №1319/5120/2012 від 10.07.2013 року, яким (на думку позивача) визнано ТзОВ «Маст-Опт» фіктивним, яке в свою чергу уклало усний договір купівлі-продажу рубальної машини з ОСОБА_2, що свідчить про фіктивність самої угоди.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст.207 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Отже, письмовою формою вважається таке оформлення правочину, яке забезпечує фіксацію змісту правочину в одному або в кількох документах.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Квитанцією до прибуткового касового ордера №58 від 11.05.2011 року на суму 9 000,00 грн. і квитанцією №60 від 12.05.2011 р. на суму 8000,00 грн. відповідач 2 перерахував відповідачу 1 кошти, як оплату за рубальну машину ДО-51.

Згідно видаткової накладної №54 від 12 травня 2011 року ТзОВ «Маст-Опт» передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняла рубальну машину ДО-51 в кількості однієї штуки загальною вартістю ( з ПДВ) 17 000,00 грн. Видаткова накладна містить підписи представників ТзОВ «Маст-Опт» та ФОП ОСОБА_2, які завірені печатками.

Відповідно до акту прийому передачі рубальної машини, 12.05.2011 року ТзОВ «Маст-Опт» передало у власність ФОП ОСОБА_2 машину рубальну барабанну УРМ-Б-ДО-51 (заводський номер 5 від 06.1986 року випуску, яка відповідає технічній документації 1895,00 і визнана придатною до експлуатації), а ФОП ОСОБА_2 прийняла вищевказану рубальну машину. Зазначений акт містить підписи представників ТзОВ «Маст-Опт» та ФОП ОСОБА_2, які завірені печатками.

Судом встановлено, що між ТОВ «Маст- Опт» та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу рубальної машини УРМ-Б, 1986р., що підтверджується видатковою накладною №54 від 12 травня 2011 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №58 від 11.05.2011 року на суму 9 000,00 грн. і №60 від 12.05.2011 р. на суму 8000,00 грн.; актом прийому - передачі рубальної машини УРМ-Б-ДО-51 (заводський номер №5 від 06.1986 року).

Відповідно до ч.ч. 1, ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов"язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення ( укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні , в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено у п.3.11 Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29 травня 2013 року фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, тобто, укладаючи його знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При фіктивному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою і умисно. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При розгляді таких справ суди мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла без наміру створення правових наслідків, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент укладення правочину.

До матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що оспорюваний правочин є фіктивним. Відповідних обставин судом не встановлено.

Судом встановлено, що на виконання оспорюваного правочину сторонами (відповідачами у справі) було вчинено дії по передачі майна від продавця до покупця, та дії по оплаті вартості отриманого майна покупцем.

Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстави вважати що оспорюваний договір є фіктивним.

Необґрунтованими є посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки, вчиняючи правочин від імені ТзОВ «Маст-Опт», ОСОБА_5 в момент вчинення правочину не мав повноважень для підписання останнього.

Адже, відповідно до п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року N 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Враховуючи те, що згідно оскаржуваного договору покупцем було прийнято товар та оплачено його вартість, останній не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 241 ЦК України.

Щодо посилання позивача на те, що оскаржуваний договір порушує публічний порядок, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 288 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як зазначено у п.3.7 Постанови пленуму ВГСУ № 11 від 29 травня 2013 року, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Позивачем не доведено суду тієї обставини, що оспорюваний договір порушує публічний порядок.

Твердження позивача про те, що він є власником рубальної машини УРМ-Б-ДО-51 (заводський номер №5 від 06.1986 року) на підставі договору купівлі - продажу № 136/76 від 01.07.2004 року укладеного між ТОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» та Путильським лісокомбінатом; накладної № 16 від 20.07.2007 року; видаткової накладної № РН-0000557 від 30.11.2010 року, судом оцінюється критично.

Адже, предметом договору №136/76 купівлі-продажу від 01 липня 2004 року (укладеного між ТОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» (покупець) та Путильським лісокомбінатом (продавець)) є лісопродукція.

Згідно накладної на відпуск матеріалів на сторону №16 від 20.07.2007 року ЗАТ «Путилівський лісокомбінат» відпустило ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» рубальну машину УРМ-10 (МРБ-10) вартістю 50 000,00 грн. (паспорт 555.00ПС).

Згідно відомостей зазначених у видатковій накладній № РН-0000557 від 30.11.2010 року, постачальник, ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» відпустило ПП «Неллі» рубальну машину УРМ-10 (МРБ-10) вартістю 36000,00 грн. (з ПДВ) на підставі договору №ДГ-8-ТЗ від 04.01.10 р . (а не на підставі договору №136/76 від 01.07.2004р., як стверджує позивач). Предметом договору №136/76 купівлі-продажу від 01 липня 2004 року була лісопродукція і згідно договору ТзОВ «Українська лісова промислова заготівельна компанія» - покупець, а Путильськимй лісокомбінат - продавцем.

Згідно ж Паспорту 555.00 ПС на машину рубальну моделі МРБ-10, на який позивач посилається в підтвердження його права власності на рубальну машину, вбачається найменування машини - машина рубальна, модель -МРБ-10, рік випуску - 16.11.1984 року, яка не є предметом оскаржуваного договору.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що в постанові Окружного адміністративного суду Івано-Франківської області від 08.02.2016 року у справі № 809/4127/15 зазначено, що посилання ПП «Неллі» на ту обставину, що ОСОБА_2 для отримання оскаржуваного дозволу подала сфальсифіковані дані щодо універсальної рубальної машини УРМ-Б 1986 року, оскільки дане устаткування належить ПП «Неллі», спростовується видатковою накладною №54 від 12.05.2011 року, актом прийому передачі рубальної машини, квитанціями до прибуткового касового ордеру №58 від 11.05.2011 року та №60 від 12.05.2011 року, з яких вбачається, що рубальна машина належить ОСОБА_2

Позивачем не подано до суду доказів, які б підтверджували, що він є власником рубальної машини УРМ-Б-ДО-51 (заводський номер №5 від 06.1986 року).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Судом встановлено, що позивач не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що оспорюваним правочином на час його вчинення, були порушені його права та охоронювані законом інтереси.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено ПП «Неллі до ТзОВ «Маст-ОПТ» та до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійним правочину купівлі-продажу рубальної машини УРМ (МРБ)-10 від 12.05.2011р.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2016 року слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2016 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Зварич О.В.

суддя Хабіб М.І.