Ухвала

від 28.07.2016 по справі 369/1715/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/1715/15-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В. Провадження № 22-ц/780/3992/16 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В. Категорія 52 28.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

28 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини Управління ветеринарної медицини в м. Ірпені, Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Київській області, третя особа ОСОБА_4 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі , -

встановила:

У лютому 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

01 березня 2000 року відповідно до наказу № 382 він був прийнятий на посаду завідуючого Ірпінської лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, яка є структурним підрозділом Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини.

Відповідно до наказу № 54 від 10 листопада 2014 року позивач звільнений з займаної посади за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв»язку з тим, що з 20 жовтня по10 листопада 2014 року був відсутнім на робочому місці без поважних причин (прогул).

Таке звільнення позивач вважає незаконним, оскільки у зазначений період часу він був відсутнім на робочому місці з поважних причин - на підставі судових рішень він перебував під вартою та під домашнім арештом та не мав права покидати місце свого перебування з жовтня 2013 року до 13 лютого 2015 року.

14 лютого 2015 року о 7 годині ранку позивач з'явився на робочому місці в Ірпінській лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, однак дізнався про своє звільнення.

Позивач просив скасувати наказ про його звільнення як незаконний, зобов'язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки та поновити його на посаді завідуючого Ірпінської лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року позов задоволено.

Скасовано наказ № 54 від 10 листопада 2014 року за підписом начальника Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_4 про звільнення ОСОБА_3 з посади завідувача ДЛВСЕ в м. Ірпені у зв'язку з прогулом без поважних причин.

Зобов'язано Ірпінську міську державної лікарні ветеринарної медицини Управління ветеринарної медицини в м. Ірпінь внести запис про скасування наказу № 54 від 10 листопада 2014 року до трудової книжки ОСОБА_3 та поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішення суду, відповідач Києво-Святошинська районна державна лікарня ветеринарної медицини подали апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав його незаконності, порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду за захистом своїх трудових прав; позивач не повідомив відповідача про своє перебування під вартою, хоча мав таку можливість; 15 березня 2015 року прийнято наказ про припинення діяльності Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини, відбуло скорочення чисельності і штату працівників і на сьогодні не існує посади, яку за рішенням суду поновлено позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до п. 24 даної постанови при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

За змістом ст. ст. 40, 41 КЗпП України підставами для звільнення працівника згідно, зокрема, з п. 4 ст. 40 КЗпП України є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу (розпорядження) про припинення трудового договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено незаконно, оскільки ОСОБА_3 в період з 20 жовтня по 14 листопада 2014 року з поважних причин був відсутнім на робочому місці, у зв»язку з перебуванням під вартою на підставі судових рішень, що унеможливлювало його присутність на робочому місці

Такі висновки суду є правильними, оскільки відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 382 від 01.03.2000 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду завідуючого Ірпінської лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, яка є структурним підрозділом Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини.

4 жовтня 2013 року згідно ухвали Васильківського міськрайонного суду застосовано відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22 жовтня 2013 року до 18 години 00 хвилин.

В подальшому строки тримання під вартою продовжувались судом.

04 листопада 2014 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області міра запобіжного заходу позивачу була змінена на домашній арешт. Відповідно до вказаної постанови серед обов'язків домашнього арешту позивачу було заборонено покидати місце проживання за адресою АДРЕСА_1 всі 24 години на добу.

13 лютого 2015 року відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позивачу змінено покладений ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 04.1.2014 року на обвинуваченого ОСОБА_3 обов'язок, передбачений ч. 5 ст. 194 КПК України: цілодобово не залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язати обвинуваченого з 18 години вечора по 06 годину ранку наступного дня не залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до наказу № 54 від 10 листопада 2014 року за підписом начальника Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_4, позивач ОСОБА_3 звільнений з займаної посади за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв»язку з тим, що з 20 жовтня по 10 листопада 2014 року був відсутнім на робочому місці без поважних причин (прогул).

Таким чином, вищенаведені матеріали справи дійсно містять дані про те, що ОСОБА_3 був відсутнім на робочому місці з 20 жовтня по 10 листопада 2014 року, однак причин його відсутності були поважними, оскільки перебування під вартою та під домашнім арештом на підставі судових рішень, що набрали законної сили, унеможливлювало здійснення ОСОБА_3 своїх трудових обов'язків.

Отже, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_3 за п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки останній не вчиняв винних дій перед виданням відповідачем наказу про припинення трудового договору у зв»язку з прогулом.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі позивача, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, вірно виходив з конкретних обставин перебування позивача під вартою відповідно до вищевказаних рішень судів і дійшов вірного висновку про доведення неможливості позивача здійснювати свої трудові обов'язки, а відтак і про задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення як незаконного та поновлення позивача на роботі.

Крім того, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Згідно ст. 149 КЗпП Україн до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Не є обґрунтованими доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_3 законно звільнений на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, разом з тим матеріали справи не містять доказів додержання відповідачами передбачених статтями 147 - 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення. Так, не встановлено факту вчинення ОСОБА_3 дисциплінарного проступку у вигляді прогулу в період з 20 жовтня по 10 листопада 2014 року, враховуючи, що в цей період він знаходився під вартою на підставі судових рішень, його вина, вид та розмір заподіяної ним шкоди, відсутні письмові пояснення ОСОБА_3 як порушника дисципліни.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду за захистом своїх трудових прав, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.233 КзПП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач стверджує, що про своє звільнення дізнався 14 лютого 2015 року, коли о 9 год. був ознайомлений з наказом про звільнення та не допущений на робоче місце.

Як видно із штампу вхідної кореспонденції Києво-Святошинського районного суду Київської області, до суду з даним позовом ОСОБА_3 звернувся 16 лютого 2015 року ( а.с.1), тобто через два дні, як позивач дізнався про своє звільнення.

Відповідач не надав будь-яких доказів про те, що позивачу вручили копію наказу про його звільнення або видали трудову книжку раніше, ніж 14 лютого 2015 року, тому доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем місячного строку для звернення до суду за захистом своїх трудових прав не ґрунтуються на будь-яких доказах, є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про припинення Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини як підставу для відмови в позові колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до наказів Державної ветеринарної та Фітосанітарної служби України від 10 березня 2015 року та Головного Управління ветеринарної медицини в Київській області від 11 березня 2015 року «Про припинення діяльності Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини» припинено діяльність Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини( код ЄДРПОУ 25800871) шляхом її приєднання до Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини (код ЄДРПОУ 00718884) та створено комісію з цього питання ( а.с.66-68).

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 109 ЦК України припиненням юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Матеріали справи містять витяги з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про те, що Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини( код ЄДРПОУ 25800871) перебуває у стані припинення за рішення засновників, відомості про державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи відсутні.( а.с.181-184).

Отже, доводи апелянта про припинення Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини як юридичної особи не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, оскільки даних про припинення цієї юридичної особи в порядку, передбаченому ч.2 ст. 104 ЦК України не надано.

Доводи апеляційної скарги про скорочення посади завідувача державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені та само лабораторії з 01 квітня 2016 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції - 17 травня 2016 року, вказаних обставин не існувало, отже, суд першої інстанції не міг їх враховувати.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :