Рішення

від 04.06.2013 по справі 704/1115/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 червня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого: Дроботі В.В.

суддів: Фазикош Г.В., Власова С.О.

при секретарі: Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду від 9 жовтня 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 12 грудня 2012 року,

встановила:

Зазначеними рішеннями у вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ "Фольксбанк" про визнання недійсними:

- двох кредитних договорів,

- двох договорів поруки,

- чотирьох договорів іпотеки нерухомого майна,

відмовлено.

Також відмовлено у вимогах про:

- зняття заборони відчужень п'яти об'єктів нерухомого майна,

- вилучення п'яти записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,

- вилучення чотирьох записів з Державного реєстру іпотек.

В апеляційних скаргах позивачі просять основне та додаткове рішення скасувати, ухваливши нове, яким їх вимоги задовольнити. Вказують на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд неправильно застосував матеріальний закон при вирішенні справи. Окрім того, справа розглянута неповноважним складом суду.

Колегія суддів вважає, що скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно ч. 3 ст. 11 1 ЦПК України визначення судді для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності та з врахуванням обставин, які впливають на цей вибір.

За змістом цієї норми закону реєстраційні дані справи (довідка або протокол про визначення судді) повинні зберігатися в АСДС.

Після скасування ухвали суду першої інстанції по даній справі АСД Воловецького районного суду визначила для подальшого розгляду справи суддю Конепуда В.І. 21 серпня 2012 року цей суддя заявив собі самовідвід (т. 1, а.с. 150).

У зв'язку з цим 22 серпня 2012 року розпорядженням керівника апарату суду №65/01-08/12 було призначено повторний автоматичний розподіл справи (т. 1, а.с. 149).

Оскільки матеріали справи не містили даних щодо визначення судді місцевого суду для подальшого розгляду справи і це питання було порушено в апеляційній скарзі, апеляційний суд зажадав від керівника апарату Воловецького районного суду надати необхідну інформацію (довідку або протокол) - т. 2, а.с. 10).

Є доведеним, що ані довідки, ані протоколу про визначення судді для розгляду даної справи після заявленого 21 серпня 2012 року самовідводу АСДС не зберігає (т. 2, а.с 14-17).

Отже, розгляд справи суддею Софілканич О.А. та ухвалення нею рішень не можна вважати розглядом повноважним складом суду, адже окрім судді Коне пуда В.І., який заявив самовідвід, у вказаному місцевому суді працювали двоє інших суддів. У зв'язку з тим, що у справі відсутні реєстраційні дані АСДС щодо визначення судді для розгляду справи після 21 серпня 2012 року, колегія суддів вважає, що склад суду, який ухвалив основне та додаткове рішення по даній справі, не є повноважним.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України вирішення справи неповноважним судом є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Окрім того, цей суд є неповноважним з огляду на те, що він в порушення вимог ст. 114 ЦПК України прийняв до свого провадження і розглянув вимоги ОСОБА_1, який був стороною іпотечного договору, про визнання його недійсним (т. 1, а.с. 20-23).

Зі змісту цього договору видно, що його предметом є об'єкт нерухомості, який знаходиться в м. Виноградів. Отже, повноважним судом по розгляду цих вимог є Виноградівський районний суд.

По справі є доведеними та встановленими судом апеляційної інстанції слідуючі факти та обставини.

4 вересня 2007 року ВАТ "Електрон Банк" (попередник відповідача) та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, згідно умов якого банк надав позивачу кредит у розмірі 50 000 доларів США строком на 20 років під 12% річних з графіком погашення кредиту, зазначеного у додатковій угоді сторін (а.с. 8-10, 15, т. 1).

У забезпечення виконання цього договору в той же день банк, позичальник та ОСОБА_2 уклали договір поруки, згідно з яким останній прийняв на себе зобов'язання у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором сплатити кредитору основний борг,

заборгованість по процентах, а також неустойку (а.с. 16, т. 1).

Тоді ж, тобто 4 вересня 2007 року ВАТ "Електрон Банк" уклав з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 два іпотечні договори у забезпечення виконання зазначеного вище кредитного договору.

Згідно одного з них іпотекодавець - майновий поручитель ОСОБА_2 передав банку в іпотеку належне йому домоволодіння в АДРЕСА_1 вартістю 138 278 грн., за рахунок якого банк вправі був задовольнити свої вимоги у випадку порушення боржником основного зобов'язання (а.с. 17-19, т. 1).

Згідно другого іпотечного договору іпотекодавець ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належні йому земельну ділянку площею 0,0435 га вартістю 17 147,40 грн. в урочищі "Перевал" на території Гукливської сільської ради та незавершений будівництвом готель загальною площею 173,45 кв.м. у цьому ж населеному пункті вартістю 60 014 грн. (т. 2, а.с. 41-43).

10 вересня 2009 року ВАТ "Фольксбанк" (правонаступник ВАТ "Електрон Банк") та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, згідно умов якого банк надав позивачу кредит у розмірі 99 700 доларів США строком на 15 років під 12% річних з графіком погашення кредиту щомісячно не менш як 554 доларів США (т. 1, а.с. 11-14).

У забезпечення виконання цього договору в той же день банк, позичальник та ОСОБА_2, уклали договір поруки, згідно з яким останній у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором прийняв на себе зобов'язання сплатити кредитору основний борг, заборгованість по процентах та неустойку (т. 2, а.с. 38-40).

У вересні 2009 року ВАТ "Фольксбанк" уклав з майновими поручителями два іпотечні договори у забезпечення виконання другого кредитного договору.

16 вересня 2009 року ОСОБА_3 передала банку в іпотеку належну їй трьохкімнатну квартиру площею 140,5 кв. м. в АДРЕСА_2 вартістю 514 470 грн., за рахунок якої банк вправі був задовольнити свої вимоги у випадку порушення божником основного зобов'язання (т. 1, а.с. 20-23).

22 вересня 2009 року іпотекодавець ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належні йому чотири об'єкти нерухомості: земельну ділянку площею 0, 0700 га в АДРЕСА_1 вартістю 83 948 грн., земельну ділянку площею 0,0435 га в урочищі "Перевал" на території Гукливської сільської ради вартістю 30 570 грн., домоволодіння в АДРЕСА_1 площею 136,80 кв. м., вартістю 169 278 грн. та готельний комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 629,41 кв.м. в урочищі "Перевал" на території Гукливської сільської ради вартістю 2 071 540 грн. (т. 1, а.с. 24-28).

На виконання цих договорів приватні нотаріуси та державні реєстратори внесли відповідні записи до Державного реєстру правочинів та Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна.

Оспорюючи дійсність зазначених вище двох кредитних договорів позивачі зазначали, що банк при видачі кредитів діяв недобросовісно, намагався покрити свої власні ризики за їх рахунок, другий договір було укладено на вкрай невигідних умовах та внаслідок збігу важких обставин, у 2009 році другий кредит було видано не на споживчі цілі, а на погашення першого кредиту. Підвищення відсотків за кредитом та штрафні санкції за невиконання зобов'язання суперечать вимогам закону.

Колегія вважає, що в цій частині вимоги позивачів підлягають частковому задоволенню.

Доведено, що п. п. 4.4, 4.5 та 4.6 кредитного договору KF №54016 від 10 вересня 2009 року було передбачено право банку підвищувати процентну ставку залежно від облікової ставки НБУ або при настанні події, не залежної від волі сторін договору, яка має вплив на вартість кредитних ресурсів банку (т. 1, а.с. 12).

У зв'язку з прийняттям ЗУ №661-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", який набув чинності 10 січня 2009 року, дані положення кредитного договору є недійсним.

Що стосується інших доводів позову, то вони не заслуговують на увагу.

Як визнають самі позивачі умови кредитних договорів щодо погашення кредитів ними виконувались аж до 2 лютого 2011 року (т. 1, а.с. 4).

Отже, виконання позичальниками договорів протягом тривалого часу свідчить про їх дійсність та відсутність підстав для визнання їх недійсними, адже недійсність правочинів передбачає їх нечинність саме на час їх укладення, а не в процесі їх виконання.

Оспорюючи дійсність чотирьох іпотечних договорів позивачі зазначали, що вартість майна, переданого за цими правочинами банку в іпотеку, значно перевищує загальний розмір кредитів.

Колегія констатує, що за двома кредитними договорами позивачі одержали 149 700 доларів США, а ринкова вартість майна, переданого в іпотеку банку, становить 3 085 245 грн.

Враховуючи необхідність щомісячного погашення тіла кредиту та процентної ставки протягом дії кредитних договорів, а саме: упродовж 20 років, вартість іпотечного майна відповідає загальному розміру грошового зобов'язання.

При їх укладенні вимоги ст. 203 ЦК України були дотримані, тому у вимогах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів іпотеки нерухомого майна слід відмовити.

Пред'явивши вимоги про визнання недійсним двох договорів поруки позивачі не навели підстав недодержання ними або банком в момент вчинення цих правочинів вимог закону.

Враховуючи принцип презумпції правомірності правочину, який визначений ст. 294 ЦК України, а також те, що позивачі не надали суду жодних доказів недійсності договорів поруки, колегія вважає, що боржник і поручитель, взявши на себе обов'язок по солідарній відповідальності за порушення зобов'язання боржника, діяли правомірно.

Вказані два правочини були спрямовані на забезпечення виконання грошових зобов'язань позичальників, не суперечили волевиявленню поручителів, тому у вимогах про визнання їх недійсними слід відмовити.

Що стосується вимог позивачів відносно реєстру заборон та реєстру іпотек, то колегія враховуючи порушення судом першої інстанції норм, що регулюють юрисдикцію спору, ухвалює в цій частині окремий процесуальний документ.

Викладене вище, в силу вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

рішила:

Апеляційні скаргу задовольнити частково.

Рішення Воловецького районного суду від 9 жовтня 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 12 грудня 2012 року скасувати, ухваливши нове, яким вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсними п.п. 4.4, 4.5, 4.6 кредитного договору KF №54016 від 10 вересня 2009 року щодо можливості ВАТ "Фольксбанк" в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку за одержаним кредитом.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після його проголошення, але може бути оскаржено протягом 20 днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підпис)

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Закарпатської області В.В. Дроботя