Рішення

від 25.07.2016 по справі 910/9266/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2016Справа №910/9266/14

За позовомОСОБА_1 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» провизнання недійсним правочину Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_2 від відповідача 1:Литвин В.В. від відповідача 2:Костін К.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа №910/9266/14 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» (надалі - ТОВ «ПСП.ЛТД») та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» (надалі - ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД») про визнання недійсним правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу жилого приміщення №55 в буд. №2-Л по вул. Тимошенка у м. Києві, укладений 17.07.2001 р. між відповідачами, не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: від імені позивача такий договір укладений особою за відсутності наданих їх повноважень, а також спірний договір суперечить встановленим цілям діяльності відповідача 1.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р., задоволено позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення №55 від 17.07.2001 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/882 від 04.05.2016 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2016 р. справу №910/9266/14 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.05.2016 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду на 06.06.2016 р.

Представником відповідача 2 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що відповідачем 1 були вчинені дії, що свідчать про подальше схвалення оскаржуваного правочину, а також заявив про застосування строків позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

В судових засіданнях 06.06.2016 р., 29.06.2016 р. та 11.07.2016 р. судом оголошувались перерви на 29.06.2016 р., 11.07.2016 р. та 25.07.2016 р. відповідно.

Представник позивача в судове засідання з'явився, на виконання вимог суду надав додаткові пояснення позивача стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити повністю.

В судове засідання представник відповідача 1 з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Представник відповідача 2 в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є учасником ТОВ «ПСП.ЛТД» із частковою, що становить 50% статутного капіталу такого товариства, що підтверджується статутом ТОВ «ПСП.ЛТД» та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

17.07.2001 р. між ТОВ «ПСП.ЛТД» (продавець) та ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу жилого приміщення (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив житлове приміщення № 55, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 137,9 м кв., в тому числі жилою - 96,5 м кв.

Пунктом 2 Договору визначено, що житлове приміщення, що продається, належить ТОВ «ПСП.ЛТД» на підставі акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за №23 від 10.07.1996 р. та розпорядженням Мінської райдержадміністрації м. Києва за №621 від 08.08.1996 р., зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації 20.09.1996 р. за №9643.

Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. 17.07.2011 р. за реєстровим №5с-1054.

Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням позивачем як учасником ТОВ «ПСП.ЛТД» дійсності Договору.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Тобто незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Аналіз наведених норм матеріального права, зважаючи на частку позивача у статутному фонді товариства (50 %), дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 р. у справі №3-207гс14.

Крім того, за змістом п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду Країни №4 від 25.02.2016 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

З огляду на викладене, дану позовну заяву позивачем правомірно подано до господарського суду міста Києва.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним Договору позивач вказує на те, що такий договір підписаний від імені ТОВ «ПСП.ЛТД» президентом за відсутності у нього належного обсягу повноважень та не скріплений печаткою товариства; укладений без прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про погодження його укладення чи про надання президенту відповідних повноважень; не був спрямований на одержання ТОВ «ПСП.ЛТД» прибутку, що суперечить статуту відповідача 1.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р., задоволено позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення №55 від 17.07.2001 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій колегія суддів Вищого господарського суду України не погодилась висновком щодо перебігу строку позовної давності у зв'язку з його передчасністю.

Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2016 р. у справі №910/9266/14 фактичні обставини пропуску позивачем строку позовної давності попередніми судовими інстанціями не встановлювались. Проте, судова колегія Вищого господарського суду України вважає їх істотними для вирішення питання про можливість задоволення вимоги позивача, зважаючи на заявлення позову в межах строку позовної давності або поза ними.

Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Вищий господарський суд України в своїй постанові вказав, що господарським судам попередніх інстанцій, перш за все, необхідно було з'ясувати наступне:

1. чи проводились загальні збори учасників ТОВ «ПСП.ЛТД» в період з 2001 по 2013 роки, тобто з моменту укладення спірного договору до моменту, коли позивач (за його твердженнями) дізнався про цей договір;

2. які питання вирішувались загальними зборами товариства у відповідний період;

3. чи брав ОСОБА_1 участь у таких зборах.

За змістом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №11 «Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України» вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції і є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (частина перша статті 111 12 ГПК), повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у прийнятті рішення або постанови господарського суду.

Таким чином, під час нового розгляду суд був зобов'язаний дослідити питання пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги ОСОБА_1 як учасника ТОВ «ПСП.ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення, укладеного 17.07.2001 р.

Позивач вказував, що про існування оспорюваного Договору йому стало відомо лише у 2013 році, коли він вирішив реалізувати передбачене ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України та п. 11.2 Статуту ТОВ «ПСП.ЛТД» право учасника на одержання вартості частини майна товариства пропорційно розміру частки позивача в статутному капіталі товариства.

Таким чином, на думку позивача, строк позовної давності на оскарження ним Договору станом на момент подання позовної заяви (15.05.2014 р.) не сплив.

З метою дослідження вказівок Вищого господарського суду України, що містяться в постанові від 25.04.2016 р., ухвалою господарського суду міста Києва від 10.05.2016 р. у позивача та відповідача 1 були витребувані належним чином засвідчені копії всіх протоколів загальних зборів учасників ТОВ «ПСП.ЛТД» за період з 2001 року по 2013 рік.

На виконання вимог вказаної ухвали, відповідачем 1 разом з супровідним листом від 06.06.2016 р. було долучено до матеріалів справи протоколи загальних зборів учасників ТОВ «ПСП.ЛТД» №21 від 20.03.2005 р. та №22 від 14.04.2015 р.

Із пояснень представників позивача та відповідача 1 в судових засіданнях судом встановлено, що починаючи з 2001 року загальні збори учасників ТОВ «ПСП.ЛТД» були скликані всього 2 рази, з метою перерозподілу статутного капіталу у зв'язку зі зміною складу учасників товариства (протокол №21 від 20.03.2005 р.) та обрання директора Товариства (протокол №22 від 14.04.2015 р.), на яких позивач як учасник такого товариства був присутній.

Інших доказів проведення загальних зборів учасників ТОВ «ПСП.ЛТД», в тому числі з метою заслуховування звітів виконавчого органу чи ревізійної комісії такою юридичної особи, матеріали справи не містять, а сторонами суду не надано.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що хоча положеннями установчих документів відповідача 1 передбачений обов'язок скликання загальних зборів учасників не рідше двох разів на рік, доказів дотримання такого порядку матеріали справи не містять.

В той же час, із долучених до матеріалів справи протоколів загальних зборів учасників не вбачається за можливе встановити факт обізнаності позивача про укладення спірного Договору.

Посилання відповідача 2 на те, що позивач був присутній при розгляді справи №3-1123к02 (12/484) Верховним Судом України судом не приймається до уваги з огляду на те, що відповідачем 2 не доведено суду тотожності приміщень, які були предметом спору у справі №12/484 та приміщення, відчуженого на його користь за Договором.

Зокрема, як вбачається із постанови Верховного Суду України від 29.10.2002 р. у справі №12/484, на яку посилається відповідач 2, предметом спору в такій справі було визнання права власності, в тому числі, на житлове приміщення №55 в секції №1 літера «А» в будинку №2-л по вул. Тимошенка в м. Києві. Площа вказаного приміщення згідно даного рішення становила 158,3 кв.м.

В той же час, предметом даного спору є Договір, укладений між відповідачами 17.07.2001 р., тобто за 2 дні до моменту винесення рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2001 р. у справі №12/484, щодо купівлі-продажу приміщення №55 загальною площе. 137,9 кв.м.

Більш того, представниками сторін були долучені до матеріалів справи декілька копій технічної документації квартир житлових будинків по вул. Маршала Тимошенка, 2-Л в місті Києві, які містять однакові номери 55, проте різні площі.

Таким чином, із наявних в матеріалах даної справи процесуальних документів у справі №12/484 неможливо встановити обізнаність ОСОБА_1 про факт укладення Договору між відповідачами.

Також не приймається до уваги судом як належний доказ обізнаності позивача про існування Договору протокол засідання правління ОСББ «Чайка» №6 від 23.09.2009 р., оскільки в такому протоколі відсутні будь-які посилання на факт укладення оспорюваного Договору, як і на ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД» як власника житлового приміщення №55.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За змістом ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем 2 не доведено, а судом не встановлено наявності доказів на підтвердження факту обізнаності позивача як учасника відповідача 1 про існування укладеного між сторонами Договору до 2013 року, що свідчить про дотримання ним строку позовної давності під час звернення до суду із даним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний Договір від імені ТОВ «ПСП.ЛТД» був підписаний президентом ОСОБА_7, який, як вказано у такому договорі, діяв на підставі Статуту.

Положеннями ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір було укладено 17.07.2001 р., тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України. Отже, на момент укладення Договору діяв Цивільний кодекс Української РСР (в редакції 1963 р.), положеннями якого встановлено, що підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень, згідно зі ст.ст. 48, 63 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, є підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Крім того, нормою ст. 25 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на момент укладання спірного договору, встановлено, що юридична особа діє на підставі статуту.

Законом України «Про господарські товариства», в редакції станом на час укладення спірного договору, передбачено, що товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору та статуту.

Згідно з п. 5.2 Статуту відповідача 1 президент є розпорядником кредитів, має право першого підпису на фінансових документах товариства, користується правом законодавчої ініціативи в межах статуту товариства та питань, які не мають відношення до компетенції зборів учасників товариства, контролює роботу генерального директора та дирекції товариства.

Таким чином, статутом відповідача 1 визначено вичерпний перелік повноважень Президента та не передбачено, зокрема, прав Президента щодо відчуження нерухомого майна товариства.

При цьому, доказів прийняття Загальними зборами рішення про погодження укладення Договору чи надання президенту повноважень щодо укладення спірного правочину суду не надано, що свідчить про відсутність станом на 17.07.2001 р. у президента повноважень на укладення Договору.

На підставі викладеного, з урахуванням обставин порушення встановленої статутом відповідача 1 процедури укладення Договору та, як наслідок, відсутності у президента повноважень на укладення Спірного договору, приймаючи до уваги, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, з огляду на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/9266/14, Вищий господарський суд України не вказав про допущені порушення норм матеріального права під час винесення таких судових актів, що свідчить про погодження судом касаційної інстанції з висновками про існування підстав для визнання недійсним Договору.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання укладеного між відповідачами Договору недійсним правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позову покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу жилого приміщення № 55 в буд. 2-л по вул. Тимошенка у м. Києві від 17.07.2001 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД», посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. та зареєстрований в реєстрі за №5с-1054.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» (04070, м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 26; ідентифікаційний код 19034776) на користь ОСОБА_1 (02100, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» (04073, м. Київ, просп. Червоних Козаків, 6; ідентифікаційний код 30407463) судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.08.2016 р.

Суддя В.П. Босий