Ухвала

від 29.07.2015 по справі 820/18168/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/24820/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

та секретаря Бруя О.Д.,

за участю:

представника позивача - Єлманової В.А., директора - Хомишенка С.А.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року

у справі № 820/18168/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САДКО-Україна»

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «САДКО-Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27 жовтня 2014 року № 0001352201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 27 жовтня 2014 року № 0001352201.

Основ'янська ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ «САДКО-УКРАЇНА» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 29 вересня 2014 року №3212/20-38-22-04/31939296, в якому встановлено порушення позивачем підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, а саме: ДПІ зафіксовано, що позивач (з огляду на те, що фактично товар передавався невстановленим особам, а факт передачі товару контрагентам не підтверджений) від суб'єктів господарювання отримав на банківський рахунок безповоротну фінансову допомогу, яка безпідставно не включена до складу валових доходів та доходів.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2014 року № 0001352201.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Згідно підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це:

- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Отже, для віднесення сум до безповоротної фінансової допомоги мають бути наявними виключні правові підстави, визначені у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, підпунктом 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що, з урахуванням особливостей, встановлених цим законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, суми доходу, отримані платником податку за договором поставки не підпадають під визначення поняття «безповоротної фінансової допомоги» за жодною з визначених в законі підстав.

Поряд з цим, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено норми, за якою б у платника податку виникав обов'язок віднести до складу безповоротної фінансової допомоги суми, отримані платником податку як компенсація за переданий товар, у разі якщо в майбутньому податковому періоді контролюючим органом буде виявлено порушення покупцями вимог законодавства у сфері оподаткування.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що в 2 кварталі 2011 року - 4 кварталі 2013 року ТОВ «САДКО-Україна» було придбано автозапчастини у Російських виробників (ЗАТ «ВАТІ-АВТО», ТОВ «ВАТІ», ТОВ «Маса», ТОВ «Работек-1», ТОВ «Работек-3», ТОВ «Контур», ВАТ «Пластик», ТОВ «Автомаркет-Послуга», ТОВ «Волгопромтранс», ІП ОСОБА_3, ТОВ «Роберт Бош», ВАТ «Уфімське агрегатне виробниче об`єднання») на суму 61707072,38 грн. Наведене підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та не заперечується сторонами.

В подальшому придбані автозапчастини були відвантажені покупцям на загальну відпускну суму 78688953,14 грн. з ПДВ.

Так, на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили факт підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: договори поставки, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення. Надані позивачем копії первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, є належними первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять усі визначені законом необхідні реквізити.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до положень пункту 187.1 статті 187 та статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів і послуг з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Зауваження до форми і змісту податкових накладних в акті перевірки відсутні.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 27 жовтня 2014 року № 0001352201.

Стосовно доводів відповідача про нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та його контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами Податкового кодексу України відповідачу, згідно покладених на нього функцій та повноважень, не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Разом з тим, податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, як на підставу відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем правочинами, відповідач посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту.

Разом з тим, нормативно-правові акти, які передбачають обов'язкове оформлення товарно-транспортних та залізничних накладних, регулюють відносини з перевезення товарно-матеріальних цінностей, тоді як, між позивачем та його контрагентами існували відносини з купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до умов міжнародних Правил тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року термін СРТ(«Carriage paid to») «Перевозка оплачена до» означає, що продавець передає товар перевізнику чи іншій особі, визначений продавцем, в узгодженому місці (якщо таке місце узгоджено сторонами). Зі змісту договорів, укладених між позивачем та покупцями, встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах СРТ- склад постачальника.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року

- без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев