Ухвала

від 13.07.2016 по справі 826/8129/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/59864/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013

у справі № 826/8129/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Приватного підприємства (ПП) «КНП»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 20.05.2013 № 0007002230.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.04.2013 № 1268/22-30/19135004. Згідно з цим актом товариство порушило норми ст. 22, пункту 44.1 ст. 44, ст. 138, пункту 185.1 ст. 185, ст. 188, пунктів 198.6 ст. 198, ст. 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 257255,00 грн. у податковому обліку за вересень, листопад 2010 року, травень, червень, серпень 2011 року.

За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0007002230 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 257255,00 грн. за основним платежем та 64314,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Задовольняючи позов, суд перш інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що перевірка позивача, за наслідками висновків якої прийнято оспорювань податкове повідомлення-рішення, була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, а отже з огляду на відсутність рішення, прийнятого за результатами розгляду кримінальної справи, в рамках якої цю перевірку було призначено, ДПІ порушила норми пункту 86.9 ст. 86 ПК.

Разом із тим, такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки зроблені без встановлення усіх обставин у справі.

Підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 ПК (зі змінами, внесеними Законом України від 13.04.2012 № 4652-VI) встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Відповідно до пункту 86.9 ст. 86 ПК (у редакції Закону України від 20.11.2012 № 5503-VI, набрав чинності з 04.01.2013) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

За змістом вказаних правових норм, контролюючий орган не має права приймати податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 ПК, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи платника податків, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, до прийняття судового рішення у такій кримінальній справі.

Однак, як свідчить копії приєднаних до матеріалів справи акту перевірки позапланової перевірки від 26.04.2013 № 1268/22-30/19135004 (а.с.16-37, т.1), наказу від 12.04.2013 № 831 (а.с. 15, т.1), яким ця перевірка була призначена, підставою для призначення позапланової перевірки вказано підпункт 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78 ПК, а не підпункт 78.1.11 цієї статті.

Відтак, якщо позапланова перевірка позивача не була проведена у зв'язку з призначенням судовим рішення суду (слідчого судді) або постановою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону, підстав для застосування норм пункту 86.9 ст. 86 ПК при вирішенні спору немає.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені обставини у справі, які стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР, втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності ПК України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, факт поставки позивачу послуг від ПП «Фірма «Володар», суми ПДВ в ціні за які позивач включив до податкового кредиту, не був встановлений судом.

Згідно зі статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи безпідставність включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними від імені ПП «Фірма «Володар» з посиланням на поставку підрядних послуг (послуг із зовнішнього утеплення будинків за адресами в м. Києві), ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які ставлять під сумнів фактичне виконання поставки позивачу від цього контрагента підрядних послуг. Так, контролюючий орган, поряд із доводами про відсутність цього постачальника за своїм місцезнаходженням, відсутність у нього основних фондів, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності та такого роду робіт, зокрема, посилається на обставини, встановлені у межах кримінальної справи № 69-149, порушеної відносно директора ТОВ «Євро клас трейд» громадянина ОСОБА_3 за фактом умисного ухилення від сплати податків та відносно громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за фактами фіктивного підприємництва ряду юридичних осіб, зокрема ПП «Фірма «Володар». Зокрема, ДПІ посилається на те, що 14.12.2011 громадянка РФ ОСОБА_14, яка в реєстраційних документах вказана засновником ПП «Фірма «Володар», письмово засвідчила про реєстрацію підприємства за пропозицією іншої особи, про свою непричетність до господарської діяльності підприємства, а також про відсутність ОСОБА_14 в Україні.

Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин не отримали оцінки судом, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок послуг в операціях з ПП «Фірма «Володар», так і юридичної сили первинних документів, наданих позивачем, як доказів господарських операцій між ним і ПП «Фірма «Володар». Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За підтвердження в кримінальному процесі обставин, зокрема щодо не відповідності особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ПП «Фірма «Володар», особі, уповноваженій на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, такі податкові накладні, а також інші документи, виписані з таким порушенням, з врахуванням обставин, які свідчать про фіктивне підприємництво з боку цього товариства, втрачають значення первинних документів і не можуть бути підставою для податкового обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (в редакції, що діяла на час формування позивачем податкового кредиту, з приводу суми якого виник спір) усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі за позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У постанові від 22.09.2015 у справі позовом ТОВ «Фоззі-Фуд» до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що за наявності відомостей, що засновник та директор юридичної особи -постачальника заперечує свою участь у її створенні та діяльності, а також підписання будь-яких первинних документів, перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум витрат та/чи податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, оцінити порушення, наведені в акті перевірки від 26.04.2013 № 1268/22-30/19135004, з якими ДПІ пов'язує донарахування позивачу податкового зобов'язання із ПДВ. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. Водночас судам слід дотриматися правової позиції Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», викладеної, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін ПідписМ.П. Зайцев