Постанова

від 03.03.2017 по справі 826/8129/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 березня 2017 року письмове провадження № 826/8129/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовомПриватного підприємства КНП до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фінансової інспекції у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0007002230

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство КНП (далі також - позивач або ПП КНП ) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фінансової інспекції у м. Києві (далі - відповідач або ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0007002230.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ПП КНП не порушувало вимог пункту 22.1. статті 22, пункту 44.1 статті 44, статті 138, статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 185.1. статті 185, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4., пункту 201.6., пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим з підстав встановлення, під час перевірки позивача, факту нереальності господарських операцій з контрагентом який має ознаки фіктивності , що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту по таким операціям.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013, позов було задоволено повністю, спірне рішення відповідача - скасоване.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2016 скасовані зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України зауважив, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені обставини у справі, які стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Також зазначив, що судами не був встановлений факт поставки позивачу послуг від ПП Фірма Володар , суми ПДВ в ціні за які позивач включив до податкового кредиту.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в ухвалі, оцінити порушення, наведені в акті перевірки від 26.04.2013 № 1268/22-30/19135004, з якими ДПІ пов'язує донарахування позивачу податкового зобов'язання із ПДВ; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас судам слід дотриматися правової позиції Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , викладеної, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом ПП Ангара до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Ухвалою суду від 19.08.2016 справу прийнято до провадження суддею Арсірієм Р.О. та призначено судовий розгляд.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також, неприбуття у судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позиції сторін, враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з підпунктом 78.1.1. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків Приватним підприємством Фірма Володар (далі також - ПП Фірма Володар ), їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за період 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 26.04.2013 № 1268/22-30/19135004 (далі-Акт), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пункту 22.1. статті 22, пункту 44.1 статті 44, статті 138, статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 185.1. статті 185, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4., пункту 201.6., пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 257255 грн., у тому числі: у вересні 2010 року включено у сумі 166107 грн., у листопаді 2010 року включено у сумі 44008 грн., у травні 2011 року включено у сумі 16919 грн., у червні 2011 року включено у сумі 27848 грн., у серпні 2011 року включено у сумі 2373 грн.

Не погоджуюсь з висновками Акту, позивачем подавалися відповідачу заперечення на Акт, за результатом розгляду яких, висновки були залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі Акта, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0007002230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 257255 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 64314 грн.

Підставою для прийняття зазначеного спірного акту індивідуальної дії, став висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з контрагентом ПП Фірма Володар , сформований виходячи з наступного.

У період 9, 11 місяців 2010 року та 5, 6, 8 місяців 2011 року позивач мав взаємовідносини з ПП Фірма Володар , які ґрунтувалися на договорах підряду від 02.08.2010 № 38, від 06.08.2010 № 39, від 26.08.2010 № 41, від 01.09.2010 № 45, від 02.09.2010 № 47, від 18.04.2011 № 18/04/11, за умовами яких ПП Фірма Володар як субпідрядник виконував на користь позивача як замовника, власними силами з використанням матеріалів замовника, роботи по зовнішньому облаштуванню з утепленням фасадів на об'єктах: гуртожиток приватного ВНЗ Київський міжнародний університет по вул. Оксамитова, 18А, в с. Петропавловська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області; житловий будинок по вул. Довженка, 2 у м. Києві; житлового будинку по вул. Васильченка, 3 у Солом'янському районі м. Києва; офісний-житловий комплекс по бул. Дружби народів, 14-16 секція 2 у м. Києві; житловий будинок з ВПП по пр-ту Перемоги, 26 у м. Києві; житловий будинок по вул. Жилянській, 118 у м. Києві.

На підтвердження виконання умов наведених договорів та взаєморозрахунків, позивачем надавалися під час перевірки, виписані ПП Фірма Володар податкові накладні та платіжні доручення. Також, зазначені операції відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліку.

В той же час, в ході перевірки було встановлено, що у провадженні Головного слідчого управління ДПС України знаходиться кримінальна справа № 39-149, порушена відносно директора ТОВ ЄВРО клас трейд ОСОБА_3 за фактом умисного ухилення від сплати податків за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України та відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання СГД, зокрема: ПП Фірма Володар з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні директору ТОВ ЄВРО клас трейд ОСОБА_3 в мінімізації ним податкових зобов'язань, скоєного повторно, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ ЄВРО клас трейд ОСОБА_3, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 28, частини 2 статті 205, частини 5 статті 27, частини 3 статті 212 КК України. Матеріалами даної кримінальної справи встановлено, що протягом 2008-2012 років на території м. Києва та Київської області діє група осіб, яка згідно єдиного плану з розподілу ролей, умисно з корисливих мотивів, переслідуючи мету, спрямовану на здійснення тяжких та особливо тяжких злочинів економічної спрямованості, організувала злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам-користувачам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету. Для функціонування зазначеної схеми вказані особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг в порушення встановленого законодавства в порядку здійснення підприємницької діяльності зареєстрували та придбали суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані на підставних осіб, в більшості, громадян інших держав, а саме: ТОВ Різано-Трейд , ТОВ Ланотешмаш , ТОВ Сьомий будтрест , ТОВ Агенство Віасат , ТОВ Граньстройінвест , ТОВ Аренда-Сервіс , ТОВ Аренда комфорт Україна , ТОВ Аренда-сіті , ТОВ Бізнес-Сервіс-Альянс , ТОВ Лоу-консалт , ТОВ Росаріо , ТОВ Лео-нова , ТОВ Проммаст-стандарт , ТОВ Монавій груп , ТОВ Шляховик-Авто , ТОВ Істмедфарм груп , ТОВ ТД СпецТехноресурс , ТОВ Наладбуд компані , ТОВ Нормалбуд , ТОВ Рекламна агенція Скай , ТОВ ЮА Авента , ТОВ ТД Вереск , ПП Алмаз-2006 , ТОВ Оліва-21 та ТОВ РМА-Монамі через які здійснювали операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств різної форми власності у готівку.

Використовуючи реквізити та банківські рахунки зазначених підприємств, вказана група осіб документально оформлювали неіснуючі операції, які нібито свідчили про отримання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, виконання робіт, після чого, вказані завідомо підроблені документи передавались замовникам Послуг із конвертації в готівку безготівкових коштів для їх відображення в бухгалтерському і податковому обліках з метою незаконного формування податковою кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств для подальшого заниження своїх податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємства.

Так, посадові особи підприємств з ознаками фіктивності, відношення до господарської діяльності підприємств не мають та повністю підконтрольні учасникам злочинної групи, на підприємствах відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, виробничі потужності, а іноді трудові ресурси, деякі підприємства не знаходяться за юридичними адресами та мають стан, що відрізняється від 0 - основний платник, що підтверджує неможливість фактичного здійснення ними господарської діяльності.

Крім того, встановлено та задокументовано, що зазначені вище особи, використовуючи документи та розрахункові рахунки перелічених підприємств, надали можливість підприємствам-користувачам злочинної групи, ухилитись від сплати податків в особливо великих розмірах, заволодіти бюджетними коштами шляхом документального оформлення безтоварних операцій та перевести безготівкові кошти у готівку.

Також, до відповідача надійшов акт від 31.01.2012 № 72/23-1/31988783 Про неможливість проведення перевірки ПП Фірма Володар (код ЄДРПОУ 31988783) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01.01.2008 по 31.12.2011 , складений ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС, в якому зазначено, що від ВПМ ДПІ у Вишгородському районі надійшла службова записка від 30.09.2011 №519/15-240, якою повідомлено, що відповідно висновку щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності - ПП Фірма Володар за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса невідома; на підприємстві відсутні бідь-які основні засоби та виробничі потужності; найманих працівників немає, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії та на території України відсутня; - вказані факти свідчать про неможливість факту реального здійснення господарської діяльності. Згідно висновку експерта № 617 від 28.09.2011 начальника СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області, підпис від директора ПП Фірма Володар гр. ОСОБА_15 в договорі № 134 про визнання електронних документів від 29.04.2011, укладеному між ПП Фірма Володар та ДПІ у Вишгородському районі, виконаний не гр. ОСОБА_15, а іншою особою. Згідно пояснення від 14.12.2011 гр. Російської федерації ОСОБА_15, яка значиться керівником та бухгалтером ПП Фірма Володар , вона у серпні-вересні 2010 року погодилась на прохання її знайомого ОСОБА_17 виїхати у м. Київ, де взяла участь у реєстрації ПП Фірма Володар та відкритті розрахункового рахунка у банку без мети займатися фінансово-господарською діяльністю. У ПП Фірма Володар відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, отже угоди укладені ПП Фірма Володар з покупцями та постачальниками мають ознаки нікчемності.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку, що ПП Фірма Володар створило видимість фінансово-господарських відносин із позивачем, що призвело до незаконного збільшення у останнього податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, фінансово-господарська діяльність позивача здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності між позивачем та ПП Фірма Володар , фінансово-господарські взаємовідносини між даними суб'єктами не є об'єктом оподаткування та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Відповідно до пункту 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0007002230 протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду про його скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи зауваження та вказівки Вищого адміністративного суду України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За період здійснення позивачем спірних господарських відносин, порядок формування податкового визначався Законом України Про податок на додану вартість (далі також - Закон) та Податковим кодексом України (далі також - Кодекс).

Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (підпункт 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення щодо порядку формування податкового кредиту закріплені у Кодексі.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з підпунктом а пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ПП Фірма Володар для підтвердження їх реальності, а саме: договори підряду з додатками № 38 від 02.08.2010, № 39 від 06.08.2010, № 41 від 26.08.2010, № 45 від 01.09.2010, № 47 від 02.09.2010, № 18/04/11 від 18.04.2011; довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) за вересень 2010 року, за травень 2011 року, за червень 2011 року; акти приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року, за травень 2011 року, за червень 2011 року; акти приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2010 року, за травень 2011 року, за червень 2011 року; графіки виконання робіт по об'єктам; податкові накладні; платіжні доручення. Первинні документи від ПП Фірма Володар підписані заступником директора ОСОБА_2, повноваження кого підтверджені дорученням. Також, позивачем надані суду наступні документи: витяг з ЄДРОУ по контрагенту; копію ліцензії на провадження будівельної діяльності ПП Фірма Володар ; докази реєстрації ПП Фірма Володар платником ПДВ; докази закупівлі та передачі позивачем контрагенту будівельних матеріалів та обладнання для виконання умов договорів підряду; договори підряду з іншими замовниками, на виконання яких позивач залучав сили контрагента.

В результаті дослідження вказаних первинних документів, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з контрагентом відповідачем не заперечується, проте на його думку, такі первинні документи складені формально по операціям, які фактично не здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та витрат підприємства. При цьому, вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів, відповідачем же не наведено.

В той же час, суд вважає, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація (податкових органів та правоохоронних органів відносно контрагента), достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

Всупереч вимог Кодексу відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

При цьому, зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Також, суд притримується позиції, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальниками, які були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. При цьому, на момент здійснення спірних господарських операцій, контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, за наслідками яких прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з ПП Фірма Володар .

Крім зазначеного, за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 та 31.01.2011 і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа Булвес АД проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 № К/800/9087/13).

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту через ймовірне недотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

При цьому, суд критично сприймає посилання відповідача на порушені відносно посадових осіб контрагента кримінальні справи та експертні дослідження, оскільки такі матеріали є доказами виключно у кримінальному провадженні.

До ухвалення судом кримінальної юрисдикції вироку у кримінальній справі, особи, притягнуті до кримінальної відповідальності вважаються невинуватими у вчиненні злочину, а зібрані по справі докази не можуть бути використані адміністративним судом з огляду на вимоги ч. 4 ст. 72 КАС України.

Слід зауважити, що податковим органом, на якого покладено обов'язок доказування обставин правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення, зокрема і доведеність висновків акту, не надано суду ані рішення суду у цивільній чи господарській справі, ані вироку суду у кримінальній справі. Тобто будь-які належні докази на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій або доведеності фіктивної діяльності контрагента у справі відсутні. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 20.05.2013 № 0007002230 та, відповідно, про необхідність його скасування.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходив з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства КНП задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фінансової інспекції у м. Києві від 20.05.2013 № 0007002230.

Судові витрати в сумі 2 294,00 грн. присудити на користь Приватного підприємства КНП за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фінансової інспекції у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій