Ухвала

від 13.07.2016 по справі 802/1326/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року м. Київ К/800/37284/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області ДПС

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2013

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013

у справі № 802/1326/13-а Вінницького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оратів м'ясо" (далі - ТОВ "Оратів м'ясо")

до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - МДПІ)

про скасування податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013, позов ТОВ "Оратів м'ясо" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення МДПІ форми "Р" від 19.03.2013 № 0000042200, яким товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 166 994,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції, встановлені пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), в розмірі 20 157,25 грн.; присуджено на користь ТОВ "Оратів м'ясо" із Державного бюджету України витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 871,51 грн.

У касаційній скарзі МДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті виїзної планової перевірки ТОВ "Оратів м'ясо" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 від 11.03.2013 № 4/22/33002696, про заниження ТОВ "Оратів м'ясо", крім іншого, грошового зобов'язання з податку на прибуток за ІІ - ІV квартали 2011 року, І - ІІІ квартали 2012 року на загальну суму 166 994,00 грн. внаслідок списання паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) на собівартість реалізованої продукції на підставі неналежно оформлених подорожніх листів (в подорожніх листах відсутні основні відомості про рух пального, які є підставою для списання пального з-під звіту водія на затрати підприємства: подорожні листи складено не на кожний день поїздки вантажних автомобілів; показники у розділі "робота водія та автомобіля" шляхового листа або не проставлені взагалі, або проставлені за певний проміжок часу (наприклад 10 днів, місяць тощо); у розділі "рух пального, літрів" подорожніх листів відсутні показники марка пального, відомості про залишок пального при виїзді та поверненні автомобіля; відсутні підписи заправника або іншої відповідальної особи за відпуск пального).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (в редакції, яка діяла станом на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків між сторонами в яких виник спір).

У пункті 44.1 статті 44 ПК визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. У разі фактичного здійснення господарської операції наявність в первинних документах окремих недоліків не означає автоматичне позбавлення платника податків права посилатися на ці документи як на підставу податкового обліку, якщо в своїй сукупності ці документи створюють повну картину господарської діяльності платника податків за період, за який здійснена перевірка.

Пункт 1 наказу Мінтрансу та Мінстату від 29.12.1995 № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" визначає подорожні листи як типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля. Пункт 2 цього наказу закріплює обов'язкове застосування подорожніх листів всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Пункт 2 наказу Держкомстату від 17.02.1998 № 74 "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування" встановлює обов'язкове застосування подорожнього листа всіма суб'єктами підприємницької діяльності, установами і організаціями незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності, які експлуатують службові легкові автомобілі або для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями

Пункт 1.1 Інструкції № 74 встановлює, що застосування подорожнього листа здійснюється для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів.

Відповідно до пунктів 1.3, 2.1 Інструкції № 74 подорожній лист є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг. Перевізники, які експлуатують службові легкові автомобілі - власні або орендовані (без водія), зобов'язані при випуску автомобіля з гаража видати водієві подорожній лист. Застосування будь-яких інших форм подорожніх листів для обліку роботи службових легкових автомобілів не допускається.

Разом з тим, порядок відпуску паливно-мастильних матеріалів для транспортних засобів встановлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Мінпалива та енергетики України, Мінекономіки України, Мінтранспорту та зв'язку України, Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281). Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Згідно з вимогами пункту 5 Інструкції № 281 підставою для оприбуткування ПММ на склад підприємства є видаткова накладна постачальника, товарно-транспортна накладна, документи, що підтверджують якість і безпечність товару. При надходженні нафтопродуктів матеріально відповідальна особа зобов'язана перевірити їх відповідність кількості, сортам, маркам, зазначеним у накладній. Також у супровідних документах мають бути зазначені точне найменування, густина, температура, загальна маса. Крім того, до документів додається сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката, видані в установленому порядку.

Облік у місцях зберігання ПММ ведуть матеріально-відповідальні особи в картках складського обліку (форма № М-12 "Картка складського обліку матеріалів") або в книгах.

Для обліку видачі пального зі складу можуть використовуватись лімітно-забірні картки форми № М-8 та М-9, відомість на відпуск нафтопродуктів форми № 16-НП, які відкривають на місяць для кожного автомобіля. Відпуск пального водіям здійснює заправник та/або комірник у межах ліміту, встановленого керівництвом підприємства на місяць. При цьому в разі перевищення ліміту на відпуск необхідною умовою для подальшої видачі ПММ є надання акта-вимоги (форма № М-10).

Кількість фактично виданого водіям пального одночасно фіксується у відомості обліку видачі нафтопродуктів і в подорожньому листі водія: у першій - зазначається дата, номер подорожнього листа, прізвище водія і кількість відпущеного пального за марками. Водій підтверджує отримання пального своїм підписом. Заправник записує відпущене пальне до подорожнього листа і ставить у ньому свій підпис. Відпуск пального на заправку автомобіля є внутрішнім переміщенням від однієї матеріально-відповідальної особи (заправника) до іншої (водія).

На підставі первинних документів, за якими на підприємстві здійснюють приймання і відпуск нафтопродуктів, матеріально-відповідальна особа (заправник, комірник) складає звіт про рух нафтопродуктів, який разом із первинними документами подає до бухгалтерії. Звіт є підставою для відображення в бухгалтерському обліку операцій з руху нафтопродуктів. Звіт ґрунтується на затверджених нормах втрат нафтопродуктів (у вагових одиницях на 1 м 2 поверхні випаровування резервуарних місткостей та в кілограмах до кількості руху нафтопродуктів в осінньо-зимовий або весняно-літній період залежно від значення октанового числа пального та кліматичної зони (форма № 29-НП "Розрахунок природних втрат нафтопродуктів")). Втрати нафтопродуктів під час зачищення резервуарів від технологічних нафтопродуктопроводів списують за окремими актами, що складають на кожен випадок зачищення.

У судовому процесі встановлено, що в ТОВ "Оратів м'ясо" оформлення операцій з відпуску (руху) ПММ здійснюється не тільки на підставі подорожніх листів, а й інших первинних документів, які були надані товариством до перевірки та копії яких приєднані до матеріалів справи, зокрема відомостей на відпуск ПММ, реєстрів подорожніх листів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів убутку. Для підтвердження обсягів використаного пального з метою здійснення господарської діяльності позивач надав приймальні квитанції на закупівлю худоби, птиці, кроликів в сільськогосподарських товаровиробників, платіжні доручення, банківські виписки по рахунку щодо оплати за придбану сільгосппродукцію, закупівля якої потребувала використання транспорту, виконання транспортних маршрутів на певні відстані.

Судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надано належну оцінку вище переліченим доказам та зроблено обґрунтований висновок, що МДПІ не доведено, що ТОВ "Оратів м'ясо" не підтверджено вартість використаного пального, включену до собівартості реалізованої продукції та до витрат в податковому обліку.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги щодо скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, МДПІ, однак, не наводить доводів на спростування правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин у справі та їх юридичної оцінки.

Відповідно до частини 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі (частина 2 цієї статті).

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області ДПС залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев