Рішення

від 28.07.2016 по справі 916/1765/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2016 р.Справа № 916/1765/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „ПлутосВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 15.07.2016 р. та 27.07.2016 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне підприємство „ПлутосВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13 квітня 2011 року, укладеного між позивачем та відповідачем, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за номером № 317, відповідно до якого були продані нежитлові приміщення підвалу № 501 загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Приватне підприємство „ПлутонВ» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з територіальною громадою м. Одеси, у встановленому законом порядку набуло право власності на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17.

13 квітня 2011 року між Приватним підприємством „ПлутосВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за номером № 317. Відповідно до п. 1 договору позивач продав, а відповідач купив нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17.

В п. 2 договору встановлено, що продаж майна, за домовленістю сторін, вчинено за 331000,00 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю у строк до 13.07.2011 р., про що сторонами буде укладено договір про здійснення повного розрахунку, який буде невід'ємною частиною договору. При цьому обумовлено, що підписання договору про здійснення повного розрахунку буде свідчити про те, що розрахунки за нерухоме майно здійснені у повному обсязі, та свідчити про відсутність з боку продавця претензій до покупця по оплаті майна.

Як вказує позивач, після підписання договору продавець здійснив за собою державну реєстрацію права власності на майно у порядку, що був передбачений на той час.

Однак, за ствердженнями позивача, відповідач грубим чином порушив вимоги договору, а саме не здійснив оплату майна в сумі та в строк, визначені в п. 2 договору, а також не виконав цей обов'язок за договором станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду. Договір про здійснення повного розрахунку, підписання якого було передбачено як доказ виконання покупцем свого зобов'язання зі сплати, до цього моменту укладений не був.

Наразі позивач зазначає, що відповідно до акту приймання-передачі нежитлових приміщень підвалу № 501, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, складеного 13.04.2011 р., відповідачу на виконання умов договору було належним чином передано майно, яке відповідач прийняв, про що свідчить акт приймання-передачі не житлових приміщень підвалу № 501 від 13.04.2011 р.

Таким чином, позивач зазначає, що у відповідача за вищенаведеним договором 13.04.2011 р. виникло зобов'язання сплатити зазначену у договорі грошову суму на розрахункові рахунки позивача у строк та в порядку, що передбачені договором, тобто до 13.07.2011 р.

З урахуванням того, що покупцем за договором взагалі не було сплачено вартість майна, позивач вважає, що таке порушення зобов'язання є істотним порушенням договору і тягне за собою право покупця на розірвання договору згідно ст. 651 ЦК України. Адже, за ствердженнями позивача, ним як продавцем не було отримано те, на що він розраховував при укладенні оспорюваного договору.

Разом з позовною заявою позивачем було подано до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення підвалу № 501 загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17. В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на те, що відповідач має намір продати вказані нежитлові приміщення підвалу, про що свідчать розміщене на фасаді будівлі оголошення про їх продаж згідно фото фіксації фасаду будівлі, що в свою чергу може утруднити чи взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.07.2016 р. позовну заяву Приватного підприємства „ПлутосВ» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1765/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Також 05.07.2016 р. позивачем повторно було подано до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, які належать на праві власності ТОВ „Плазма ОйлВ» (реєстраційний номер майна 25711555). Заявлене клопотання позивач обґрунтовує тим, що у разі винесення судом рішення про задоволення позову, а саме про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, запис про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, за відповідачем підлягатиме скасуванню відповідно до ст. 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьВ» , а запис про державну реєстрацію права власності ПП „ПлутосВ» буде відновленою. При цьому відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 13.06.2016 р. право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем. Крім того, за ствердженнями позивача, фактичне користування та фактичне володіння спірним майном також здійснюється відповідачем. Як зазначає позивач, відповідач підтвердив свою здатність недобросовісно ставитись до своїх обов'язків, адже протягом декількох років відповідач ігнорує свої обов'язки за договором. Тому, як стверджує позивач, з огляду на викладене існує реальна загроза зловживання відповідачем своїм становищем, а саме реальна можливість відчуження майна, право власності на яке має повернутися до позивача. Позивач стверджує, що продаж цього майна може відбутися у будь-який час, що фактично унеможливить реальне виконання судового рішення та реальний захист порушених прав особи, яка звернулася за захистом до органів судової влади. При цьому, як вказує позивач, на теперішній час існує не лише потенційна можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а наявні реальні дії відповідача, направлені на відчуження майна. Зокрема, нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, виставлені на продаж, про що свідчить недвозначна вивіска на фасаді будівлі за вказаною адресою.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.2016 р. по справі № 916/1765/16 клопотання ПП "Плутос" про забезпечення позову задоволено, а саме накладено арешт на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» (реєстраційний номер майна 25711555).

27.07.2016 р. представником позивача було подано до суду заяву про зміну предмету позову (а.с. 72-77), відповідно до якої позивач просить суд розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.04.2011 р., укладений між позивачем та відповідачем, а також витребувати у ТОВ „Палє РояльВ» на користь позивача нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17 (реєстраційний номер майна 25711555). Наразі позивач зазначає ТОВ „Палє РояльВ» в якості іншого відповідача. В обґрунтування вказаної заяви позивач вказує, що після відкриття провадження по справі ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.2016 року по справі № 916/1765/16 було задоволено клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, відчуження якого було предметом спірного правочину, та яке має знаходитися у ТОВ „Плазма ойлВ» . Як вказує позивач, після пред'явлення зазначеної ухвали до виконання позивач отримав вмотивовану відмову державного реєстратора, відповідно до змісту якої вбачається, що ТОВ „Плазма ойлВ» не є на теперішній час власником вказаного майна, а здійснив його передання на користь іншої юридичної особи ТОВ В«Палє РояльВ» . Зі змісту запису про реєстрацію речового права на майно вбачається, що перехід права власності було здійснено на підставі протоколу № 1 установчих зборів учасників ТОВ „Палє РояльВ» від 13.11.2012 р. та акту приймання-передачі майна від 12.02.2013 року. На підставі вказаних документів державний реєстратор ОСОБА_6 прийняла своє рішення та видала відповідне свідоцтво про право власності. Так, зазначене майно перейшло у власність ТОВ В«Пале РояльВ» у зв'язку зі створенням нової особи, засновником якої виступав ТОВ „Плазма ойлВ» або ж у зв'язку з виділом ТОВ „Палє РояльВ» з ТОВ „Плазма ойлВ» . Таким чином, позивач зазначає, що на сьогоднішній день можливість фактичного захисту прав позивача одним тільки розірванням договору купівлі-продажу відсутня. Як зазначає позивач, вищенаведене призводить до висновку, що у випадку виділу юридичної особи ТОВ „Палє РояльВ» з юридичної особи ТОВ „Плазма ойлВ» , перший не може бути визнаним добросовісним набувачем майна, адже вищий (головним) орган управління як ТОВ „Плазма ойлВ» , так і ТОВ „Палє РояльВ» , а отже і самі наведені юридичні особи були на момент переходу права власності повідомлені про зобов'язання, які існують щодо зазначеного майна. Таким чином, з огляду на обставини справи, у випадку розірвання договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та відповідачем - ТОВ „Плазма ойлВ» , майно може бути витребуване від ТОВ „Палє РояльВ» , як від недобросовісного набувача.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в п. 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Наразі слід зазначити, що в заяві позивача про зміну предмету позову від 27.07.2016 р., в якій позивач також звернувся з вимогами про витребування спірних нежитлових приміщень від ТОВ „Палє РояльВ» , йдеться фактично про доповнення позову новими вимогами, тобто про збільшення немайнових вимог, а не про зміну предмету позову в розумінні наведених вище понять. Більш того, вимоги про витребування нежитлових приміщень не стосуються відповідача по справі, а іншої особи, яка не є учасником спору - ТОВ „Палє РояльВ» . В свою чергу суд розцінює таку заяву як подання іншого позову.

Разом з тим статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд розцінює її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (п. 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ № 18). У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в Постанові Пленуму ВГСУ № 18. При цьому збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

В абз. 6 п. 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Враховуючи вищенаведене та те, що заява позивача про зміну предмету позову, є по суті новою позовною заявою, що суперечить вимогам чинного законодавства, господарським судом було відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про зміну предмету позову з приєднанням її до матеріалів справи.

При цьому додане до вказаної заяви позивачем клопотання про забезпечення позову (а.с. 90-94), в якому позивач також просить накласти арешт на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17 (реєстраційний номер майна 25711555) судом також залишено без задоволення з огляду на його безпідставність.

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 59-60), посилаючись при цьому на пропущення позивачем строку для заявлення вимог про розірвання договору купівлі-продажу. Зокрема, відповідач вказує, що, п. 2 вищезазначеного договору передбачено, що оплата повинна була бути здійснена у строк до 13.07.2011 р. Так, відповідач з посиланням на ст.ст. 253-254, 256-257 ЦК України, зазначає, що перебіг початку строку позовної давності за вищевказаним договором почався 14.07.2011 р., а 3-річний строк позовної давності сплинув 14.07.2014 р. Відтак, відповідач вказує, що станом на момент розгляду цієї справи сплинуло 5 років з моменту початку перебігу строків позовної давності. З урахуванням вищенаведеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В свою чергу представником позивача 27.07.2016 р. були надані до суду пояснення щодо неможливості застосування строків позовної давності (а.с. 105-106), оскільки несплата покупцем купленого товару у визначений договором термін не породжує у продавця обов'язку на наступний день звернутися з позовом про розірвання договору.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як випливає з матеріалів справи, Приватне підприємство „ПлутонВ» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з територіальною громадою м. Одеси, набуло право власності на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17.

В подальшому 13 квітня 2011 року між Приватним підприємством „ПлутосВ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до п. 1 якого позивач як продавець передає (продає), а відповідач як покупець приймає (купує) у власність нежитлові приміщення підвалу № 501 (п'ятсот один), розташовані за адресою: м. Одеса, провул. Чайковського будинок № 15/17, загальною площею 126,8 кв.м, основною площею 68,3 кв.м, що складається з: 1 - зал, 4, 5, 6 - підсобні, 7- майстерня, 8, 10, 13 - кладові, 9, 14, 15 - коридори, 11 - їдальня, 12 - кухня,16 - туалет, 17 - вмивальня, 18 - сходи. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за номером № 317.

В п. 1.1 договору вказано, що зазначені нежитлові приміщення належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_7 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2009 року за реєстром № 2843, зареєстрованого КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомостіВ» 14.05.2010 р., номер запису: 918, в книзі: 95неж-89, реєстраційний номер в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно - 25711555.

В п. 2 договору передбачено, що продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчинено за 331000,00 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю у строк до 13.07.2011 р., про що сторонами буде укладено договір про здійснення повного розрахунку, який буде невід'ємною частиною цього договору. Підписання договору про здійснення повного розрахунку буде свідчити про те, що розрахунки за нерухоме майно здійснені у повному обсязі, та про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця .

Розрахунок за об'єкт здійснюється безготівковим способом за рахунок власних коштів шляхом внесення суми, зазначеної в п. 2 цього договору, з рахунку покупця на рахунок продавця (п. 3 договору).

Відповідно до п. 4 договору загальна вартість об'єкту купівлі-продажу відповідно до ОСОБА_7 з реєстру прав власності на нерухоме майно номер 28868869, виданого КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомостіВ» 02.02.2011 р. становить 330357,00 грн. Балансова вартість нерухомого майна, що відчужується, складає 330356,64 грн. (п. 5 договору).

Пунктом 8 договору передбачено, що право власності на об'єкт нерухомості переходить до покупця від продавця в момент державної реєстрації права власності на нерухомість.

Відповідно до п. 9 договору кожна сторона зобов'язується. виконувати обов'язки покладені на неї цим договором та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Як вказує позивач, відповідачем не були виконані належним чином умови договору купівлі-продажу, а саме в порушення п. 2 договору відповідач не оплатив вартість об'єкту купівлі-продажу. Саме вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про розірвання спірного договору купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, який укладено у встановленій законом формі, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання їх сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Як вже зазначалось, п. 2 договору був встановлений строк оплати вартості об'єкту купівлі-продажу, а саме до 13 липня 2011 року, про що сторонами мав бути укладений договір про здійснення повного розрахунку, що був би невід'ємною частиною спірного договору.

Згідно зі ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочини, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Аналізуючи укладений між сторонами договір, суд дійшов до висновку, що між сторонами укладено правочин з відкладальною умовою.

Наразі матеріали справи свідчать, що згідно акту приймання-передачі від 13.04.2011 р. позивач передав, а відповідач прийняв нежитлові приміщення підвалу № 501, що розташовані за адресою: м. Одеса, провул. Чайковського будинок № 15/17, загальною площею 126,8 кв.м. При цьому право власності на вказані приміщення було зареєстровано за відповідачем згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно 06.05.2011 р., тобто до настання строку оплати.

Однак, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, у встановлений договором строк для здійснення оплати вартості об'єкту, тобто до 13.07.2011 р., відповідач своє зобов'язання щодо сплати вартості об'єкту не виконав.

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 3, 4 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу .

Як свідчать матеріали справи, позивач не звертався до відповідача з вимогою про оплату вартості проданого об'єкту, однак просить суд розірвати спірний договір у зв'язку з його істотним порушенням з боку відповідача.

Згідно зі ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, чинне законодавство в імперативному порядку визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як вказує позивач, укладаючи спірний договір про відчуження нерухомого майна, позивач не міг передбачати, що не отримає грошових коштів та втратить своє майно безоплатно. Таким чином, позивач стверджує, що він не отримав те, на що очікував (законно) розраховував при укладанні договору, тому порушення покупцем свого зобов'язання є істотним порушенням договору.

Враховуючи викладене та те, що на момент розгляду справи покупець не сплатив вартість придбаних нежитлових приміщень, доказів на підтвердження цього відповідач не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для розірвання спірного договору купівлі-продажу від 13.04.2011 р., укладеного між сторонами по справі, згідно якого відповідачу було продано нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, провул. Чайковського, 15/17.

Разом з тим відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, посилається на пропущення позивачем позовної давності для заявлення вимог про розірвання вказаного договору.

В силу положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частинами третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, та з огляду на заявлення відповідачем про застосування правил позовної давності, відповідно є підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про розірвання договору.

При цьому доводи позивача щодо неможливості застосування строків позовної давності до спірних правовідносин судом оцінюються критично, оскільки не узгоджуються з положеннями Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року N 10 роз'яснено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Враховуючи те, що за положеннями спірного договору останнім днем виконання зобов'язань за договором щодо оплати вартості об'єкта продажу було 13.07.2011 р., відповідно зі спливом вказаного строку, починаючи з 14.07.2011 р., у позивача виникло право вимагати оплати або відмовитися від договору. Також з вказаного моменту позивач мав та міг знати про порушення його прав з боку відповідача внаслідок нездійснення останнім оплати товару. Аналогічну позиці. щодо відрахування строку позовної давності у подібних правовідносинах викладено в постанові ВГСУ від 17.12.2015 р. у справі № 914/1810/15.

У зв'язку з цим суд доходить до висновку про те, що строк позовної давності для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права внаслідок нездійснення відповідачем оплати за договором слід відраховувати з огляду на вказані положення ст. 261 ЦК України, саме починаючи з 14.07.2011 р. Проте, позивач звернувся до суду з даним позовом 30.06.2016 р., тоді як строк позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом закінчився 14.07.2014 р.

В силу положень ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові . Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорівВ» ).

Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності можуть бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності може вважатися причина існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких причин у даному випадку суд не вбачає.

Поряд з цим слід зазначити, що позивачем не доведено наявність поважних причин пропуску строку позовної давності. Отже, позивачем без поважних причин був пропущений строк позовної давності для звернення до суду з заявленими позовними вимогами з метою захисту свого порушеного права .

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим позивачем вимогам сплинув, вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи усі вищенаведені обставини та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „ПлутосВ» задоволенню не підлягають з огляду на сплив позовної давності для звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом та пропуск строку позовної давності без поважних причин.

У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Крім того, з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, суд доходить до висновку щодо необхідності скасування вжитих судом заходів для забезпечення заявленого позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу.

Як зазначено в пункті 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позовуВ» , враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Викладене свідчить, що скасування заходів забезпечення позову можливо лише в таких випадках:

- у разі закінчення провадження у справі з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову, або шляхом припиненням провадження у справі чи залишенням позову без розгляду;

- у випадку повного виконання рішення суду у разі задоволення позову;

- у разі, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.

Приймаючи до уваги вищевикладене та з огляду на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Приватного підприємства „ПлутосВ» , на забезпечення якого судом були вжиті заходи у вигляді арешту нежитлових приміщень, які є предметом спірного договору купівлі-продажу, суд доходить до висновку про те, що необхідність вжитих заходів забезпечення позову відпала. За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.2016 р. у даній справі.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства „ПлутосВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень відмовити.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.2016 р. у справі № 916/1765/16, а саме: зняти арешт з нежитлових приміщень підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, належні на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» (реєстраційний номер майна 25711555).

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 02 серпня 2016 р.

Суддя В.С. Петров