Постанова

від 28.09.2016 по справі 916/1765/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р.Справа № 916/1765/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.

суддів: Головея В.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання Селиверстова М.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 28.09.2016:

від позивача : ОСОБА_1, довіреність;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „ПлутосВ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.2016

по справі № 916/1765/16

за позовом: Приватного підприємства „ПлутосВ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ»

про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень

У судовому засіданні 28.09.2016 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Приватне підприємство „ПлутосВ» (далі також - ПП „ПлутосВ» , Підприємство, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» (далі також - ТОВ „Плазма ОйлВ» , Товариство, відповідач) про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13 квітня 2011 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером № 317 та відповідно до якого були продані нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17.

У правове обґрунтування позову Підприємство послалось на ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 651, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Разом з позовною заявою ПП „ПлутосВ» було подано до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані вище нежитлові приміщення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2016 р. позовну заяву Підприємства прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1765/16, а ухвалою від 06.07.2016 задоволено клопотання ПП "Плутос" про забезпечення позову: накладено арешт на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, які належать на праві власності ТОВ „Плазма ОйлВ» (реєстраційний номер майна 25711555).

27.07.2016 представником позивача було подано до місцевого господарського суду заяву про зміну предмету позову, у якій позивач просив суд розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.04.2011, укладений між позивачем та відповідачем, а також витребувати у ТОВ „Палє РояльВ» на користь позивача нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17 (реєстраційний номер майна 25711555). При цьому, позивач зазначив ТОВ „Палє РояльВ» в якості іншого відповідача.

Враховуючи те, що заява позивача про зміну предмету позову є по суті новою позовною заявою, що суперечить вимогам чинного законодавства, місцевим господарським судом було обґрунтовано відмовлено у задоволенні цієї заяви. При цьому додане до вказаної заяви клопотання позивача про забезпечення позову, в якому Підприємство також просило накласти арешт на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17 (реєстраційний номер майна 25711555) судом також залишено без задоволення з огляду на його безпідставність.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.07.2016 по справі № 916/1765/16 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства „ПлутосВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.07.2016 у даній справі № 916/1765/16, а саме: знято арешт з нежитлових приміщень підвалу № 501, загальною площею 126,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17, належні на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» (реєстраційний номер майна 25711555).

Рішення суду мотивовано тим, що, хоча і наявні підстави для розірвання оспорюваного договору купівлі-продажу від 13.04.2011, так як на момент розгляду справи Товариство не сплатило вартість придбаних у Підприємства нежитлових приміщень, однак відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, послався на пропущення позивачем позовної давності для заявлення вимог про розірвання вказаного договору. Враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим позивачем вимогам сплинув, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим необхідність вжитих заходів до забезпечення позову відпала.

Не погодившись з рішенням суду, ПП „ПлутосВ» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.2016 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, вважаючи, що судом невірно було застосовано до спірних правовідносин норми права, що регулюють питання спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим вказане рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Плазма ОйлВ» не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить у задоволенні даної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.2016 залишити без змін.

У засіданнях суду апеляційної інстанції представники позивача та відповідача підтримали свої доводи та правові позиції щодо оскаржуваного рішення суду.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 13 квітня 2011 року між Приватним підприємством „ПлутосВ» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі також - Договір), відповідно до п. 1 якого Приватне підприємство „ПлутосВ» передає (продає), а Товариство з обмеженою відповідальністю „Плазма ОйлВ» приймає (купує) у власність нежитлові приміщення підвалу № 501, розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Чайковського, будинок № 15/17, загальною площею 126,8 кв.м, основною площею 68,3 кв.м, що складається з: 1 - зал, 4, 5, 6 - підсобні, 7 - майстерня, 8, 10, 13 - кладові, 9, 14, 15 - коридори, 11 - їдальня, 12 - кухня, 16 - туалет, 17 - вмивальня, 18 - сходи. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером 317.

Згідно п. 1.1 Договору зазначені нежитлові приміщення належать Продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, 26 червня 2009 року за реєстром № 2843, зареєстрованого Комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомостіВ» 14.05.2010, номер запису: 918, в книзі: 95неж-89, реєстраційний номер в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно - 25711555.

Продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчинено за 331000,00 грн., які Покупець зобов'язується сплатити Продавцю у строк до 13.07.2011, про що сторонами буде укладено договір про здійснення повного розрахунку, який буде невід'ємною частиною цього договору. Підписання договору про здійснення повного розрахунку буде свідчити про те, що розрахунки за нерухоме майно здійснені у повному обсязі та про відсутність претензій до Покупця по оплаті з боку Продавця (п. 2 Договору).

У пункті 3 Договору передбачено, що розрахунок за об'єкт здійснюється безготівковим способом за рахунок власних коштів шляхом внесення суми, зазначеної в п. 2 цього договору, з рахунку Покупця на рахунок Продавця.

Пунктами 4, 5 Договору встановлено, що загальна вартість об'єкту купівлі-продажу відповідно до ОСОБА_4 з реєстру прав власності на нерухоме майно номер 28868869, виданого Комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомостіВ» 02.02.2011, становить 330357,00 грн.; балансова вартість нерухомого майна, що відчужується, складає 330356,64 грн.

Відповідно до 8 Договору право власності на об'єкт нерухомості переходить до Покупця від Продавця в момент державної реєстрації права власності на нерухомість.

Пунктом 9 Договору визначено, що кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим Договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Згідно акта приймання-передачі від 13.04.2011 позивач передав, а відповідач прийняв нежитлові приміщення підвалу № 501, що розташовані за адресою: м. Одеса, провул. Чайковського, будинок № 15/17, загальною площею 126,8 кв.м.

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на вказані приміщення було зареєстровано за відповідачем 06.05.2011.

Звертаючись до суду з даним позовом про розірвання вказаного вище договору купівлі-продажу, ПП „ПлутосВ» послалось на те, що ТОВ „Плазма ОйлВ» не були виконані належним чином умови договору купівлі-продажу, а саме в порушення п. 2 Договору відповідач не оплатив вартість об'єкту купівлі-продажу.

У ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вище згадувалось, пунктом 2 Договору був встановлений строк оплати вартості об'єкту купівлі-продажу до 13 липня 2011 року, про що сторонами мав бути укладений договір про здійснення повного розрахунку, який був би невід'ємною частиною Договору.

Продавець передав, а Покупець прийняв нежитлові приміщення за актом приймання-передачі від 13.04.2011. Право власності на вказані приміщення зареєстровано за відповідачем 06.05.2011, тобто до настання строку оплати.

Однак, матеріали справи не містять доказів здійснення оплати вартості об'єкту у встановлений Договором строк - до 13.07.2011.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 3, 4 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Отже, чинним законодавством визначено, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що недоведення відповідачем обставин оплати (на час судового розгляду справи) стало підставою для ствердження позивача про істотне порушення Договору з боку відповідача, що стало підставою для заявлення позову про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 13.04.2011.

Проте, у ході розгляду Господарським судом Одеської області даної справи ТОВ „Плазма ОйлВ» заявлено про застосування позовної давності.

Так, статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання .

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся, та з огляду на заяву відповідача, зроблену до винесення судом рішення, у даному випадку підлягає вирішенню питання про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про розірвання договору.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10).

Оскільки за умовами спірного договору останній день виконання зобов'язання щодо оплати вартості об'єкту продажу припав на 13.07.2011, то зі спливом вказаного строку - з 14.07.2011 Продавець знав про порушення його прав з боку відповідача внаслідок нездійснення останнім оплати товару, та з цього часу у Підприємства виникло право вимагати оплати нежитлових приміщень або відмовитися від Договору. Однак, ПП „ПлутосВ» звернулось до суду з даним позовом лише 30.06.2016, тоді як строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, як цілком вірно зазначив господарський суд першої інстанції, закінчився 14.07.2014.

Розглядаючи дану справу, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що позивачем не доведено, згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, наявність поважних причин пропуску строку позовної давності, а відтак, вказані вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Таким чином, врахувавши наведені обставини та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову з огляду на сплив позовної давності для звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом та пропуск строку позовної давності без поважних причин, у зв'язку з чим підставно скасував вжиті судом заходи до забезпечення заявленого позову.

Що стосується тверджень скаржника про те, що позовна давність не може бути застосована у спірних правовідносинах до заявленої позовної вимоги, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 268 ЦК України містить перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, а саме: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

У частині 2 вказаної вище статті вказано, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Тобто вимога про розірвання договору, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 268 ЦК України, не є тією вимогою, на яку позовна давність не поширюється. Так само не передбачено будь-яким іншим законом, що на дану позовну вимогу не поширюється позовна давність.

Виходячи з викладеного, посилання скаржника на те, що його право розірвати Договір у судовому порядку, згідно приписів ст. 651 ЦК України, у випадку наявності порушень з боку другої сторони не може бути обмеженим строками позовної давності, є помилковими, оскільки не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Інші доводи ПП „ПлутосВ» , викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на сплив позовної давності для звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом та пропуск строку позовної давності без поважних причин.

За таких обставин, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.2016 по справі № 916/1765/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 03.10.2016.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя: Я.Ф. Савицький