Рішення

від 04.08.2016 по справі 910/11139/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2016Справа №910/11139/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТК "Промтехсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УДАР"

про стягнення 133 254,95 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Горецька М. В.

Від відповідача: Волошин І. В.

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 04.08.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТК "Промтехсервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УДАР" про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 09 від 18.12.2014, а саме 98 442, 94 грн основної заборгованості, 3 625, 46 грн 3 % річних, 29 405, 45 грн пені, 1 781, 10 грн інфляційних втрат, всього 133 254, 95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.07.2016.

В судових засіданнях 07.07.2016, 21.07.2016 та 03.08.2016 в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалися перерви на 21.07.2016, 03.08.2016 та 04.08.2016 відповідно.

Через відділ канцелярії господарського суду 04.08.2016 від позивача надійшли пояснення по справі щодо застосування строку спеціальної позовної давності на нарахування пені.

В судове засідання 04.08.2016 представники сторін з'явилися, надали суду усні пояснення по суті справи. Представник позивача заявив про необхідність невраховувати його уточнення розрахунку та зменшення розміру штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки товару № 09 від 18.12.2014, в частині оплати поставленого товару.

Відповідач заявив про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 04.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 81 1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджується матеріалами справи, 18.12.2014 між позивачем, як постачальником та відповідачем, як покупцем було укладено договір поставки товару № 09 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, у строки та в порядку, що визначаються цим договором і чинним законодавством.

Кількість, перелік, найменування, вартість та порядок розрахунків зазначаються в додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Згідно п. 3.1. договору вартість товару за договором зазначається у відповідних специфікаціях та рахунках - фактурах.

Специфікація, надіслана електронною поштою або засобом факсимільного зв'язку, має юридичну силу і може бути використана як доказ при зверненні до суду при вирішенні спорів (п. 4.4. договору).

Відповідно до п. 7.3. договору за порушення строків оплати покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, включаючи день оплати.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015, згідно п. 11.1 договору.

Сторонами 10.02.2015 до договору була підписана специфікація № 2, відповідно до якої сторони погодили поставку товару (адаптерів, коронок, стопорів, пальців, тощо) на загальну суму 62 090, 35 грн (п. 1, 2 специфікації № 2).

В п. 4 специфікації № 2 сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати одержання товару.

На виконання умов договору та специфікації № 2 17.02.2015 позивач поставив відповідачу обумовлений товар на загальну суму 62 090, 35 грн, який був прийнятий представником відповідача без будь - яких зауважень щодо якості та кількості, що підтверджується видатковою накладною № РН - 0000110 від 17.02.2015 та довіреністю № 21 від 12.02.2015 (копії яких наявні в матеріалах справи).

Поставлений 17.02.2015 товар був частково оплачений відповідачем 12.02.2015 в розмірі 5 000, 00 грн, докази чого наявні в матеріалах справи.

Доказів повної оплати поставленого 17.02.2015 товару матеріали справи не містять, як і доказів оплати в іншому розмірі ніж 5 000, 00 грн.

01.04.2015 сторонами була укладена специфікація № 6 до договору, відповідно до якої сторони погодили поставку товару (адаптерів, коронок, стопорів, пальців, тощо) на загальну суму 47 922, 59 грн (п. 1, 2 специфікації № 6).

В п. 4 специфікації № 6 сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати одержання товару.

На виконання умов договору та специфікації № 6 10.04.2015 позивач поставив відповідачу обумовлений товар на загальну суму 47 922, 59 грн, який був прийнятий представником відповідача без будь - яких зауважень щодо якості та кількості, що підтверджується видатковою накладною № РН - 0000333 від 10.04.2015 та довіреністю № 44 від 09.04.2015 (копії яких наявні в матеріалах справи).

Поставлений 10.04.2015 товар був частково оплачений відповідачем 28.09.2015 в розмірі 1 570, 00 грн та 02.10.2015 в розмірі 5 000, 00 грн, докази чого наявні в матеріалах справи.

Доказів повної оплати поставленого 10.04.2015 товару матеріали справи не містять, як і доказів оплати в іншому розмірі ніж 6 570, 00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що в лютому 2016 позивач звертався до відповідача із вимогою по оплаті поставленого товару (вих. № 18 від 04.02.2016), у відповідь на яку відповідача надав лист вих. № 17-02/16 від 17.02.2016 в якому зазначив, що повністю розуміє стан справ що склався з приводу виконання зобов'язань по договору та пропонував скласти та підписати додаткову угоду з графіком погашення боргових зобов'язань.

Предметом позову у справі є стягнення з відповідача на користь позивача 98 442, 94 грн основної заборгованості, 3 625, 46 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 04.03.2015 по 10.06.2016, 29 405, 45 грн пені за загальний період прострочення з 04.03.2015 по 10.06.2016, 1 781, 10 грн інфляційних втрат за березень 2015 року - травень 2016 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки товару № 09 від 18.12.2014 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 110 012, 94 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 11 570, 00 грн, станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 98 442, 94 грн, доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 98 442, 94 грн відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 98 442, 94 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4 специфікацій № 2, 6 до договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 98 442, 94 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 29 405, 45 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 6.3. договору, розрахованої за кожною видатковою накладною окремо з урахуванням здійснених часткових оплат, за загальний період прострочення з 04.03.2015 по 10.06.2016.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

Як встановлено судом, при визначенні позивачем періоду прострочення ним не були враховані положення ч. 6 ст. 231 ГК України, за розрахунком суду загальний період прострочення, за який в даному випадку нараховується пеня, з 04.03.2015 по 25.10.2015.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, сума пені, нарахованої у відповідності до п. 7.3. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, за розрахунком суду за період прострочення з 04.03.2015 по 25.10.2015 складає 30 606, 40 грн. Однак, оскільки суд при винесенні рішення не наділений правом виходу за межі позовних вимог, вимоги позивача щодо стягнення пені задовольняються судом у сумі розрахованій позивачем, так як така сума є меншою від розрахованої судом. Таким чином, з відповідача на користь позивача за загальний період прострочення з 04.03.20' 5 по 25.10.2015 підлягає стягненню пеня в розмірі 29 405, 45 грн.

Стосовно застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені за заявою відповідача суд зазначає, що оскільки мало місце переривання строків позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України (здійснення відповідачем часткових оплат за договором, та визнання заборгованості листом вих. № 17-02/16 від 17.02.2016), строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені тривалістю в один рік не сплив, і відповідно у суду відсутні правові підстави для відмови у позові в цій частині у зв'язку із спливом строків позовної давності.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При цьому, судом здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період визнається арифметично невірним. За розрахунком суду за загальний період прострочення з 04.03.2015 по 10.06.2016 сума 3 % нарахованих на заборгованість відповідача за договором складає 3 664, 35 грн, сума інфляційних втрат за березень 2015 року - травень 2016 року складає26 373, 80 грн, а не 3 625, 46 грн та 1 781, 10 грн відповідно, як розраховано позивачем. Проте, оскільки суд при винесенні рішення не наділений правом виходу за межі позовних вимог, вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задовольняються судом у розмірах розрахованих позивачем.

За таких обставин та враховуючи викладене вище позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач при розгляді справи в господарському суді поніс витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 10 000, 00 грн, отже відповідні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача в сумі 11 998, 82 грн (1 998, 82 грн судового збору та 10 000, 00 грн витрат за послуги адвоката) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача, з огляду на повне задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТК "Промтехсервіс" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УДАР" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21-У; ідентифікаційний код 38260536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТК "Промтехсервіс" (03142, м. Київ, пр-т Палладіна, 22, оф. 208; ідентифікаційний код 38272143) 98 442 (дев'яносто вісім тисяч чотириста сорок дві) грн. 94 коп. основного боргу, 3 625 (три тисячі шістсот двадцять п'ять) грн 46 коп. 3 % річних, 29 405 (двадцять дев'ять тисяч чотириста п'ять) грн 45 коп пені, 1 781 (одну тисячу сімсот вісімдесят одну) грн 10 коп інфляційних втрат та 11 998 (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 82 коп. судових витрат.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 05.08.2016.

Суддя Л. Д. Головатюк