Постанова

від 27.10.2016 по справі 910/11139/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2016 р. Справа№ 910/11139/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Горецька М.В.

від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Удар" на рішення Господарського суду м. Києва від 04.08.2016 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТК "Промтехсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Удар"

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "ПТК "Промтехсервіс" звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення коштів за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Удар" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 частково і прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні стягнення з відповідача штрафних санкцій та судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ апеляційна скарга для розгляду була передана колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Удар" було відновлено строк апеляційного оскарження, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 11.10.2016 року.

Ухвалою суду від 11.10.2016 в судовому засіданні відкладено розгляду спору відповідно до ст. 77 ГПК України до 27.10.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В призначене судове засідання 27.10.2016 з`явився представник позивача та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник апелянта в судові засідання не з`являвся, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується звороними повідомленнями, наявними в матеріалах справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановивши, що наявні матеріали справи є достатніми для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, він не був позбавлений можливості подати свої додаткові письмові пояснення стосовно предмету спору, у випадку необхідності, вирішив розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

В процесі розгляду апеляційної скарги від представника відповідача надійшли ряд клопотань, які були всебічно розглянуті колегією суддів та щодо яких були прийняті вмотивовані висновки.

Зокрема, представником відповідача до суду було подане клопотання про витребування у позивача завірені належним чином документи, що підтверджують надсилання на адресу відповідача та отримання відповідачем вимоги від 04.02.2016 № 18 та відомості про отримання відповідачем рахунку про оплату товару.

Колегія суддів, розглянувши доводи даного клопотання, вислухавши думку представника позивача, який заперечив проти його задоволення, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, з урахуванням того, що наявні матеріали справи містять належні та достатні докази направлення вказаної вище вимоги та рахунку на оплату товару позивачем відповідачу, які останнім не спростовано.

Крім того, представник апелянта заявив клопотання про об`єднання справ, а саме даної справи та справи № 910/12237/16 за позовом ТОВ «Петромак» до ТОВ «Удар» про стягнення коштів, мотивуючи це тим, що заявлені вимоги по даним справам є однорідними.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, яка заперечила проти його задоволення, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, з огляду на те, що відповідно до приписів чинного законодавства України та з урахуванням п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» суд апеляційної інстанції переглядає справи за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ ГПК.

Отже, правила, які встановлені тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають, зокрема правило об`єднання позовних вимог (справ), передбачене ст. 58 ГПК України.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне

18.12.2014 між ТОВ "ПТК "Промтехсервіс", як постачальником та ТОВ «Удар», як покупцем був укладений договір поставки товару № 09.

Відповідно до п. 1.1. постачальник зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, у строки та в порядку, що визначаються цим договором і чинним законодавством.

Кількість, перелік, найменування, вартість та порядок розрахунків зазначаються в додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Згідно п. 3.1. договору вартість товару за договором зазначається у відповідних специфікаціях та рахунках - фактурах.

Сторонами 10.02.2015 до договору була підписана специфікація № 2, відповідно до якої сторони погодили поставку товару (адаптерів, коронок, стопорів, пальців, тощо) на загальну суму 62090, 35 грн (п. 1, 2 специфікації № 2).

В п. 4 специфікації № 2 сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати одержання товару.

01.04.2015 сторонами була укладена специфікація № 6 до договору, відповідно до якої сторони погодили поставку товару (адаптерів, коронок, стопорів, пальців, тощо) на загальну суму 47922, 59 грн (п. 1, 2 специфікації № 6).

В п. 4 специфікації № 6 сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати одержання товару.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що ним умови договору поставки були виконані в повному обсязі, проте, відповідачем поставлений товар був оплачений частково, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка в добровільному порядку відповідачем не погашена.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, мотивує це тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у позивача підстав для нарахування штрафних санкцій та крім того, позивачем пропущена позовна давність для нарахування пені.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (пп. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу в асортименті кількості та за цінами вказаними у специфікаціях: № 2 - 17.02.2015 був поставлений обумовлений товар на загальну суму 62090,35 грн, який був прийнятий представником відповідача без будь - яких зауважень щодо якості та кількості, що підтверджується видатковою накладною № РН - 0000110 від 17.02.2015 та довіреністю № 21 від 12.02.2015; № 6 - 10.04.2015 товар на загальну суму 47922, 59 грн, який був прийнятий представником відповідача без будь - яких зауважень щодо якості та кількості, що підтверджується видатковою накладною № РН - 0000333 від 10.04.2015 та довіреністю № 44 від 09.04.2015.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, а саме банківських виписок та не було спростовано представником відповідача, ТОВ «Удар» на виконання умов договору поставки здійснив часткову оплату товару, а саме: поставлений 17.02.2015 товар був частково оплачений відповідачем 12.02.2015 в розмірі 5000 грн, поставлений 10.04.2015 товар був частково оплачений відповідачем 28.09.2015 в розмірі 1570 грн та 02.10.2015 в розмірі 5000 грн.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як зазначалось вище, сторони строк оплати поставленого товару визначили у відповідних пунктах специфікацій до договору, а саме: 10 банківських днів з дати одержання товару.

Зважаючи на те, що позивачем не була здійснена повна оплата поставленого товару, позивач 04.02.2016 направив на адресу ТОВ «Удар» вимогу № 18, в якій зазначив про існування заборгованості відповідача у розмірі 98442,94 грн., а також здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням значного терміну прострочення оплати товару покупцем та резолютивна частина вказаної вимоги містить вимогу про оплату загальної суми боргу (з урахуванням штрафних санкцій) в розмірі 146836,77 грн.

У відповідь на вказану претензію, відповідач своїми листом № 17-02/16 від 17.02.2016 зазначив, що повністю розуміє стан справ що склався з приводу виконання зобов'язань по договору та пропонував скласти та підписати додаткову угоду з графіком погашення боргових зобов'язань.

Проте, в подальшому додаткова угода між сторонами укладена не була, заборгованість, в тому числі й штрафні санкції, покупцем сплачена постачальнику не була.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як вірно було встановлено місцевим сулом, враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 11570 грн, що останнім не заперечувалось та не спростовувалось належними та допустимими доказами, то станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 98442, 94 грн, доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 98442, 94 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4 специфікацій № 2, 6 до договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 98442, 94 грн є обґрунтованими та правомірно був задоволений місцевим судом до стягнення.

Крім того, апелянт (покупець), не погоджуючись із постановленим рішенням місцевого суду та подаючи апеляційну скаргу, не оскаржував суму основного боргу в розмірі 98442,94 грн., а фактично оскаржував лише нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату коштів за поставлений товар.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних, інфляційні втрати та пеню за несвоєчасну сплату коштів за поставлений товар.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В силу частини 1 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 229 ГК України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

Як встановлено судом, при визначенні позивачем періоду прострочення ним не були враховані положення ч. 6 ст. 231 ГК України, за розрахунком суду загальний період прострочення, за який в даному випадку нараховується пеня, є період з 04.03.2015 по 25.10.2015.

Відповідно до п. 7.3. договору за порушення строків оплати покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, включаючи день оплати.

Апелянт, заперечуючи проти нарахованого розміру пені позивачем та задоволений до стягнення місцевим судом, зазначає, що подавав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, обґрунтовану тим, що відповідно до ст. 258 ЦК України для стягнення пені встановлено спеціальний строк позовної давності в один рік, в той час як позивачем позовна заява була подана в червні 2016 тобто з пропуском такого строку.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта з огляду на наступне.

Згідно із ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно з пунктом 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Як зазначалось вище, позивачем відповідачу направлялась претензія-вимога № 18 від 04,02.2016, в якій було крім основної суми боргу також зазначений розмір штрафних санкцій, в тому числі і зокрема пеня, а відповідач, своїм листом від 17.02.2016 зазначив, що фактично визнає наявність заборгованості у зазначеному в претензії розмірі та пропонував укласти додаткову угоду та встановити графік погашення боргових зобов`язань.

Таким чином, відповідач вказаним листом визнав наявну у нього заборгованість, що є доказом переривання позовної давності в один рік щодо вимог про нарахування та стягнення неустойки у вигляді пені.

Отже, зважаючи на все вище викладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок пені наданий позивачем та здійснений місцевим судом, дійшла висновку, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому правомірно було судом першої інстанції задоволено до стягнення пеню за загальний період прострочення з 04.03.2015 по 25.10.2015 саме в розмірі 29405, 45 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу мотивовано та правомірно були задоволенні відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку, а саме - 3% річних в розмірі 3625,46 грн. та інфляційні втрати в сумі 1781,10 грн.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та штрафних санкцій нормативно та документально доведені, а тому правомірно були задоволені місцевим судом.

Крім того, позивач ставив вимогу про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в розмірі 10000 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач при розгляді справи в господарському суді поніс витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 10000 грн, отже відповідні вимоги є доведеними та законно були задоволені місцевим судом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТК "Промтехсервіс", а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Удар» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Удар» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Удар» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 у справі № 910/11139/16- без змін.

Матеріали справи № 910/11139/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов