Рішення

від 04.08.2016 по справі 910/11426/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2016Справа №910/11426/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Друїд»

До: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Прес Кур'єр»

Про стягнення 233 467,99 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача-1: Бєлік К.В. представник за довіреністю № б/н від 18.07.16.

Від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Друїд» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Прес Кур'єр» (далі - відповідач-2) про стягнення 338 467,99 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.16. порушено провадження у справі № 910/11426/16 та призначено її до розгляду на 19.07.16.

19.07.16. позивачем було подано заяву, відповідно до якої він просить суд:

- стягнути на свою користь з відповідача-1 260 645,76 грн. - основного боргу, 49 694,65 грн. - пені, 3 509,21 грн. - 3% річних, 19 618,37 грн. - інфляційних втрат;

- стягнути на свою користь солідарно з відповідача-1 та з відповідача-2 5 000,00 грн.

Судом встановлено, що матеріально-правова вимога викладена у позові та підстави позову залишились незмінними, а тому розгляд справи здійснюється щодо вимог заявлених у позові з урахуванням вказаної заяви.

19.07.16. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.16. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 28.07.16.

26.07.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано заяву про зменшення на підставі ст. 22 ГПК України розмір позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Друїд» просить суд:

- стягнути на свою користь з відповідача-1 155 645,76 грн. - основного боргу, 49 694,65 грн. - пені, 3 509,21 грн. - 3% річних, 19 618,37 грн. - інфляційних втрат;

- стягнути на свою користь солідарно з відповідача-1 та з відповідача-2 5 000,00 грн. основного боргу.

В судовому засіданні 28.07.16. суд прийняв зазначену заяву, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В судовому засіданні 28.07.16. відповідачем було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві.

Крім того, заявою від 28.07.16. відповідач просить суд вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним договір поруки № 2 від 14.04.16.

За результатами судового засідання 28.07.16. розгляд справи було відкладено на 04.08.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Позивач в судове засідання 04.08.16. не з'явився, проте 04.08.16. через відділ діловодства суду подав заперечення на відзиві відповідача-1

В судовому засіданні 04.08.16. відповідачем-1 підтримано подані ним 04.08.16. через відділ діловодства суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування оригіналів документів для проведення вказаної експертизи.

Розглянувши в судовому засіданні 04.08.16. зазначені клопотання відповідача-1, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання про призначення експертизи обґрунтовано тим, що накладні та товарно-транспорті накладні зі сторони відповідача-1 підписані не уповноваженими на те особами, а тому необхідним є встановлення автентичності їх підпису.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

При цьому, відповідач-1, яким ставиться питання про призначення експертизи, - не звертався до суду з доказами, які б ставили б під сумнів надані позивачем докази, чи автентичність підписів на видаткових і товарно-транспортних накладних, враховуючи, що такі накладні містять печатку відповідача, як і не надав доказів звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою щодо підробки підпису чи печатки, а отже мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях.

При цьому оскільки клопотання про витребування оригіналів документів для проведення вказаної експертизи, є похідним від клопотання про призначення експертизи, то і воно задоволенню не підлягає.

Відповідач-1 в судовому засіданні 04.08.16. проти позову заперечував.

Відповідач-2 в судове засідання 04.08.16. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/11426/16.

В судовому засіданні 04.08.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.15. між позивачем (далі - продавець) та відповідачем-1 (далі - Покупець) було укладено Договір № 01 купівлі-продажу лісоматеріалів (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Продавець зобов'язується продати Покупцю лісоматеріали на умовах франко-склад покупця.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з 01.07.15. по 31.12.15. або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Додатком № 1 до Договору сторони встановили, що Договір набуває чинності з 04.01.16. та діє до 31.12.16.

Згідно з п. 1.2 Договору, сторони погодили, що загальна вартість лісоматеріалів, що підлягають поставці за Договором складає 1 450 000,00 грн. з ПДВ.

Додатком № 1 до Договору сторони встановили, що загальна вартість лісоматеріалів, що підлягають поставці за Договором складає 1 450 000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 Договору, лісоматеріали вважаються зданими і прийнятими за кількістю у відповідності з товарно-транспортними накладними, накладними з підписом уповноваженої особи та печаткою Продавця. Датою передачі лісоматеріалів Продавцем та прийому її Покупцем, тобто датою поставки, вважається відмітка Покупця в товарно-транспортній накладній (накладній) або дата вказана на штемпелі на залізничній накладній станції призначення.

Покупець зобов'язується протягом 30 календарних днів з моменту отримання лісоматеріалів сплатити Продавцю погоджену сторонами суму шляхом перерахування її на банківський рахунок Продавця (п. 5.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу-1 лісоматеріали в 2015, 2016 роках на підставі наявних в матеріалах справи рахунків, накладних, товарно-транспортних накладних.

При цьому, дослідивши наявні в матеріалах справи накладні та товарно-транспортні накладні суд встановив, що всі вони містять круглу печатку відповідача.

Заперечуючи проти позову відповідач-1 наголошує на тому, що частина «первинних документів в підтвердження прийняття відповідачем-1 товару» підписана особою, яка не мала на це повноважень.

Наразі, твердження відповідача-1 стосовно того, що представлені накладні та товарно-транспортні накладні не є належним доказом виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки лісоматеріалів та не свідчить про отримання відповідачем лісоматеріалів за Договором, суд вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.12. Вищого господарського суду України зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У п. 1 Оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.13. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Тобто, з наведеного вбачається, що накладна, підписана представниками обох сторін та скріплена їх печатками є належним підтвердженням вчинення господарської операції.

Твердження відповідача про відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей у осіб, які приймали товар, не є належним спростуванням факту поставки продукції та не нівелює доказової сили видаткової накладної. Аналогічну позицію наведено у постанові від 22.11.13. Вищого господарського суду України по справі № 22/84.

Як відзначалось судом, зазначені вище накладні скріплені печаткою відповідача. При цьому, відповідно до п. 64 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, що затверджена Постановою № 1893 від 27.11.98. Кабінету Міністрів України, обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Видача бланків відповідальним за їх використання особам здійснюється під розписку у відповідних журналах.

Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються (п. 68 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, яку затверджено Постановою № 1893 від 27.11.98. Кабінету Міністрів України).

Згідно з п. 73 вказаної Інструкції у разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи Міністерства внутрішніх справ України та вжити заходів для їх розшуку.

Отже, наведеними вище нормами чинного законодавства України передбачено, що відповідальність за печатки, штампи, фірмові бланки та їх використання несе саме суб'єкт господарювання, а також уповноважені ним особи.

Наразі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідальних осіб підприємства до органів внутрішніх справ з заявами про втрату печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат», її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі Покупця за Договором.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів незаконного використання печатки відповідача-1, господарський суд дійшов висновку, що скріплення накладних за Договором печаткою відповідача-1 свідчить про прийняття Покупцем лісоматеріалів на суму наданих до матеріалів справи накладних. (Аналогічні висновки наведено у постанові від 26.03.14. Вищого господарського суду України по справі № 6/233/09).

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства та позицію Вищого господарського суду України, виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що представлені позивачем до матеріалів справи накладні є належним доказом передачі лісоматеріалів за Договором.

Крім вказаного, суд зауважує, що податкові накладні, складені на виконання зобов'язань за Договором за спірними накладними наявні в матеріалах справи.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Далі, у відповідності до наданих позивачем банківських виписок по його рахунку, відповідачем-1 поставлені лісоматеріали було оплачено, однак, не в повному обсязі.

Судом враховано, що здійснюючи оплати за спірними накладними відповідач-1 в призначеннях платежу не вказував, яка саме накладна ним оплачується, а вказував: «дрова паливні на підставі договору № 01 від 01.07.15. у т.ч. ПДВ …грн.». В свою чергу умовами договору не встановлено порядку зарахування грошових коштів за оплату поставлених лісоматеріалів.

Отже, коли в призначенні платежу відсутні посилання на, в даному випадку накладну, згідно якої здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто, починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Отже, зарахування коштів без чіткого посилання платника на призначення платежу в погашення заборгованості за минулі періоди не заборонено нормами законодавства.

Таким чином, за наданими до матеріалів справи документами вбачається, що неоплаченими відповідачем-1 залишились лісоматеріали на суму 160 645,76 грн.

14.04.16. між позивачем, як кредитором, та відповідачем-2, як поручителем, було укладено Договір поруки № 2, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань відповідачем-1 за Договором.

Поручитель та відповідач-1 несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належні виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Поручитель відповідає перед кредитором за невиконання боржником за Договором в сумі 5 000,00 грн. (п. п. 3.1, 4.1 Договору поруки № 2 від 14.04.16.).

Договір поруки № 2 від 14.04.16. набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання основного зобов'язання за Договором, окрім випадків, передбачених ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Стосовно доводів відповідача-1 про те, що його не повідомили, про укладення договору поруки № 2 від 14.04.16., то суд відзначає, що нормами чинного законодавства України не передбачено обов'язку кредитора та поручителя повідомляти боржника про укладення договору поруки.

Доводи відповідача-1 про те, що вказаний договір поруки є удаваним правочином та не був спрямований на настання юридичних наслідків, не підтверджуються жодними доказами в межах даної справи, а відповідач-1 не позбавлений права звернутись з окремим позовом до суду щодо визнання договору поруки № 2 від 14.04.16. недійсним, надавши відповідне обґрунтування таким доводам та вказавши, яким чином такий договір порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Щодо наголошення Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» на необхідності в межах даної справи вийти суду за межі позовних вимог та перевірити правомірність укладення договору поруки № 2 від 14.04.16. та визнати його недійсним, то суд наголошує заявнику на тому, що в межах даної справи з відповідача-1 стягується заборгованість за Договором № 01 від 01.07.15. купівлі-продажу лісоматеріалів. В свою чергу, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Тобто, дійсно, даною нормою надано право суду визнавати договори недійсними за власною ініціативою, однак, лише ті, які пов'язані з предметом спору. В даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем-1 виникли саме на підставі Договору № 01 від 01.07.15. купівлі-продажу, а не договору поруки № 2 від 14.04.16., на визнанні недійсними якого наполягає скаржник.

Крім того, визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договору є правом, а не обов'язком суду.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою переданих за Договором лісоматеріалів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач-1 отримав лісоматеріали, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повної їх вартості, та з огляду на те, що відповідач-2 поручився перед позивачем на 5 000,00 грн. за невиконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором, то позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» на користь позивача підлягає стягненню 155 645,75 грн. основного боргу, а з відповідача-1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прес Кур'єр» солідарно підлягає стягненню 5 000,00 грн. основного боргу.

Щодо вимог позивача про стягнення 49 694,65 грн. пені, суд відзначає наступне.

Так, частина 3 статті 549 ЦК України встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Разом з тим, умовами Договору сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов правочину в частині оплати поставлених товарів.

Отже, вимоги про стягнення з відповідача 49 694,65 грн. пені задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача-1 3 509,21 грн. 3% річних та 19 618,37 грн. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За перерахунком суду, розмір 3% річних становить 3 509,21 грн., розмір інфляційних втрат становить 19 618,37 грн., а тому вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, відповідач вказуючи на те, що розрахунок 3% і інфляційних втрат позивача не відповідає дійсності, власного контррозрахунку до матеріалів справи не надає та не вказує на допущені, на його думку, помилки в розрахунках.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, на користь позивача саме з відповідача-1 підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2 756,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» (37300, Полтавська область, Гадяцький район, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, б. 82, офіс 24; ідентифікаційний код 36899405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Друїд» (04073, м. Київ, проспект Московський, б. 11; ідентифікаційний код 39800149) 155 645 (сто п'ятдесят п'ять тисяч шістсот сорок п'ять) грн. 76 коп. - основного боргу, 3 509 (три тисячі п'ятсот дев'ять) грн. 21 коп. - 3% річних, 19 618 (дев'ятнадцять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 37 коп. - інфляційних втрат, 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 60 коп. - судового збору.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прес Кур'єр» (02160, м. Київ, проспект Возз'єднання, б. 7Б, офіс 26; ідентифікаційний код 40013214) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» (37300, Полтавська область, Гадяцький район, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, б. 82, офіс 24; ідентифікаційний код 36899405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Друїд» (04073, м. Київ, проспект Московський, б. 11; ідентифікаційний код 39800149) 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.08.16.

Суддя Т.М. Ващенко