Рішення

від 07.10.2010 по справі 2-8509/10

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №2-8509/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Турецького О.С.

при секретарі - Курченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визначення додаткового строку достатнього для подачі заяви про прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В :

До Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визначення додаткового строку достатнього для подачі заяви про прийняття спадщини.

Викладення позову.

Свій позов позивачі обґрунтували наступним: у 2009 році при розмові, яка відбулася після смерті матері позивачів та відповідача - ОСОБА_5, позивачам стало відомо, що ще у 1999 році був укладений договір дарування між ОСОБА_5 та ОСОБА_3. Цей договір був нотаріально завірений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 23.07.1999 року, за умовами якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар 5/8 частин домоволодіння, що знаходиться в місті Одесі, вул. Леваневського під № 37, що складається в цілому з двох кам'яних житлових будинків під літерами «А» і «Б» загальною житловою площею 64, 7 кв.м. та надвірних споруд: «Г» - вбиральня, «Д», «Ж» - сараї, «Е» - літня кухня, «З» душ, «К» - навіс, № 1-3- огородження, 1-2 - шахта, 3-4 - мощення, розташованих на земельній ділянці розміром 705 кв.м.

Зазначена частина належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності, та підтверджено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 1991 року № 2-1322/1991.

За думкою позивачів, ствердження зазначене у договорі, що частина 5/8 складається з двох кам'яних житлових будинків під літерами «А» і «Б», надвірних споруд: «Г» - вбиральня, «Д», «Ж» - сарай, «Е» - літня кухня, «З» - душ, «К» - навіс, № 1-3 - огородження, 1-2 - шахта, 3-4 - мощення, є хибним та неправомірним, тому що відповідно до вищезазначеного рішення Приморського районного суду за ОСОБА_3, ОСОБА_6, та ОСОБА_2, визнано право власності у розмірі 1/8 частини домоволодіння кожній.

А за ОСОБА_5 було визнано право на 1/8 частин домоволодіння та вона отримала 4/8 частин домоволодіння у спадщину.

В силу вищезазначеного була виділена кожному частка з загальної власності, однак без виділу її у натурі, тобто на момент укладання договору існувала спільна часткова власність позивача та відповідача.

Як зазначають у позовній заяві позивачі, в силу ст. 113 ЦК Української РСР, який діяв на момент укладання договору дарування: володіння, користування, і розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх учасників.

Нотаріус або дарувальник повинні були повідомити інших власників, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та отримати згоду та відчуження (дарування, міна, купівля продаж та інше) частки у спільній частковій власності. Цього не було зроблено. Це підтверджується відсутністю направленої пропозиції стосовно отримання дозволу на розпорядження часткою, а також тим, що позивачі дізналися про укладений договір дарування лише у 2009 році.

Як стверджує позивачі, документи, що підтверджують право власності на виділену частку, що відчужується, в силу ст. 115 ЦК УРСР є договір між учасниками спільної часткової власності або рішення суду про виділ частки в натурі. Цього не має та не могло бути, тому що сторони не домовлялися щодо виділу частки в натурі та не має судового рішення щодо цього.

На думку позивача, приватним нотаріусом ОСОБА_4 при здійсненні нотаріальних дій були порушені вимоги законодавства, а саме ст. 2, 5, 55 Закону України «Про нотаріат», частини 3 ст. 19 Закону України «Про власність», п. 30 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Діями приватного нотаріуса фактично було обмежено право власності позивачів, які володіють у сукупності 2/8 частинами домоволодіння без виділу їх у натурі.

У випадку визнання недійсним цього договору дарування у позивачів виникає право на спадкування цієї частини домоволодіння, тому що вона належала померлій ОСОБА_5, однак у майбутньому можуть виникнути складнощі з отриманням спадщини, які можуть бути вираженні у нерозумінні нотаріуса та небажанні оформити спадщину, так виникає необхідність визнати спадщиною 5\8 частин домоволодіння, що знаходиться в місті Одесі, вул. Леваневського під № 37, яка належала померлій ОСОБА_5, тому зокрема позивачі звертаються з цією вимогою до суду.

Судове засідання.

В судовому засіданні позивач свій позов підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, надала заперечення проти позову, просила суд у позові відмовити.

Суд, вислухавши доводи та пояснення представника позивачів та відповідача, ознайомившись та дослідивши наявні матеріали справи і надані сторонами докази, вважає, що в позовних вимогах позивача слід відмовити з наступних підстав.

Мотивувальна частина.

По - перше суд вважає, що позивачами був пропущений строк позовної давності.

Так, у відповідності до ст. 71 ЦК України (у редакції 18.07.1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно до ст. 257 ЦК України (у редакції 16.01.2003 року) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд дослідивши наявні у справі рішення суду, вважає що в позові ствердження позивачів про відсутність у них інформації стосовно договору дарування не є правдивими.

Так, відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 1991 року по справі за позовом ОСОБА_2, до ОСОБА_7 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину по закону, та визнання право власності на 1/8 частину в порядку спадкування за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/8 частину домоволодіння № 37, по вул. Леваневського у м. Одесі.

Цим же рішенням за її сестрами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було визнане право власності кожної на 1/8 частину тієї ж будівлі.

Згідно договору дарування укладеного 23 червня 1999 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, остання прийняла в дар 5/8 частин домоволодіння, що знаходиться в місті Одесі по вул. Леваневського під № 37, що складається в цілому з двох кам'яних житлових будинків загальною площею 64, 7 кв. м., розташованих на земельній ділянці розміром 705 кв. м.

Відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси (суддя Пучкова І.Н.) від 26 березня 2001 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_8 про виділ у натурі частки житлового будинку та визнання порядку користування земельною ділянкою.

У судовому засіданні, яке відбулося у судді Пучковой І.Н., Ганевич Тетяна Володимирівна, свій позов підтримала, більш того, не заперечувала проти того, що та частина будинку, яку вона буде займати по площі менше, чім її необхідно у відповідності із розміром частки домоволодіння, та клопотала щодо призначення судової будівельно-технічної експертизи.

У тому ж судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов визнала, та не заперечувала проти призначення судової експертизи, відповідач ОСОБА_9, також не заперечувала проти доводів позивача та призначення судової експертизи.

Однак, у наступні судові засідання відповідачі, незважаючи на не одна розові виклики до суду не з'явились, про причини неявки до суду не повідомили, клопотань про відкладення справи не заявляли.

Таким чином позивачам, майже з 2001 року позивачам достовірно відомо про наявність договору дарування, вони отримували копію позовної заяви, з'являлися у судові засідання.

26.03.2001 року суддею Приморського районного суду м. Одеси Пучковою І.М. було постановлено рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був задоволений, в ньому вказується, що матір позивачки ОСОБА_5 подарувала їй (ОСОБА_3) 5/8 частин вказаного будинку і в нинішній час позивачка являється власником 6/8 частин домоволодіння по вул. Леваневського, 37 у м. Одесі.

Це рішення ОСОБА_6 та ОСОБА_2 оскаржено не було, воно набрало чинності, про що позивачкам добре відомо. На це рішення посилається суддя Приморського райсуду м. Одеси Загороднюк В.І. в своєму рішенні від 3.11.2008р. по справі №2-6091/08.

Таким чином, позивачі утаїли від суду наявність того, що їм вже 10 років відомо про наявність договору дарування.

Відповідно до статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статті 334 ЦК України зазначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У позовній заяві позивачі стверджують, що при посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_4 договору дарування не були повідомлені співвласники майна.

Суд звертає увагу, що позивачами невірно трактується норма Закону, так відповідно до ст.. 362 ЦК України: у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Тобто вказана норма стосується тільки договору купівлі - продажу, а не договору дарування.

Таким чином, ніяких порушень при укладанні та посвідченні договору дарування від 23.07.1999 року між відповідачем та її матір'ю ОСОБА_5 не було.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, ст.ст. 257, 267, 328, 334, 362, України суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визначення додаткового строку додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя О.С.Турецький

07.10.2010