Ухвала

від 10.08.2016 по справі 826/1860/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року м. Київ К/800/37022/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2015 року

у справі № 826/1860/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Пром Плюс» (далі - позивач, ТОВ «Стандарт Пром Плюс»)

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Стандарт Пром Плюс» звернулось у лютому 2015 року до суду з позовом до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2014 року № 0003692206 та № 0003702206.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2015 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2015 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.08.2014 року № 0003692206 та № 0003702206.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.09.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 363/26-57-22-06-09/37833628 від 01.08.2014 року, яким зафіксовані порушення позивачем вимог, зокрема: п.138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податку на прибуток на загальну суму 2 708 687,00 гривень; п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 800 389,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.08.2014 року: № 0003702206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 500 486,00 гривень, з яких 2 800 389,00 гривень за основним платежем та 700 097,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003692206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 385 859,00 гривень, з яких 2 708 687,00 гривень за основним платежем та 677 172,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача залишено без задоволення.

На думку податкового органу, правочини, укладені між позивачем та його контрагентами за період з 15.09.2011 року по 31.12.2013 року є нікчемними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що господарські операції з постачання товарів між позивачем та його контрагентами фактично не мали реального характеру, факти поставок оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, не встановлено мету їх подальшого використання в своїй господарській діяльності, а позивачем, в свою чергу, не надано жодних пояснень щодо відсутності обов'язкових належних чином складених первинних документів, які б посвідчували відповідні правовідносини між позивачем та його контрагентами.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки встановив реальність та товарність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

З аналізу статей 138, 139, 198, 201 ПК України вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність операцій по виконанню договорів, укладених позивачем та ТОВ «Ренфорс», ТОВ «Торенія», ТОВ «Готика ЛТД», ТОВ «Монтаж Технологія», ТОВ «БК «Гефест Альянс», ТОВ «Трансавто-Плюс ЛТД» підтверджується наданими позивачем копіями наступних документів: видатковими та податковими накладними; рахунками-фактурами; довідками про вартість виконаних будівельних робіт; актами приймання виконаних будівельних робіт; актами здачі-прийняття робіт.

При дослідженні зазначених первинних документів судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до ст. 9 зазначеного закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість у встановленому законом порядку, що не заперечувалось відповідачем.

Посилання суду першої інстанції на відсутність в первинних документах зазначення посад та прізвища ім'я по-батькові осіб, якими приймались та здавались виконані роботи, обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 ПК України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з висновками суду першої інстанції про обов'язковість наявності товарно-транспортної накладної, подорожніх листів чи транспортних накладних, оскільки відповідно до законодавства України наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. У випадку якщо юридична особа здійснює вантажні перевезення для власних потреб, обов'язкова наявність товарно-транспортної накладної не вимагається, а достатньо наявності видаткової накладної або іншого документу, що підтверджує право власності на вантаж.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами, недійсними.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2015 року у справі № 826/1860/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько