Постанова

від 08.07.2016 по справі 810/229/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2016 року м. Київ №810/229/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу

Суть спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київської області від 25.05.2015 №0005321702/2347, №0005291702/2348 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015 №Ф-0005301702/2346.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що порушення норм Податкового кодексу України, наведені в акті перевірки від 15.05.2015 №1029/17-03/НОМЕР_1, які були покладені в основу податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу, не мали місця, а висновки органу фіскальної служби щодо завищення податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суперечать фактичним обставинам здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №810/229/16, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2016, 17.03.2016, 21.04.2016, 19.05.2016, 02.06.2016, 21.06.2016 неодноразово витребовувались докази по справі, у зв'язку з чим провадження у справі було зупинено.

Представник відповідача надав суду заперечення проти позову, згідно яких вважає висновки акту перевірки про порушення позивачем положень Податкового кодексу України обґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу (недоїмки) - законними.

У судовому засіданні 07.07.2016 представник позивач позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі з мотивів, наведених у письмових запереченнях.

Під час судового засідання 07.07.2016 представник позивача подав суду клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження, з огляду на що, керуючись ч. 4 ст. 122 КАС України, суд продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця 06.02.2014, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданою Обухівською районною державною адміністрацією, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (т.1 а.с.9-10).

ФОП ОСОБА_1 є платником податку на додану вартість з 01.04.2014, що підтверджується витягом з Реєстру платників податку на додану вартість №1410164500009 від 28.03.2014 (том 1 а.с. 11).

З 15.04.2015 по 07.05.2015 ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київської області на підставі ст. 20, ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, ст. 13 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями) та п.3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», наказу ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області №191 від 01.04.2015, та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на II квартал 2015, відповідно до направлення від 14.04.2015 №179, №178, №177 та від 15.04.2015 №185 та наказу № 191 від 01.04.2015 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки», проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03.02.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 15.05.2015 №1029/17-03/НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 12-33).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за підсумками річного декларування в загальній сумі 35759,32 грн.;

- ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (із змінами та доповненнями), що привело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування самозайнятої особи з доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності, в загальній сумі 14369,96 грн.;

- п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет у періоді, що перевірявся, на загальну суму 105521,52 грн., в т.ч. по періодах червень 2014р. сума 28005,36 грн., липень 2016р. сума 16979,48 грн., серпень 2014р. сума 60536,68 грн.;

- п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР із змінами та доповненнями.

Висновки даного акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень від 25.05.2015:

- №0005321702/2347 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 131901,90 грн., в тому числі за основним зобов'язанням на суму 105521,52 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 26380,38 грн.;

- №0005291702/2348 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 44699,15 грн., в тому числі за основним зобов'язанням на суму 35759,32 та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8939,83 грн.;

- вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015 №Ф-0005301702/2346 з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 14369,96 грн. (т.1 а.с. 34-36).

Подані позивачем скарги на податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу до ГУ ДФС у Київській області та ДФС України залишені останніми без задоволення, а податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу - без змін, про що свідчать рішення про результати розгляду скарги від 17.07.2015 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 18.08.2015 (том 2 а.с.36-42, 44-53).

Суд не бере до уваги твердження позивача щодо неотримання рішення про результати розгляду повторної скарги від 18.08.2015 №7948/48/99-99-10-01-03-14, оскільки відповідачем було надано копію поштового повідомлення, що підтверджує відправлення даного рішення та його отримання представником позивача за довіреністю 27.08.2015 (т. 2 а.с. 101).

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою про сплату боргу позивач звернулась до суду з даним позовом.

Як зазначено в акті перевірки від 15.05.2015, висновки якого були покладені в його основу, ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, завищила податковий кредит по деклараціям з ПДВ на загальну суму 105521,52 грн., в т.ч. по періодах: червень 2014р. на суму 28005,36 грн., липень 2014р. на суму 16979,48 грн. та серпень 2014 р. на суму 60536,68 грн. по господарським операціям із ПП «Хімінвест».

Перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, відображеного у додатку 5 до податкової декларації за 2014 рік, встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік в сумі 211151,30 грн. за рахунок неправомірного завищення підприємцем витрат в сумі 211151,30 грн., у тому числі завищення витрат відбулося по господарським операціям із ПП «Хімінвест», а також ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог пунктів 177.2, 177.4 ст. 177 ПК України завищила валові витрати за 2014 рік в сумі 61957,84 грн., тобто валові витрати не підтверджено платіжними дорученнями та прибутковими касовими ордерами, що підтверджують оплату за придбаний товар.

Відповідно до п.1.17.4 акту перевірки основними контрагентами-постачальниками позивача були: ТОВ «ТД Росток» (код за ЄДРПОУ 38183420); ТОВ «Інвестнафтопродукт» (код за ЄДРПОУ 36404672); ПП «Хімінвест» (код за ЄДРПОУ 32424590).

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та контрагенту ПП «Хімінвест», оскільки господарська діяльність цього контрагента має ознаки нереальності здійснення. У нього відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а саме: відсутні основні фонди; незначний штат працюючих осіб при тому, що діяльність щодо реалізації послуг, що ним надається, потребує участі більшої кількості людей, в тому числі за спеціальною освітою; відсутність реального ланцюга постачання реалізованих товарно-матеріальних цінностей. Відповідач зазначає, що ПП «Хімінвест» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам (т.1, а.с.22).

Відповідач вказав, що ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київської області отримала від ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва у відповідності до пункту 74.2 ст. 74 ПК України податкову інформацію щодо неможливості проведення зустрічної перевірки ПП «Хімінвест» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за липень-грудень 2014 року, про що також вказано в акті перевірки позивача.

Судом під час розгляду справи встановлено, що Приватне підприємство «Хімінвест» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва щодо складання Податкової інформації по ПП «Хімінвест» (32424590) за липень - грудень 2014 року; зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС України у місті Києві вилучити з Бази даних Податковий блок - «Аналітична система. Перегляд результатів співставлення. Дані результатів перевірок» дані, які вносились за результатами документальної позапланової виїзної перевірки згідно Податкової інформації по ПП «Хімінвест» (32424590) за липень - грудень 2014р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2015 у справі №826/15771/15 позов задоволено. Визнано протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва щодо складання Податкової інформації по ПП «Хімінвест» (32424590) за липень - грудень 2014 року. Зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС України у місті Києві вилучити з Бази даних Податковий блок - «Аналітична система. Перегляд результатів співставлення. Дані результатів перевірок» дані, які вносились за результатами документальної позапланової виїзної перевірки згідно Податкової інформації по ПП «Хімінвест» (32424590) за липень - грудень 2014р.

Київський апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 08.12.2015 року Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнив. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2015 року скасував та ухвалив нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовив (т.1, а.с.101-107).

Також відповідач наголошує про відсутність договорів позивача з ПП «Хімінвест», за якими останній поставляв товар позивачу за 30.06.2014 р. та 29.07.2014 р.; свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; документів про узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, виданих Державтоінспекцією МВС України; транспортних документів на небезпечні вантажі; довіреностей, виписаних на ім'я водіїв, які здійснювали транспортування нафтопродуктів, придбаних у ПП «Хімінвест» за Договором №05-2908/14 від 29.08.2014р.; специфікацій, у яких мали визначатись умови поставки Товару на кожну окрему партію та інших додатків, які мали бути укладені в ході виконання Договору №05-2908/14 від 29.08.2014р.

На спростування доводів відповідача, для підтвердження реальності здійснення господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат, що мають враховуватись при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, позивач надав суду копії документів по взаємовідносинам із контрагентом ПП «Хімінвест», а також зазначив, що ДПІ при перевірці не аналізувала первинні документи, які свідчили про господарську діяльність з даним контрагентом.

Щодо твердження відповідача про відсутність письмових договорів про поставку товару з ПП «Хімінвест» за 30.06.2014 р. та 29.07.2014 р., позивач зазначає, що відповідно до норм Цивільного кодексу України - правочин може вчинятися усно або у письмовій формі. Посилається на постанову Вищого адміністративного України від 25.01.2016 у справі №К/9991/72726/12, в якій зазначено, що «за загальним правилом ст. 208 Цивільного кодексу України угоди між юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі. Проте в силу ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок не передбачений прямо законом, не тягне за собою його недійсність. В законах прямо не передбачено недійсності договору купівлі-продажу у разі укладення його в усній формі, такий договір не визнаний судом недійсним, тому, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої в ст.204 Цивільного кодексу України, договір поставки, укладений у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що дозволено ст. 181 Господарського кодексу, є правомірним».

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Хімінвест» було укладено договір поставки нафтопродуктів від 29.08.2014 №05-2908/14 (т.1, а.с.44-48).

Відповідно до п.1.1 даного Договору постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти, іменовані надалі за текстом - «Товар», найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на Товар, які оформлюються на кожну окрему партію Товару.

Пункт 2.1 Договору визначає, що Товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками Покупця на поставку тієї чи іншої партії Товару. Поставка Товару підтверджується видатковими накладними на Товар, які підписані представниками обох Сторін.

Відповідно до п.2.2. Договору сторони узгодили, що поставка товару (кожної окремої партії товару) здійснюється протягом трьох робочих днів з дати зарахування грошових коштів (100% оплата) на банківський рахунок Постачальника згідно з умовами цього договору. Поставка товару в рамках цього договору здійснюється в рамках наступних базисів: а) СРТ - пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом та за рахунок Постачальника; б) ЕХW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний Постачальником. Вивіз товару транспортом (та за рахунок) Покупця. Базис поставки тієї чи іншої партії товару визначається згідно заявки на постачання товару, поданої з боку Покупця в рамках дії цього договору.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що приймання-передача товару здійснюється по якості відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 № 271/121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 липня 2007 року за № 762/14029. По кількості - згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказ Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496, а також згідно з умовами даного Договору та додаткових угод і додатків до нього.

Відповідно до пункту 2.6. Договору сторони погодили, що відвантаження Товару (партії Товару), що поставляється згідно умов цього Договору та видача відповідних документів на Товар здійснюється Постачальником на підставі належним чином оформленого доручення на отримання Товару (партії Товару).

На підтвердження отримання від ПП «Хімінвест» товару позивачем надано до матеріалів справи копії видаткових накладних на поставку товару - бензину А-95 Євро, бензину А-92 Євро, дизельного палива ДТ-Л-К5 №РН-000323 від 30.06.2014 на суму 168032,16 грн. в тому числі ПДВ на суму 28005,36 грн., № РН-0000194 від 29.07.2014 на суму 101876,88 грн., в тому числі ПДВ на суму 16979,48 грн., № РН-0000125 від 29.08.2014 на суму 245320,08 грн.. в тому числі ПДВ на суму 40886,68 грн., № РН-0000126 від 30.08.2014 на суму 117900,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 19650,00 грн. (т.1, а.с.)

При цьому суд зазначає, що кожна видаткова накладна передбачає одночасно поставку трьох різних видів нафтопродуктів - бензину А-95 Євро, бензину А-92 Євро, дизельного палива ДТ-Л-К5.

В оплату за поставлений товар, позивач перерахував на користь ПП «Хімінвест» кошти у загальній сумі 179032,16 грн., що підтверджується наданими суду виписками по банківському рахунку на суму 8032,16 грн. від 11.08.2014 та на суму 160000,00 грн. від 08.08.2014 та квитанцією №0.0.332761535.1 від 30.12.2014 на суму 11000,00 грн. (т.1, а.с.135-137).

Сума дебіторської заборгованості по взаємовідносинам з ПП «Хімінвест», яка обліковується позивачем, станом на 30.12.2014 складає 454096,96 грн. та підтверджується наданим суду актом звіряння взаємних розрахунків за період червень 2014 року - грудень 2014 року (т.1, а.с.138).

Додатково позивачем надано суду копії квитанцій про оплату поставленого товару №0.0.341440078.1 від 23.01.2015 на суму 10000,00 грн., №0.0.343302524.1 від 29.01.2015 на суму 20000,00 грн., №0.0.345704621.1 від 06.02.2015 на суму 10000,00 грн. (т.2, а.с.20).

Таким чином, позивачу згідно наданих видаткових накладних було поставлено нафтопродуктів на суму 633129,12 грн., з них оплачено на день розгляду справи в суді - 219032,16 грн.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 533456,88 грн., позивач отримав від ПП «Хімінвест» податкові накладні: №194 від 29.07.2014 на суму 101876,88 грн., в тому числі ПДВ на суму 16979,48 грн., № 125 від 29.08.2014 на суму 245320,08 грн.. в тому числі ПДВ на суму 40886,68 грн., №323 від 30.06.2014 на суму 168032,16 грн., в тому числі ПДВ на суму 28005,36 грн., №126 від 30.08.2014 на суму 117900,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 19650,00 грн. (т.1, а.с.49-52).

Суми ПДВ у загальному розмірі 105521,52 грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за липень - серпень 2014 року, про що свідчать додатки 5 до податкових декларації з ПДВ за вказані звітні періоди (т.1, а.с.139-156).

Суми, перераховані контрагенту в якості оплати товару, віднесені позивачем до складу витрат 2014 року, що підтверджується Книгою обліку доходів і витрат позивача (т.1, а.с.157-203) .

З приводу транспортування позивачем нафтопродуктів представником позивача в судовому засіданні 17.03.2016 надані письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до договору №05-2908/14 від 29.08.2014 транспортування здійснює постачальник, та всі дозвільні документи отримує він, також чинне законодавство не зобов'язує покупця вимагати дані дозвільні документи щодо перевезення (т.2, а.с.11-12).

На підтвердження факту перевезення нафтопродуктів позивачем надано суду товарно-транспортні накладні:

- №РН-194 від 29.07.2014, автомобіль НОМЕР_2; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_2, вантажовідправник - ПП «Хімінвест», вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_1; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 101876,88 грн., в т.ч. ПДВ 16979,48 грн., при цьому бензин А-95 Євро в кількості 1000 літрів на суму 15420,00 грн., бензин А-92 Євро в кількості 1000 літрів на суму 14544,00 грн., дизельне паливо ДТ-Л-К5 в кількості 5070 літрів на суму 71912,88 грн. (т.1, а.с.57, 61);

- №РН-125 від 29.08.2014, автомобіль НОМЕР_3; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_3, вантажовідправник - ПП «Хімінвест», вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_1; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 245320,08 грн., в т.ч. ПДВ 40886,00 грн., при цьому бензин А-95 Євро в кількості 5610 літрів на суму 89535,60 грн., бензин А-92 Євро в кількості 9820 літрів на суму 155784,48 грн., (т.1, а.с.58, 62);

- №РН-323 від 30.06.2014, автомобіль НОМЕР_2; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_2, вантажовідправник - ПП «Хімінвест», вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_1; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 168032,16 грн., в т.ч. ПДВ 28005,36 грн., при цьому бензин А-95 Євро в кількості 2000 літрів на суму 30600,00 грн., бензин А-92 Євро в кількості 3000 літрів на суму 43380,00 грн., дизельне паливо ДТ-Л-К5 в кількості 6780 літрів на суму 94052,16 грн. (т.1, а.с.59, 63);

- №РН-126 від 30.08.2014, автомобіль НОМЕР_2; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_2, вантажовідправник - ПП «Хімінвест», вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_1; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 117900,88 грн., в т.ч. ПДВ 19650,00 грн., дизельне паливо ДТ-Л-К5 в кількості 7500 літрів на суму 117900,00 грн. (т.1, а.с.59, 64).

В судовому засіданні разом з додатковими поясненнями від 17.03.2016 року позивачем подано наступні копії документів: журнал обліку надходження нафтопродуктів на АЗС м.Українка, вул. Приозерна, буд. 46А, за період з 29.04.2014 по 31.12.2014; договір оренди автозаправочної станції №10/14 від 01.04.2014 р.; сертифікати відповідності №036474 від 18.04.2014 р., №000052, № 036360, № 036032 (т.2, а.с. 13-35).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.99 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи від здійснення підприємницької діяльності, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктами 177.1, 177.2, 177.4 ст.177 ПК доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пунктів 177.10, 177.11 ст.177 ПК фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Отже, що при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні первинні документи бухгалтерського обліку, а саме по зазначених операціях придбання товарів повинні бути в наявності первинні документи, що підтверджують здійснення платником податку витрат на такі товари, отримання позивачем таких товарів, використання їх у господарській діяльності позивача.

Відповідно до п. 191.1 ст.198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операцій. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження правомірності включення витрат до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи від здійснення підприємницької діяльності та до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості паливно-мастильних матеріалів (нафтопродуктів), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне придбання (оприбуткування) таких матеріалів, а також документи, які підтверджують якість таких матеріалів та їх небезпеку, з урахуванням того, що такі речовини віднесено до небезпечних речовин.

Суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11, а саме: «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції».

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Суд наголошує, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Дослідивши та оцінивши у сукупності надані позивачем документи, суд прийшов до висновку, що вони не є достатнім доказом реальності фінансово-господарських відносин позивача із ПП «Хімінвест» та здійснення між ними реальних господарських операцій.

Суд виходить з того, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» № 1644-ІІІ від 06.04.2000 (зі змінами та доповненнями) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Статтею 20 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» встановлено, що перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 8 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний, зокрема, у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділах відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу.

Згідно зі статтею 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Підпунктом 11.1 п.11 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

В той же час відповідно до норм ч.2 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі перевезення небезпечних вантажів обов'язковими документами, зокрема, є: товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів.

При цьому суд зазначає, що дорожні перевезення небезпечних вантажів здійснюються відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, до якої Україна приєдналась в березні 2000 року відповідно до Закону України № 1511-III від 02.03.2000.

Згідно вимог цієї Європейської угоди перевезення небезпечних вантажів має певну специфіку, яка полягає у тому, що вимоги до перевезення визначаються для кожного вантажу окремо, та можуть бути встановлені обмеження на сумісне завантаження небезпечних вантажів в транспортний засіб.

Відповідність конструкції спеціалізованих транспортних засобів для перевезення небезпечних вантажів вимогам Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів підтверджується свідоцтвом про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Порядок та основні вимоги до забезпечення безпеки дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всій території України визначені у Правилах дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України 26.07.2004 №822, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за № 1040/9639.

Відповідно до п.1.4. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами Європейської угоди перевезення небезпечних вантажів і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

Відповідно до пп.6.9.1. п.6.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всі транспортні засоби, придатні до перевезення небезпечних вантажів, Державтоінспекцією МВС України оформлюється свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Відповідно до пп.6.9.10. п.6.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів відомості про всі видані та продовжені свідоцтва вносяться до журналу та до автоматизованої інформаційно-пошукової системи Державтоінспекції МВС України.

Судом була витребувана інформація стосовно отримання транспортними засобами, які зазначені в товарно-транспортних накладних, дозвільних документів про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів.

Так, з листів Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України №31/5503 від 15.06.2016, №31\5913 від 04.07.2016 слідує, що 09.12.2015 Територіальним сервісним центром в м.Києві на транспортний засіб MAN TGM 18/280 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_4 видано свідоцтво (В№050938) з терміном дії до 07.06.2016, дія свідоцтва продовжена до 13.12.2016.

Відповідно до конструкції та комплектації в Свідоцтві на транспортний засіб MAN TGM 18/280 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_4 зазначено, що вказаний транспортний засіб допущений до перевезення небезпечних вантажів 3 класу, які мають №ООН 1202, 1203 (газойл, паливо пічне легке, паливо дизельне, бензин моторний, газолін та петрол). При цьому в Свідоцтві відсутня інформація (наявність відсіків в цистернах тощо), яка вказувала б на технічну можливість одночасно перевозити різні види нафтопродуктів (т.2, а.с.204-205, 215-217).

Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу з підсистеми НАІС Єдиного державного реєстру МВС, яка надана Головним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ України згідно листа від 04.04.2016 №31/3691 слідує, що транспортний засіб MAN TGM 18/280 2007 року випуску, зареєстрований 12.11.2014, тип кузова - паливоцистерна, тип палива - дизельне паливо, повна маса - 18000 кг, маса без навантаження - 8500 кг, власником є ОСОБА_4 (т.2, а.с.89-90).

Проаналізувавши вказані обставини, суд зазначає, що станом на період перевезення нафтопродуктів в червні-серпні 2014 року не було видане свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів на транспортний засіб MAN TGM 18/280 з реєстраційним номером АА3412НІ, оскільки датою видачі свідоцтва на цей транспортний засіб є 09.12.2015.

Аналізуючи технічні можливості вказаного транспортного засобу даний транспортний засіб не призначений для одночасного перевезення в одній цистерні двох різних видів нафтопродуктів.

Крім того, суд зазначає, що максимальною масою завантаження вказаного транспортного засобу є маса, яка не перевищує 9500 кг, виходячи з того, що повна маса автомобіля складає 18000 кг, а маса без навантаження - 8500 кг (18000 - 8500 = 9500).

Однак як слідує з ТТН №РН-125 від 29.08.2014 даний автомобіль одночасно перевозив бензин А-95 в кількості 5610 літрів та бензин А-92 в кількості 9820 літрів, що сумарно складає 15430 літрів, що з урахуванням коефіцієнту переведення палива із об'ємних одиниць (літр) в одиницю маси (кг) 0,74 кг/л перевищує максимальну допустиму масу завантаження на 1918 кг (15430 х 0,74 = 11418 - 9500 = 1918).

Виходячи з зазначеного суд приходить до висновку, що два різних види нафтопродуктів (бензин А-95 та бензин А-92) без свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів не могли перевозитись автомобілем MAN TGM 18/280 з реєстраційним номером АА3412НІ в одній цистерні.

Стосовно транспортного засобу з номерним знаком АІ6687СВ то з листа Регіонального сервісного центру МВС в Київській області від 19.05.2016 №31/10-1924 слідує, що номерні знаки АІ6687СВ закріплені за транспортним засобом КАМАЗ 5320, 1990 року випуску, який 24.03.2010 зареєстрований за гр. ОСОБА_5, тип кузова - цистерна, вид палива - дизельне паливо.

Відповідно до листів Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України №31/5503 від 15.06.2016, №31\5913 від 04.07.2016 власник транспортного засобу з реєстраційним номером АІ6687СВ не має свідоцтва про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів (т.2, а.с. 215-217).

Аналізуючи ТТН №РН-194 від 29.07.2014, №РН-323 від 30.06.2014 та технічні можливості вказаного транспортного засобу даний транспортний засіб не призначений для одночасного перевезення в одній цистерні трьох різних видів нафтопродуктів (бензин А-95, бензин А-92, дизельне паливо).

Отже, виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що три різних види нафтопродуктів (бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо) без свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів не могли перевозитись автомобілем КАМАЗ 5320 з реєстраційним номером АІ6687СВ в одній цистерні.

Позивачем вказані обставини, які досліджувались судом в судових засіданнях, не спростовані.

Судом з метою витребування інших доказів, які б могли свідчити про одночасне перевезення двох та трьох різних видів нафтопродуктів транспортними засобами MAN TGM 18/280 з реєстраційним номером АА3412НІ та КАМАЗ 5320 з реєстраційним номером АІ6687СВ були витребувані від постачальника нафтопродуктів ПП «Хімінвест» докази на підтвердження технічної можливості перевезення одночасно по три різних види нафтопродуктів в одному транспортному засобі.

Також суд зазначає, що контрагент позивача ПП "Хімінвест" (ідентифікаційний код 32424590, адреса місцезнаходження м. Київ, вул. Промислова, 4-а) тричі змінив своє найменування та адресу місцезнаходження, зокрема, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.02.2016 станом на 26.02.2016 слідує, що ПП «Хімінвест» перейменовано в ПП «Фервест» з адресою місцезнаходження Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19 (т.2, а.с.21-27), а згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.06.2016 станом на 02.06.2016 найменуванням та місцезнаходженням вказаної юридичної особи є ПП "Велтіс-Хім-Торг" (Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 65).

Однак, ухвали суду про витребування доказів від ПП "Велтіс-Хім-Торг" від 02.06.2016, 21.06.2016 повернуті до суду за закінченням терміну зберігання.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведені докази, які спростовують одночасне перевезення в одній цистерні різних видів нафтопродуктів суд приходить до висновку про відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридичну дефектність відповідних первинних документів, що не дозволяють в такому випадку формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

При цьому суд також приймає до уваги недотримання вимог, які пред'являються до товаротранспортних документів на небезпечні вантажі при складанні ТТН №РН-194 від 29.07.2014, №РН-125 від 29.08.2014, №РН-323 від 30.06.2014, №РН-126 від 30.08.2014.

Так, відповідно до п.9.2. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів товаротранспортний(і) документ(и) на небезпечні вантажі повинен (повинні) містити таку інформацію щодо кожної небезпечної речовини, матеріалу чи виробу, що пред'являються до перевезення:

а) номер ООН, перед яким проставляються літери UN;

б) транспортну назву, визначену відповідно до розділу 3.1.2 додатка А до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів і в разі необхідності доповнену технічною назвою;

в) для речовин і виробів 1-го класу небезпеки: номер підкласу і літеру групи сумісності та, якщо речовина чи виріб має додаткові види небезпеки, - номери зразків знаків небезпеки, зазначених для небезпечного вантажу у переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці А глави 3.2 додатка А до ДОПНВ, що вказують на ці види небезпеки. Для речовин і виробів інших класів небезпеки: номери зразків знаків небезпеки, зазначені для небезпечного вантажу у переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці А глави 3.2 додатка А до ДОПНВ.

Номери зразків знаків небезпеки, що вказують на додаткові види небезпеки, зазначаються у дужках;

г) групу пакування, якщо така визначена, перед якою можуть бути літери "ГП";

ґ) кількість та опис вантажних одиниць;

д) загальну кількість небезпечних вантажів (об'єм, масу брутто чи масу нетто залежно від конкретного випадку);

е) найменування та місцезнаходження відправника вантажу;

є) найменування та місцезнаходження вантажоодержувача (вантажоодержувачів).

Записи в товаротранспортному документі повинні виконуватися у такій послідовності: номер ООН; транспортна назва; номери зразків знаків небезпеки (для вантажів 1-го класу небезпеки - підклас та група сумісності і, якщо вимагається, номери зразків знаків небезпеки); група пакування (наприклад: "UN 1230, МЕТАНОЛ, 3 (6.1), ІІ" або "UN 1230, МЕТАНОЛ, 3 (6.1), ГП ІІ").

Натомість товарно-транспортні накладні №РН-194 від 29.07.2014, №РН-125 від 29.08.2014, №РН-323 від 30.06.2014, №РН-126 від 30.08.2014 не містять інформацію про марку, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу; номер ООН, перед яким проставляються літери UN; транспортну назву, визначену відповідно до розділу 3.1.2 додатка А до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів; для речовин і виробів 1-го класу небезпеки: номер підкласу і літеру групи сумісності; повну інформацію про місцезнаходження відправника та вантажоодержувача вантажу.

Крім того, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496 передбачено складання спеціальної товарно-транспортної накладної на перевезення нафти та нафтопродуктів (до яких відносяться і паливно-мастильні матеріали) - форми І-ТТН (нафтопродукти).

Натомість позивачем надано товарно-транспортні накладні за формою №1-ТН, які не відповідають встановленій формі спеціальної товарно-транспортної накладної на перевезення нафти та нафтопродуктів, а відтак і не враховують всіх особливостей щодо товару, зокрема, об'єм нафтопродукту у куб.дм., метод визначення маси нафтопродукту, густини нафтопродукту у кг/куб.м, температури нафтопродукту у град.С, маси нафтопродукту у кг.

У сукупності з іншими доказами дефектність товарно-транспортних накладних свідчить про формальне оформлення спірних операцій у паперовому вигляді без мети реального здійснення господарської діяльності.

Разом з цим, доказів, які б підтверджували належне транспортування паливно-мастильних матеріалів від постачальника до позивача відокремлено за видами нафтопродуктів позивачем суду не надано.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Суд також звертає увагу, що позивачем не надано до суду відповідних заявок на поставку товару, складення яких передбачено умовами Договору №05-2908/14 від 29.08.2014 р.; в той час як надані видаткові накладні також не визначають базисні умови поставки кожної конкретної партії товару, натомість відповідно до п.2.2. Договору сторони узгодили, що базис поставки тієї чи іншої партії товару визначається згідно заявки на постачання товару, поданої з боку Покупця в рамках дії цього договору, а сама поставка товару здійснюється в рамках наступних базисів: а) СРТ - пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом та за рахунок Постачальника; б) ЕХW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний Постачальником. Вивіз товару транспортом (та за рахунок) Покупця.

Крім того, поставці кожної окремої партії товару за умов укладеного договору передує 100% оплата за товар, натомість обставини справи свідчать, що позивачу згідно наданих видаткових накладних було поставлено нафтопродуктів на суму 633129,12 грн., з них оплачено на день розгляду справи в суді - 219032,16 грн.

Суд також зазначає, що Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року N 271/121 передбачено, що нафтопродукти відпускають споживачам лише після підтвердження випробувальною лабораторією їх відповідності вимогам нормативних документів і наявності паспорта якості на нафтопродукт, що міститься в конкретному резервуарі (п.6.4.1). Розділами 4, 6 вказаної Інструкції також передбачено під час приймання-здавання нафти або нафтопродуктів із транспортних засобів (до зливання) здійснювати приймально-здавальні випробування. За даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою N 14-НК.

Натомість позивачем не надано паспортів якості на нафтопродукти, які придбані у ПП «Хімінвест», наявність яких в даному випадку є обов'язковою для всіх суб'єктів господарювання. Також не надано актів приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою N 14-НК, які б підтверджували якість продукції та проведення приймально-здавальних випробувань.

Позивач на вимогу суду надав копії журналу обліку надходження нафтопродуктів на АЗС м. Українка, вул. Приозерна, буд. 46А, за період з 29.04.2014 по 31.12.2014; договору оренди автозаправочної станції №10/14 від 01.04.2014 р.; сертифікатів відповідності №036474 від 18.04.2014 р., №000052, № 036360, № 036032, проте докази, на які послався позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, хоча і є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (поставки товару).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що для перевезення нафтопродуктів лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту, наслідком чого є отримання ФОП ОСОБА_1 необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

Щодо правомірності винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015р. №Ф-0005301702/2346 зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 14369,96 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 даного Закону за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Як свідчать матеріали справи, підставою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015 №Ф-0005301702/2346 слугували висновки контролюючого органу щодо заниження у 2014 році чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок за ставкою 34,7% з тих самих підстав та обставин придбання нафтопродуктів у ПП «Хімінвест», щодо яких суд прийшов до висновку про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності..

Судом також встановлено, що сума донарахованого єдиного внеску в розмірі 14369,96 грн. визначена відповідачем з урахуванням положень про те, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (п. 2 ст. 7 Закону № 2464 - VI) та визначена у зв'язку із встановленням в ході перевірки заниженого чистого оподаткованого доходу в розмірі 211151,3 грн. по правочинах, що мають ознаки нереальності здійснення господарських операцій з ПП «Хімінвест».

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки відповідача, які містяться в акті перевірки, є правильними, а отже, податкові повідомлення-рішення №0005291702/2348, №0005321702/2347 від 25.05.2015 та вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0005301702/2346 від 25.05.2015 є такими, що складені правомірно, а тому у задоволенні позову має бути відмовлено.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.