Ухвала

від 31.10.2016 по справі 810/229/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/229/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

31 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2015 №0005321702/2347, №0005291702/2348 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015 №Ф-0005301702/2346.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця 06.02.2014, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданою Обухівською районною державною адміністрацією, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (т.1 а.с.9-10).

ФОП ОСОБА_2 є платником податку на додану вартість з 01.04.2014, що підтверджується витягом з Реєстру платників податку на додану вартість №1410164500009 від 28.03.2014 (том 1 а.с. 11).

З 15.04.2015 по 07.05.2015 ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київської області на підставі ст. 20, ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, ст. 13 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (із змінами та доповненнями) та п.3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", наказу ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області №191 від 01.04.2015, та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на II квартал 2015, відповідно до направлення від 14.04.2015 №179, №178, №177 та від 15.04.2015 №185 та наказу № 191 від 01.04.2015 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки", проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03.02.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 15.05.2015 №1029/17-03/НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 12-33).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за підсумками річного декларування в загальній сумі 35 759,32 грн.;

- ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (із змінами та доповненнями), що привело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування самозайнятої особи з доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності, в загальній сумі 14 369,96 грн.;

- п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет у періоді, що перевірявся, на загальну суму 105 521,52 грн., в т.ч. по періодах червень 2014р. сума 28 005,36 грн., липень 2016р. сума 16 979,48 грн., серпень 2014р. сума 60 536,68 грн.;

- п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР із змінами та доповненнями.

На підставі акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.05.2015:

- №0005321702/2347 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 131 901,90 грн., в тому числі за основним зобов'язанням на суму 105 521,52 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 26 380,38 грн.;

- №0005291702/2348 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 44 699,15 грн., в тому числі за основним зобов'язанням на суму 35 759,32 та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8 939,83 грн.;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015 №Ф-0005301702/2346 з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 14 369,96 грн. (т.1 а.с. 34-36).

Подані позивачем скарги на податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу до ГУ ДФС у Київській області та ДФС України залишені останніми без задоволення, а податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу - без змін, про що свідчать рішення про результати розгляду скарги від 17.07.2015 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 18.08.2015 (том 2 а.с.36-42, 44-53).

Суд не бере до уваги твердження позивача щодо неотримання рішення про результати розгляду повторної скарги від 18.08.2015 №7948/48/99-99-10-01-03-14, оскільки відповідачем було надано копію поштового повідомлення, що підтверджує відправлення даного рішення та його отримання представником позивача за довіреністю 27.08.2015 (т. 2 а.с. 101).

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою про сплату боргу позивач звернулась до суду з даним позовом.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктами 177.1, 177.2, 177.4 ст.177 ПК доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пунктів 177.10, 177.11 ст.177 ПК фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Крім того, Вищий адміністративний суд України неодноразово зазначав, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Суд наголошує, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Судом першої інстанції встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством "Хімінвест" було укладено договір поставки нафтопродуктів від 29.08.2014 №05-2908/14 (т.1, а.с.44-48).

Відповідно до п.1.1 даного Договору постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти, іменовані надалі за текстом - "Товар", найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на Товар, які оформлюються на кожну окрему партію Товару.

Пункт 2.1 Договору визначає, що Товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками Покупця на поставку тієї чи іншої партії Товару. Поставка Товару підтверджується видатковими накладними на Товар, які підписані представниками обох Сторін.

Відповідно до п.2.2. Договору сторони узгодили, що поставка товару (кожної окремої партії товару) здійснюється протягом трьох робочих днів з дати зарахування грошових коштів (100% оплата) на банківський рахунок Постачальника згідно з умовами цього договору. Поставка товару в рамках цього договору здійснюється в рамках наступних базисів: а) СРТ - пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом та за рахунок Постачальника; б) ЕХW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний Постачальником. Вивіз товару транспортом (та за рахунок) Покупця. Базис поставки тієї чи іншої партії товару визначається згідно заявки на постачання товару, поданої з боку Покупця в рамках дії цього договору.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що приймання-передача товару здійснюється по якості відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 № 271/121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 липня 2007 року за № 762/14029. По кількості - згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказ Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496, а також згідно з умовами даного Договору та додаткових угод і додатків до нього.

Відповідно до пункту 2.6. Договору сторони погодили, що відвантаження Товару (партії Товару), що поставляється згідно умов цього Договору та видача відповідних документів на Товар здійснюється Постачальником на підставі належним чином оформленого доручення на отримання Товару (партії Товару).

На підтвердження отримання від ПП "Хімінвест" товару позивачем надано до матеріалів справи копії видаткових накладних на поставку товару - бензину А-95 Євро, бензину А-92 Євро, дизельного палива ДТ-Л-К5 №РН-000323 від 30.06.2014 на суму 168032,16 грн. в тому числі ПДВ на суму 28005,36 грн., № РН-0000194 від 29.07.2014 на суму 101876,88 грн., в тому числі ПДВ на суму 16979,48 грн., № РН-0000125 від 29.08.2014 на суму 245320,08 грн.. в тому числі ПДВ на суму 40886,68 грн., № РН-0000126 від 30.08.2014 на суму 117900,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 19650,00 грн. (т.1, а.с. 53-56).

При цьому суд зазначає, що видаткові накладні передбачають одночасно поставку трьох різних видів нафтопродуктів - бензину А-95 Євро, бензину А-92 Євро, дизельного палива ДТ-Л-К5.

В оплату за поставлений товар, позивач перерахував на користь ПП "Хімінвест" кошти у загальній сумі 179 032,16 грн., що підтверджується наданими суду виписками по банківському рахунку на суму 8 032,16 грн. від 11.08.2014 та на суму 160 000,00 грн. від 08.08.2014 та квитанцією №0.0.332761535.1 від 30.12.2014 на суму 11 000,00 грн. (т.1, а.с.135-137).

Сума дебіторської заборгованості по взаємовідносинам з ПП "Хімінвест", яка обліковується позивачем, станом на 30.12.2014 складає 454 096,96 грн. та підтверджується наданим суду актом звіряння взаємних розрахунків за період червень 2014 року - грудень 2014 року (т.1, а.с.138).

Додатково позивачем надано суду копії квитанцій про оплату поставленого товару №0.0.341440078.1 від 23.01.2015 на суму 10 000,00 грн., №0.0.343302524.1 від 29.01.2015 на суму 20 000,00 грн., №0.0.345704621.1 від 06.02.2015 на суму 10 000,00 грн. (т.2, а.с.20).

Таким чином, позивачу згідно наданих видаткових накладних було поставлено нафтопродуктів на суму 633 129,12 грн., з них оплачено на день розгляду справи в суді - 219 032,16 грн.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 533 456,88 грн., позивач отримав від ПП "Хімінвест" податкові накладні: №194 від 29.07.2014 на суму 101 876,88 грн., в тому числі ПДВ на суму 16 979,48 грн., № 125 від 29.08.2014 на суму 245 320,08 грн.. в тому числі ПДВ на суму 40 886,68 грн., №323 від 30.06.2014 на суму 168 032,16 грн., в тому числі ПДВ на суму 28 005,36 грн., №126 від 30.08.2014 на суму 117 900,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 19 650,00 грн. (т.1, а.с.49-52).

Суми ПДВ у загальному розмірі 105 521,52 грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за липень - серпень 2014 року, про що свідчать додатки 5 до податкових декларації з ПДВ за вказані звітні періоди (т.1, а.с.139-156).

Суми, перераховані контрагенту в якості оплати товару, віднесені позивачем до складу витрат 2014 року, що підтверджується Книгою обліку доходів і витрат позивача (т.1, а.с.157-203) .

З приводу транспортування позивачем нафтопродуктів представником позивача в судовому засіданні 17.03.2016 надані письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до договору №05-2908/14 від 29.08.2014 транспортування здійснює постачальник, та всі дозвільні документи отримує він, також чинне законодавство не зобов'язує покупця вимагати дані дозвільні документи щодо перевезення (т.2, а.с.11-12).

На підтвердження факту перевезення нафтопродуктів позивачем надано суду товарно-транспортні накладні:

- №РН-194 від 29.07.2014, автомобіль НОМЕР_2; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_3, вантажовідправник - ПП "Хімінвест", вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_2; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 101 876,88 грн., в т.ч. ПДВ 16979,48 грн., при цьому бензин А-95 Євро в кількості 1000 літрів на суму 15420,00 грн., бензин А-92 Євро в кількості 1000 літрів на суму 14544,00 грн., дизельне паливо ДТ-Л-К5 в кількості 5070 літрів на суму 71 912,88 грн. (т.1, а.с.57, 61);

- №РН-125 від 29.08.2014, автомобіль НОМЕР_3; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_4, вантажовідправник - ПП "Хімінвест", вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_2; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 245 320,08 грн., в т.ч. ПДВ 40 886,00 грн., при цьому бензин А-95 Євро в кількості 5610 літрів на суму 89 535,60 грн., бензин А-92 Євро в кількості 9820 літрів на суму 155 784,48 грн., (т.1, а.с.58, 62);

- №РН-323 від 30.06.2014, автомобіль НОМЕР_2; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_3, вантажовідправник - ПП "Хімінвест", вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_2; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 168 032,16 грн., в т.ч. ПДВ 28005,36 грн., при цьому бензин А-95 Євро в кількості 2000 літрів на суму 30600,00 грн., бензин А-92 Євро в кількості 3000 літрів на суму 43 380,00 грн., дизельне паливо ДТ-Л-К5 в кількості 6780 літрів на суму 94 052,16 грн. (т.1, а.с.59, 63);

- №РН-126 від 30.08.2014, автомобіль НОМЕР_2; марка, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу не зазначені; автомобільний перевізник - ОСОБА_3, вантажовідправник - ПП "Хімінвест", вантажоодержувач - ФОМ ОСОБА_2; пункт навантаження - м.Київ, пункт розвантаження - м.Українка, відпущено на загальну суму 117 900,00 грн., в т.ч. ПДВ 19 650,00 грн., дизельне паливо ДТ-Л-К5 в кількості 7500 літрів на суму 117 900,00 грн. (т.1, а.с.59, 64).

В судовому засіданні разом з додатковими поясненнями від 17.03.2016 року позивачем подано наступні копії документів: журнал обліку надходження нафтопродуктів на АЗС м.Українка, вул. Приозерна, буд. 46А, за період з 29.04.2014 по 31.12.2014; договір оренди автозаправочної станції №10/14 від 01.04.2014 р.; сертифікати відповідності №036474 від 18.04.2014 р., №000052, № 036360, № 036032 (т.2, а.с. 13-35).

Дослідивши та оцінивши у сукупності надані позивачем документи, суд прийшов до висновку, що вони не є достатнім доказом реальності фінансово-господарських відносин позивача із ПП "Хімінвест" та здійснення між ними реальних господарських операцій.

Суд виходить з того, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" № 1644-ІІІ від 06.04.2000 (зі змінами та доповненнями) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Статтею 20 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" встановлено, що перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 8 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний, зокрема, у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділах відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу.

Згідно зі статтею 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Підпунктом 11.1 п.11 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

В той же час відповідно до норм ч.2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі перевезення небезпечних вантажів обов'язковими документами, зокрема, є: товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів.

При цьому суд зазначає, що дорожні перевезення небезпечних вантажів здійснюються відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, до якої Україна приєдналась в березні 2000 року відповідно до Закону України № 1511-III від 02.03.2000.

Згідно вимог цієї Європейської угоди перевезення небезпечних вантажів має певну специфіку, яка полягає у тому, що вимоги до перевезення визначаються для кожного вантажу окремо, та можуть бути встановлені обмеження на сумісне завантаження небезпечних вантажів в транспортний засіб.

Відповідність конструкції спеціалізованих транспортних засобів для перевезення небезпечних вантажів вимогам Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів підтверджується свідоцтвом про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Порядок та основні вимоги до забезпечення безпеки дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всій території України визначені у Правилах дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України 26.07.2004 №822, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за № 1040/9639.

Відповідно до п.1.4. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами Європейської угоди перевезення небезпечних вантажів і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

Відповідно до пп.6.9.1. п.6.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всі транспортні засоби, придатні до перевезення небезпечних вантажів, Державтоінспекцією МВС України оформлюється свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Відповідно до пп.6.9.10. п.6.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів відомості про всі видані та продовжені свідоцтва вносяться до журналу та до автоматизованої інформаційно-пошукової системи Державтоінспекції МВС України.

Судом була витребувана інформація стосовно отримання транспортними засобами, які зазначені в товарно-транспортних накладних, дозвільних документів про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів.

Так, з листів Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України №31/5503 від 15.06.2016, №31\5913 від 04.07.2016 слідує, що 09.12.2015 Територіальним сервісним центром в м.Києві на транспортний засіб MAN TGM 18/280 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_4 видано свідоцтво (В№050938) з терміном дії до 07.06.2016, дія свідоцтва продовжена до 13.12.2016.

Відповідно до конструкції та комплектації в Свідоцтві на транспортний засіб MAN TGM 18/280 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_4 зазначено, що вказаний транспортний засіб допущений до перевезення небезпечних вантажів 3 класу, які мають №ООН 1202, 1203 (газойл, паливо пічне легке, паливо дизельне, бензин моторний, газолін та петрол). При цьому в Свідоцтві відсутня інформація (наявність відсіків в цистернах тощо), яка вказувала б на технічну можливість одночасно перевозити різні види нафтопродуктів (т.2, а.с.204-205, 215-217).

Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу з підсистеми НАІС Єдиного державного реєстру МВС, яка надана Головним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ України згідно листа від 04.04.2016 №31/3691 слідує, що транспортний засіб MAN TGM 18/280 2007 року випуску, зареєстрований 12.11.2014, тип кузова - паливоцистерна, тип палива - дизельне паливо, повна маса - 18000 кг, маса без навантаження - 8500 кг, власником є ОСОБА_5 (т.2, а.с.89-90).

Проаналізувавши вказані обставини, суд зазначає, що станом на період перевезення нафтопродуктів в червні-серпні 2014 року не було видане свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів на транспортний засіб MAN TGM 18/280 з реєстраційним номером НОМЕР_4, оскільки датою видачі свідоцтва на цей транспортний засіб є 09.12.2015.

Аналізуючи технічні можливості вказаного транспортного засобу даний транспортний засіб не призначений для одночасного перевезення в одній цистерні двох різних видів нафтопродуктів.

Крім того, суд зазначає, що максимальною масою завантаження вказаного транспортного засобу є маса, яка не перевищує 9500 кг, виходячи з того, що повна маса автомобіля складає 18000 кг, а маса без навантаження - 8500 кг (18000 - 8500 = 9500).

Однак як слідує з ТТН №РН-125 від 29.08.2014 даний автомобіль одночасно перевозив бензин А-95 в кількості 5610 літрів та бензин А-92 в кількості 9820 літрів, що сумарно складає 15430 літрів, що з урахуванням коефіцієнту переведення палива із об'ємних одиниць (літр) в одиницю маси (кг) 0,74 кг/л перевищує максимальну допустиму масу завантаження на 1918 кг (15430 х 0,74 = 11418 - 9500 = 1918).

Виходячи з зазначеного суд приходить до висновку, що два різних види нафтопродуктів (бензин А-95 та бензин А-92) без свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів не могли перевозитись автомобілем MAN TGM 18/280 з реєстраційним номером НОМЕР_4 в одній цистерні.

Стосовно транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_5 то з листа Регіонального сервісного центру МВС в Київській області від 19.05.2016 №31/10-1924 слідує, що номерні знаки НОМЕР_5 закріплені за транспортним засобом КАМАЗ 5320, 1990 року випуску, який 24.03.2010 зареєстрований за гр. ОСОБА_6, тип кузова - цистерна, вид палива - дизельне паливо.

Відповідно до листів Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України №31/5503 від 15.06.2016, №31\5913 від 04.07.2016 власник транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_5 не має свідоцтва про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів (т.2, а.с. 215-217).

Аналізуючи ТТН №РН-194 від 29.07.2014, №РН-323 від 30.06.2014 та технічні можливості вказаного транспортного засобу даний транспортний засіб не призначений для одночасного перевезення в одній цистерні трьох різних видів нафтопродуктів (бензин А-95, бензин А-92, дизельне паливо).

Отже, виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що три різних види нафтопродуктів (бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо) без свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів не могли перевозитись автомобілем КАМАЗ 5320 з реєстраційним номером НОМЕР_5 в одній цистерні.

Позивачем вказані обставини, які досліджувались судом в судових засіданнях, не спростовані.

Судом з метою витребування інших доказів, які б могли свідчити про одночасне перевезення двох та трьох різних видів нафтопродуктів транспортними засобами MAN TGM 18/280 з реєстраційним номером НОМЕР_4 та КАМАЗ 5320 з реєстраційним номером НОМЕР_5 були витребувані від постачальника нафтопродуктів ПП "Хімінвест" докази на підтвердження технічної можливості перевезення одночасно по три різних види нафтопродуктів в одному транспортному засобі.

Також суд зазначає, що контрагент позивача ПП "Хімінвест" (ідентифікаційний код 32424590, адреса місцезнаходження м. Київ, вул. Промислова, 4-а) тричі змінив своє найменування та адресу місцезнаходження, зокрема, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.02.2016 станом на 26.02.2016 слідує, що ПП "Хімінвест" перейменовано в ПП "Фервест" з адресою місцезнаходження Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 19 (т.2, а.с.21-27), а згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.06.2016 станом на 02.06.2016 найменуванням та місцезнаходженням вказаної юридичної особи є ПП "Велтіс-Хім-Торг" (Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 65).

Однак, ухвали суду про витребування доказів від ПП "Велтіс-Хім-Торг" від 02.06.2016, 21.06.2016 повернуті до суду за закінченням терміну зберігання.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведені докази, які спростовують одночасне перевезення в одній цистерні різних видів нафтопродуктів суд приходить до висновку про відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридичну дефектність відповідних первинних документів, що не дозволяють в такому випадку формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

При цьому суд також приймає до уваги недотримання вимог, які пред'являються до товаротранспортних документів на небезпечні вантажі при складанні ТТН №РН-194 від 29.07.2014, №РН-125 від 29.08.2014, №РН-323 від 30.06.2014, №РН-126 від 30.08.2014.

Так, відповідно до п.9.2. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів товаротранспортний(і) документ(и) на небезпечні вантажі повинен (повинні) містити таку інформацію щодо кожної небезпечної речовини, матеріалу чи виробу, що пред'являються до перевезення:

а) номер ООН, перед яким проставляються літери UN;

б) транспортну назву, визначену відповідно до розділу 3.1.2 додатка А до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів і в разі необхідності доповнену технічною назвою;

в) для речовин і виробів 1-го класу небезпеки: номер підкласу і літеру групи сумісності та, якщо речовина чи виріб має додаткові види небезпеки, - номери зразків знаків небезпеки, зазначених для небезпечного вантажу у переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці А глави 3.2 додатка А до ДОПНВ, що вказують на ці види небезпеки. Для речовин і виробів інших класів небезпеки: номери зразків знаків небезпеки, зазначені для небезпечного вантажу у переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці А глави 3.2 додатка А до ДОПНВ.

Номери зразків знаків небезпеки, що вказують на додаткові види небезпеки, зазначаються у дужках;

г) групу пакування, якщо така визначена, перед якою можуть бути літери "ГП";

ґ) кількість та опис вантажних одиниць;

д) загальну кількість небезпечних вантажів (об'єм, масу брутто чи масу нетто залежно від конкретного випадку);

е) найменування та місцезнаходження відправника вантажу;

є) найменування та місцезнаходження вантажоодержувача (вантажоодержувачів).

Записи в товаротранспортному документі повинні виконуватися у такій послідовності: номер ООН; транспортна назва; номери зразків знаків небезпеки (для вантажів 1-го класу небезпеки - підклас та група сумісності і, якщо вимагається, номери зразків знаків небезпеки); група пакування (наприклад: "UN 1230, МЕТАНОЛ, 3 (6.1), ІІ" або "UN 1230, МЕТАНОЛ, 3 (6.1), ГП ІІ").

Натомість товарно-транспортні накладні №РН-194 від 29.07.2014, №РН-125 від 29.08.2014, №РН-323 від 30.06.2014, №РН-126 від 30.08.2014 не містять інформацію про марку, модель, тип, реєстраційний номер причіпу чи напівпричіпу; номер ООН, перед яким проставляються літери UN; транспортну назву, визначену відповідно до розділу 3.1.2 додатка А до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів; для речовин і виробів 1-го класу небезпеки: номер підкласу і літеру групи сумісності; повну інформацію про місцезнаходження відправника та вантажоодержувача вантажу.

Крім того, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496 передбачено складання спеціальної товарно-транспортної накладної на перевезення нафти та нафтопродуктів (до яких відносяться і паливно-мастильні матеріали) - форми І-ТТН (нафтопродукти).

Натомість позивачем надано товарно-транспортні накладні за формою №1-ТН, які не відповідають встановленій формі спеціальної товарно-транспортної накладної на перевезення нафти та нафтопродуктів, а відтак і не враховують всіх особливостей щодо товару, зокрема, об'єм нафтопродукту у куб.дм., метод визначення маси нафтопродукту, густини нафтопродукту у кг/куб.м, температури нафтопродукту у град.С, маси нафтопродукту у кг.

У сукупності з іншими доказами дефектність товарно-транспортних накладних свідчить про формальне оформлення спірних операцій у паперовому вигляді без мети реального здійснення господарської діяльності.

Разом з цим, доказів, які б підтверджували належне транспортування паливно-мастильних матеріалів від постачальника до позивача відокремлено за видами нафтопродуктів позивачем суду не надано.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Суд також звертає увагу, що позивачем не надано до суду відповідних заявок на поставку товару, складення яких передбачено умовами Договору №05-2908/14 від 29.08.2014 р.; в той час як надані видаткові накладні також не визначають базисні умови поставки кожної конкретної партії товару, натомість відповідно до п.2.2. Договору сторони узгодили, що базис поставки тієї чи іншої партії товару визначається згідно заявки на постачання товару, поданої з боку Покупця в рамках дії цього договору, а сама поставка товару здійснюється в рамках наступних базисів: а) СРТ - пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом та за рахунок Постачальника; б) ЕХW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний Постачальником. Вивіз товару транспортом (та за рахунок) Покупця.

Крім того, поставці кожної окремої партії товару за умов укладеного договору передує 100% оплата за товар, натомість обставини справи свідчать, що позивачу згідно наданих видаткових накладних було поставлено нафтопродуктів на суму 633129,12 грн., з них оплачено на день розгляду справи в суді - 219032,16 грн.

Суд також зазначає, що Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року N 271/121 передбачено, що нафтопродукти відпускають споживачам лише після підтвердження випробувальною лабораторією їх відповідності вимогам нормативних документів і наявності паспорта якості на нафтопродукт, що міститься в конкретному резервуарі (п.6.4.1). Розділами 4, 6 вказаної Інструкції також передбачено під час приймання-здавання нафти або нафтопродуктів із транспортних засобів (до зливання) здійснювати приймально-здавальні випробування. За даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою N 14-НК.

Натомість позивачем не надано паспортів якості на нафтопродукти, які придбані у ПП "Хімінвест", наявність яких в даному випадку є обов'язковою для всіх суб'єктів господарювання. Також не надано актів приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою N 14-НК, які б підтверджували якість продукції та проведення приймально-здавальних випробувань.

Позивач на вимогу суду надав копії журналу обліку надходження нафтопродуктів на АЗС м. Українка, вул. Приозерна, буд. 46А, за період з 29.04.2014 по 31.12.2014; договору оренди автозаправочної станції №10/14 від 01.04.2014 р.; сертифікатів відповідності №036474 від 18.04.2014 р., №000052, № 036360, № 036032, проте докази, на які послався позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, хоча і є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (поставки товару).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що для перевезення нафтопродуктів лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту, наслідком чого є отримання ФОП ОСОБА_2 необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

Щодо правомірності винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015р. №Ф-0005301702/2346 зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 14369,96 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 даного Закону за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Як свідчать матеріали справи, підставою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.05.2015 №Ф-0005301702/2346 слугували висновки контролюючого органу щодо заниження у 2014 році чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок за ставкою 34,7% з тих самих підстав та обставин придбання нафтопродуктів у ПП "Хімінвест", щодо яких суд прийшов до висновку про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності..

Як вірно встановлено судом першої інстанції, сума донарахованого єдиного внеску в розмірі 14369,96 грн. визначена відповідачем з урахуванням положень п. 2 ст. 7 Закону № 2464 - VI, відповідно до якого, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць, у якому отримано дохід (прибуток) та визначена у зв'язку із встановленням в ході перевірки заниженого чистого оподаткованого доходу в розмірі 211 151,3 грн. по правочинах, що мають ознаки нереальності здійснення господарських операцій з ПП "Хімінвест".

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення №0005291702/2348, №0005321702/2347 від 25.05.2015 та вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0005301702/2346 від 25.05.2015 є такими, що складені правомірно, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Файдюк В.В.