Рішення

від 16.08.2016 по справі 201/8886/16-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/8886/16- ц

провадження 2/201/2249/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Дніпропетровської міської ради, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАРТ» про стягнення суми заборгованості та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15 червня 2016 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і Дніпропетровської міської ради про стягнення суми заборгованості та визнання права власності, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь заборгованість по орендній платі у розмірі 9000 грн., а також визнати за нею право власності на торгівельні павільйони, в яких розташовано ярмарок «Гермес» за адресою: м. Дніпропетровськ, Соборний район, проспект Героїв, в районі будинку № 11 Л. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 26 березня 2013 року позивач уклала із ТОВ «ІНТЕРАРТ» ОСОБА_3 про спільну діяльність, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 84 від 26 лютого 2013 року «Про організацію ярмарку «Гермес» по просп. Героїв № 11 Л». Предметом даного Договору була спільна діяльність сторін щодо облаштування та організації роботи універсального ярмарку «Гермес» за адресою: м. Дніпропетровськ, в районі будівлі № 11 Л. Пунктом 4.3. вказаного Договору позивач брала на себе обов′язок власними силами та за власний рахунок здійснити будівництво торгівельних павільйонів ярмарку. Відповідно до пункту 2.4. Договору про спільну діяльність майно, створене в процесі спільної діяльності належить учасникам на праві приватної власності та не стають спільною власністю сторін. Після будівництва торгівельних павільйонів на їх території почав функціонувати ярмарок. 02 березня 2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір оренди торгівельного павільйону, що за вказаною адресою, відповідно до якого орендна плата складає 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок на місяць, строк оренди - 2 роки. Незважаючи на погодження сторонами всіх істотних умов договору оренди, цей відповідач, користуючись приміщенням, не сплачує орендну плату за даний об'єкт нерухомості, посилаючись на відсутність зі свого боку підстав для сплати позивачу орендної плати, у зв'язку з відсутністю підтвердження останнім права власності на даний об'єкт нерухомості. Фактично виник спір. На підставі вищевикладеного позивач був змушений звернутися до суду. Представник позивача заявлені вимоги підтримав, на їх задоволені наполягав, оскільки у вказаний в договорі строк відповідач кошти позивачу не повернула, позивачем направлена відповідачам претензія, але і після цього кошти повернуті не були, виник спір, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповіла нічого. Позивачу завдана шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач вважає вказані дії відповідачки неправомірними, вона неналежним чином не виконала свої зобов'язання і просила стягнути всі вказані позивачем кошти, визнавши право власності на вказаний об'єкт нерухомості, задовольнивши її позов в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 і представник Дніпропетровської міської ради в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В письмовому зверненні до суду просили справу розглянути за наявними матеріалами справи по закону і цю справу слухати без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів та їх представників відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Представник третьої особи ТОВ «ІНТЕРАРТ» в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В письмовому зверненні до суду просили справу розглянути за наявними матеріалами справи по закону і цю справу слухати без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи відповідно до ст. 169 ЦПК України.

З'ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 26 лютого 2013 року виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради прийняв рішення № 84 «Про організацію ярмарку «Гермес» по просп. Героїв № 11 Л», яким було доручено ТОВ «ІНТЕРАРТ» здійснити організацію універсального ярмарку «Гермес». Керуючись даним рішенням ТОВ «ІНТЕРАРТ» уклало 26 березня 2013 року із позивачем ОСОБА_3 про спільну діяльність. Предметом вказаного Договору сторони визначили без створення юридичної особи та без об′єднання вкладів організувати спільну діяльність по облаштуванню та організації роботи універсального ярмарку «Гермес» за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Героїв № 11 Л (Жовтневий район). Пунктом 4.3. Договору про спільну діяльність на позивача було покладено обов′язок власними силами та за власний рахунок здійснити будівництво торговельних павільйонів ярмарку. Позивачем було належним чином виконано даний обов′язок щодо будівництва торговельних павільйонів. Пункт 2.4. Договору про спільну діяльність передбачав, що майно, створене в процесі спільної діяльності, належить учасникам Договору на праві приватної власності, та не стає спільною власністю.

02 березня 2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір оренди торговельного павільйону, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Героїв, в районі будинку № 11 Л, відповідно до якого орендна плата складає 3000 гривень на місяць, строк оренди - 2 роки. З моменту укладення договору оренди вказаний відповідач користується приміщенням, але орендну плату не сплачує позивачеві, що визнано сторонами по справі. Цим відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів сплати орендної плати. Незважаючи на погодження сторонами всіх істотних умов договору оренди, цей відповідач, користуючись приміщенням, не сплачує орендну плату за даний об'єкт нерухомості, посилаючись на відсутність зі свого боку підстав для сплати позивачу орендної плати, у зв'язку з відсутністю підтвердження останнім права власності на даний об'єкт нерухомості. Фактично виник спір. На підставі вищевикладеного позивач був змушений звернутися до суду. Представник позивача заявлені вимоги підтримав, на їх задоволені наполягав, оскільки у вказаний в договорі строк відповідач кошти позивачу не повернула, позивачем направлена відповідачам претензія, але і після цього кошти повернуті не були, виник спір, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповіла нічого. Позивачу завдана шкода. Позивач вважає вказані дії відповідачки неправомірними, вона неналежним чином не виконала свої зобов'язання, позивач вважає, що все ним зроблено правильно і згідно закону. Звернення до органів місцевого самоврядування ні до чого не призвели. З огляду на вказане в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір, позивач вимушений був звернутися до суду з своїми вимогами.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні дійсно встановлено, що 02 березня 2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір оренди торговельного павільйону, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Героїв, в районі будинку № 11 Л, відповідно до якого орендна плата складає 3000 гривень на місяць, строк оренди - 2 роки. З моменту укладення договору оренди вказаний відповідач користується приміщенням, але орендну плату не сплачує позивачеві, що визнано сторонами по справі. Цим відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів сплати орендної плати. Незважаючи на погодження сторонами всіх істотних умов договору оренди, цей відповідач, користуючись приміщенням, не сплачує орендну плату за даний об'єкт нерухомості, посилаючись на відсутність зі свого боку підстав для сплати позивачу орендної плати, у зв'язку з відсутністю підтвердження останнім права власності на даний об'єкт нерухомості.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з вказаного відповідача заборгованості по орендній платі у розмірі 9000 (дев'ять тисяч) гривень 00 копійок, за договором оренди торговельного павільйону від 02 березня 2016 року, укладеного між цими сторонами спору.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позову в частині визнання права власності, суд приходить до наступного.

Як вбачається з позову та не спростовується матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 84 від 26 лютого 2013 року «Про організацію ярмарку «Гермес», з метою більш повного задоволення потреб населення міста сільськогосподарською продукцією та непродовольчими товарами за помірними цінами шляхом організації ярмаркової торгівлі, для створення умов щодо припинення незаконної торгівлі, було вирішено організувати універсальний ярмарок «Гермес» по просп. Героїв № 11 Л, визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАРТ», код ЄДРПОУ 30916901, розпорядником ярмарку. Після винесення даного рішення позивач уклав з ТОВ «ІНТЕРАРТ» ОСОБА_3 про спільну діяльність, відповідно до умов якого позивач на виконання своїх зобов′язань здійснив будівництво торговельних павільйонів ярмарку «Гермес». Позивач, здійснивши самочинне будівництво, самостійно провів за власні кошти, без отримання на це належного дозволу, будівництво торговельних павільйонів, в яких функціонує універсальний ярмарок «Гермес».

Відповідно розпорядження Дніпропетровського міського голови № 534-р від 15 серпня 2016 року торгівельним павільйонам по просп. Героїв № 11 Л відповідно до ситуаційної схеми розміщення присвоєно адресу - просп. Героїв № 11 М.

Пунктом 3.4. рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 84 від 26 лютого 2013 року «Про організацію ярмарку «Гермес» по просп. Героїв № 11 Л» було зобов′язано ТОВ «ІНТЕРАРТ» вжити заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою по просп. Героїв № 11 Л на умовах оренди протягом одного року з дати прийняття цього рішення. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 397 від 20 серпня 2014 року було внесено зміни до попереднього рішення виконавчого комітету № 84 від 26 лютого 2013 року, шляхом внесення змін до п. 3.4. рішення: замість «протягом року» вважати «протягом двох років». Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 728 від 29 жовтня 2015 року було внесено зміни до рішення виконавчого комітету № 84 від 26 лютого 2013 року «Про організацію ярмарку «Гермес» по просп. Героїв № 11 Л», шляхом внесення змін до п. 3.4. рішення № 84 від 26 лютого 2013 року: замість «протягом року» вважати «до 26 лютого .2017 року».

На виконання п. 3.4. рішення виконкому Дніпропетровської міської ради № 84 від 26 лютого 2013 року, ТОВ «ІНТЕРАРТ» 19 серпня 2013 року звернулося до міського голови з клопотання підготувати документи щодо оформлення права користування земельною ділянкою по просп. Героїв, № 11 Л на умовах оренди. Відповіді щодо результатів даного звернення ТОВ «ІНТЕРАРТ» не отримало.

Згідно технічного паспорту від 03 червня 2016 року, виготовленого ФОП ОСОБА_4 даний об'єкт нерухомості є самовільним будівництвом та має наступні технічні характеристики: торговельний павільйон літ. А-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Б-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. В-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. Г-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. Д-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Е-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Ж-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. З-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. И-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. К-1, площ. 27.7 кв. м., торговельний павільйон літ. Л-1, площ. 30.8 кв. м., літ. І - замощення, площ. 312 кв. м..

Згідно висновку про технічне обстеження стану торговельних павільйонів за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Героїв, в районі будинку № 11Л, складеному 2016 року (об′єкт: 01/06-16-ТО) експертом ОСОБА_5, кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 002814, виданий Атестаційною архітектурно-будівельною комісією Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 10 жовтня 2013 року, основні несучі конструкції (фундамент, стіни, перекриття, підлога, отвірне заповнення, покрівля) знаходяться в нормальному стані. В результаті обстеження встановлено, що торговельні павільйони відповідають вимогам надійності і безпечної експлуатації та придатні для подальшої експлуатації. За функціональним призначенням трогівельні павільйони відповідають першій категорії. Факт відповідності будівельних робіт вимогам ДБН, належної якості використаних будівельних матеріалів та можливості подальшої експлуатації торговельних павільйонів встановлено вказаним технічним висновком. Роботи з будівництва виконані в повному обсязі з належною якістю у відповідності до будівельних норм та правил..

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 331 ЦК України , право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності на майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом.

Статтею 376 ЦК України передбачено, що будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України , на вимогу особи, що здійснила самочинне будівництво, суд може визнати за нею право власності на самовільно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права є його визнання. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» під державною реєстрацією речових прав розуміється офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст.4 Закону право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації. Відповідно до ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, що до права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням положень зазначених правових норм, а також приймаючи до уваги, що спірне майно було збудовано позивачем за власні кошти, порушень прав інших осіб у зв'язку з самовільним будівництвом не вбачається і сторони на такі обставини не посилалися, спірне майно згідно технічного висновку може експлуатуватися за призначенням, суд вважає позовні вимоги в частині визнання права власності обґрунтованими, заснованими на законі і такими, що підлягають задоволенню. Будь-які претензії, звернення, нарікання чи скарги з приводу збудованого об′єкту з боку третіх осіб по справі відсутні.

Також суд приймає до уваги, що за змістом ст. ст. 375 , 376 ЦК України , на відміну від встановленої ст. 331 ЦК України процедури набуття права власності на нерухоме майно, зведене з дотриманням встановленого законом порядку, попереднє введення самовільно побудованого майна до експлуатації не є необхідною передумовою для визнання права власності на нього в судовому порядку.

Згідно із ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Згідно ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії які не суперечать закону.

Враховуючи викладене вище та норми чинного законодавства, позивач і вважає за доцільне звернутися до суду з позовом про визнання свого права власності на вказане нерухоме майно.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Постанови КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 17 жовтня 2013 року № 868, рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на таке майно.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення можливе встановленням фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю їх між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідачі або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги можливу позицію відповідачів стосовно не згоди з деякими положеннями вказаних позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі у розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) гривень, визнати за ОСОБА_1 (м. Дніпро (Дніпропетровськ), АДРЕСА_1, індентифікаційний код НОМЕР_1) право власності на торговельні павільйони, що знаходяться за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), проспект Героїв 11 М, а саме: торговельний павільйон літ. А-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Б-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. В-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. Г-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. Д-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Е-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Ж-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. З-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. И-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. К-1, площ. 27.7 кв. м., торговельний павільйон літ. Л-1, площ. 30.8 кв. м., літ. І - замощення, площ. 312 кв. м., та зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на вказане майно без додаткового введення в експлуатацію , а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем при подачі позову судовий збір в сумі 13780 грн..

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості та визнання права власності в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 58, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 15, 16, 182, 319, 321, 328, 331, 376, 392, 509, 525, 526, 615, 762 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 10 Закону України № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі у розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) гривень.

Визнати за ОСОБА_1 (м. Дніпро (Дніпропетровськ), АДРЕСА_1, індентифікаційний код НОМЕР_1) право власності на торговельні павільйони, що знаходяться за адресою: м. Дніпро (Дніпропетровськ), проспект Героїв 11 М, а саме: торговельний павільйон літ. А-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Б-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. В-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. Г-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. Д-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Е-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. Ж-1, площ. 16.6 кв. м., торговельний павільйон літ. З-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. И-1, площ. 16.4 кв. м., торговельний павільйон літ. К-1, площ. 27.7 кв. м., торговельний павільйон літ. Л-1, площ. 30.8 кв. м., літ. І - замощення, площ. 312 кв. м., та зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на вказане майно без додаткового введення в експлуатацію .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 13780 грн..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -