Постанова

від 08.08.2016 по справі 914/2888/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2016 р. Справа № 914/2888/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства В«Ліссервіс-ІнструментВ» , смт. Куликів, Львівська обл, вх. №01-05/1901/16 від 19.04.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2016 року

у справі № 914/2888/15

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю ,,УКРВУДІНДАСТРІ'' с.Мервичі, Жовківський район, Львівська область,

до відповідача: ОСОБА_2 підприємства В«Ліссервіс-ІнструментВ» , смт.Куликів, Львівська область

про: стягнення 312 024 грн. 08 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : ОСОБА_3 - представник на підставі довіреності б/н від 15.10.2015 року;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016 року у справі №914/2888/15 (суддя Мазовіта А.Б.) позовні вимоги позивача ОСОБА_4 акціонерного товариства В«Банк В«Київська РусьВ» , м. Київ в особі Львівської філії ПАТ В«Банк В«Київська РусьВ» , до відповідача ОСОБА_2 підприємства В«Ліссервіс-ІнструментВ» , про стягнення 312 024 грн. 08 коп. - зодоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016 року у справі №914/2888/15, відповідач - Приватне підприємство В«Ліссервіс-ІнструментВ» , смт.Куликів, Львівська область ,- подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначає про те, що позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення вимоги про дострокове повернення кредиту на адресу відповідача, повідомлення про вручення подане без касового чеку чи розрахункової квитанції не є належним та допустимим доказом надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту. Позивачем, як доказ надання суми кредиту надано виписку по особовому рахунку №2063008967001, тобто відмінному від того, що вказаний у договорі. Виписка про рух коштів в супереч ч.2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україна» не містить ні печатки, ні підпису відповідальної особи банку, у зв'язку із чим є недопустимим доказом. Наведене свідчить про те, що на час вирішення справи обов'язок із повернення кредиту не настав, а заявлений позов є передчасним, а тому, на думку апелянта, задоволенню не підлягав.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2016 р. у справі № 914/2888/15 та відмовити у позові.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2016р. справу №914/2888/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_5 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Малех І.Б. та Марко Р.І.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 17.05.2016 р..

Ухвалою суду від 17.05.2016 року в задоволенні клопотання ОСОБА_4 акціонерного товариства В«Банк В«Київська РусьВ» , м. Київ в особі Львівської філії ПАТ В«Банк В«Київська РусьВ» про участь в засіданні в режимі відеоконференції- відмовлено та відкладено розгляд справи на 24.05.2016 р. з підстав, наведених у ній.

Ухвалою суду від 24.05.2016 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

Розпорядженням керівника апарату суду від 06.06.2016 року № 263 справу №914/2888/15 призначено до автоматизованої зміни складу колегії суддів у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Малех І.Б..

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.06.2016р. справу №914/2888/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_5 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Галушко Н.А. та Марко Р.І.

Ухвалою суду від 07.06.2016 року розгляд справи відкладався з підстав, наведених у ній.

12.07.2016 року ухвалою суду замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство В«Банк В«Київська РусьВ» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю ,,УКРВУДІНДАСТРІ'' та відкладено розгляд справи на 02.08.2016р.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 02.08.2016 року № 442 справу №914/2888/15 призначено до автоматизованої зміни складу колегії суддів у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Галушко Н.А..

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.08.2016р. справу №914/2888/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_5 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Малех І.Б. та Марко Р.І.

Ухвалою суду від 02.08.2016 року розгляд справи відкладався з підстав, наведених у ній.

Ухвалою суду від 04.08.2016 року виправлено описку допущену в ухвалі суду від 02.08.2016 року, а саме щодо найменування позивача по справі.

Представнику сторони роз'яснено його права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 08.08.2016 року з'явився представник апелянта, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, з підстав наведених у ній, надав усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'' , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, 22.08.2013 р. між ОСОБА_4 акціонерним товариством В«Банк В«Київська РусьВ» (банк) та ОСОБА_2 підприємством В«Ліссервіс-ІнструментВ» (позичальник) укладено кредитний договір №230/KL-13 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії, за яким банк відкриває позичальнику не відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Ліміт кредитної лінії - 550000 грн. (п. 1.1.1. договору).

Згідно п. 1.1.2. договору кінцевий термін повернення кредиту - 19.08.2016 року. Відповідно до п. 1.1.5. договору процентна ставка за користування кредитом - 23% річних. 11.04.2014 р. сторони уклали договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору №230/KL-13 від 22.08.2013 р., яким встановили процентну ставку у розмірі 25% річних.

На виконання договору позивач надав відповідачу грошові кошти в межах ліміту, що підтверджується заявами відповідача про надання частин кредиту, випискою по банківському рахунку відповідача. Зазначена обставина сторонами не заперечувалась.

Відповідно до п. 4.1. договору, заборгованість за кредитом повертається позичальником у відповідності до графіка повернення заборгованості (додаток №1), що є невід'ємною часиною договору.

Згідно п. 4.5. договору, сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день поточного, виходячи із фактичної заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 9.2. договору банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород, штрафних санкцій та інших платежів, що передбачені договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або поручителями (заставодавцями, іпотекодавцями, гарантами) умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в інший строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди банку, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, зокрема, у разі порушення позичальником строків (термінів) сплати платежів, що встановлені договором.

Відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами виконав частково, станом на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 271990,21 грн. по кредиту, 20756,93 грн. заборгованості по сплаті процентів. Покликаючись на недоведеність зазначених сум, неналежність документів, які містять такі розрахунки, скаржник не подавав зустрічного розрахунку чи доказів такої помилковості.

У зв'язку з порушенням строків сплати сум кредиту та процентів, позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відкликання кредиту за вих. №780 від 29.05.2015 р., в якій вимагав достроково повернути суми кредиту, процентів та пені. Вказане повідомлення залишене відповідачем без розгляду та задоволення. Покликаючись на недоведеність факту направлення такої вимоги, скаржник не надав доказів її неотримання, хоча з матеріалів справи вбачається, що така вимога скеровувалась за належною адресою скаржника.

При вирішенні спору суд першої інстанції підсавно виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення з нього суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 8.1. договору, у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 8.2. договору, у випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту та/або процентів позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованими процентами та іншими платежами згідно з договором з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

Не заслуговують на увагу посилання скаржника щодо відмінності рахунку, на який мали бути зараховані кредитні кошти, від рахунку, виписку по якому, як на підтвердження факту надання кредитних коштів, долучено позивачем. Згідно п. 2.1. договору для обліку строкової заборгованості позичальника за кредитом банк відкриває позичальнику позичковий рахунок №2063008967001. Відповідно до п. 4.2. договору у випадку порушення позивальником встановлених п. 4.1. договору строків повернення кредиту, сума несплаченої в строк заборгованості за кредитом вважається простроченою та наступного робочого дня переноситься банком на рахунки для обліку простроченої заборгованості позичальника за кредитом.

У зв'язку з тим, що відповідач порушив п. 4.2. договору, позивач переніс суму несплаченої в строк заборгованості за кредитом на рахунок для обліку простроченої заборгованості позичальника, яким відповідно до п. 2.1. договору є рахунок №2063008967001, а тому виписка з рахунку №2063008967001 є належним доказом, який підтверджує рух коштів згідно кредитного договору. При цьому, жодних доказів проведення інших проплат, окрім тих, які зазначені у виписці, скаржником не подано.

Суд першої інстанції також підставно відмовив скаржникові у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи. Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Як зазначено у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 В«Про деякі питання практики призначення судової експертизиВ» , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Для встановлення правильності здійснення розрахунку заборгованості, оскільки такий розрахунок не є складним, а формули здійснення розрахунків є зрозумілими і такими, що випливають з умов договору, відсутня потреба у спеціальних знаннях експерта. Маючи неконкретизовані сумніви у правильності розрахунку, скаржник не був позбавлений можливості здійснити альтернативну перевірку такої правильності, у т.ч. із залученням відповідного фахівця.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2016 р. у справі № 914/2888/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для її скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства В«Ліссервіс-ІнструментВ» , смт. Куликів, Львівська обл, вх. №01-05/1901/16 від 19.04.2016 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2016 р. у справі № 914/2888/15 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 15.08.2016 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Малех І.Б.