Рішення

від 24.05.2016 по справі 761/21914/14-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/21914/14-ц

Провадження № 2/761/295/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарях Бешировій Ж.В., Савенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс», ОСОБА_4, про визнання правочинів недійсними, припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права спільної сумісної власності подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач № 1) 23 липня 2014 року звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач № 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» (далі - Відповідач № 2), ОСОБА_4 (далі - Відповідач № 3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, про визнання нікчемним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між нею та Відповідачем № 1; визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної Квартири, укладеного між Відповідачем № 1 та Відповідачем № 2 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 05.03.2012, зареєстрований в реєстрі за № 415; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної Квартири, укладеного між Відповідачем № 2 та Відповідачем № 3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. 04.12.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 2321; визнання за нею права власності на Квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 95, 90 кв.м та витребування із володіння Відповідача № 3, із передачею вказаної Квартиру Позивачеві.

У подальшому стороною Позивача була подана заява про зміну предмету позову від 03 березня 2015 року, відповідно до якої позовні вимоги також були пред'явлені ОСОБА_2 (далі - Позивач № 2), яка була уточнена, згідно заяви про уточнення позовних вимог в редакції від 11 березня 2016 року, згідно якої Позивачі в остаточній редакції позовних вимог просили суд ухвалити судове рішення, яким витребувати з незаконного володіння та стягнути в натурі з Відповідача № 3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95, 90 кв. м; припинити право власності Відповідача № 3 на вказану Квартиру та визнати право спільної сумісної власності Позивача № 1 та Позивача № 2, як подружжя, на спірну Квартиру; витребувати з незаконного володіння та стягнути в натурі з Відповідача № 3 меблі та устаткування, що були придбані Позивачем № 1 для обладнання спірної квартири, а саме: меблевий гарнітур спальню Vittoria SPA, Дзеркало BUSATO, Столик BUSATO, Диван Litter, корпусні меблі TOSKA, Диван VALENTINO з кріслом, журнальний столик «Доміно», кухню ARIA зі столом та стільцями, телевізор LG, шафу в кладовці, шафу у ванній, пенал кутовий, змішувач умивальника, двері міжкімнатні, двері вхідні, кондиціонер 2 шт., телефонний апарат, вікна на балконі в спальні, другі вхідні двері, сантехнічні прилади (згідно з рахунком 072 від 02.12.05), пральну машину BOSH, холодильник ARISTON, витяжку AIR, електроплиту ELEKTROLUX, посудомийну машину, сантехнічні прилади GROHE, постільні приналежності, килим в спальні кольоровий, праску, гладильну дошку, корзину для білизни, халати махрові білі, набір каструль BERGOF, кришталеві фужери, рюмки, вази, чайний сервіз, столовий набір (в чемодані): вилки, ножі та інше, електрочайник BERGOF, люстри 3 шт., штори, картини, карнизи, покривала на дивани та крісла, сейф металевий; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.03.2012 вказаної Квартири, укладений між Відповідачем № 1 та Відповідачем № 2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 05.03.2012, зареєстрований в реєстрі за № 415 (далі - Договір № 2); визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.12.2012 спірної Квартири, укладений між Відповідачем № 2 та Відповідачем № 3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. 04.12.2012, зареєстрований в реєстрі за № 2321 (далі - Договір № 3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач № 1, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі із Позивачем № 2, 02.09.2005 придбала у власність Квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв. м, а також меблі та зробила у квартирі ремонт вартістю 600 000 грн. Вказують, що 17.11.2008 між Позивачем № 1 та Відповідачем № 1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким Позивач № 1 відчужила спірну квартиру на користь Відповідача № 1. Разом з тим, зауважують, що вказаний договір був укладений Позивачем № 1 під збігом тяжких обставин, крім того він не відповідає загальним вимогам дійсності правочинів, встановлених законом та був укладений без згоди другого із подружжя - Позивача № 2. Вказують, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.01.2010, вказаний договір купівлі-продажу був визнаний дійсним, право власності Позивача № 1 було припинене, та право власності на спірну Квартиру було визнане за Відповідачем № 1. Зауважують, що 06.03.2012 Апеляційний суд м. Києва скасував рішення Дніпровського районного суду м. Києва та відмовив Відповідачу № 1 у задоволенні позовних вимог. Проте 05.03.2012, Відповідач № 1 відчужив вказану Квартиру на користь Відповідача № 2, який, в свою чергу, відчужив спірну Квартиру на користь Відповідача № 3. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивачі вважають, що Відповідач № 1 не набув права власності на спірну квартиру та не мав достатніх правових підстав розпоряджатись нею, у зв'язку з чим, нерухоме майно, яке вони вважають спільною сумісною власністю подружжя, вибуло з власності поза їх волею, а тому вони звернулись до суду із вказаним позовом. Крім того, в квартирі залишились всі меблі та обладнання, що були придбані Позивачами та були відчужені Відповідачем № 1, та які Позивачі теж просять витребувати з незаконного володіння.

У судовому засіданні Позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у позові та просили суд позов задовольнити.

Представник Відповідача № 1 у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі з тих підстав, що оспорюваний договір купівлі-продажу Квартири від 05.03.2012 був укладений між Відповідачем № 1 та Відповідачем № 2 з дотриманням вимог законодавства, оскільки на момент відчуження Квартири, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.01.2010 ще не було скасовано, у зв'язку з чим, на його думку, підстав для визнання вказаного договору та договору купівлі-продажу, укладеного між Відповідачем № 2 та Відповідачем № 3 немає. В частині щодо витребування меблів, зауважив, що Позивачами не надано доказів щодо того, що Відповідачами були привласнені перераховані у заяві про зміну позовних вимог речі та меблі. Також просив застосувати наслідки позовної давності до вказаних вимог та відмовити у задоволенні позову.

Представник Відповідача № 2 та Відповідач 3 у судове засідання не з'явилися. Про дату час і місце судового розгляду неодноразово повідомлялися в установленому законом порядку. Про причини неявки до суду не повідомляли. Суд вбачає можливим розгляд справи у відсутність вказаних осіб, на підставі зібраних у справі доказів.

Заслухавши пояснення сторони Позивача, сторони Відповідача № 1, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що Позивач № 1 та Позивач № 2 з 30 березня 1994 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (том перший, а.с. 6).

02 вересня 2005 року Позивач № 1 придбала у власність Квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв. м, що підтверджується Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 2807 (том перший, а.с. 22-23).

Із матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року, укладеного у простій формі, Позивач № 1 відчужує вказану вище Квартиру на користь Відповідача № 1 та який згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2010 року вказаний Договір купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року було визнано дійсним, припинено право власності Позивача № 1 на спірну квартиру та визнано право власності на вказану Квартиру за Відповідачем № 1 (том перший, а.с. 37-38).

Крім того, судом встановлено, що 05 березня 2012 року, між Відповідачем № 1 та Відповідачем № 2 було укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 415, за яким Відповідач № 1 відчужив спірну квартиру Відповідачу № 2 (том перший, а.с. 8).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

06 березня 2012 року рішенням Апеляційного суду м. Києва рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2010 року було скасовано та Відповідачу № 1 було відмовлено у задоволенні позову щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року у повному обсязі. Крім того, цим же рішенням було встановлено, що договір купівлі-продажу є неукладеним, у зв'язку з чим Відповідач № 1 не може бути визнаний власником квартири АДРЕСА_1 (том перший, а.с. 49-50).

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, оскільки Договір купівлі-продажу від 17 листопада 2008 року судом визнано неукладеним, право власності Відповідачем № 1 на спірну Квартиру набуте не було, у зв'язку з чим останній не мав достатніх правових підстав для відчуження спірної Квартири Відповідачу № 2.

Крім того, судом встановлено, що 04 грудня 2012 року, Відповідач № 2 відчужив спірну Квартиру на користь Відповідача № 3, що підтверджується Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 2321 (а.с. 9-10).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями частини першої статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За змістом частин 1-3 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що Договір купівлі-продажу від 05.03.2012, укладений між Відповідачем № 1 та Відповідачем № 2, не відповідає вимогам статтей 316-317, 319 Цивільного кодексу України, оскільки Відповідач № 1 на момент укладення правочину не мав відповідного обсягу прав щодо розпорядження спірним майном, власником якого він не був.

На думку суду, вказаний висновок також стосується Договору купівлі-продажу від 04.12.2012, укладеного між Відповідачем № 2 та Відповідачем № 3.

За таких обставин, оскільки вказані договори купівлі-продажу укладені всупереч вимогам закону, відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України, суд вбачає підстави для визнання їх недійсними.

Крім того, судом встановлено, що спірна Квартира придбана Позивачем № 1 під час перебування у шлюбі із Позивачем № 2.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Квартира, придбана Позивачем № 1 є спільною сумісною власністю Позивачів у справі, як подружжя.

Крім того, Позивачі просять суд ухвалити судове рішення, яким витребувати спірну квартиру у Відповідача № 3.

Позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом вказаної статті майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (правова позиція, викладена в Постанові Верховного Суду України від 11.06.2014 по справі № 6-52цс14).

Пунктами 23, 24 ППВССУ від 07.02.2014 N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" визначено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини 3 статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Під час розгляду такого позову відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Частиною 1 статті 346 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення права власності, перелік яких не є вичерпним, оскільки відповідно до частини другої цієї статті, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи вище викладене, оскільки спірна Квартира вибула з власності Позивачів поза їх волею, доказів того, що Відповідач № 3 є добросовісним набувачем, в судовому засіданні не надано, оскільки Відповідач № 3 жодного разу на виклики у судові засідання не з'являвся, будь-яких пояснень чи заперечень на позов на адресу суду не подавав, а тому позовні вимоги в частині щодо припинення права власності Відповідача № 3 на спірну квартиру та витребування її на користь Позивачів також підлягають задоволенню.

Крім того, Позивачі просять суд ухвалити судове рішення, яким витребувати з незаконного володіння та стягнення в натурі із Відповідача № 3 меблів та устаткування, що були придбані Позивачем № 1, для обладнання спірної квартири

Позов в цій частині не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

На підтвердження вказаних вимог, Позивачами надано копії чеків, квитанцій, рахунків та замовлень (том перший, а.с. 106-160).

Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, більшість речей у наданому Позивачами переліку (том другий, а.с. 69-70) визначені родовими ознаками, а не індивідуальними, що позбавляє суд можливості встановити, що саме ці речі належали Позивачам. Крім того, Позивачами в ході судового розгляду не надано доказів того, що зазначені в переліку меблі та речі перейшли у власність Відповідача № 3.

За таких обставин, позов в цій частині суд знаходить необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Щодо заяви представника Відповідача № 1 про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Крім того, за змістом ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, позов було пред'явлено до суду в липні 2014 року. Позивачам також було відомо про договір купівлі-продажу від 17.11.2008 та про особу Відповідача № 1. Разом з тим, судом встановлено, що Позивачі не приймали участі у справі, яка розглядалася Дніпровським районним судом м. Києва та Апеляційним судом м. Києва, відповідно. Крім того, на час виникнення спірних правовідносин, Позивач № 1 перебувала в місцях позбавлення волі та була звільнена лише 05 квітня 2013 року, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що строк позовної давності Позивачами не пропущений, а отже заява представника Відповідача № 1 щодо застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог статті 88 Цивільного процесуального Кодексу України, із Відповідача № 1, Відповідача № 2 та Відповідача № 3 на користь Позивачів підлягають присудженню судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі по 1 258 ,60 грн., з кожного, та із Відповідача № 1 Відповідача № 2 та Відповідача № 3, відповідно, на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 078, 67 грн., з кожного.

З урахуванням викладеного, на підставі статтей 13, 203, 215, 220, 236, 256, 257, 261, 316, 317, 319, 330, 346, 368, 372, 388 Цивільного кодексу України, статтей 60, 61, 63 68, 70 Сімейного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 13, 60, 61, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального Кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс», ОСОБА_4, про визнання правочинів недійсними, припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права спільної сумісної власності подружжя - з а д о в о л ь н и т и частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» (Код ЄДРПОУ 37472172), з другого боку, від 05 березня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за реєстровим номером № 415, з моменту його вчинення - 05 березня 2012 року.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» (Код ЄДРПОУ 37472172), з одного боку, та ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), з другого боку, від 04 грудня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. за реєстровим номером № 2321, з моменту його вчинення - 04 грудня 2012 року.

Право власності ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв.м., п р и п и н и т и.

Визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв.м.

Витребувати від ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та стягнути в натурі на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,90 кв.м.

У задоволенні позовних вимог в частині щодо витребування з незаконного володіння та стягнення в натурі меблів та устаткування - в і д м о в и т и.

Стягнути із ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 1 258 грн. 60 коп.

Стягнути із ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 1 258 грн. 60 коп.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» (Код ЄДРПОУ 37472172) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 1 258 грн. 60 коп.

Стягнути із ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь держави судовий збір у розмірі 1 078 грн. 67 коп.

Стягнути із ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь держави судовий збір у розмірі 1 078 грн. 67 коп.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Деталі-сервіс» (Код ЄДРПОУ 37472172) на користь держави судовий збір у розмірі 1 078 грн. 67 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :