Постанова

від 10.08.2016 по справі 805/1226/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 р. Справа №805/1226/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 17:22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П., при секретарі судового засідання Маковецькій О.О.,

за участю:

представника відповідача - Вірченка Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Головного територіального управління юстиції в Донецькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області,

про стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати простою, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, в якому просить суд стягнути з Головного територіального управління юстиції в Донецькій області на користь позивача:

- заборгованість по заробітній платі за жовтень 2014 року в сумі 2 593,79 грн, за листопад 2014 року в сумі 1 454,05 грн, за квітень 2015 року в сумі 584,09 грн, всього - 4 631,93 грн;

- заборгованість по компенсації за невикористану відпустку в сумі 2 500,00 грн;

- оплату простою в період з травня 2014 року по 5 листопада 2014 року в сумі 12 000,00 грн, -

всього - 19 131,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, у жовтні, листопаді 2014 року та квітні 2015 року не отримувала заробітну плату, що є грубим порушенням її конституційного та закріпленого нормами міжнародного законодавства права на її отримання. Вважає, що відповідач має перед нею заборгованість по оплаті заробітної плати у період простою установи відповідача у період з травня 2014 року по день звільнення позивача - 27 квітня 2015 року із розрахунку заробітний плати у період простою у розмірі 2/3 від розміру посадового окладу, тобто, за твердженнями позивача, у загальній сумі - 1 500,00 грн * 12 * 2/3 = 12 000,00 грн. Крім цього, відповідач не провів із позивачем, за її твердженнями, остаточного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позивач просить стягнути на її користь належні суми компенсації за невикористану відпустку. Позивач, також, зазначає, що є особою, як проживає на території проведення антитерористичної операції (АТО), не є переселенкою, проживає за постійним місцем реєстрації, виїхати на контрольовану територію не має грошей та можливості (а.с. 3-4).

Позивач до суду не з'явилася, у заяві, що 2 червня 2016 року надійшла на електрону адресу суду, просила справу розглядати за її відсутності (а.с. 34).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначивши наступне.

Згідно бухгалтерських відомостей позивачу за жовтень 2014 року була нарахована заробітна плата в сумі 2 593,79 грн, за листопад 2014 року - 1 454,05 грн, за квітень 2015 року - 584,09 грн, всього - 4 631,93 грн; також позивачу була нарахована і компенсація за невикористану відпустку в сумі 2 500,00 грн, але при цьому позивач не з'являлась до Головного територіального управління юстиції в Донецькій області для отримання заборгованості, у скарзі, що надійшла на електронну адресу управління 5 лютого 2016 року, зазначила, що є вимушеною переселенкою, проживає у с. Дмитрівна Бердянського району Запорізької області, на підтвердження чого надала сканкопію довідки (не засвідчену належним чином) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11 листопада 2015 року № 2307/002500, з якої вбачалось, що ОСОБА_2 тимчасово зареєстрована за зазначеною вище адресою.

Представник відповідача зазначив, що у випадку надання позивачем заяви про виплату заборгованості та оригіналу довідки, що підтверджує переміщення ОСОБА_2 на підконтрольну владі України територію (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей), заборгованість у зазначеному вище розмірі буде їй виплачена. Також представник відповідача зауважив, що про вказані умови виплати заборгованості позивача повідомлялось, зокрема, у відповіді 2 лютого 2016 року.

Також відповідач зазначив, що платіжні доручення про перерахування всім працівникам заробітної плати за вересень-листопад 2014 року передавались до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, але останнім заробітна плата фактично була сплачена лише працівникам органів юстиції, які перебували на підконтрольній владі України території.

Наполягав, що позивач після переміщення Головного територіального управління юстиції в Донецькій області у грудні 2014 року до м. Краматорська (відповідно до наказу Міністра юстиції України від 25 листопада 2014 року № 247/7) з непідконтрольної владі України території не переміщувалась для подальшої роботи на території, що підконтрольна України, тобто, не виходила на роботу з грудня 2014 року по день її звільнення 27 квітня 2015 року, що підтверджується табелями обліку робочого часу.

Щодо позовних вимог позивача про сплату їй заробітної плати за період так званого «простою» роботі у сумі 12 000,00 грн, зазначив, що ніякого наказу про встановлення простою управлінням не приймалось, що підтверджується і наданими позивачем копіями розрахункових листів по заробітній платі за січень - серпень 2014 року, з яких вбачається, що у вказані місяці кошти були їй нараховані та зараховані на її рахунок.

Виходячи з викладеного, беручи до уваги, що позивач не вчиняла необхідних заходів щодо отримання заборгованості по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року та компенсації за невикористану відпустку, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

В матеріалах справи містяться письмові заперечення Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, аналогічні за змістом наведеним вище запереченням представника відповідача (а.с.47-52).

Представник третьої особи до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи казначейський орган повідомлявся судом належним чином, причини неявки представника суду не повідомлені.

При прийнятті рішення по даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно ч.ч. 1-2 та 4 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Ухвалами суду від 10 травня, 2 червня, 4, 19 липня 2016 року позивача зобов'язано надати суду оригінали документів, копії яких додані до адміністративного позову.

Станом на час прийняття постанови ували суду позивачем не виконані.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги приписи ч.ч. 2-4, 6 ст. 71 КАС України суд розглядає справу на підставі доказів, які містяться в матеріалах даної справи.

Заслухавши представника другого відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до копії трудової книжки позивача, остання перебувала у трудових відносинах з Совєтським відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 24 жовтня 2007 року на підстав наказу від цієї ж дати № 2740, де обіймала посаду державного виконавця (а.с. 14). Суд зазначає, що надані суду копії аркушів з трудової книжки позивача не засвідчені належним чином, оригінал книжки для огляду на вимогу суду наданий не був. У той же час зазначені відомості не заперечуються відповідачем по справі.

Як зазначено у адміністративному позові та визнається відповідачем по справі, позивач була звільнена з вказаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України наказом Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 27 квітня 2015 року № 851а/1 (а.с. 17, 55).

Суд зауважує, що відповідно до Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 10 квітня 2012 року № 549/5, зареєстрованого в Мін'юсті 10 квітня 2012 року за № 548/20861, яке діяло до 26 квітня 2016 року, Совєтський ВДВС (код ЄДРПОУ 33504493) - був структурним підрозділом (зі статусом юридичної особи) Макіївського міського управління юстиції (яке, в свою чергу, було територіальним органом Міністерства юстиції та яке знаходилось (і знаходиться) у підпорядкуванні Міністерства юстиції та Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (згідно Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 760/19498). Згідно відомостей, отриманих з у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, безоплатний доступ до якого забезпечено на сайті Міністерства юстиції України, останнє зареєстроване місцезнаходження Совєтського ВДВС - 86145, вул. Кірова, буд. 55, м. Макіївка, Донецька область; стан зазначеної установи - припинено (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" зобов'язано забезпечити Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

На виконання зазначеної постанови та наказу Міністра юстиції України від 25 листопада 2014 року № 247/7 у зв'язку із проведенням АТО відповідачем було здійснено перереєстрацію свого місцезнаходження на підконтрольну владі України територію та переміщено за місцем своєї реєстрації до м. Краматорськ Донецької області, де відповідач здійснює своє повноваження станом і на теперішній час (а.с. 47-52).

Як встановлено під час розгляду справи Совєтський відділ державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції не здійснив перереєстрацію свого місцезнаходження на підконтрольну владі України територію та, відповідно, не перемістився на зазначену територію.

Під час розгляду справи встановлено, що до нового місця реєстрації Донецького територіального управління юстиції (у підпорядкуванні якого знаходився Совєтський ВДВС) наприкінці 2014 року позивач не переїхала, за її посиланням - через відсутність коштів на реалізацію такого переміщення; останню заробітну плату отримала 7 жовтня 2014 року на зарплатну картку в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за серпень 2014 року, що визнається і відповідачем по справі (а.с. 39).

У довідках відповідача від 1 червня 2016 року № 10-17-735 зазначено, що заборгованість перед позивачем по заробітній платі складає 4 631,93 грн - при цьому сума нарахованого позивачу доходу за вересень 2014 року складає 0,00 грн, за жовтень 2014 року - 2 593,79 грн, за листопад 2014 року - 1 454,05 грн, квітень 2015 року - 584,09 грн (а.с. 56); посадовий оклад позивача станом на день звільнення складав 1 218,00 грн, у січні-березні 2015 року сума нарахованого позивачу доходу склала 0,00 грн (а.с. 57).

З наказу Головного територіального управління юстиції в Донецькій області від 27 квітня 2015 року № 851а/1 вбачається, що позивач має право на виплату компенсації за невикористану відпустку щорічну додаткову оплачувану відпустку за 10 років стажу державної служби у кількості 5 календарних днів, за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 10 січня 2015 року по 27 квітня 2015 року у кількості 8 календарних днів (а.с. 55).

У запереченнях відповідача зазначено, що у грошовому обліку компенсація, належна позивачу за невикористану відпустку, складає 2 500,00 грн, що відповідає позовним вимогам позивача в цій частині.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідачем надано суду довідку від 4 червня 2016 року № 273/7-21, у якій зазначено, що в період у 2014-2015 роках наказ щодо простою в роботі Макіївського міського управління юстиції та його структурних підрозділах, зокрема, у Совєтському відділі державної виконавчої служби, не приймався (а.с. 74).

Як зазначив представник відповідача 5 лютого 2016 року на електронну адресу ГУТУЮ у Донецькій області надійшла скарга від 2 лютого 2016 року, підписана ОСОБА_2 (достовірність підпису позивача на копії скарги є не підтвердженою), в якій зазначено, що 17 листопада 2015 року ОСОБА_2 зверталась до відповідача із заявою про виплату їй заборгованості по заробітній платі, але при цьому доказів направлення такої заяви надано не було (а.с. 70-71). Також у вказаній скарзі зазначено, що довідка про взяття позивача на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території, для виплати заборгованості, вимагається управлінням неправомірно, так як передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 509 виключно для виплати переміщеним особам пенсій та інших соціальних виплат. При цьому у скарзі зазначено, що скаржниця є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 71), на підтвердження чого додану копію довідки від 11 листопада 2015 року № 2307/002500 про взяття її на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.72). Крім іншого, у верхній частині скарги в якості адреси скаржниці зазначено с. Дмитрівка Бердянського району Запорізької області, а наприкінці скарги міститься прохання направити відповідь скаргу на електронну адресу та поштовим зв'язком на адресу, зазначену у скарзі, тобто, у Запорізьку область.

10 лютого 2016 року (вих. 11-368-0232) позивачу була надана відповідь на її скаргу, в якій вказано, що листи, направлені управлінням ОСОБА_2 на адресу (с. Дмитрівка Бердянського району Запорізької області) раніше, повернулись до ГТУЮ з відміткою «за зазначеною адресою не проживає». Також роз'яснено порядок засвідчення копій документів та повідомлено про те, що у випадку надання ОСОБА_2 управлінню засвідченої у встановленому порядку копії довідки про взяття її на облік внутрішньо переміщених осіб, заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку буде погашена (а.с. 75-76).

Не погодившись із отриманою відповіддю позивач звернулась до суду із даним позовом.

При розгляді даної справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, статтею 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до ст. 33 Закону України 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" встановлено, що джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (таємне).

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначає Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року № 1669-VII (далі - Закон № 1669-VII), який набрав чинності 15 жовтня 2014 року.

Як встановлено ст. 1 цього Закону, періодом проведення антитерористичної операції вважається час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII, дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20 березня 2003 року № 638-IV (зі змінами та доповненнями) у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Постановою Правління Національного Банку України "Про призупинення здійснення фінансових операцій" від 6 серпня 2014 року № 466 призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою.

Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року (набрала чинності 11 листопада 2014 року) "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. З 31 березня 2015 року зазначений пункт доповнений реченням наступного змісту: Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Цією ж постановою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, пунктом 2 якого (в редакції, чинній після 8 квітня 2015 року) визначено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.

Пунктом 3 Тимчасового порядку встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи. Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану владою України територію, якщо установа продовжує функціонувати (здійснювати господарську, статутну діяльність) і працівники виконують свої функціональні обов'язки (п. 4 Тимчасового порядку).

Суд зазначає, що позивач працювала у Совєтському ВДВС Макіївського МУЮ Донецької області (код ЄДРПОУ 33504493), а як встановлено в судовому засіданні, зазначений відділ не перемістився на підконтрольну владі України територію та, відповідно, не продовжив функціонувати. Згідно відомостей, отриманих з у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, безоплатний доступ до якого забезпечено на сайті Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) стан Совєтському ВДВС Макіївського МУЮ Донецької області - припинено.

Згідно ст. 1 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" від 13 січня 2013 року № 85-VIII метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Тобто, зазначеною нормою було (до 31 грудня 2015 року) врегульоване питання щодо остаточного розрахунку з виплати заборгованості по заробітній платі стосовно певної категорії громадян - громадян, звільнених із займаних посад на підставі зазначених вище обставин (АТО) при дотриманні ними умови отримання після звільнення статусу зареєстрованого безробітного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач статус безробітного за чинним законодавством України після звільнення не отримувала.

Суд зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року № 928-VIII дію статті 1 Закону № 85-VIII було зупинено до завершення антитерористичної операції

Тобто, станом на час розгляду даної справи на законодавчому рівні не встановлений кінцевий термін погашення заборгованості із виплати заробітної плати, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, в тому числі і щодо громадян, звільнених із займаних посад на підставі зазначених обставин (АТО) та отримавших після звільнення статусу зареєстрованого безробітного та тих, хто такий статус не отримав.

Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові акти, суд дійшов висновку, що у зв'язку із проведенням на території Донецького та Луганських регіонів антитерористичних заходів, в Україні була прийнята низка нормативно-правових документів, які регулюють питання деяких виплат певним категоріям громадян, зокрема: щодо громадян, які працювали в установах, підприємствах, організаціях, що знаходились на території, непідконтрольній владі України, та які перемістились разом із установами з території, непідконтрольній владі України, та продовжують працювати на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (п.п. 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 595); щодо громадян, які звільнились із займаних посад у зв'язку із проведенням антитерористичної операції та отримали на території підконтрольній владі України статус зареєстрованого безробітного (до моменту їх працевлаштування) (ст. 1 Закон України № 85-VIII, дія якої зупинена з 1 січня 2016 року); громадянам, які переміщені на контрольовану територію та мають право на отримання пенсії та інших соціальних виплат з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 595); учням та студентам (курсантам), які переміщені на контрольовану територію і навчаються за державним замовленням за денною формою навчання у навчальних закладах, які переміщені на контрольовану територію (п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 595).

Суд зазначає, що спеціальних нормативно-правових актів стосовно осіб, які працювали в установах, підприємствах, організаціях, що знаходились на території, непідконтрольній владі України, звільнились із займаних посад та не оформили статусу безробітного на території України (або статусу пенсіонера, чи іншого статусу, що надає право на отримання соціальних виплат), - станом на час розгляду даної справи не приймалось.

Враховуючи наведене, суд вирішує справу на підставі загальних нормативно-правових актів, які регулюють питання оплати праці, зокрема, на підставі Кодексу законів про працю України.

Як вже зазначалось судом, частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Проаналізувавши наведену норму права, що у випадку відсутності особи на робочому місці у працедавця виникає обов'язок щодо остаточного розрахунку, починаючи з наступного робочого дня після отримання від особи заяви (вимоги) щодо остаточного розрахунку.

Як встановлено в судовому засіданні, у день звільнення позивач не працювала; доказів на підтвердження того, що після звільнення позивач зверталась до відповідача із заявою (вимогою) про здійснення остаточного розрахунку, суду не надано. Крім цього суд зазначає, що копія скарги, направлена на адресу відповідача (а.с. 70-71) не свідчить (враховуючи приписи ст. 69 КАС України) про достовірність направлення цієї скарги саме ОСОБА_2

Крім цього, зазначені сумніви суду щодо подання вказаної скарги саме позивачем обумовлені і тим, що в ній зазначено, що ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, на підтвердження чого скаржниця надала відповідачу сканкопію довідки про взяття її на облік внутрішньо переміщених осіб від 11 листопада 2015 року № 2307/002500, виданої Управлінням соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області (а.с. 72), а у позові, що надійшов на адресу суду, позивачем зазначено, що вона не є особою, яка перемітилась на підконтрольну територію України, проживає у м. Макіївка Донецької області, так як виїхати на контрольовану територію не має можливості, в тому числі і фінансової. Як зазначив представник відповідача у судовому засіданні всі звернення ОСОБА_2, які були отримані від неї управлінням, надходили до ГТУЮ області електронною поштою, відповідно, відповідач був позбавлений можливості з'ясувати - чи дійсно до них зверталась саме ОСОБА_2

В матеріалах справи міститься лист від 14 червня 2016 року (вих. № 02421/01-13), підписаний в.о. начальника ГТУЮ у Донецькій області Павловою О.В., який був направлений відповідачу на його запит щодо отримання відомостей про реєстрацію позивача як внутрішньо переселеної особи від 30 травня 2016 року, в якому зазначено, що в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не значиться. Також у листі зазначено, що інформацією про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб по іншим регіонам України, Департамент не володіє (а.с. 73).

За для з'ясування обставин щодо того, чи є позивач внутрішньо переміщеною особою ухвалами суду від 4 липня (а.с. 71-72) та 19 липня 2016 року (а.с. 89-90) було зобов'язано Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області надати суду відомості щодо виданої ОСОБА_2 довідки від 11 листопада 2015 року № 2307/002500.

На виконання зазначених ухвал Управлінням соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області суду була надана відповідь від 21 липня 2016 року, в якій зазначено, що 11 листопада 2015 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженці м. Макіївки, видано довідку внутрішньо переміщеної особи № 2307/002500 на підставі її звернення (а.с. 35).

Суд зауважує, що прізвища позивача та особи, про яку повідомлено суд Управлінням соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, - різняться. Отже, суд не має можливості встановити - чи перебуває позивач на обліку у вказаному управлінні в якості особи, що переміщена з тимчасово непідконтрольної та контрольовану територію України, чи ні.

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 69 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 4 цієї статті оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Таким чином, особа, яка бере участь у справі, на вимогу суду у випадку виникнення у суду сумнівів щодо відповідності наданих копій оригіналам зазначених документів, в силу ст. 79 КАС України має надати суду вказані оригінали або зазначити причини їх ненадання.

Як вже зазначалось судом ухвалами від 10 травня 2016 року, 4 липня 2016 року та 19 липня 2016 року позивача було зобов'язано надати суду оригінали доданих до позову документів або їх належним чином засвідчені копії, але позивач вказані вимоги суду не виконала, хоча у позовній заяві міститься зауваження, що «для дослідження її справи в судах всіх інстанцій у позивача та в інших містах є усі необхідні докази» (а.с. 4).

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження надання позивачем відповідачу вимоги (заяви) про проведення з нею остаточного розрахунку у зв'язку з її звільненням, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з позивачем у зв'язку із її звільненням остаточного розрахунку по заробітній платі за жовтень 2014 року в сумі 2 031,32 грн, за листопад 2014 року в сумі 1 230,09 грн та щодо компенсації за невикористану частину відпустки у сумі 2 500,00 грн (наявність заборгованості перед позивачем по заробітній платі за вказані місяці у наведеному розмірі та заборгованості з виплати компенсації за невикористану відпустку у зазначеній сумі визнана відповідачем у справі та підтверджені матеріалами справи).

Тобто, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за жовтень 2014 року та листопад 2014 року, а також компенсації за невикористану частину відпустки фактично є передчасними.

Щодо наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем за квітень 2015 року в сумі 584,09 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року

№ 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Як встановлено в судовому позивач не переїхала наприкінці 2014 року до м. Краматорськ за для подальшого виконання своїх функціональних обов'язків у територіальних органах Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, і до часу свого звільнення (27 квітня 2015 року) не виконувала свої посадові обов'язки (зазначене підтверджується і поясненнями самої ОСОБА_2, і поясненнями представника відповідача, а також табелями обліку робочого часу за вказаний період, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 60-68).

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за квітень 2015 року в сумі 584,09 грн - є необґрунтованими.

Стосовно заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 12 000,00 грн за час простою у роботі, що за її твердженням мав місце в Совєтському ВДВС Макіївського МУЮ Донецької області у період з травня по 5 листопада 2014 року, суд зазначає, що факт існування простою в зазначеному ВДВС під час розгляду даної адміністративної справи не знайшов свого підтвердження. Зокрема, про відсутність простою у вказаний період свідчать і копії розрахункових листів по заробітній платі позивача за травень-серпень 2014 року (а.с. 19), наданих суду ОСОБА_2 При чому, зазначені у них суми заробітної плати за відповідні місяці відповідають отриманим позивачем сумам заробітної плати на її заробітну (банківську) картку в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (а.с. 39).

Відповідно, позовні вимоги позивача і в цій частині також є необґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи встановлені судом обставини, беручи до уваги приписи ст.ст. 69, 71, 86 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного вище, керуючись, ст.ст. 2, 9, 69-71, 86, 158-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати простою - відмовити у повному обсязі.

Постанова складена у нарадчій кімнаті, її вступна те резолютивна частини проголошені у судовому засіданні в приміщенні в присутності представника відповідача.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений та підписаний 15 серпня 2016 року.

Суддя Волгіна Н.П.