Ухвала

від 20.09.2016 по справі 805/1226/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Волгіна Н.П.

Суддя-доповідач - Ястребова Л. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року справа №805/1226/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Ляшенка Д.В., Компанієць І.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у справі № 805/1226/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати простою,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (надалі - відповідач), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заборгованості по заробітній платі за жовтень 2014 року в сумі 2593 грн.79 коп., за листопад 2014 року в сумі 1454 грн. 05 коп., заборгованості по компенсації за невикористану відпустку в сумі 2500 грн., оплату простою в період з травня 2014 року по 05 листопада 2015 року в сумі 12000 грн. (а. с. 2-4).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Позивач із таким судовим рішенням не погодилась, звернулась з апеляційної скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та її законних прав, просила постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції помилково дійшов до висновку, що стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за жовтень 2014 року та листопад 2014 року, а також компенсації за невикористану частину відпустки є передчасними, оскільки, на думку апелянта, наявність заборгованості перед останньою підтверджені довідкою відповідача, а факт порушення, в даному випадку, законних трудових прав є очевидним та підтверджений документально. Апелянт також зазначив, що немає значення, чи є вона особою, яка перемістилась на підконтрольну Україні територію, чи ні, оскільки захист судом законних конституційних прав не може бути поставлений в залежність від набуття статусу внутрішньо переміщеною особи,оскільки громадяни України мають рівні конституційні права і існує заборона дискримінації. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обов'язковою умовою для отримання остаточного розрахунку є подання заяви до роботодавця про здійснення відповідного остаточного перерахунку, адже кодексом законів про працю України такої умови не ставиться (а.с. 110-112).

Сторони у судове засідання також не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, тому, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Позивач, ОСОБА_2 в період з 24 жовтня 2007 року до 27.04.2015 року працювала на посаді старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а. с. 14). Зазначений факт визнається відповідачем та не є спірним.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27.04.2015 року №851а/1, ОСОБА_2 звільнено з посади старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області з 27.04.2015 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, а також наказано виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 10 років стажу державної служби у кількості 05 календарних днів, за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 10.01.2015 року по 27.04.2015 року у кількості 08 календарних днів (а. с. 17,55).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, а власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до довідки Головного управління юстиції у Донецькій області від 10.02.2016 №Г-368-0232 заборгованість з заробітної плати позивача складає: за жовтень 2014 року - 2593,79 грн., за листопад 2014 року - 1454,05 грн. (нарахований доход). Крім того зазначено, що сума заробітної плати, яка підлягає виплаті складає 3749,13 грн. (а.с. 17).

Згідно довідки Головного управління юстиції у Донецькій області від 01 червня 2016 №10-17-735 за даними бухгалтерського обліку станом на 01.06.2016 обліковується кредиторська заборгованість з заробітної плати ОСОБА_2 на суму 3749,13 грн. (а.с. 56).

Як вбачається з матеріалів справи, 02 лютого 2016 року, позивач звернулась до відповідача зі скаргою, в якій зазначила, що відповідач не має законних підстав вимагати надати довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення АТО та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення для виплати заборгованості по заробітній платі та вимагала: виплатити їй заборгованість із заробітної плати, матеріальної допомоги, перерахунку заробітної плати за 2014 рік, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсування витрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифи на послуги в повному обсязі, надати копію наказу від 27.04.2015 року № 851а/1, довідку про усі суми, що належать їй до виплати з боку відповідача, зробити розрахунок індексації невиплаченої заробітної плати та надати довідку про середній заробіток за шість останніх місяців (помісячно). Крім того, позивач просила надіслати відповідь на електронну адресу, а також поштовим зв'язком на адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 70-71).

Відповідач, листом № 11-368-0232 від 10.02.2016 року повідомив позивача, що роз'яснення причин, підстав прийняття Управлінням рішенням щодо виплати заробітної плати за жовтень-листопад 2014 року, а також норм законодавства, якими керується Управління при прийнятті зазначеного рішення остання повинна була отримати у відповідях на попередні звернення від 18.11.2015 року, 09.12.2015 року, 24.12.2015 року, але листи, направлені за адресою, зазначеної позивачем, як фактичне місце проживання, а саме, АДРЕСА_1 повернулись з відділення Укрпошта в с. Дмитрівка без вручення з посиланням на те, що адресат за зазначеною адресою не проживає. Крім того, відповідач повідомив позивача, що у випадку надання останньою засвідченої у встановленому порядку копії довідки про взяття її на облік внутрішньо переміщених осіб, заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану частину відпустки буде погашена (а.с. 75-76).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження надання позивачем відповідачу заяви про проведення з нею остаточного розрахунку у зв'язку з її звільненням, відсутні підстави вважати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не здійснення з позивачем у зв'язку з її звільненням остаточного розрахунку по заробітній платі за жовтень 2014 року в сумі 2031,32 грн., за листопад 2014 року у сумі 1230 грн., та взагалі, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за жовтень 2014 року, листопад 2014 року, а також компенсації за невикористану частину відпустки фактично є передчасними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Як зазначалось вище, позивач працювала на посаді старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначав тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону встановлено, що територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII, дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" (надалі - Постанова № 595) зобов'язано забезпечити Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

На виконання зазначеної постанови та наказу Міністра юстиції України від 25 листопада 2014 року № 247/7, у зв'язку із проведенням АТО відповідачем було здійснено перереєстрацію свого місцезнаходження на підконтрольну владі України територію та переміщено за місцем своєї реєстрації до м. Краматорськ Донецької області з 01 грудня 2014 року, де відповідач здійснює своє повноваження станом і на теперішній час.

Совєтський відділ державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції не здійснив перереєстрацію свого місцезнаходження на підконтрольну владі України територію та, відповідно, не перемістився на зазначену територію.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців Совєтський відділ державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції припинив своє існування.

Слід також зазначити, що Постановою № 595 встановлено, що виплата заборгованості по заробітній платі особам, які перебували у трудових правовідносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області можлива лише за умов переміщення таких осіб в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, після переміщення Головного територіального управління юстиції в Донецькій області у грудні 2014 року до м. Краматорська (у підпорядкуванні якого знаходився Совєтський ВДВС Макіївського МУЮ) не переїхала.

Відповідно до довідки Головного управління юстиції у Донецькій області від 10.02.2016 №Г-368-0232 заборгованість з заробітної плати позивача складає: за жовтень 2014 року - 2593,79 грн., за листопад 2014 року - 1454,05 грн. (нарахований доход). Крім того зазначено, що сума заробітної плати, яка підлягає виплаті складає 3749,13 грн.

Згідно заперечень відповідача вбачається, що у 2014 році платіжні доручення на перерахування заробітної плати працівникам органів юстиції Донецької області за вересень-листопад 2014 року були передані до Головного управління Державної казначейської служби у Донецької області, але фактично заробітна плата була перерахована лише працівникам тих органів юстиції, які знаходились на підконтрольній українській території.

Як зазначалось вище, ОСОБА_2 не переміщувалась з непідконтрольної владі України території (м. Макіївка Донецької області) до м. Краматорська для подальшої роботи, на роботу з 01 грудня 2014 року по 27 квітня 2015 року (день звільнення позивача), що підтверджується табелями робочого часу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" від 13 січня 2013 року № 85-VIII метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

За змітом цієї норми вбачається, що до 31 грудня 2015 року було врегульовано питання щодо остаточного розрахунку з виплати заборгованості по заробітній платі стосовно певної категорії громадян - громадян, яких звільнено із займаних посад після початку проведення антитерористичної операції при дотриманні ними умови отримання після звільнення статусу зареєстрованого безробітного.

В матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про ту обставину, що позивач, після звільнення (27.04.2015 року) отримала статус безробітного, відповідно до чинного законодавства України.

До того ж, Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25 грудня 2015 року № 928-VIII дію статті 1 Закону № 85-VIII було зупинено до завершення антитерористичної операції.

Колегія суддів зазначає, що на даний час, чинним законодавством не встановлений кінцевий термін погашення заборгованості із виплати заробітної плати, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, в тому числі і щодо громадян, звільнених із займаних посад після початку проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях та отримавших після звільнення статусу зареєстрованого безробітного та тих, хто такий статус не отримав.

Крім того, слід зазначити, що спеціальних нормативно-правових актів стосовно осіб, які працювали в установах, підприємствах, організаціях, що знаходились на території, непідконтрольній владі України, звільнились із займаних посад та не оформили статусу безробітного на території України (або статусу пенсіонера, чи іншого статусу, що надає право на отримання соціальних виплат) на даний час не приймалось.

Згідно частини 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення позивач не працювала, тому відповідач не міг провести з нею повний розрахунок, як це передбачено чинним законодавством.

Крім того, в матеріалах відсутні докази, що після звільнення позивач зверталась до відповідача із заявою (вимогою) про здійснення остаточного розрахунку. Як встановлено судом першої інстанції, копія скарги, направлена на адресу відповідача не свідчить про достовірність направлення цієї скарги саме позивачем. Доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовані.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з позивачем у зв'язку із її звільненням остаточного розрахунку по заробітній платі за жовтень 2014 року в сумі 2 031,32 грн., за листопад 2014 року в сумі 1 230,09 грн. та зазначає, що позовні вимоги про стягнення вищезазначених сум є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості за квітень 2015 року в сумі 584,09 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Враховуючи, що позивач не переїхала наприкінці 2014 року до м. Краматорськ за для подальшого виконання своїх функціональних обов'язків у територіальних органах Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, і до часу свого звільнення (27 квітня 2015 року) не виконувала свої посадові обов'язки (зазначене підтверджується і поясненнями самої ОСОБА_2, і поясненнями представника відповідача, а також табелями обліку робочого часу за вказаний період, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 60-68), колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за квітень 2015 року в сумі 584,09 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. До того ж, колегія суддів зазначає, що сума 584,09 грн. є компенсацією за невикористану відпустку.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по компенсації за невикористану відпустку у сумі 2500 грн. слід зазначити наступне.

Згідно наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області «Про звільненя ОСОБА_2.» від 27.04.2015 року № 851а/1, останній, повинна бути виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку у кількості 5 та 8 календарних днів, всього 13 календарних днів.

Відповідно до довідки від 10 лютого 2016 року, сума, яка підлягає сплаті за квітень 2015 року у розмірі 487,72 грн. (нараховано 584,09 грн.) є компенсацією за невикористану відпустку у кількості 13 днів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по компенсації за невикористану відпустку у сумі 2500 грн. не підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про оплату простою в період з травня 2014 року по 05 листопада 2014 року в сумі 12 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна довідка № 273/7-21 від 04.06.2016 року, в якій зазначено, що в період з 2014 року по 2015 рік наказ щодо простою в роботі Макіївського міського управління юстиції та його структурних підрозділів, у тому числі Сєвєтського відділу державної виконавчої служби не видавався (а.с. 74).

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно копій розрахункових листів за травень, червень, липень, серпень 2014 року вбачається, що заробітна плата позивачу була нарахована в повному обсязі, в той час, як Кодексом законів про працю передбачена оплата за час простою не менше двох третин окладу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що вимоги позивача про оплату простою в період з травня 2014 року по 05 листопада 2014 року в сумі 12 000 грн. є також необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати простою.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив постанову із дотриманням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ст. 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі № 805/1226/16-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя : Л.В. Ястребова

Судді: Д.В. Ляшенко

І.Д. Компанієць