Постанова

від 10.10.2017 по справі 805/1226/16-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/28239/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати простою,

встановила:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ГТУЮ у Донецькій області), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості із заробітної плати за жовтень 2014 року у сумі 2593,79 грн, листопад 2014 року у сумі 1454,05 грн та квітень 2015 року у сумі 584,09 грн, стягнення заборгованості з компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2500 грн, стягнення оплати простою за період з травня 2014 року по 05 листопада 2014 року у розмірі 12000 грн.

Посилалась на те, що вона з 02 квітня 2007 року по 27 квітня 2015 року працювала державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області. З вересня 2014 року заробітна плата їй виплачувалася нерегулярно. При звільненні з нею не було проведено повний розрахунок, а тому вона звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 02 квітня 2007 року по 27 квітня 2015 року працювала державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області.

Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 27 квітня 2015 року №851а/1 ОСОБА_2 звільнено із займаної посади 27 квітня 2015 року за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

16 лютого 2016 року ГТУЮ у Донецькій області видано Довідку №11-368-0232, відповідно до якої заборгованість із заробітної плати позивачу складає за жовтень 2014 року - 2593,79 грн, за листопад 2014 року - 1454,05 грн та квітень 2015 року у сумі 584,09 грн (нарахований дохід). Також, в зазначеній довідці вказано, що сума заборгованості, що підлягає виплаті на користь позивача, складає 3749,13 грн.

Так, як відповідачем зазначена сума при її звільненні не була виплачена, то ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження подання відповідачу заяви про проведення з нею остаточного розрахунку у зв'язку із звільненням, відсутні підстави вважати неправомірною бездіяльність ГТУЮ у Донецькій області щодо не здійснення з позивачем остаточного розрахунку по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року та взагалі, вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за жовтень-листопад 2014 року, а також компенсації за невикористану частину відпустки є передчасними.

Колегія суддів з такими висновками судів погодитись не може, враховуючи наступне.

Згідно частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці (далі - Закон №108/95-ВР) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За приписами статті 4 Закону №108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювальну нею суму.

Як встановлено судами, заборгованість із заробітної плати перед позивачем складає за жовтень 2014 року - 2593,79 грн та за листопад 2014 року - 1454,05 грн (нарахований дохід, сума заборгованості, що підлягає виплаті на користь позивача, складає 4047,84 грн). Вказане відповідачем не заперечується.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача стосовно врегулювання питання щодо виплати заробітної плати позивачу з огляду на Закон України від 13 січня 2015 року №85-VIII Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , враховуючи наступне.

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Проте, встановлений даним Законом строк погашення заборгованості із заробітної плати сплинув на момент звернення позивача до суду з даним позовом, з огляду на що посилання відповідача на вказану правову норму є безпідставним.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання ГТУЮ у Донецькій області на пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, зокрема, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595.

Необхідно зазначити, що відповідно до пункту 6 вказаного Тимчасового порядку у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

З матеріалів справи вбачається, що ГТУЮ у Донецькій області перереєстровано та переміщено з міста Донецьк (неконтрольована територія) до міста Краматорськ (контрольована Україною територія) та продовжує функціонувати.

Таким чином, відповідач зобов'язаний виплатити заборгованість по заробітній платі, однак не виконав зазначений обов'язок, а тому позовні вимоги про стягнення з ГТУЮ у Донецькій області заборгованості із заробітної плати ОСОБА_2 за жовтень 2014 року у розмірі 2593,79 грн та за листопад 2014 року у розмірі 1454,05 грн (за відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів) підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в сумі 2500 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні приписи містяться в Законі України Про відпустки .

Судами встановлено, що згідно наказу ГТУЮ у Донецькій області від 27 квітня 2015 року № 851а/1 ОСОБА_2 призначено до виплати компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 10 років стажу державної служби у кількості 05 календарних днів та за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 10 січня 2015 року по 27 квітня 2015 року у кількості 8 календарних днів.

Згідно Довідки від 01 червня 2016 року № 10-17-735 позивачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку за 13 календарних днів на загальну суму 584,09 грн. Тобто факт наявності у позивача права на виплату компенсації за невикористану відпустку не є спірним між сторонами.

Враховуючи викладене, необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористані 13 днів відпустки у розмірі 584,09 грн. (за відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати простою у період з травня 2014 року по 05 листопада 2014 року у сумі 12000 грн, то колегія судді вважає їх необґрунтованими, оскільки накази щодо встановлення простою в роботі Совєтського ВДВС Макіївського міського управління юстиції у вказаний період ГТУЮ у Донецькій області не видавались, що підтверджено Довідкою відповідача від 04 червня 2016 року № 273/7-21.

Крім того, з наявних в матеріалах справи розрахункових листів за період травень-серпень 2014 року та Довідки ГТУЮ у Донецькій області від 01 липня 2016 року №10-17-1431 вбачається, що заробітна плата позивачу за даний період виплачувалась у повному обсязі. Заробітна плата за період жовтень-листопад 2014 року нарахована позивачу, проте у зв'язку з переміщенням відповідача ГТУЮ у Донецькій області виплачена не була.

Також, за інформацію відповідача з грудня 2014 року по день звільнення - 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 до виконання своїх функціональних обов'язків не приступила, разом з установою на підконтрольну українській владі територію не перемістилась, що підтверджено табелями робочого часу за період грудень 2014 року по квітень 2015 року. Зазначені обставини підтверджені позивачем в позовній заяві.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в зазначеній частині.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та оплати простою задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за жовтень 2014 року у розмірі 2593 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто три) гривні 79 коп. та за листопад 2014 року у розмірі 1454 (ода тисяча чотириста п'ятдесят чотири) гривні 05 коп. (за відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів).

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористані 13 днів відпустки у розмірі 584 (п'ятсот вісімдесят чотири) гривні 09 коп. (за відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Заїка М.М.

судді: Загородній А.Ф.

Мойсюк М.І.