Постанова

від 17.08.2016 по справі 908/4499/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 908/4499/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Вовка І.В., Селіваненка В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргудержавного підприємства "Український транспортно-логістичний центр" на постанову та на рішенняДонецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року господарського суду Донецької області від 14.12.2015 року у справі господарського судуДонецької області за позовомдержавного підприємства "Український транспортно-логістичний центр" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "УкрРосвугілля" простягнення 20 520, 00 грн., в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Ситайло Н.В., - відповідача:не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року державне підприємство "Український транспортно-логістичний центр" звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Фінансово-промислова компанія "УкрРосвугілля" про стягнення 20520,00 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.10.2015 року (суддя: Матюхін В.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року (колегія суддів у складі: Чернота Л.Ф. - головуючого судді, суддів: Бойченко К.І., Ломовцева Н.В.) рішення місцевого господарського суду від 15.10.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, державне підприємство "Український транспортно-логістичний центр" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року та рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій предметом позову є матеріально-правова вимоги про стягнення 20520,00 грн. за користування вагонами за межами України на території Молдови.

Підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних на піввагонах та проведення розрахунків за послуги, пов'язані з цими перевезеннями в частині нездійснення плати за користування вагонами за межами України на території Молдови.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до правовідносин між сторонами, які виникли на підстави договору №1199/315-2012 від 05.06.2012 року не застосовується транспортне законодавство, умовами договору не передбачено нарахування плати за користування вагонами у випадку транзитного перевезення територією Молдови, перевезення 14 вагонів від станції Кучурган (Україна) до станції Етулія (республіка Молдова) становить менше 2-х діб.

Проте, з такими висновками попередніх інстанцій, колегія суддів не може погодитись, оскільки вони є передчасними та такими, що зроблені без урахування та дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір не врахували положення ст. 316 ГК України, належним чином не дослідили умови укладеного договору, не встановили його правову природу, у зв"язку з чим дійшли до помилкового висновку, що до вказаних правовідносин не застосовується положення норм права, що врегульовують відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності.

Також, при вирішенні даного спору суди не звернули увагу на положення п. 2.2.10 договору, яким передбачений обов"язок замовника, в даному випадку - відповідача, вносити плату за користування вагонами в робочому стані за час перебування їх за межами України за цінами, узгодженими цим договором, крім випадків отримання плати Укрзалізницею або основним виконавцем за окремими договорами з іншими юридичними особами.

У зв"язку з чим суди не дослідили та не врахували наявні в матеріалах справи перевізні документи (УМВС накладні, перевізні відомості) та довідки, наданих ГІОЦ Укрзалізниці (а.с. 28-77, 175-251 т.1), в яких мітиться інформація про знаходження спірних вагонів за межами території України, а саме на території Республіки Молдови, а тому прийшли до передчасного висновку про відсутність у відповідача обов"язку вносити плату за користування вагонами поза межами України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до розділу 2 Правил експлуатації, пономерного обліку та розрахунків за користування вантажними вагонами власності інших держав, при підрахунку загальної суми вагоно-діб округлення відбувається до цілої доби .

Вагони, контейнери та вантажі вважаються прийнятими при наявності належним чином оформлених проїзних передаточних відомостей, з підписами уповноважених посадових осіб залізниці, що здає та залізниці, що приймає з проставленням на документах календарних штампів із зазначенням дати та часу.

Що стосується висновків попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для включення до суми плати за повернення порожніх вагонів зі станції Рені-Порт (експ), то колегія суддів вважає їх помилковими, оскільки умовами п.2.2.10 укладеного договору передбачено, що плата за користування за межами України нараховується за весь час з моменту передачі вагону на інозалізницю на прикордонній станції до моменту прийому вагону на прикордонній станції України, в даному ж випадку станція Рені-Порт (експ), яка була станцією призначення у перевезенні, відповідно до п.12 Технології роботи прийнятої на виконання Угоди про залізничне сполучення через державний кордон України та Республіки Молдови від 27.04.2000 року не є прикордонною, а тому плата за користування вагонами має справлятись.

Врахування та дослідження зазначених вище обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до приписів ст. 111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива суду першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Український транспортно-логістичний центр" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року та рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2015 року у справі №908/4499/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

В.П.Селіваненко