Рішення

від 22.07.2016 по справі 911/3407/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2016 р. Справа № 911/3407/15

за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області

до 1) Малого приватного підприємства В«АнковВ» , Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки

2) Відділу освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні позивача - Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки

про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно

Суддя- Мальована Л.Я.

Представники сторін:

прокурор: Нестеренко Є.І. (посв. № 028904 від 17.09.2014 р. )

відповідача 1 - ОСОБА_1 (дов. № б/н від 10.06.2016 року);

відповідача 2 - ОСОБА_2 (директор);

третя особа: ОСОБА_3 (наказ № 117-к від 30.05.2005 р.)

Обставини справи:

Прокурор Києво-Святошинського району Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Малого приватного підприємства В«АнковВ» та Відділу освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні позивача - Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно.

Прокурор підтримує позовні вимоги та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач 1 просить суд залишити позов без розгляду, а також застосувати строк позовної давності, який за вказаними вимогами прокурора сплив 06.07.2009 року.

Відповідач 2 проти позову заперечує та просить суд застосувати строк позовної давності.

Третя особа Новосілківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області просить суд залучити її до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, проти позову також заперечує.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив:

16 липня 2006 року між Відділом освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (за договором - орендодавець) та Малим приватним підприємством «Анков» (за договором - орендар) укладено договір оренди №20, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння і користування нерухоме майно - нежиле приміщення (далі - майно), площею 142,87 м 2 , розміщене за адресою с. Новосілки, вул. Нова, 1, що знаходиться на балансі Новосілківської ОСОБА_4 ступенів, вартість якого визначено згідно з актом оцінки від 31 серпня 2005 року і становить 75860,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення складу продуктів харчування.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата за користування майном становить 758,60 грн. і підлягає в подальшому щомісячній індексації в залежності від рівня індексу інфляції у відповідності з чинним законодавством.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що незаконне надання МПП «Анков» в користування нежитлового приміщення Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області площею 142,8 м 2 для розміщення складу продуктів харчування перешкоджає реалізації права громадян України на доступну освіту, повну реалізацію здібностей, таланту, всебічного розвитку, що суперечить інтересам держави у сфері освіти.

У відповідності до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положення статті 203 Цивільного кодексу України визначають такі підстави недійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачені самостійні окремі підстави недійсності господарського зобов'язання; може бути визнано недійсним повністю або в частині господарське зобов'язання, що: 1) не відповідає вимогам закону, 2) вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, 3) укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них спеціальної компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року за №11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно приписів ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 Закону України В«Про освітуВ» , додатковими джерелами фінансування навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти, є зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 63 Закону України В«Про освітуВ» , матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Як зазначає прокурор, оренда приміщень навчальних закладів дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується з цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу, оскільки договір оренди від 16 липня 2006 року за №20 укладений з метою розміщення складу продуктів харчування, прокурор вважає, що зазначений договір є недійсним.

Проте судом відхиляються доводи прокурора з огляду на таке:

Положенням В«Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладахВ» , затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 1 серпня 2001 року за №563, надано визначення поняттю навчально-виховного процесу, а саме, навчально-виховний процес - система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Отже, навчально-виховний процес передбачає як безпосередньо навчально-виховну роботу, так і інші заходи, спрямовані на організацію та забезпечення цієї роботи.

Відповідно до ст. 25 Закону України В«Про освітуВ» , організація та відповідальність за харчування у навчальних закладах державної та комунальної форми власності покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, керівників навчальних закладів.

Таким чином, організація харчування є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу закладів освіти.

Пунктом 3 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 1 червня 2005 року за №242/329 передбачено, що процес організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах складається з: відпрацювання режиму і графіка харчування дітей; визначення постачальників продуктів харчування і продовольчої сировини; приймання продуктів харчування і продовольчої сировини гарантованої якості; складання меню-розкладу; виготовлення страв; проведення реалізації готових страв і буфетної продукції; надання дітям готових страв і буфетної продукції; ведення обліку дітей, які отримують безоплатне гаряче харчування, а також гаряче харчування за кошти батьків; контроль за харчуванням; інформування батьків про організацію харчування дітей у закладі.

З наявних в матеріалах справи договорів (том 1, а.с. 89-103), вбачається, що МПП В«АнковВ» здійснює постачання продуктів харчування до начальних закладів.

Договором субпідряду на поставку продуктів харчування №46/1-12 від 17 серпня 2015 року, укладеного між МПП В«АнковВ» та Києво-Святошинським районним комунальним підприємством В«Шкільні їдальніВ» підтверджується факт постачання МПП В«АнковВ» продуктів харчування та напоїв до Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (третя особа у справі).

Отже, судом встановлено, що об'єкт оренди за договором від 16 липня 2006 року за №20 фактично використовується МПП В«АнковВ» з цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року за №796, навчальними закладами можуть надаватись послуги з надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (абз. 2 п. 8 Переліку).

Відповідачі та третя особа зазначили, що після передачі в оренду приміщення, останнє було відремонтовано МПП В«АнковВ» та стало безпечним для школярів.

Крім того, в результаті поліпшення об'єкта оренди, його вартість порівняно з моментом передачі в оренду значно зросла, та станом на 30 листопада 2012 року, згідно висновку про вартість майна, становить 324 580 грн. 00 коп.

Також, на підставі спірного договору, відділ освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області має можливість отримувати додаткові грошові кошти від надання приміщення в оренду.

За повідомленням сторін у справі, заборгованість МПП В«АнковВ» за договором оренди від 16 липня 2006 року за №20 відсутня, що свідчить про належне виконання МПП В«АнковВ» взятих на себе зобов'язань.

Судом встановлено, що спірний договір оренди №20 від 16 липня 2006 року відповідає вимогам ст. 180 ГК України та не містить жодних умов, за яких може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, суд вважає за необхідне розглянути клопотання про застосування строків позовної давності з огляду на те, що положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, оскільки зазначені положення за своєю суттю передбачають захист прав власників та інших осіб від держави.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом перегляду, відповідачами заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Наведена позиція узгоджується також з постановою Верховного Суду України судової палати у цивільних та господарських справах від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Спірний договір було укладено 16.07.2006 року, тому трирічний строк позовної давності почав свій перебіг з вказаної дати.

Отже, строк позовної давності у нашому випадку сплинув 16.07.2009 року.

Прокурором не надані належні обгрунтування щодо пропуску строку позовної давності, тому суд відхиляє їх як не доведені та необгрунтовані.

При цьому, виходячи із заявлених сторонами спору заяв про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, суд зазначає, що оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, про захист яких прокурор просить суд у позові, відповідачами не порушено, і суд відмовляє прокурору у позові (в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди № 20 від 16.07.2006 року та витребування орендованого відповідачем-2 спірного орендованого майна) по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Л.Я. Мальована