Постанова

від 26.09.2016 по справі 911/3407/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р. Справа№ 911/3407/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від прокурора - Нестеренко Є.І. (посвідчення №028904, видане 17.09.2014 р.)

від відповідача 1 - Карпенко О.В. (довіреність №8 від 02.09.2015 р.), Коваль А.В. (директор, паспорт серії МЕ 101265, виданий Чабанським СВМ ГУМВС України в Київській області 11.07.2002 р.)

від відповідача 2 - не з'явився

від третьої особи - Ліщук І.О. (директор згідно наказу №117-к від 30.05.2005 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області

на рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 р.

у справі №911/3407/15 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Прокурора Києво - Святошинського району Київської області

до 1. Малого приватного підприємства «Анков»

2. Відділу освіти Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Новосілківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Києво - Святошинської державної адміністрації Київської області

про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Києво - Святошинського району Київської області звернувся до господарського суду Київської області із позовом до Малого приватного підприємства «Анков», Відділу освіти Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Новосілківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Києво - Святошинської державної адміністрації Київської області про визнання недійсним договору оренди №20 від 16.07.2006 р., укладеного між Відділом освіти Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області та Малим приватним підприємством «Анков», а також про зобов'язання Малого приватного підприємства «Анков» повернути та звільнити передане в оренду згідно договору №20 від 16.07.2006 р., нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 142,8 кв.м балансоутримувачу - Новосілківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, розміщене за адресою с. Новосілки, вул. Нова, 1, Києво - Святошинського району, Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.07.2016 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і, як наслідок, неправильному застосуванню норм матеріального і процесуального права.

Прокурор в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача 2.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 01.09.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача 1 та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16.07.2006 р. між Відділом освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (орендодавець) та Малим приватним підприємством «Анков» (орендар) укладено договір оренди №20, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння і користування нерухоме майно - нежиле приміщення (далі - майно), площею 142,87 кв.м, розміщене за адресою с. Новосілки, вул. Нова, 1, що знаходиться на балансі Новосілківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вартість якого визначено згідно акта оцінки від 31.08.2005 р. і становить 75860,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення складу продуктів харчування.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата за користування майном становить 758,60 грн. і підлягає в подальшому щомісячній індексації в залежності від рівня індексу інфляції у відповідності з чинним законодавством.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що незаконне надання МПП «Анков» в користування нежитлового приміщення Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області площею 142,8 кв.м для розміщення складу продуктів харчування перешкоджає реалізації права громадян України на доступну освіту, повну реалізацію здібностей, таланту, всебічного розвитку, що суперечить інтересам держави у сфері освіти.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

В абзаці 15 ч. 1 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що правом комунальної власності є право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватись і розпоряджатись на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).

В п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту», додатковими джерелами фінансування навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти, є зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Наведене вище свідчить про те, що законодавством, яке регулює спірні правовідносини по справі передбачена можливість отримання шкільними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна, з умовою однак, щодо можливості передачі в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. При цьому ці платні послуги не можуть надаватися державними або комунальними позашкільними навчальними закладами замість або в межах освітньої діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Проте договір оренди приміщення (комунального майна) не підпадає під жодну з перелічених умов - приватизація, перепрофілювання або використання не за призначенням. Крім того, у вищезазначеній статті Закону, містяться посилання на об'єкт освіти, як цілісний майновий комплекс, однак відповідно до умов договору оренди у ньому йдеться про окремо визначене приміщення.

Як зазначає прокурор, оренда приміщень навчальних закладів дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується з цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу, оскільки договір оренди від 16.07.2006 р. №20 укладений з метою розміщення складу продуктів харчування, прокурор вважає, що зазначений договір є недійсним.

Крім того, прокурор також зазначає, що МПП «Анков» не має ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації.

Положенням «Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 р. №563, надано визначення поняття навчально-виховного процесу, яким є система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Отже, навчально-виховний процес передбачає як безпосередньо навчально-виховну роботу, так і інші заходи, спрямовані на організацію та забезпечення цієї роботи.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про освіту», організація та відповідальність за харчування у навчальних закладах державної та комунальної форми власності покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, керівників навчальних закладів.

Таким чином, організація харчування є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу закладів освіти.

Пунктом 3 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.06.2005 р. №242/329 передбачено, що процес організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах складається з: відпрацювання режиму і графіка харчування дітей; визначення постачальників продуктів харчування і продовольчої сировини; приймання продуктів харчування і продовольчої сировини гарантованої якості; складання меню-розкладу; виготовлення страв; проведення реалізації готових страв і буфетної продукції; надання дітям готових страв і буфетної продукції; ведення обліку дітей, які отримують безоплатне гаряче харчування, а також гаряче харчування за кошти батьків; контроль за харчуванням; інформування батьків про організацію харчування дітей у закладі.

З наявних в матеріалах справи договорів (т. 1, а.с. 89-103), вбачається, що МПП «Анков» здійснює постачання продуктів харчування до навчальних закладів.

Договором субпідряду на поставку продуктів харчування №46/1-12 від 17.08.2015 р., укладеним між МПП «Анков» та Києво-Святошинським районним комунальним підприємством «Шкільні їдальні», підтверджується факт постачання МПП «Анков» продуктів харчування та напоїв до Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.

Отже, об'єкт оренди за договором від 16.07.2006 р. №20 фактично використовується МПП «Анков» за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», цей Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягає, зокрема, освітня діяльність закладів освіти.

Як вбачається з матеріалів справи МПП «Анков» не здійснює освітньої діяльності, а приймає участь в організації харчування дітей дитячих навчальних закладів, що є пов'язаним з навчально-виховним процесом та, в даному випадку, не підлягає ліцензуванню.

Стосовно посилання прокурора на невідповідність спірного договору оренди вимогам пункту 3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 р., відповідно до якого здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється, слід зазначити наступне.

Актом перевірки дотримання вимог санітарного законодавства від 21.10.2015 р., що було складено представником санітарно-гігієнічного відділу Києво-Святошинського районного управління Головного управління Держсанепідслужби Київської області за результатами перевірки орендованого МПП «Анков» приміщення (копія долучена до матеріалів справи), не встановлено жодного порушення вказаних правил.

Законодавство України не містить переліку видів господарської діяльності, що пов'язані з навчально-виховним процесом. Законом взагалі не визначено поняття навчально-виховного процесу, яке надається лише у підзаконному нормативно-правовому акті, яке судом наводилось раніше. Таким чином, перелік діяльності, які можна віднести до навчально-виховного процесу, необмежений. Але, як вбачається з визначення, навчально-виховний процес передбачає як безпосередню навчально-виховну роботу, так і інші заходи, направлені на організацію та забезпечення цієї роботи.

Зі змісту пункту 3.19. вказаних Державних санітарних правил вбачається, що передача в оренду приміщень закладів освіти може здійснюватись не лише для надання освітніх послуг та для навчально-виховного процесу, а й з метою, що пов'язана з навчально-виховним процесом.

Згідно «Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. за №796, навчальними закладами можуть надаватись послуги з надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (п.п. 2) п. 8 Переліку).

Відповідач 1 та третя особа зазначили, що після передачі в оренду приміщення, останнє було відремонтовано МПП «Анков» та стало безпечним для школярів.

Крім того, в результаті поліпшення об'єкта оренди, його вартість порівняно з моментом передачі в оренду значно зросла, та станом на 30.11.2012 р., згідно висновку про вартість майна, становить 324580,00 грн.

Також, на підставі спірного договору, відділ освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області має можливість отримувати додаткові грошові кошти від надання приміщення в оренду.

За повідомленням сторін у справі, заборгованість МПП «Анков» за договором оренди від 16.07.2006 р. за №20 відсутня, що свідчить про належне виконання МПП «Анков» взятих на себе зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір оренди відповідає вимогам ст. 180 ГК України та не містить жодних умов, за яких може бути визнаний судом недійсним.

Щодо клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає, що положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, оскільки зазначені положення за своєю суттю передбачають захист прав власників та інших осіб від держави.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Днем початку перебігу строку позовної давності є день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Спірний договір було укладено 16.07.2006 р., тому трирічний строк позовної давності почав свій перебіг з вказаної дати. Отже, строк позовної давності сплинув 16.07.2009 р.

Прокурором не надані належні обгрунтування щодо пропуску строку позовної давності, тому судом першої інстанції правомірно їх відхилено як не доведені та необгрунтовані.

При цьому, виходячи із змісту заяв про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки прав та охоронюваних законом інтересів закладу освіти, відповідачами не порушено, і суд відмовляє прокурору у позові (в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди № 20 від 16.07.2006 р. та витребування орендованого відповідачем-2 спірного орендованого майна) по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необгрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і, як наслідок, неправильному застосуванню норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 22.07.2016 р. у справі №911/3407/15 залишити без змін.

Справу №911/3407/15 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Б.О. Ткаченко