Постанова

від 15.08.2016 по справі 813/1399/16

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2016 року №813/1399/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скриня Плюс» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скриня Плюс» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Львівській області, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.04.2016 року №0001111406, №0001121406, №0001131406, №0001151406.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом без урахувань усіх дійсних обставин справи, з порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Так, позивач зазначає, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Скриня Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року. За результатами такої перевірки контролюючим органом встановлено, що позивачем нібито було допущено окремі порушення податкового законодавства. У зв'язку з чим було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість і збільшено грошове зобов'язання зі земельного податку. Однак, за твердженням позивача, такі висновки й рішення податкового органу є помилковими.

Зокрема, позивач у позові зазначає, що ним було в повній відповідності з нормами чинного податкового законодавства здійснено облік операцій, які пов'язані з передачею в користування належного йому нерухомого майна (площі торгового центру). При цьому, ціна оренди таких площ не може вважатися нижчою за звичайні ціни, як про це стверджує податковий орган, оскільки укладення відповідних договорів відбувалося з власниками опціонних сертифікатів з фіксованими умовами оренди. Відповідач же, вказуючи на нібито заниження ціни оренди, використав неспівставні методи та не врахував обставину укладення договорів саме з власниками опціонних сертифікатів, виконання умов яких було обов'язком позивача, а використав інформацію з договорів оренди, укладених за інших умов.

Також ТзОВ «Скриня Плюс» відзначає, що ним було залучено для організації й виконання будівельних робіт ТзОВ «Коменерго-Комп» й операції з даним підрядником носили реальний і товарний характер. Реальність господарських операцій підтверджується належними та допустимими доказами - договорами, актами виконаних робіт, розрахунками за такі операції, податковими накладними та іншими документами, які засвідчують реальність результатів робіт і послуг, які придбавалися позивачем. Позивач вважає, що усі наявні первинні та інші документи, що складалися в рамках таких господарських операцій, та які відповідають усім приписам чинного законодавства, в своїй сукупності свідчать про реальність операцій, а контролюючий орган необґрунтовано та базуючись здебільшого на своїх припущеннях ствердив про зворотне, тобто про їх нереальність.

Окрім того, позивач вказує на те, що відповідач безпідставно та без урахування дійсних обставин справи виклав висновок перевірки про те, що ТзОВ «Скриня Плюс» було виписано векселі за відсутності заборгованості за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги та за відсутності договірних умов щодо проведення розрахунків із застосування векселів. Проте, такі твердження контролюючого органу повністю спростовуються матеріалами справи, які однозначно підтверджують, що видача позивачем векселів відбулася з метою погашення існуючого грошового боргу, що виник внаслідок отримання позик, надання яких відноситься до фінансових послуг, й це було здійснено з дотриманням усіх норм чинного законодавства України.

Також позивач акцентує на тому, що ним правомірно включалися до складу витрат відсотки по отриманих позиках, оскільки, за твердженням позивача, витрати підприємства на проценти, пов'язані із запозиченнями, включаються до витрат й чинне законодавство не містить будь-яких прямих вимог щодо пов'язаності нарахування відсотків із господарською діяльністю платника податків.

Помилковими вважає позивач і висновки податкового органу щодо нібито заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з перевищенням ціни придбання товарів/послуг над фактичною ціною їх подальшого постачання. Позивач у цьому контексті вказує на те, що придбаваний ним товар був експортований за межі митної території України, при цьому ставка оподаткування ПДВ є нульовою, а відтак, база оподаткування в цьому випадку ролі не відіграє й про заниження податкових зобов'язань при нульовій ставці не може йти мова.

Окрім того, ТзОВ «Скриня Плюс» стверджує про необґрунтованість претензій відповідача щодо сплати земельного податку, позаяк, позивач не набував у визначеному чинним законодавством України права на землю, таке право за ним не зареєстроване, а тому він не зобов'язаний сплачувати земельний податок.

Таким чином, позивач вважає, що висновки відповідача, яких він дійшов за результатами перевірки, базуються на необґрунтованих твердженнях і припущеннях контролюючого органу, при цьому ним не було дано належної оцінки усім наявним доказам із урахуванням норм чинного законодавства України, які безумовно та однозначно свідчили про відсутність порушення чинного законодавства України зі сторони ТзОВ «Скриня Плюс». У зв'язку з чим, прийняті ГУ ДФС у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 15.04.2016 року №0001111406, №0001121406, №0001131406, №0001151406 є протиправними і підлягають скасуванню.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2016 року дану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

28 квітня 2016 року представник позивача усунув недоліки позовної заяви, яка була залишена без руху.

Ухвалами судді від 28.04.2016 року у даній адміністративній справі було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На заперечення позовних вимог відповідачем було подано письмові заперечення на позов, в якому останній обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а його позиція полягає в наступному.

Відповідач указує на те, що результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Скриня Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства об'єктивно засвідчують порушення платником податків ряду норм чинного законодавства України, які були допущені ним у своїй діяльності.

Так, за висновком відповідача, ТзОВ «Скриня Плюс» надавались послуги оренди за цінами нижчими за звичайні ціни, які було податковим органом визначено методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). Однак, незважаючи на це, позивач не взяв до уваги норми податкового законодавства, чинні на час існування відповідних правовідносин, при визначення свого доходу. Окрім того, позивачем було задокументовано господарські операції з ТзОВ «Коменерго-Комп», проте в реальності такі операції не відбувалися, а їх документування мало на меті лише отримання податкових вигод. Також позивачем було списано дебіторську заборгованість як безнадійну, хоча строк позовної давності щодо її стягнення не сплив, а відтак, такі дії було вчинено платником податків безпідставно. Окрім цього, за твердженням податкового органу, позивачем було порушено чинне законодавство України при операціях із векселями, а зокрема, було виписано прості векселі за відсутності заборгованості за фактично поставлені товари, роботи чи послуги, а договорами, які укладалися позивачем, узагалі не було передбачено умови про розрахунок векселями. Також ТзОВ «Скриня Плюс» отримувалися кошти як позика, однак вони використовувалися ним на цілі, які не призводили в майбутньому до збільшення економічних вимог і не були пов'язані з веденням господарської діяльності позивача (кошти спрямовувалися на погашення боргу за векселями), а тому віднесення відсотків за такими позиками до витрат було безпідставним. Більш того, позивачем було здійснено постачання товару (насіння соняшника) за ціною, нижче від ціни його закупівлі, однак, перевищення ціни постачання над ціною закупівлі не було враховане при визначенні податкового зобов'язання ТзОВ «Скриня Плюс» із ПДВ, чим занижено його значення. Також, позивач набув у власність нежитлову будівлю, розташовану у м.Львові, але не здійснював декларування земельного податку за ділянку, на якій вона розміщена, та не сплачував такого податку до бюджету, що є неправомірним.

У зв'язку з чим, відповідач вважає, що всі встановлені ним обставини в сукупності підтверджують порушення зі сторони ТзОВ «Скриня Плюс» чинного податкового законодавства України, які призвели до заниження податку на прибуток, завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, заниження зобов'язання з ПДВ і заниження зобов'язання з земельного податку. Відповідно, свої висновки й рішення контролюючий орган вважає обґрунтованими та законними, спрямованими виключно на захист прав та інтересів держави від протиправних дій недобросовісних платників податків, а тому не вбачає підстав для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, наголосила на правомірності спірних податкових повідомлень-рішень від 15.04.2016 року №0001111406, №0001121406, №0001131406, №0001151406, вважаючи їх такими, що прийняті в повній відповідності з нормами чинного законодавства України, та просила суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Скриня Плюс» як юридичну особу було зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.09.2009 року. На податковий облік в органах державної податкової служби позивача взято з 18.09.2009 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Скриня Плюс» було зареєстровано як платник податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 365451013058).

У період із 04.03.2016 року по 25.03.2016 року (з урахуванням продовження строку перевірки) Головним управлінням ДФС у Львівській області було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Скриня Плюс» (код ЄДРПОУ 36545108) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 01.04.2016 року №51/13-01-14-06/36545108, в якому зафіксовано ряд порушень норм податкового законодавства зі сторони ТзОВ «Скриня Плюс», а зокрема:

1)п.п.14.1.11, 14.1.36, 44.2, 134.1.1, 138.8.1, 138.10.6, 139.1.9, 139.2.2, 153.2.1, 153.2.3 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму на загальну суму 1 113 606 грн., в т.ч. за 2013 рік на суму 672 689 грн., за 2015 рік на суму 440 917 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2015 рік на суму 1 269 673 грн.;

2)п.п.187.1, 188.1, 198.1, 198.2, 198.3, 201.4 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 697 685 грн., в тому числі за січень 2013 на суму 147 542 грн., лютий 2013 на суму 134 595 грн., березень 2013 на суму 166 379 грн., квітень 2013 на суму 44 173 грн., травень 2013 на суму 33 090 грн., червень 2013 на суму 33 796 грн., липень 2013 року на суму 33 426 грн., серпень 2013 на суму 35 045 грн., травень 2015 року на суму 34 601 грн., червень 2015 на суму 35 038 грн.;

3)п.п.269.1.2, 271.1.1, 286.2, 287.6 Податкового кодексу України, а саме, не нараховано та не сплачено земельний податок в сумі 51 932 грн., в т.ч. за 2013 рік на суму 25 966 грн., за 2014 рік суму 25 966 грн. та не подано до ДПІ у Франківському районі м.Львова податкових декларацій з плати за землю за 2013, 2014 роки.

У зв'язку з чим, на підставі акту від 01.04.2016 року №51/13-01-14-06/36545108, відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.04.2016 року, а саме: податкове повідомлення-рішення №0001111406, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (1 113 606 грн.) та штрафними санкціями (168 172 грн.), податкове повідомлення-рішення №0001121406, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком з прибутку за 2015 рік в сумі 1 269 673 грн., податкове повідомлення-рішення №0001131406, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (415 548 грн.) та штрафними санкціями (103 887 грн.), податкове повідомлення-рішення №0001151406, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі земельного податку (51 932 грн.) та штрафними санкціями (13 323 грн.).

Не погоджуючись із такими рішеннями ГУ ДФС у Львівській області, вважаючи свої права порушеними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов. З огляду на вказане, а також враховуючи висновки, викладені ГУ ДФС у Львівській області за результатами перевірки ТзОВ «Скриня Плюс», аргументи та доводи платника податків, викладені в позові й заперечення проти них суб'єкта владних повноважень, суд відзначає наступне.

Одним із порушень норм податкового законодавства відповідач вважає надання позивачем послуг із оренди за цінами, які нижчі від звичайних цін, і не врахування цього при оподаткуванні своєї діяльності.

Так, як підтверджується матеріалами справи, ТзОВ «Скриня Плюс» було вчинено ряд правочинів щодо користуванням площами належного йому торгового центру з використанням фінансового інструменту - опціонних сертифікатів.

А саме, у 2012 році ТзОВ «Скриня Плюс» було випущено опціонні сертифікати з поставкою базового активу серії А в кількості 202 000 штук і серії В у кількості 630 000 штук, свідоцтва про реєстрацію випуску яких видано Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 12.06.2012 року.

Відповідно до умов проспекту емісії зазначених опціонних сертифікатів, затвердженого 17.03.2012 року, власнику одного опціонного сертифіката забезпечується право 35 місячної оренди 1 кв.дм торгівельної площі Торгового центру «Скриня» (м.Львів, вул.Городоцька, 179, що належить позивачеві) за ціною виконання зобов'язання в 35 грн. у т.ч. ПДВ (для опціонних сертифікатів серії А) і 14 грн. у т.ч. ПДВ (для опціонних сертифікатів серії А).

Суд зауважує, що відповідно до п.1 розд. І Порядку реєстрації випуску опціонних сертифікатів та проспекту їх емісії, затвердженому Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 16.06.2009 року №572, опціонний сертифікат - це стандартний документ (цінний папір), що засвідчує право його власника на придбання в емітента опціонного сертифіката (опціонний сертифікат на придбання) або на продаж емітентові опціонного сертифіката (опціонний сертифікат на продаж) базового активу в строк та на умовах, визначених у проспекті емісії цих опціонних сертифікатів.

Відтак, у даному випадку власники опціонних сертифікатів, які були випущені позивачем, мають право вимагати в особи, що їх випустила (ТзОВ «Скриня Плюс»), надати, а остання зобов'язана їм відповідний надати базовий актив - право оренди на площі торгового центру за визначеною ціною та на визначений строк.

Як вбачається з матеріалів справи, розміщення опціонних сертифікатів здійснювалося шляхом біржових торгів на ПрАТ «Українська фондова біржа», де вони реалізовувалися, а в подальшому, позивачем укладалися договори оренди із власниками опціонних сертифікатів. Зважаючи на норми чинного законодавства України, яке регулює обіг опціонних сертифікатів, такі договори оренди передбачали умови, що були наперед визначені проспектом емісії опціонних сертифікатів, - предмет оренди, його площу, строк і ціну.

У цьому контексті суд погоджується з доводами позивача про те, що укладення договорів оренди з власниками опціонних сертифікатів на інших умовах, аніж встановлені проспектом емісії, а також будь-яке подальше їх коригування протягом строку дії укладеного договору оренди, було би таким, що порушує норми законодавства про цінні папери в частині невиконання емітентом зобов'язань за опціонними сертифікатами, визначених проспектом емісії, та порушує гарантовані права власників опціонних сертифікатів (у т.ч. і щодо фіксованої ціни оренди).

А також суд звертає увагу на те, що відповідач, застосовуючи норми чинного податкового законодавства щодо звичайних цін, послуговувався методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) для визначення рівня звичайної ціни. При цьому, як визначалося нормами ст.39 Податкового кодексу України (станом на спірний період, що підлягав застосуванню до даних правовідносин), за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності. Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

У той же час, як засвідчується матеріалами акту від 01.04.2016 року №51/13-01-14-06/36545108, відповідачем для визначення звичайних цін за цим методом було використано інформацію про вартість оренди, яка склалася за неспівставних умов - відповідно до договорів, що укладалися не внаслідок реалізації опціонних сертифікатів. Безумовно не можуть бути співставними умови укладення договорів оренди з особами, що не є власниками опціонних сертифікатів, тобто за повної свободи договору, та умови укладення договорів оренди з власниками опціонних сертифікатів, які в силу емісії відповідних опціонів мають особливості та певним чином обмежують свободу зобов'язаної особи.

Суд відзначає, що першочергове право на укладення договорів оренди торгівельних площ власники опціонних сертифікатів отримали внаслідок придбання даних сертифікатів шляхом відкритих торгів на фондовій біржі, тобто понесли додаткові витрати пов'язані з цим, натомість отримавши право вимоги виконання зобов'язань зі сторони емітента. Відтак, договори оренди з власниками опціонних сертифікатів укладались виключно на встановлений проспектом емісії строк, а ціна оренди за такими договорами сформована на момент прийняття рішення про випуск опціонних сертифікатів і не підлягає зміні протягом строку дії договорів оренди. Договори ж оренди, які не укладені на виконання зобов'язань за опціонними сертифікатами, можуть передбачати інші істотні умови, які регулюються сторонами на спільний розсуд, відтак вони можуть містити ціну оренди, яка сформована на момент укладення такого договору за спільною волею сторін та враховує умови кон'юнктури ринку, що діяла в момент його укладення, й інші договірні умови між сторонами.

У зв'язку з чим, суд критично оцінює висновки й доводи контролюючого органу щодо порушень норм податкового законодавства, спричинене реалізацією позивачем послуг з оренди за заниженими цінами, позаяк, обґрунтованого підтвердження цьому (заниженню ціни оренди в порівнянні зі звичайними цінами) не надано, а ціна, яку податковий орган вважає звичайною, не може бути такою в силу методологічних хиб при її визначенні.

При вирішенні питання в частині правомірності або ж протиправності висновків податкового органу щодо нереальності операцій із закупівлі позивачем робіт у ТзОВ «Коменерго-Комп» суд відзначає наступне.

Так, на підтвердження реальності операцій із виконання будівельних робіт ТзОВ «Коменерго-Комп», замовлених ТзОВ «Скриня Плюс», та наявності правових підстав для їх здійснення, останнім представлено до суду ряд договорів підряду, а саме: від 04.02.2013 року, від 01.02.2013 року, від 03.01.2013 року, від 04.12.2013 року, від 03.12.2013 року.

Умовами таких договорів передбачено виконання ТзОВ «Коменерго-Комп» на користь позивача ремонтно-будівельних робіт в будівлі на вул. Городоцькій, 179 у м. Львові (п.1.1 договорів). У таких договорах сторони погодили й інші істотні умови правовідносин, зокрема, договірну ціну робіт, які були доручені підрядникові (п.2.1), строки їх виконання (п.3.1) тощо. Також позивачем надано копії додатків до договорів підряду, якими відповідно до виду й обсягу замовлених робіт погоджувалася ціна за ними (кошториси та договірна ціна).

Розглянувши представлені договори підряду, суд приходить до висновку, що вони є належним доказом досягнення його учасниками домовленостей щодо здійснення, у відповідності до погоджених умов, певних господарських операцій (по виконанню робіт), й такі правочини спрямовані на задоволення інтересів сторін-учасників, на реалізацію їх господарської компетенції та не суперечать економічній і діловій меті їх діяльності.

Для підтвердження фактів дійсного виконання господарських операцій за вказаними вище договорами підряду позивачем було представлено копії актів типової форми №КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт і довідок типової форми №КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, зокрема, за січень 2013 року, за лютий 2013 року, за березень 2013 року.

Дослідженими актами приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт, які підписані сторонами, засвідчується виконання ТзОВ «Коменерго-Комп» ряду будівельних робіт (фасадні оздоблювальні роботи, утеплення фасаду) на об'єкті (м.Львів, вул.Городоцька, 179), обумовленого обсягу та вартості, передачу результатів таких робіт замовнику та їх належне прийняття замовником.

Проаналізувавши вказані первинні документи (акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати), суд відзначає, що вони відповідають домовленостям сторін (зафіксованим у договорах підряду з додатками) і за своїм змістом засвідчують факти передачі від виконавця/підрядника (ТзОВ «Коменерго-Комп») до замовника/генпідрядника (ТзОВ «Скриня Плюс») виконаних будівельних робіт, тобто свідчать про здійснення конкретних господарських операцій.

При цьому, суд дійшов висновку, що ці документи також відповідають і вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації господарських операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин їх здійснення.

Також позивачем по вказаних взаємовідносинах із ТзОВ «Коменерго-Комп» представлено копії податкових накладних, а саме: від 28.02.2013 року №207, №208, від 31.03.2013 року №293, №294, від 31.01.2013 року №252, №253, які виписувалися позивачу при проведенні вищевказаних операцій виконавцем робіт - ТзОВ «Коменерго-Комп».

Розглянувши представлені позивачем податкові накладні, суд відзначає, що вони оформлені у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства, відповідають його приписам і не містять якихось дефектів, які би впливали на їх чинність. Окрім того, суд наголошує, що учасниками процесу не заперечується спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарських операцій (тобто ТзОВ «Скриня Плюс» і ТзОВ «Коменерго-Комп»), які були зареєстрованими як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних спірних господарських операцій, а також і відсутність дефектів у згаданих вище податкових накладних, порядку їх виписки тощо.

При цьому, зважаючи на закріплений чинним процесуальним законодавством принцип змагальності й водночас обов'язок доводити правомірність своїх дій і рішень саме суб'єктом владних повноважень, суд бере до уваги доводи відповідача на обґрунтування його позиції, проте оцінює їх критично.

Так, усі аргументи податкового органу на підтвердження висновку про нереальність операцій між ТзОВ «Скриня Плюс» і ТзОВ «Коменерго-Комп» базуються на інформації, яка стосується лише декларованої діяльності ТзОВ «Коменерго-Комп» і його контрагентів. Однак, на переконання суду, обґрунтування податковим органом висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства та подальше позбавлення його права на податкові вигоди й притягнення до відповідальності тими обставинами, які стосуються безпосередньо лише контрагентів позивача, є безпідставним. Суд зауважує, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, позаяк, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушень законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим платником податків, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес ОСОБА_3» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

А тому, можливі порушення податкового законодавства, допущені постачальником товару, робіт чи послуг, тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право замовника товарів, робіт чи послуг на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість чи формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Відтак, припущення податкового органу про порушення податкового законодавства контрагентом позивача (ТзОВ «Коменерго-Комп») чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання такими особами вимог закону. Лише у разі, якщо буде встановлено, що платник податку знав про такі обставини і його дії були узгодженими з недобросовісними платниками податків, посилання на них буде обґрунтованим. Така позиція узгоджується з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Тож, зважаючи на усе викладене вище, суд приходить до висновку, про реальний характер спірних операцій, які мали місце між ТзОВ «Скриня Плюс» і ТзОВ «Коменерго-Комп» за договорами підряду, результати яких призначені для використання в межах господарської діяльності позивача (при спрямовані на облаштування належного позивачеві торгового центру), що підтверджується зібраними та дослідженими доказами й усіма обставинами справи в їх сукупності, у той же час, достатні, належні та допустимі докази нереальності чи безтоварності таких операцій відповідачем надані не були.

Щодо висновків відповідача про безпідставне списання позивачем дебіторської заборгованості як безнадійної, які податковий орган виклав у матеріалах акта від 01.04.2016 року №51/13-01-14-06/36545108, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Так, ГУ ДФС у Львівській області обґрунтовує свій висновок про безпідставність списання такої дебіторської заборгованості єдиною обставиною - тим, що на час її списання ще не сплив загальний строк позовної давності.

У зв'язку з чим, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. При цьому, суд підкреслює на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Отже, встановлюючи та доводячи безпідставність та незаконність списання дебіторської заборгованості, податковий орган повинен був повністю та ґрунтовно дослідити обставини її списання, щоби виключати можливість сумніву в своєму висновку. Проте, в даному випадку не вбачається, що відповідач дотримався зазначених принципів.

Так, відповідач посилається лише на загальний строк позовної давності, однак не враховує, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст.258 Цивільного кодексу України). Загалом, з матеріалів справи випливає, що податковий орган не встановив правової природи грошових вимог, виконання яких було прострочене дебіторами позивача, не визначив якої тривалості позовна давність підлягає в такому випадку застосуванню, не встановив конкретної дати початку перебігу позовної давності та, відтак, висновок щодо тривання строку позовної давності на час списання заборгованості не може вважатися належно обґрунтованим.

Більш того, суд звертає увагу на те, що чинним (на час спірного списання) податковим законодавством визначалися й інші умови для визнання заборгованості безнадійною. А зокрема, згідно з п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а)заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б)прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в)заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г)заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ)заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д)прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Проте, хоча відповідач і наводить в акті від 01.04.2016 року №51/13-01-14-06/36545108 указану норму п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, проте обґрунтовує свої висновки лише посиланням на її підпункт а), повністю оминаючи інші частини, не досліджуючи існування або ж відсутність підстав для визнання заборгованості безнадійною за пп. б)- ґ) п.п.14.1.11 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що контролюючий орган не дотримався свого обов'язку щодо належного та об'єктивного встановлення обставин діяльності платника податків із урахуванням усіх норм чинного податкового законодавства України, а тому, його висновки щодо порушення платником податків законодавства при списанні дебіторської заборгованості не можуть вважатися обґрунтованими.

Щодо висновків податкового органу, які стосуються видачі ТзОВ «Скриня Плюс» простих векселів і включення до складу витрат нарахованих по отриманих позиках відсотків, суд відзначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і ТзОВ «Компанія з управління активами «Західна інвестиційна група», яке діяло за кошти та в інтересах пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Альфаінвест», було укладено ряд договорів про надання позик, за якими позивачеві надавалися кошти під відсотки як позика на поточні виробничі потреби. При цьому, умовами таких договорів позикодавцеві надавалося право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати відсотків за користування нею.

Відтак, у зв'язку з отриманням передбаченої умовами договорів вимоги позикодавця (лист №1622/6 від 04.08.2014 року) щодо дострокового повернення заборгованості по позиках та нарахованих відсотках в загальній сумі 16 656 573,85 грн., у позивача виник обов'язок задовольнити її. Тож, враховуючи актуальні обставини та господарську доцільність, позивачем було запропоновано позикодавцю в рахунок погашення заборгованості прийняти прості векселі (лист №72 від 04.08.2014 року).

Відтак, ТзОВ «Скриня Плюс» було виписано та передано ТзОВ «Компанія з управління активами «Західна інвестиційна група», яке діяло за кошти та в інтересах пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Альфаінвест», прості векселі в погашення грошового боргу, про що складено відповідний акт прийому-передачі від 04.08.2014 року.

Водночас, суд відзначає, що позивачем представлено копії додатків до договорів позик, якими сторони передбачили можливість погашення заборгованості по позиках будь-яким способом, не забороненим чинним законодавством України, в тому числі із застосуванням векселів, що спростовує доводи відповідача про неможливість здійснення розрахунку векселем у цьому випадку.

Окрім того, суд вважає за можливе погодитися і з доводами позивача про помилкове датування у журналі вхідної кореспонденції листа від позикодавця (02.10.2014 року, замість 04.08.2014 року), на що вказує відповідач, позаяк, належних і допустимих доказів на обґрунтування зворотного відповідач не наводить.

Також суд бере до уваги доводи позивача про те, що реєстр простих векселів у даному випадку вівся в електронній формі, що відповідає нормі ст.10 Закону України «Про обіг векселів в Україні», п.5 Порядку ведення реєстру виданих векселів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.07.2003 року №296, а твердження відповідача про обов'язок ведення паперового реєстру є необґрунтованим.

Суд погоджується і з твердженнями ТзОВ «Скриня Плюс» щодо того, що надання коштів у позику, як це мало місце за описаними вище правовідносинами, слід вважати фінансовою послугою. Зокрема, це випливає з норм ст.ст.1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до яких фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, й фінансовими, зокрема, вважаються послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Також це відповідає й нормі п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, за яким продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Таким чином, операція з надання компанією з управління активами позики за рахунок коштів пайового венчурного фонду є фінансовою послугою, а відтак, зважаючи на наявність наданих фінансових послуг (з надання позик), видача простих векселів з метою погашення грошового боргу, що виник внаслідок отримання позик, відповідає нормам чинного законодавства України. При цьому, суд не знаходить підтвердження тим порушенням, які в цій частині наводить відповідач, оскільки вони повністю спростовуються аргументами позивача та матеріалами справи.

Окрім того, ТзОВ «Скриня Плюс» було включено до складу витрат відсотки, нараховані по позиках, які на думку контролюючого органу, були отримані на цілі, що в майбутньому не призведуть до збільшення економічного ефекту.

У цьому контексті суд відзначає, що відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У зв'язку з чим, суд погоджується з доводами позивача, що метою господарської діяльності товариства є отримання саме доходу, а не прибутку.

Відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства).

Згідно з п.п.14.1.267 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, позика - це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Згідно з п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються: а)платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б)платіж за використання коштів, залучених у депозит; в)платіж за придбання товарів у розстрочку; г)платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ)винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік та фінансова ґрунтуються, зокрема, на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318 (надалі - П(С)БО 16), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

У відповідності до п.6 П(С)БО 16, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до умов вказаних вище договорів позик, які були укладені ТзОВ «Скриня Плюс», нарахування відсотків по отриманих позиках відбувалось щомісячно, що оформлено розрахунками відсотків за користування коштами, наданими згідно договорів позик та актами взаєморозрахунків згідно договорів позик.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні (п.7 П(С)БО 16).

Згідно з п.27 П(С)БО 16, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами, отриманими за облігаціями, випущеними за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати».

Відповідно до п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року №415 (надалі - П(С)БО 31), фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченням.

Згідно п.3 П(С)БО 31, запозичення - це позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки.

Відповідно до п.4 П(С)БО 31, фінансові витрати визнаються іншими юридичними особами, які не є суб'єктами малого підприємництва, витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями).

У зв'язку з чим, суд погоджується з доводами позивача про відсутність у правилах бухгалтерського обліку прямої вимоги щодо пов'язаності нарахування витрат з господарською діяльністю особи. Таким чином, ТзОВ «Скриня Плюс» було правомірно й підставно віднесено на витрати суми процентів, нарахованих по позиках, наданих позивачеві за умовами договорів, про які вказано вище.

Щодо невключення позивачем до податкового зобов'язання з ПДВ сум, нарахованих у зв'язку з перевищенням ціни продажу насіння соняшника над ціною його придбання, суд зазначає таке.

Так, як засвідчується матеріалами справи, позивачем, відповідно до договору постачання від 20.12.2013 року №12, було придбане у ФОП ОСОБА_4 насіння соняшника, яке згодом було ним реалізоване. При цьому, придбання насіння відбулося на суму 589 032 грн. (після реалізації товару позивачем, ціна була скоригована та збільшена до 1 147 032 грн.). У той же час, зазначене насіння соняшника було реалізоване позивачем за ціною 607 663,18 грн., яка відтак, є нижчою від ціни його придбання. Суд також у цьому контексті акцентує увагу на тому, що таке насіння було експортоване позивачем нерезидентові СС «AQUATRADE» SRL (Республіка Молдова) за контрактом від 03.01.2015 року №1/1/014/1.

Суд зазначає, що відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Однак, відповідно до пп. а) п.п.195.1.1 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою.

Таким чином, порядок оподаткування операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту визначений спеціальними нормами Податкового кодексу України, та до такого роду операцій застосовується нульова ставка податку на додану вартість, а тому застосування до даних правовідносин норм ст.188 Податкового кодексу України, в частині визначення бази оподаткування операцій, як це здійснено податковим органом, є безпідставним. А окрім цього, зважаючи на нульову ставку податку, база оподаткування так чи інакше не може змінювати податкових зобов'язань платника податків (експортера), а тому протилежні висновки відповідача є необґрунтованими.

Щодо не декларування ТзОВ «Скриня Плюс» земельного податку за ділянку, на якій розміщується належний позивачеві торговий центр (м. Львів, вул. Городоцька, 179) та не сплати позивачем земельного податку до бюджету суд відзначає наступне.

Так, податковий орган, обґрунтовуючи свої висновки в цій частині, посилається на норму п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України, в редакції, яка діяла до 01.01.2015 року, та згідно з якою при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому суд звертає увагу на те, що вказана норма Податкового кодексу України, на яку посилається відповідач, була впроваджена 01.01.2011 року - з моменту набрання чинності цим кодексом.

У зв'язку з чим, суд підкреслює, що подія, з якою п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України пов'язує сплату земельного податку, тобто перехід права власності на окремий об'єкт нерухомого майна (будівлю торгового центру на вул. Городоцькій, 179 у м.Львові), мала місце ще до набрання чинності Податковим кодексом України - будівля була відчужена ЗАТ «Сетвік» на користь ТзОВ «Скриня Плюс» 02.12.2009 року, а право власності на таку будівлю за позивачем було зареєстровано 03.12.2009 року.

А відтак, на момент державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно норма п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України ще не існувала, тому мотивація контролюючим органом свого висновку та рішення в цьому випадку є помилковою.

Окрім того, суд відзначає, що відповідач указує в акті від 01.04.2016 року №51/13-01-14-06/36545108 на те, що до позивача перейшло право користування земельною ділянкою на тих же умовах, що були в попереднього користувача, однак не враховує того, що попередній користувач користувався землею на умовах оренди. Відтак, необґрунтованим є твердження відповідача про обов'язок позивача зі сплати земельного податку, а не орендної плати за землю, що власне мало би кореспондувати праву, набутому новим власником будівлі.

Відтак, доводи податкового органу в цій частині не знайшли свого підтвердження та суперечать нормам чинного законодавства України.

Таким чином, ураховуючи з'ясовані дійсні обставини справи та все викладене вище, суд у результаті приходить до переконання, що висновки ГУ ДФС у Львівській області, викладені в акті за результатами перевірки ТзОВ «Скриня Плюс» і які були підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не є належним чином обґрунтованими та не базуються на чітких і узгоджених доказах щодо порушення платником податків певних норм чинного законодавства України. Також і в ході розгляду цієї справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких базуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що для відновлення порушених прав та інтересів позивача оспорювані податкові повідомлення-рішення від 15.04.2016 року №0001111406, №0001121406, №0001131406, №0001151406 слід визнати протиправними і скасувати, відповідно, заявлені позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.04.2016 року №0001111406.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.04.2016 року №0001121406.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.04.2016 року №0001131406.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.04.2016 року №0001151406.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скриня Плюс» (код ЄДРПОУ 36545108) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 47 042 (сорок сім тисяч сорок дві) грн. 11 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 18 серпня 2016 року.