Рішення

від 16.08.2016 по справі 922/2113/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р.Справа № 922/2113/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Терновій М.П.

розглянувши справу

за позовом Громадської організації "Харківський антикорупційний центр", м. Харків до відповідача 1: Харківської міської ради, м. Харків , відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1", м. Харків прозобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № б/н від 18.07.2016 року) ;

від відповідача 1: ОСОБА_2 (дов. № 08-11/7787/2-15 від 30.12.2015 року) ;

від відповідача 2: ОСОБА_3 (дов. № б/н від 06.07.2016 року);

вільний слухач: ОСОБА_4 (паспорт);

вільний слухач: ОСОБА_5 (паспорт).

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради (відповідач 1) та до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" (відповідач 2) про:

1) визнання незаконним та скасувати пункту 5.4 додатку 1 рішення Харківської міської ради № 35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва об’єктів» від 23.12.2015 року щодо надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Індустріальним (колишній просп. Фрунзе) та вул. ОСОБА_6 квітня);

2) зобов’язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду прийняти цю ділянку та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем 1 при прийнятті оскаржуваного рішення норм чинного законодавства України, а саме вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.07.2016 року порушено провадження у справі № 922/2113/16 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.07.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

16.08.2016 року відповідач 2 через канцелярію суду надав лист про долучення документів до матеріалів справи та письмові заперечення щодо наданих заперечень позивача.у яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

16.08.2016 року відповідач 1 через канцелярію суду надав клопотання вх. № 27135 про долучення до матеріалів справи копії довіреності на представника.

16.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 27136.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстави викладених у позовній заяві та наданих до суду додаткових документів.

Також зазначив, що внаслідок протиправного надання земельної спірної ділянки у власність відповідачу 2, позивача фактично було позбавлено можливості реалізації його прав, як суб'єкта земельних відносин, щодо цього конкретного об'єкту земельної ділянки. За твердженнями позивача, оскаржуване рішення відповідача 1 безпосередньо порушує права зта законні інтереси позивача як суб'єкта земельних правовідносин.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечував із підстав викладених у наданому до суду відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку відповідача 1 позивачем невірно обрано спосіб захисту, так як він не є власником спірної земельної ділянки. Також відповідач 1 зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківською міською радою було порушено саме його цивільні права або інтереси.

За твердженнями відповідача 1, при прийнятті спірного рішення права та інтереси позивача не порушено, оскільки на момент прийняття спірного рішення, позивача, як юридичної особи не існувало, відомості щодо проведення державної реєстрації позивача були внесені до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 11.02.2016 року.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував із підстав викладених у наданому до суду відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Також зазначив, що позивач є юридичною особою. Основним видом економічної діяльності є діяльність громадських організацій. позивач не здійснює господарської діяльності, на яку б могло вплинути прийняття Харківською міською радою спірного рішення. Тому на думку відповідача 1, права та законні інтереси позивача ніяким чином не порушуються, оскільки він не є учасником правовідносин, що пов'язані із наданням у власність відповідачеві 2 земельної ділянки. За твердженнями відповідача 1, у позивача відсутні обставини, які б підтверджували наявність порушеного права саме позивача, за захистом якого він звернувся.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 статті 22 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов’язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.08.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23.12.2015 року Харківською міською радою (далі - відповідач 1) 2 сесії 7 скликання було прийнято рішення № 35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» (т. 1, а.с. 13-14).

Згідно з пункту 5.4 додатку 1 до рішення 2сесії Харківської міської ради 7 скликання № "Про надання земельних ділянок для будівництва об’єктів" від 23.12.2015 року № 35/15, перелік юридичних осіб, яким надаються земельні ділянки для будівництва об’єктів, надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" (далі-відповідач 2)у власність земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Індустріальним (колишній просп. Фрунзе) та вул. ОСОБА_6). Будівництво виконати до 31.12.2017 року. (т.1, а.с. 15-18).

Позивач вважає, що вказаний пункт 5.4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 року прийнято із суттєвими порушеннями норм чинного законодавства України, а тому він підлягає скасуванню.

На думку позивача, спірне рішення міської ради прийнято усупереч вимогами статті 41 Закону України, статей 133, 135, 137 ЖК УРСР, що є підставою для визнання його незаконним, скасування його окремих його пунктів та повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Харкова, що і стало причиною звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правові та організаційні засади діяльності громадських організацій визначені в Законі України "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012 року N 4572-VI (далі - Закон N 4572).

Відповідно до статті 1 вищезазначеного закону, громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Статтею 21 Закону України "Про громадські об'єднання" встановлено, що громадські об'єднання мають право:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);

2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;

3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя;

5) проводити мирні зібрання;

6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Таким чином, такі об'єднання можуть діяти в інтересах будь-яких осіб, у тому числі членів організації, для задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Отже, право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян.

Так, в Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013року № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до пункту 1.2. статуту, організація здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про громадські об’єднання», чинного законодавства України та цього статуту (т 1, а.с. 75).

Згідно статті 2.2. статуту, організація має право реалізувати свою мету (цілі) шляхом укладення на добровільних засадах угод про співробітництво та/або взаємодопомогу, утворення громадських спілок, укладання цивільно-правових договорів, звернення із позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, а також в інший спосіб, не заборонений законом.

Необхідним етапом створення громадської організації як юридичної особи є її реєстрація в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, установлених Законом N 4572 (частина 1 статті 12 Закону N 4572).

Така реєстрація передбачає, зокрема, внесення відомостей про громадську організацію до Реєстру громадських об'єднань і до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також видачу свідоцтва про реєстрацію громадського об'єднання як громадської організації.

Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" відповідно до відомостей з державного реєстру була зареєстрована 11.02.2016 року, та відноситься за організаційно-правовою формою до громадських організацій.

Згідно частини 1 статті 1 цього Закону, відповідно до якої громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб’єктам цивільного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

З цією метою суд повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов: 1) невідповідність актам цивільного законодавства; 2) порушення цивільних прав або інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач, як організація не наділена правом звернення до суду в інтересах держави та суспільства, оскільки Контитуцією України ст.121 передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Крім того частиною 2 статті 20 ЗУ «Про прокуратуру», при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Позивачем не надано до суду жодного доказу у підтвердження наявності саме його порушеного цивільного права або інтересів, за захистом якого він звернувся.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем в порушення вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності порушено саме його цивільного права або інтереса. Позивач не є ні власником спірної ділянки ні учасником правовідносин, що пов'язані із наданням у власність відповідачеві 2 земельної ділянки.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати по сплаті судового збору покладаються в даному разі на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 4-3, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.08.2016 р.

Суддя ОСОБА_7