Постанова

від 18.10.2016 по справі 922/2113/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа № 922/2113/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/ від 18.07.2016)

1-го відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №08-11/7787/2-15 від 30.12.2015)

2-го відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 06.07.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Громадської організації «Харківський антикорупційний центр», м. Харків (вх. №2427 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016 у справі № 922/2113/16

за позовом Громадської організації «Харківський антикорупційний центр», м. Харків

до 1) Харківської міської ради, м. Харків

2) Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житлобуд - 1», м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року Громадська організація «Харківський антикорупційний центр» (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради (відповідач-1) та до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1» (відповідач-2) про:

1) визнання незаконним та скасування пункту 5.4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.12.2015 щодо надання Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житлобуд-1» із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Індустріальним (колишній просп. Фрунзе) та вул. Дванадцятого квітня);

2) зобов'язання Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1» повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду прийняти цю ділянку.

Крім того, позивач просив суд покласти судові витрати на відповідачів по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 при прийнятті оскаржуваного рішення норм чинного законодавства України, а саме вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.08.2016 по справі № 922/2113/16 (суддя Ємельянова О.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом при вирішенні спору неповно були з'ясовані обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскаржуване рішення прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016 по справі № 922/2113/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22 вересня 2016 року об 11:30 год.

Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Житлобуд - 1», м. Харків надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9593 від 21.09.2016), в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016 по справі № 922/2113/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, з підстав та обґрунтувань, що викладені в даних поясненнях.

Харківською міською радою також надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9597 від 21.09.2016), в якому 1-й відповідач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними, просить залишити скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі - без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 розгляд справи відкладено на 18 жовтня 2016 р. об 11:00 год. Зобов'язано позивача надати суду апеляційної інстанції належним чином засвідчену копію Статуту Громадської організації «Харківський антикорупційний центр» для залучення до матеріалів справи.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду позивач 18.10.2016 надав копію Статуту Громадської організації «Харківський антикорупційний центр», яка залучена до матеріалів справи.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги позивача, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши у судовому засіданні 18.10.2016 уповноважених представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, якими підтримано свої правові позиції по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Згідно статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Отже, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України.

Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За загальним правилом лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

Здійснюючи вказані повноваження, Харківською міською радою 23.12.2015 прийнято рішення № 35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів», згідно з пунктом 5.4 додатку 1 якого у власність Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житлобуд-1» надано земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Індустріальним (колишній просп. Фрунзе) та вул. Дванадцятого квітня).

Як свідчать матеріали справи, позивач - Громадська організація «Харківський антикорупційний центр», не будучи учасником правовідносин стосовно спірної земельної ділянки, не погодився із прийнятим Харківською міською радою рішенням та звернувся до господарського суду Харківської області із даним позовом, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 5.4 додатку 1 рішення Харківської міської ради № 35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.12.2015, а також зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1» повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду - прийняти цю ділянку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що рішення Харківської міської ради № 35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.12.2015 в оскаржуваній частині щодо безоплатного виділення ОК «ЖБК «Житлобуд-1» земельної ділянки є незаконним, оскільки воно прийнято всупереч вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985. Позивач зазначив, що ОК «ЖБК «Житлобуд-1» отримало зазначену земельну ділянку не для поліпшення житлових умов своїх членів, які до того ж є юридичними особами, а з метою ведення підприємницької діяльності.

Приймаючи рішення у даній справі місцевий господарський суд послався на те, що: позивачем в порушення вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено жодними доказами порушення саме його цивільних прав або інтересів внаслідок прийняття Харківською міською радою спірного рішення; позивач не є власником спірної земельної ділянки і не являється учасником правовідносин, що пов'язані з наданням Харківською міською радою у власність ОК «ЖБК «Житлобуд-1» земельної ділянки площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008).

Враховуючи відсутність у позивача прав, які б було порушено при прийнятті рішення Харківської міської ради від 23.12.2015 №35/15, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, а тому відмовив в задоволенні заявленого позову.

Розглядаючи повторно справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, здійснивши правовий аналіз всіх матеріалів справи в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне підтримати дану правову позицію суду першої інстанції, оскільки дані висновки місцевого господарського суду відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а рішення суду прийняте з дотриманням процесуальних норм, через що правові підстави для його скасування у суду апеляційної інстанції відсутні.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з того, що згідно з приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

За змістом вказаної норми є три умови, за наявності яких особа має право звернутися до суду за захистом:

1) своїх порушених або оспорюваних прав;

2) охоронюваних законом інтересів;

3) для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Об'єктом судового захисту позовного провадження є порушене та оспорюване право. Наявність такого права і зумовлює виникнення між суб'єктами господарювання спору.

Зазначена стаття передбачає, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини другої статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Згідно статті 2 Закону України «Про Закон України «Про судоустрій і статус суддів» України» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу зазначеної норми, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Враховуючи приписи статті 55 Конституції України, статей 15, 16, 21 Цивільного Кодексу України та статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що позивач - Громадська організація «Харківський антикорупційний центр» має право звертатись до господарського суду виключно за захистом своїх, як юридичної особи, прав та охоронюваних законом інтересів.

Однак при цьому, реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є вимога про визнання незаконним та скасування ненормативного акту, виданого органом місцевого самоврядування, а також повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді міста Харкова.

Позивач зазначаючи, що незаконне позбавлення Харківською міською радою територіальної громади міста Харкова права власності на спірні земельні ділянки, порушує право власності на ці земельні ділянки усіх членів територіальної громади, а тому вважає, що він має право на судовий захист спільних інтересів останньої. При цьому, додатково обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач наголошує, що оскільки Громадська об'єднання «Харківський антикорупційний центр» створена членами територіальної громади для судового захисту спільних інтересів, тому має право на звернення до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав, права власності своїх засновників на земельну ділянку і охоронюваних законом інтересів членів територіальної громади міста Харкова.

Однак колегія суддів вважає таку позицію позивача помилковою, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов, перша з яких є обов'язковою, а саме:

1) порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації (позивача у справі);

2) невідповідність рішення органу місцевого самоврядування актам цивільного законодавства.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» правовими підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, то не має правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що встановлення даного факту є самостійною та достатньою підставою, яка зумовлює висновок про відмову у позові.

В даному випадку, для правильного вирішення справи є насамперед встановлення наявності або відсутності порушення права та законного інтересу позивача щодо надання Харківською міською радою у власність Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житлобуд-1» земельної ділянки площею 7,9722 га (кадастровий номер 6310138200:03:031:0008).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, вирішуючи переданий на розгляд суду даний спір, господарський суд першої інстанції правильно встановив відсутність у Громадської організації «Харківський антикорупційний центр», м. Харків, яка звернулася до суду із даним позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, оскільки позивач не є ані власником спірної ділянки, ані учасником правовідносин, що пов'язані із наданням у власність відповідачу-2 спірної земельної ділянки.

Натомість, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем порушено вимоги статті 1 Господарського процесуального кодексу України, адже жодних доказів на підтвердження наявності порушення саме його цивільного права або інтересу останнім не надано.

Окрім цього, матеріали справи свідчать про те, що позивач не здійснює господарської діяльності, на яку б могло вплинути прийняття Харківською міською радою рішення від 23.12.2015 № 35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» в оскаржуваній частині.

Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому, відповідно до статті 173 Цивільного кодексу України у випадках, і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання територіальною громадою спеціального доручення позивачеві на здійснення дій від її імені.

Громадська організація, як юридична особа та суб'єкт права наділена дієздатністю та правоздатністю відповідно до закону. В господарському процесі діє принцип диспозитивності, за яким особа наділена правом звертатись до суду за захистом саме свого права та інтересу у визначений законом спосіб.

Проте, в даному випадку позивач звернувся до суду, обґрунтовуючи свій позов, у тому числі й порушенням прав територіальної громади, яка в свою чергу наділена власною правоздатністю та дієздатністю, та може захищати свої права та інтереси у разі їх порушення через представницькі органи, визначені законом або через органи прокуратури, які в силу відповідних положень Закону України «Про прокуратуру», при виявленні порушень закону мають право на звернення до суду в передбачених законом випадках.

Колегія суддів визначає, що відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.

Так, як свідчать матеріали справи, позивачем по даній справі є юридична особа - Громадська організація «Харківський антикорупційний центр».

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація юридичної особи Громадська організація «Харківський антикорупційний центр» здійснена 11.02.2016.

За своєю організаційно-правовою формою позивач відноситься до громадських організацій, правові засади діяльності яких регулюються Законом України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання» громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами учасниками) якого є фізичні особи.

Матеріали справи свідчать про те, що засновниками Громадської організації «Харківський антикорупційний центр» є: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, місцем проживання та реєстрації яких є місто Харків.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про громадські об'єднання» громадським об'єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

В силу приписів статті 11 Закону України «Про громадські об'єднання», відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об'єднання має містити його статут.

Відповідно до пункту 2.1. Статуту ГО «Харківський антикорупційний центр» головною метою діяльності Організації є: створення умов для протидії поширення корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції.

Згідно із пункту 2.2. Статуту, Організація має право реалізовувати свою мету (цілі) шляхом звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань.

Статтями 21, 22 Закону України «Про громадські об'єднання», визначені права громадських об'єднань які утворюються в Україні та їх взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Право громадських організацій звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами, передбачені статтями 1 та 21 Закону України «Про громадські об'єднання».

При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 даного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій.

Право громадської організації здійснювати представництво інтересів в суді суспільних інтересів жодним законом прямо не передбачено, а обмежується інтересами певних груп населення, які більшою мірою, є професійними інтересами, як-то: споживачі, володільці авторських прав, а не інтересами суспільства в цілому.

Так, в Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013року № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв'язку із положеннями пункту «г» частини 1 статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Однак, Законом України «Про громадські об'єднання» не передбачено право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі і засновників таких об'єднань, органів державної влади, органів місцевого самоврядування. При цьому, статтею 4 зазначеного Закону визначено, що громадські об'єднання утворюються і діють на принципах, зокрема відсутності майнового інтересу їх членів (учасників), і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Наведене свідчить про те, що оскаржуючи рішення органу місцевого самоврядування у даній справі, позивач в порушення приписів статті 4 Закону України «Про громадські об'єднання», фактично здійснює захист майнових інтересів своїх засновників. З цих обставин, доводи позивача (заявника апеляційної скарги) про позбавлення територіальної громади міста Харкова в особі засновників Громадської організації «Харківський антикорупційний центр» оскаржуваним рішенням № 35/15 від 23.12.2015 права власності на спірні земельні ділянки, колегією суддів відхиляються.

Правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або спільних інтересів територіальної громади, у правовідносинах, що пов'язані з наданням у власність земельних ділянок, чинним законодавством наразі не визначені.

Таким чином, вищевказаним Законом та жодним іншим законодавчим актом не надано громадським організаціям повноважень на здійснення представництва в суді інтересів держави та територіальної громади.

Втім, можливість захисту суспільних інтересів незалежно від категорії спірних правовідносин згідно вимог чинного законодавства закріплена за суб'єктами владних повноважень, зокрема за прокуратурою.

Реалізація повноважень з представництва інтересів громадян та держави в судах передбачена Законом України «Про прокуратуру».

Разом з тим, позивач, як особа, зацікавлена щодо предмету даного спору, не позбавлений права подати відповідне звернення до прокурора, який на відміну від громадських організацій, наділений Господарським процесуальним кодексом України правом представляти інтереси громадян та держави у суді.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У своїй апеляційній скарзі позивач зауважує, що судом першої інстанції не було встановлено та не вказано в рішенні: чи мали місце обставини, вказані у позовній заяві, відносно порушення відповідачем-1 вимог чинного законодавства при виділенні у власність відповідачу-2 спірної земельної ділянки, та якими доказами ці обставини підтверджуються.

Колегія суддів погоджується з позивачем, що судом першої інстанції не була надана правова оцінка вказаним аргументам, але у вирішенні даної справи передусім важливе значення має встановлення судом факту дотримання позивачем вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України та доведення ініціатором позову порушення спірним рішення органу місцевого самоврядування виключно своїх прав та інтересів, як юридичної особи, чого у спірному випадку позивачем не було зроблено. Чинне законодавство містить чіткі вимоги та визначає правила звернення до господарського суду, які повинні беззаперечно виконуватись.

З цих обставин, колегія суддів апеляційної інстанції також не може врахувати вищевказані доводи позивача.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини, визначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Під час розгляду апеляційної скарги по суті колегією суддів встановлено, що господарським судом Харківської області надано належну правову оцінку наданим сторонами доказам і всім вагомим наведеним аргументам та застосовано закон відповідно до обставин справи.

У даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Згідно частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд встановивши відсутність у Громадської організації «Харківський антикорупційний центр», м. Харків, яка звернулася із даним позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, та правомірно з'ясувавши відсутність факту порушення або оспорення прав позивача, прийнятим Харківською міською радою рішенням, прийняв законне рішення про відмову у позові.

Доводи позивача, з яких подана апеляційна скарга, не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду, які викладені в оскаржуваному рішенні, а тому скарга задоволенню не підлягає.

За наведених вище підстав, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та не припустився порушень норм процесуального права, якими закріплено та визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні даної справи. Наслідком виконання зазначених процесуальних дій є прийняття господарським судом Харківської області цілком законного та обґрунтованого рішення у даній справі, через що правові підстави для його скасування у суду апеляційної інстанції відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Громадської організації «Харківський антикорупційний центр», м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2016 у справі № 922/2113/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.