Рішення

від 18.04.2016 по справі 520/12134/14-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/12134/14-ц

Провадження № 2/520/1197/16

Рішення

іменем України

18 квітня 2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Прохорова П.А.,

при секретарі - Цвігун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за втрату закладеного майна, визнання договору недійсним та тлумачення договору,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3, в якій, з урахуванням уточнень, просять суд стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1суму боргу за договорами позики у розмірі 981 750,00грн., суму відсотків за користування коштами у розмірі 216 559,44грн., три відсотки річних від суми боргу у розмірі 86 686,03грн., індекс інфляції за період прострочення повернення боргу у розмірі 284 433,99грн., стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_2 суму боргу за договорами позики у розмірі 504 900,00грн., суму відсотків за користування коштами у розмірі 83 875,64грн., три відсотки річних від суми боргу у розмірі 35 813,32грн., індекс інфляції за період прострочення повернення боргу у розмірі 148 988,89грн., стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1суму моральної шкоди у розмірі 10 000,00грн., стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_2 суму моральної шкоди у розмірі 10 000,00грн., а також просять суд стягнути з відповідачки витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування заявленого позову позивачі посилаються на те, що ОСОБА_1 за договорами позики передала відповідачці - ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 35 000,00доларів США, на підтвердження чого, відповідачка - ОСОБА_3 надала розписку від 16.05.2011року на суму 25 000,00доларів США, строк повернення 16.05.2012року, та розписку від 22.08.2011року на суму 10 000,00доларів США, строк повернення 22.10.2011року.

Позивачі зазначають, що відповідачка - ОСОБА_3 отримала за договорами позики від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 18 000,00доларів США, на підтвердження чого, відповідачка - ОСОБА_3 надала розписку від 16.07.2012оку на суму 3 000,00доларів США та на суму 15 000,00доларів США, строк повернення коштів 16.09.2012року.

Однак до теперішнього часу зобов'язання відповідачкою виконані не були, борг у встановленій розписках термін не повернуто, у зв'язку з чим, позивачі звернулися до суду із відповідним позовом.

Також позивачі просять суд стягнути з відповідачки моральну шкоду, яка виражається в порушенні їх звичного образу життя, скрутному матеріальному становищі, що спричинило порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, постійну необхідність додатково працювати з метою заробити на життя.

29.10.2014року від представника відповідачки - ОСОБА_3 надішли заперечення на позовну заяву, в яких представник відповідачки просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі, виходячи з наступного.

Так, в обґрунтування наданих заперечень представник відповідачки посилається на те, що позивачі безпідставно просять стягнути з відповідачки індекс інфляції, оскільки визначення в договорі грошових зобов'язань у іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистки України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Представник відповідачки вказує, що позивачі в два рази завищили всі розрахунки за процентами за договорами позики.

Також представник відповідачки зазначає, що ОСОБА_3 повернуто частину позичених коштів, зокрема, 05.04.2014року домробітницею ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було перераховано ОСОБА_2 1 350,00доларів США, однак зазначені обставини позивачі не враховують в своїй позовній заяві і не повідомляють суд про зазначені обставини.

Крім того, представник відповідачки вказує на те, що боргові зобов'язання ОСОБА_3 забезпечені закладом коштовностей приблизною оціночною вартістю 12 600,00 доларів США, однак позивачі також не повідомляють про це суд.

Представник відповідачки вважає, що в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, позивачі не обґрунтовують в чому полягали їх страждання, в чому вони проявлялися та чим вони це підтверджують, як і не обґрунтовують розмір моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, представник відповідачки - ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі.

Крім того, суд зазначає, що 29.10.2014року представник ОСОБА_3 надав суду зустрічний позовОСОБА_3 до ОСОБА_1, в якому, з урахуванням уточнень, ОСОБА_3 просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму збитків в розмірі 340 326,00грн. за втрату предмета договору закладу від 16.05.2011року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнати недійсним договір позики в підтвердження укладення якого надана розписка від 22.08.2011року, а також просить суд здійснити тлумачення договору позики в підтвердження укладення якого надана розписка від 16.05.2011року щодо предмета договору.

В обґрунтування вимог зустрічного позову представник ОСОБА_3 посилається на те, що 16.05.2011року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з метою забезпечення зобов'язань за позикою від 16.05.2011року було укладено договір закладу коштовностей на суму 12 600 доларів США, та передано ОСОБА_1 відповідні коштовності за оціночною вартістю на 12 600 доларів США.

Однак, як вказує представник ОСОБА_3, в порушення ст. 45 «Про заставу» ОСОБА_1, починаючи з 16.05.2011року не надсилає ОСОБА_3 звіти про користування предметом застави, на прямі запитання щодо стану закладеного майна ОСОБА_1, не повідомляє про стан майна та не може пред'явити його для огляду.

Представник позивачки за зустрічним позовом вважає, що не надіслання звітів про стан закладених коштовностей та не пред'явлення коштовностей для огляду, вказує на те, що спірне майно відсутнє у відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1, а втрата заставленого за договором закладу від 16.05.2011року майна у вигляді коштовностей за оціночною вартістю 12 600,00доларів США, вказує на невиконання ОСОБА_1 вимог законодавства щодо збереження заставленого майна та вимог договору застави від 16.05.2011року.

Також представник позивачки за зустрічним позовом зазначає, що зі змісту розписки від 22.08.2011року не випливає отримання в борг ОСОБА_3 від будь-якої особи грошових коштів, більш того, розписка від 22.08.2011року, яка є єдиним доказом укладення договору позики від 22.08.2011року, не містить всіх істотних умов договору, а саме: в розписці відсутні сторони договору, у зв'язку з чим, розписка від 22.08.2011року не відповідає вимогам ч.2 ст.1047 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним.

Крім того, представник позивачки за зустрічним позовом вказує, що в розписці від 16.05.2011року, наданій ОСОБА_1 в підтвердження укладення договору позики, відсутні умови щодо валюти зобов'язання, а вказана в розписці позначка схожа на графічний знак гривні.

Зважаючи на те, що сторони в розписці не обумовили валюту зобов'язання, виходячи із загальних вимог законодавства, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, представник позивачки за зустрічним позовом вважає, що фактично за розпискою від 16.05.2011року ОСОБА_1 було передано ОСОБА_3 25 000,00грн., а тому просить суд постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

У судове засідання 18.04.2016року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, їх представник надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності та відсутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , первісний позов підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

У судове засідання 18.04.2016року ОСОБА_3 не з'явилась, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, її представник надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності та відсутності ОСОБА_3, зустрічний позов підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити, у задоволенні первісного позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи , суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 16.05.2011року ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 25 000,00доларів США строком на один рік, тобто до 16.05.2012року.

Даний факт підтверджується копією розписки від 16.05.2011року, яка наявна в матеріалах справи (т. 1 а.с.26).

16.05.2011року ОСОБА_1 написала розписку про те, що вона дала 25 000,00 доларів США ОСОБА_3, а взяла в заставу магазин на 25-ій Чапаївської дивізії, вул.. Бродвей, 90 (176), та золоті вироби. При поверненні грошових коштів, зобов'язалась все повернути (т. 1 а.с. 76).

Згідно опису золоті вироби передані на суму 12 600,00 доларів США.

22.08.2011року ОСОБА_3 взяла в борг 10 000,00долраів США, зобов'язалась повернути 22 жовтня 2011рок, а у разі неповернення коштів від не залежних від неї причин, гроші або товар рівноцінний цій сумі поверне її син ОСОБА_5.

Даний факт підтверджується копією розписки від 22.08.2011року, яка наявна в матеріалах справи (т. 1 а.с.25).

Крім того, 16.07.2012року ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_2 15 000,00 доларів США та 3 000,00 доларів США строком на 2 місяці, тобто до 16.09.2012року.

Даний факт підтверджується копіями розписок від 16.07.2012року, які наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с.23, 24).

Оригінали вищезазначених розписок були оглянуті судом у судовому засіданні 27.01.2016року.

Однак до теперішнього часу ОСОБА_3 своє зобов'язання щодо повернення грошей не виконав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики - це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем є розписка, яка посвідчує передання йому визначеної грошової суми. Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону та договорів позики (розписок), ОСОБА_3 не було повернуто у строк, зазначений у розписках, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позику, а саме: ОСОБА_1грошові кошти у сумі 35 000,00 доларів США, що по курсу НБУ станом на день уточнення позовних вимог, тобто станом на 26.02.2015року, складає 981 750,00грн., ОСОБА_2грошові кошти у сумі 18 000,00 доларів США, що по курсу НБУ станом на день уточнення позовних вимог, тобто станом на 26.02.2015року, складає 504 900,00грн., що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, первісний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договорами позики (розписок) у сумі 981 750,00грн. та у сумі 504 900,00грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3трьох відсотків річних та відсотків за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України зобов'язаний сплатити позикодавцеві грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами ч.1 та ч.2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд виходить з того, що нарахування двох різновидів процентів (за користування грошовими коштами у розмірі, що встановлений договором, та 3% річних) здійснюється кумулятивно шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми.

Три проценти річних від суми простроченої позики нараховуються від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.

Саме така правова позиція щодо нарахування відсотків викладена Верховним судом України в ухвалах.

ОСОБА_6 19 ЦК України, що регулюють позовну давність, вказують, зокрема, на таке. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.2 ст. 261).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 267).

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Приймаючи до уваги, що позовна давність за домовленістю сторін збільшена не була, суд зазначає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.

В матеріалах справи наявна заява представника відповідачки за первісним позовом про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення трьох відсотків річних. Про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення трьох відсотків річних було заявлено представником відповідачки за первісним позовом і в судовому засіданні 23.12.2015року.

Так, з розрахунку заборгованості вбачається, що позивачі за первісним позовом почали нараховувати три відсотки річних за період з 25.10.2011року по 26.02.2015року, з 17.05.2012року по 26.02.2015року, з 17.10.2012року по 26.02.2015року , уточнення до позовної заяви були подані до канцелярії суду 26.02.2015року .

З урахуванням викладеного, оскільки до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, суд зазначає, що позивачами за первісним позовом за вимогами про стягнення трьох відсотків річних за періоди з 25.10.2011року по 25.02.2014року включно, з 17.05.2012року по 25.02.2014року включно, та з 17.10.2012року по 25.02.2014року включно, пропущено строк позовної давності, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, вимоги позивачів про стягнення з ОСОБА_3 трьох відсотків річних та відсотків за користування грошовими коштами підлягають частковому задоволенню, три відсотки річних у розмірі 29 452,50грн. та 15 147,00грн., та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 216 559,44грн. та 83 875,64грн.

Разом із тим, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції у розмірі 284 433,99грн. та 148 988,89грн., оскільки при укладанні договору позики було визначено грошовий еквівалент виконання зобов'язання в іноземній валюті, а при розрахунку заборгованості у гривні по відношенню до долара США індекс інфляції вже враховувався при коливанні курсу НБУ по відношенню до доларів США.

Щодо вимог позивачів про стягнення з відповідачки - ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 20 000, 00грн., суд зазначає наступне.

Постанова Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995року передбачає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки за первісним позовом моральної шкоди у розмірі 20 000, 00грн. не підлягають задоволенню, оскільки, на думку суду, порушення умов договорів позики (розписок) з боку ОСОБА_3 щодо своєчасного повернення грошей не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, суд зазначає, що позивачами не надано доказів на підтвердження позовних вимог в цій частині, не доведено та не надано суду доказів спричинення їм такої шкоди у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов договорів позики (розписок).

Посилання представника ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_3 повернуто частину позичених коштів, зокрема, 05.04.2014року домробітницею ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було перераховано ОСОБА_2 1 350,00доларів США, судом до уваги не приймається, оскільки ніяких доказів в обґрунтування вказаних обставин відповідачкою за первісним позовом або її представником суду не надано, та взагалі, між сторонами у справі та домробітницею ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відсутні будь-які договірні відносини та зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011року розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи слідує, що інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в суді представляли ОСОБА_7 на підставі договору №115/06-14 про надання правової допомоги від 26.06.2014року та на підставі договору №116/06-14 про надання правової допомоги від 26.06.2014року, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі довіреності від 07.10.2013року.

Однак, доказів сплати за надання правової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду не надано.

Доказів вчинення представниками окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, позивачами за первісним позовом також не надано.

Акти виконаних робіт від 01.07.2014року до договору про надання правової допомоги №115/06-14 від 26.01.2014року та до договору про надання правової допомоги №116/06-14 від 26.01.2014року як докази вчинення представником окремих процесуальних дій поза судовим засіданням судом до уваги не приймаються, оскільки належних доказів того, що саме двадцять дві години було витрачено на правову допомогу представником позивачів суду надано не було, при тому, що у жодному судовому засіданні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 присутні не були.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів за первісним позовом про стягнення з відповідачки за первісним позовом витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачки за первісним позовом на користь позивачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за втрату закладеного майна, визнання договору недійсним та тлумачення договору, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, 16.05.2011року ОСОБА_1 написала розписку про те, що вона дала 25 000,00 доларів США ОСОБА_3, а взяла в заставу магазин на 25-ій Чапаївській дивізії, вул. Бродвей, 90 (176), та золоті вироби. При поверненні грошових коштів, зобов'язалась все повернути (т. 1 а.с. 76). Згідно опису золоті вироби передані на суму 12 600,00 доларів США.

Тобто судовим розглядом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики (розписки) ОСОБА_1 взяла в заставу магазин на 25-ій Чапаївській дивізії, вул. Бродвей, 90 (176), та золоті вироби на суму 12 600,00 доларів США.

Твердження представника ОСОБА_3 про те, що втрата заставленого за договором закладу від 16.05.2011року майна у вигляді коштовностей за оціночною вартістю 12 600,00доларів США, вказує на невиконання ОСОБА_1 вимог законодавства щодо збереження заставленого майна та вимог договору застави від 16.05.2011року, оскільки, в порушення ст. 45 Закону України «Про заставу» ОСОБА_1, починаючи з 16.05.2011року не надсилає ОСОБА_3 звіти про користування предметом застави, на прямі запитання щодо стану закладеного майна ОСОБА_1 не повідомляє про стан майна та не може пред'явити його для огляду, не відповідає дійсності, оскільки у судовому засіданні 27.01.2016року ОСОБА_1 надала для огляду суду золоті вироби, які були оглянуті судом та відповідно до опису та наявних в матеріалах справи фотокарток, відповідають виробам, переданим ОСОБА_1 в заставу з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики (розписки).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 45 Закону України «Про заставу» заставодержатель, якщо інше не передбачено договором, зобов'язаний, зокрема, регулярно надсилати заставодавцю звіт про користування предметом закладу, якщо користування ним допускається, відповідно до частини першої статті 46 цього Закону, однак ОСОБА_1 лише зберігає предмет закладу, доказів користування предметом закладу позивачкою за зустрічним позовом суду надано не було.

Щодо посилань представника позивачки за зустрічним позовом, що зі змісту розписки від 22.08.2011року не випливає отримання в борг ОСОБА_3 від будь-якої особи грошових коштів, більш того, розписка від 22.08.2011року, яка є єдиним доказом укладення договору позики від 22.08.2011року, не містить всіх істотних умов договору, а саме: в розписці відсутні сторони договору, у зв'язку з чим, розписка від 22.08.2011року не відповідає вимогам ч.2 ст.1047 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2011року ОСОБА_3 взяла в борг 10 000,00долраів США, зобов'язалась повернути 22 жовтня 2011рок, а у разі неповернення коштів від не залежних від неї причин, гроші або товар рівноцінний цій сумі поверне її син ОСОБА_5, про що надала відповідну розписку.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013року у справі №6-63цч13.

Отже, судовим розглядом встановлено, що боргова розписка від 22.08.2011року на суму 10 000,00 доларів США надана ОСОБА_3 на підтвердження укладання договору позики з ОСОБА_1, та отримання коштів саме у ОСОБА_1, так як наявність зазначеної розписки у ОСОБА_1 надає можливість останній вимагати у боржника повернення переданих коштів.

Не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_3 у зустрічному позові про тлумачення умов договору позики (розписки) від 16.05.2011року, наданій ОСОБА_1 в підтвердження укладення договору позики.

Відповідно до ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

З копії розписки від 16.05.2011року вбачається, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_1 25 000$ строк на один рік.

Позивачка за зустрічним позовом вважає, що оскільки в зазначеній розписці не обумовлено валюту зобов'язання виходячи із загальних вимог законодавства, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, фактично за розпискою від 16.05.2011року ОСОБА_1 було передано ОСОБА_3 25 000,00грн.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В абзаці четвертому пункту 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

При цьому, суд вважає, що позначка $ є загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення, та означає іноземну валюту - долар США, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 213 ЦК України, договір позики (розписки) від 16.05.2011року тлумаченню не підлягає.

При викладених обставинах, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за втрату закладеного майна, визнання договору недійсним та тлумачення договору задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у позові, витрати по сплаті судового збору позивачці за зустрічним позовом не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 88, 213, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (25.05.1973року народження, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 і ПетроваАДРЕСА_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (05.12.1961року народження, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2) заборгованість за договорами позики (розписок) від 16.05.2011року та від 22.08.2011року у розмірі 981 750 (дев'ятсот вісімдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 216 559 (двісті шістнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 44 коп., три проценти річних від простроченої суми позики у розмірі 29 452 (двадцять дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві) грн. 50 коп., а також судовий збір у розмірі 1 898 (одна тисяча вісімсот дев'яносто вісім) грн. 26 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (25.05.1973року народження, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 і ПетроваАДРЕСА_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (09.03.1956року народження, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_3) заборгованість за договорами позики (розписок) від 16.07.2012року у розмірі 504 900 (п'ятсот чотири тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп., відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 83 875 (вісімдесят три тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 64 коп., три проценти річних від простроченої суми позики у розмірі 15 147 (п'ятнадцять тисяч сто сорок сім) грн. 00 коп., а також судовий збір у розмірі 933 (дев'ятсот тридцять три) грн. 74 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за втрату закладеного майна, визнання договору недійсним та тлумачення договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя П. А. Прохоров