Рішення

від 22.08.2016 по справі 917/913/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 р. Справа № 917/913/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт", вул. Героїв Майдану, 82, оф.23, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", вул.Леніна, 37В, смт. Теофіполь, Хмельницька область, 30600

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", вул. Героїв Майдану, 82, оф.4, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення грошових коштів у сумі 82438,54 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача 1: ОСОБА_2

від відповідача 2: не з’явився

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомив дату складання повного рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення на користь позивача з відповідача 1 заборгованості за договором відповідального зберігання № 11/45 від 06.03.2013 р. у розмірі 82380,09 грн., з яких: збитки - 52511,76 грн; штраф - 9500,00 грн, реальні збитки - 18926,78 грн. та про стягнення з відповідача 2 за договором поруки б/н від 06.03.2013 р. заборгованості в розмірі 1500,00 грн.

Представник позивача в судому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві та письмових поясненнях до неї.

Представник відповідача 1, проти задоволення позову заперечує, надав письмові додаткові пояснення по справі.

В додаткових пояснень №2 від 11.08.2016 р. (Т. 2, а.с. - 1-5), зазначено, що:

- відповідач визнає, що обладнання, перелік якого наведено в п. 1.1 Договору відповідального зберігання №11/45 від 16.03.2013 р. дійсно знаходиться на відповідальному зберіганні у ТОВ "Україна-2001", а відтак обладнання не є втраченим, знищеним або пошкодженим, в зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення збитків в розмірі ринкової вартості обладнання;

-позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між нібито допущеним господарським порушенням ТОВ "Україна-2001" щодо повернення обладнання із зберігання і збитками, які нібито були завдані позивачу, внаслідок неможливості укладення основного договору купівлі-продажу обладнання з ТОВ "КМЗ-КАПІТАЛ";

- дія договору відповідального зберігання закінчилася 31.12.2013 р. (п. 1.4 Договору). Відтак, відповідач 1, зазначає, що умови цього договору щодо відповідальності за їх порушення не повинні застосовуватись, тобто не повинні бути задоволені позовні вимоги стосовно стягнення штрафів - два рази по 5000,00 грн і один 1000,00 грн.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (повідомлення в матеріалах справи), вимог попередньої ухвали не виконав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд, встановив:

6 березня 2013 року між ТОВ «БІЛОГІР'Я МОЛОКОПРОДУКТ» (надалі -Поклажодавець, або Позивач) та ТОВ «Україна 2001» (надалі - Зберігач, або Відповідач 1) було укладено Договір відповідального зберігання № 11/45 (далі - Договір, Т. 1, а.с. - 14-16), згідно з умовами якого зберігач зобов'язується безоплатно зберігати передане поклажодавцем на відповідальне зберігання обладнання (далі - Обладнання)(п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що загальна вартість обладнання, що передається на відповідальне зберігання за цим договором складає суму в розмірі 33000,75 грн в т.ч. ПДВ.

Протягом терміну дії Договору поклажодавець має право розпоряджатися обладнанням на свій розсуд, у порядку, обумовленому цим Договором. Строк зберігання починається з моменту підписання даного Договору та закінчується з моменту повернення обладнання поклажодавцю, але у будь-якому випадку не пізніше 31 грудня 2013 р. (п. 1.3-.1.4 Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору прийом-передача обладнання здійснюється за ОСОБА_1 прийому-передачі на зберігання, (Додаток № 1 до Договору, Т.1, а.с. -17), який підписується уповноваженими представниками сторін цього Договору.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 прийому-передачі обладнання на відповідальне зберігання підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками 06 березня 2013 року. Сторони також підтвердили, що обладнання ними оглянуто і перевірено та є придатним для його використання.

Відповідно до п. 3.1. Договору зберігач протягом терміну зберігання забезпечує можливість передачі поклажодавцю обладнання в потрібний час.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що зберігач зобов'язаний виконати вимоги поклажодавця, пов'язані з розпорядженням обладнання після закінчення терміну його зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився.

Згідно з п. 3.5. Договору зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання у будь-який зручний для поклажодавця час.

Відповідно до п. 4.2. Договору, поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, однак продовжує свою дію якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання припинити дію Договору (п. 8.1 Договору).

Позивач зазначає, що в серпні 2015 року він неодноразово усно звертався до відповідача 1 з повідомленням про намір повернути передане майно із зберігання. Оскільки дії відповідача 1 не свідчили про бажання повертати майно (не допуск для огляду, перевірки умов зберігання тощо), позивач письмово листом № 564 від 01.10.2015 року (Т. 1, а.с.- 18-20) повідомив відповідача 1 про наміри повернути усе майно, передане за Договором на відповідальне зберігання, а саме: холодильну установку 750 л та зобов'язав відповідача 1 у строк до 23.10.2015р. повернути зазначене обладнання. Також цим же листом відповідач 1 був попереджений про явку представників позивача для здійснення демонтажу обладнання в період з 19.10.2015 по 23.10.2015р. за адресою розташування обладнання: с. Сморшки, Хмельницької області, та у зв'язку з цим зобов'язаний був надати вільний доступ представникам для проведення такого демонтажу.

З позовної заяви слідує, що відповідач 1 жодним чином на вимоги позивача не відреагував та відповіді не надав. Зважаючи на це, позивач повторно звернувся до відповідача 1 з листом № 688/8 від 17.12.2015 р. (Т. 1, а.с. - 21-24), в якому вимагав повернути передане на зберігання обладнання в строк до 25 грудня 2015 року, та зобов'язав відповідача 1 надати вільний доступ представникам позивача на територію розташування обладнання в період з 21.12.2015р. по 25.12.2015 р. для проведення демонтажу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідач 1 вимоги отримав (підтверджується належними документами), однак відповіді не надав і жодних дій щодо створення сприятливих умов для демонтажу не вчинив. На підставі надісланих вимог та згідно Наказу № 192 «Про виїзд на демонтаж обладнання» від 04.12.2015 року, ТОВ «Білогір'я молокопродукт» було створено комісію, яку 24 грудня 2015 р. делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області. Не дивлячись на письмові попередження у доступі до обладнання членам комісії було категорично відмовлено. Зазначені порушення було зафіксовано представниками позивача фото- та відео засобами, а також складено відповідний ОСОБА_1 про виїзд на демонтаж.

Таким чином, позивач вказує, що має місце грубе свідоме порушення відповідачем 1 своїх зобов'язань, зокрема п.п. 3.1., 3.2., 3.5. Договору щодо повернення обладнання та на час подання позову обладнання позивачу не повернуто, у вільному доступі до нього відмовлено, жодної інформації про умови зберігання та стан обладнання відповідач І не надає.

З огляду на це, виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за Договором щодо повернення обладнання втратило для ТОВ «Білогір'я молокопродукт» інтерес та в зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 1 збитки.

При розрахунку суми збитків позивач виходить з наступного:

Загальна вартість обладнання на момент його передачі на відповідальне зберігання у 2013 році складала 33 000,00 гривень в т.ч. ПДВ.

Для визначення розміру збитків з урахуванням ринкових цін на сьогоднішній день. Позивач проаналізував цінові пропозиції інших компаній на ринку аналогічних товарів на день звернення до суду.

За результатами моніторингу на час складання позовної заяви ринкова ціна холодильної установки на 750 л (або ідентичного товару) та іншого обладнання становить:

1970,00 євро за одиницю - на холодильне обладнання, що вже було у вжитку об'ємом 750 л. згідно комерційної пропозиції ТОВ «АСТРА-МІЛК» м. Полтава (код ЄДРПОУ 37386864);

1812,00 євро за одиницю - на холодильне обладнання, що вже було у вжитку, об'ємом 750 л згідно комерційної пропозиції ТОВ «IB-ХОЛДИНГ» м. Київ (код ЄДРПОУ 34528612).

На підставі зазначеного позивач вважає, що відповідач 1 зобов'язаний відшкодувати збитки з урахуванням ринкових цін станом на день подання позовної заяви за холодильну установку на 750 л у розмірі 52 511,76 грн., що еквівалентно 1 812,00 євро (мінімальна ціна за аналогічне вживане обладнання за курсом НБУ станом на 05.05.2016р. -1 812 євро х 28,98 грн.).

Крім того, позивач зазначає, що згідно з п. 5.1.2. Договору у разі неповернення зберігачем обладнання поклажодавцю на його першу вимогу, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 5 (п'яти) тисяч гривень.

Позивач зазначає, що враховуючи, що він двічі звертався до відповідача 1 з вимогою про повернення (Лист № 564 від 01.10.2015 та Лист № 688/8 від 17.12.2015р.) і кожного разу вимоги залишались без задоволення, відповідач 1 додатково зобов'язаний сплатити на користь позивача 10 000,00 грн. штрафу.

Відповідно до п. 5.1.5. Договору у випадку ненадання поклажодавцю можливості вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання на його першу вимогу у будь-який зручний для нього час, зберігач повинен сплатити на користь поклажодавця штраф у розмірі 1 (однієї) тисячі гривень.

З матеріалів справи слідує, що 24 грудня 2015 p TOB «Білогір'я молокопродукт» було створено комісію, яку делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області. Відповідач 1 попереджався про це двічі листами № 564 від 01.10.2015р. та № 688/8 від 17.12.2015р. Позивач вказує, що не дивлячись на це у доступі до обладнання членам комісії було категорично відмовлено, що підтверджується складеним позивачем ОСОБА_3 про виїзд на демонтаж.

Враховуючи зазначене, за даними позивача, відповідач 1 додатково зобов'язаний сплатити на користь Позивача 1 000,00 грн. штрафу згідно п. 5.1.5. Договору.

Також позивач зазначає, що витребування майна із відповідального зберігання було зумовлено намірами останнього здійснити продаж належного йому обладнання третім особам. З цією метою 06 серпня 2015 року між ТОВ «Білогір'я молокопродукт» та ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 7 (надалі - Попередній Договір).

Відповідно до п. 1 Попереднього Договору сторони зобов'язалися у строк до « 20» квітня 2016 року включно укласти основний договорів купівлі-продажу обладнання.

Відповідно до підписаного сторонами Додатку 1 до Попереднього Договору, ТОВ «Білогір'я молокопродукт» зобов'язується передати у власність ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» холодильну установку на 750 л вартістю 54 087,11 грн.

За умовами Попереднього Договору ціна продажу обладнання становить 54 087,11 грн. в т.ч. ПДВ, з яких ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» має сплатити на поточний рахунок ТОВ «Білогір'я молокопродукт» в строк до « 01» грудня 2015 року забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 30% від загальної вартості обладнання, що становить 16 226,13 грн.

Позивач вказує, що ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» повністю виконало свої зобов'язання, передбачені п. 4. Попереднього договору, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ «Білогір'я молокопродукт» забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 16 226,13 грн. 26.08.2015р., що підтверджується випискою по банківському рахунку від 26.08.2015 р.

З позовної заяви слідує, що оскільки визначене сторонами у Попередньому Договорі обладнання на сьогоднішній день не повертається ТОВ «Україна 2001» зі зберігання на численні вимоги власника, ТОВ «Білогір'я молокопродукт» прострочило виконання свого зобов'язання перед ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» за Попереднім Договором щодо підписання основного договору та передачі цього обладнання у власність ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ».

У зв'язку з цим між ТОВ «Білогір'я молокопродукт» та ТОВ «КМЗ-Капітал» тривала переписка, переносились терміни передачі обладнання, а 25 квітня 2016 року ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» звернулося до ТОВ «Білогір'я молокопродукт» з претензією, в якій вимагало сплатити на користь ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» :

суму забезпечувального платежу (завдатку) в розмірі 16 226,13 грн.;

плату за користування грошовими коштами Покупця за ставкою 25% річних за весь час користування раніше перерахованими коштами, починаючи з дня отримання коштів включно у сумі 2 700,65 грн.;

- штраф у розмірі, що дорівнює сумі отриманого забезпечувального платежу і становить 16 226,13 грн.

ТОВ «Білогір'я молокопродукт» виконало вимоги ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» та сплатило визначені в претензії кошти, всього у розмірі 34 459,91 грн., що підтверджується належними платіжними документами.

Позивач вважає, що кошти у розмірі 18 926,78 грн. (що не враховує суму повернутого завдатку) - це реальні збитки, яких він зазнав, сплативши вказану суму на користь ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» за невиконання умов Попереднього Договору, та просить їх стягнути з Відповідача 1 на користь позивача.

Крім того, 06.03.2013р. між ТОВ «Білогір'я молокопродукт» та ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» (далі по тексту - Відповідач 2) було укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель - ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» зобов'язується відповідати перед Кредитором - ТОВ «Білогір'я молокопродукт» за своєчасне виконання Боржником - ТОВ «Україна 2001» його зобов'язань за Договором відповідального зберігання № 11/45 від « 06» березня 2013р. в частині відшкодування кредитору збитків, завданих будь-якими діями відповідача 1, що спричинили неповернення обладнання його власнику, в тому числі, але не виключно втратою, знищенням або псуванням обладнання, переданого на відповідальне зберігання, у розмірі повної вартості такого обладнання або в частині нанесеної шкоди. А також сплати в повному обсязі на користь кредитора штрафних санкцій та додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, відсотки тощо), понесених останнім, відповідно до умов договору.

Пунктом 3.2. Договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання у розмірі суми, що дорівнює 1500,00 грн.

10.05.2016 р. ТОВ «Білогір'я молокопродукт» звернулось до ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» з вимогою № 1/05 про необхідність виконання зобов'язань (зокрема, стосовно сплати штрафних санкцій), які повинен сплатити відповідач 1, і за виконання яких відповідач 2 поручився, уклавши договір поруки від 06,03.2013 р. Однак, незважаючи на таку вимогу, відповідач 2 ухиляється від добровільної сплати передбаченого Договором поруки зобов'язання в розмірі 1500,00 грн. і станом на дату подання позовної заяви до суду свої зобов'язання за Договором поруки не виконав.

Таким чином, враховуючи вищевикладене позивач просить стягнути з відповідача 1 грошові кошти в сумі 80938,54 грн., що включає:

збитки у розмірі 52 511,76 грн. згідно Договору відповідального зберігання № 11/38;

штраф у розмірі 9 500,00 грн. згідно п. 5.1.2. Договору;

реальні збитки в сумі 18 926,78 грн. .

та з відповідача 2 згідно Договору поруки заборгованість у сумі 1500,00 грн., а саме: штраф у розмірі 1 000,00 гривень згідно п. 5.1.5. Договору відповідального зберігання та штраф у розмірі 500 грн. згідно п. 5.1.2. Договору відповідального зберігання

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору визначена статтею 3 Цивільного кодексу України, як одна із загальних засад цивільного законодавства. Отже, враховуючи зміст вищенаведених норм законодавства, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін в частині, що охоплює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини зі зберігання.

За договором зберігання в силу п. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 Цивільного кодексу України). Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків (ст. 949 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ст. 623 Цивільного кодексу України).

Позивач просить стягнути збитки у розмірі ринкової вартості майна у сумі 52511,76 грн та реальні збитки в сумі 18926,78 грн. у зв'язку з неповерненням майна на вимогу Поклажодавця.

Згідно ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

Виходячи з цього, позивач повинен довести, що завдані збитки настали внаслідок протиправних дій відповідача, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням шкоди та її розмір.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При обґрунтуванні своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідач порушив свої господарські зобов'язання та установлені вимоги, щодо здійснення господарської діяльності в частині повернення переданого на зберігання майна.

Матеріали справи свідчать про те, що обладнання, перелік якого наведено в п. 1.1 Договору відповідального зберігання №11/45 від 16.03.2013 р. згідно довідки №1847 від 08.08.2016 р. ТОВ "Україна 2001" дійсно знаходиться на зберіганні у відповідача 1.

Відтак, позивачем не доведено, що обладнання, що було прийнято на зберігання не є втраченим, знищеним або пошкодженим, а тому з урахуванням вимог ст. 225 ГК України, ст. 951 ЦК України відсутні підстави для стягнення збитків в розмірі ринкової вартості обладнання.

Також позивач просить стягнути 18926,78 грн реальних збитків, які складаються з 2700,65 грн процентів за користування коштами та 16226,13 грн. штрафу за невиконання позивачем умов Попереднього договору, укладеного між останнім та ТОВ "КМЗ-КАПІТАЛ".

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що протиправна поведінка відповідача не слугувала перепоною для укладення договору купівлі-продажу та не перешкоджала здійсненню відчуження спірного майна. Згідно п. 6 попереднього договору покупцю відомо про місце його перебування. Також умовами попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання №7 від 06.08.2015 р. не встановлено обов'язку поклажодавця спочатку витребувати обладнання із відповідального зберігання, а лише потім його реалізувати.

На підставі матеріалів справи та поданих сторонами доказів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 збитків у розмірі ринкової вартості майна у сумі 52511,76 грн та реальних збитків в сумі 18926,78 грн. у зв'язку з неповерненням майна на вимогу поклажодавця є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу суд зазначає наступне:

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Пунктом 5.1.2 Договору зберігання передбачено, що у разі неповернення зберігачем обладнання поклажодавцю, на першу вимогу останнього, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф в розмірі 5000,00 грн та відшкодовує понесені поклажодавцем витрати (в т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) в повному обсязі.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував штраф у розмірі 10000,00 грн в зв'язку з тим, що він двічі звертався до відповідача 1 з вимогою про повернення обладнання (лист №564 від 01.10.2015 р. та лист №688/8 від 17.12.2015 р.) і кожного разу вимоги залишились без задоволення.

Суд, приходить до висновку, що задоволенню підлягає позовна вимога про стягнення з відповідача 1 лише 5000,00 грн. штрафу, оскільки п. 5.1.2 спірного договору відповідального зберігання передбачено штраф за не виконання саме першої вимоги, а не кожної.

Посилання відповідача 1 на те, що дія договору зберігання №11/45 від 06.03.2013 р. припинена, в зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування штрафів, судом до уваги не береться, оскільки п. 8.1 вказаного Договору передбачено, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, однак продовжує свою дію якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання припинити дію Договору. Доказів письмового повідомлення від однієї із сторін про припинення дії договору суду не надано. Таким чином, договір зберігання №11/45 від 06.03.2013 р. є таким, що не припинив свою дію.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 про стягнення штрафу у розмірі 1 000,00 гривень згідно п. 5.1.5. Договору відповідального зберігання та штрафу у розмірі 500 грн. згідно п. 5.1.2. Договору відповідального зберігання задоволенню не підлягають виходячи з наступного:

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За змістом ст. 554 ЦК України, при порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, що спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 6.1 Договору поруки передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення дії Основного Договору, окрім випадків, визначених в ст. 559 ЦК України.

Враховуючи положення вищенаведеної статті 559 ЦК України, положення договору зберігання та договору поруки, суд приходить до висновку, що порука є такою, що припинила свою дію. Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 згідно договору поруки заборгованості у сумі 1500,00 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, суд додатково зазначає, що позивач просить стягнути з відповідача 2 за договором поруки 2 штраф у розмірі 1000,00 грн згідно п. 5.1.5 Договору зберігання. Згідно п. 5.1.5 Договору зберігання за порушення вимог п. 3.5 Договору, яким передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання (та/або використання) у будь-який зручний для поклажодавця час, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 1000,00 грн та відшкодовує понесені поклажодавцем витрати (в. т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по демонтажу-демонтажу обладнання тощо) у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог на підставі вказаного пункту договору позивач вказує на те, що 24 грудня 2015 p. TOB «Білогір'я молокопродукт» було створено комісію, яку делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області. Відповідач 1 попереджався про це двічі листами № 564 від 01.10.2015р. та № 688/8 від 17.12.2015р. Не дивлячись на це у доступі до обладнання членам комісії було категорично відмовлено, що підтверджується складеним Позивачем ОСОБА_3 про виїзд на демонтаж.

Але жодного доказу щодо того, що місцем зберігання обладнання є с. Сморшки, Хмельницької області і, чому саме туди було делеговано комісію, позивачем не додано. Згідно довідки №1847 від 08.08.2016 р. ТОВ "Україна 2001", обладнання, яке останнім було прийнято на зберігання згідно договору відповідального зберігання №11/45 від 16.03.2013 р. ніколи не зберігалось в с. Сморшки, Хмельницької області. Згідно пояснень відповідача 1 від 22.08.2016 р. спірне обладнання ним зберігається в с.Строки, Хмельницької області на його складі.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення штрафу на підставі п. 5.1.5 Договору не обґрунтовані належними доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача 1, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43, 49,82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (вул.Леніна, 37В, смт. Теофіполь, Хмельницька область, 30600, код ЄДРПОУ 35080933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт" (вул. Героїв Майдану, 82, оф.23, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33707592) 5000,00 грн штрафу та 85,13 грн. судового збору

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог до відповідача 1- Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (вул.Леніна, 37В, смт. Теофіполь, Хмельницька область, 30600, код ЄДРПОУ 35080933) - відмовити.

4. В частині позовних вимог до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", вул. Героїв Майдану, 82, оф.4, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 36017401 - відмовити в задоволенні.

Повне рішення складено 23.08.2016 р.

Суддя Н.Г. Гетя