Постанова

від 27.10.2016 по справі 917/913/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2016 р. Справа № 917/913/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача-1 - ОСОБА_1 (довіреність № 33/2 від 30.08.2016)

відповідача-2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", м. Гадяч, Полтавська область (вх. №2473 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 у справі № 917/913/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", м. Гадяч, Полтавська область

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", смт. Теофіполь, Хмельницька область,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", м. Гадяч, Полтавська область,

про стягнення грошових коштів у сумі 82438,54 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт", м. Гадяч, Полтавська область звернулось до господарського суду Полтавської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", смт. Теофіполь, Хмельницька область (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", м. Гадяч, Полтавська область (відповідач-2), в якому просило суд стягнути з відповідача-1 заборгованість за договором відповідального зберігання № 11/45 від 06.03.2013 розмірі 82380,09 грн., з яких: збитки - 52511,76 грн.; штраф - 9500,00 грн., реальні збитки - 18926,78 грн., а з відповідача-2 стягнути заборгованість за договором поруки б/н від 06.03.2013 в розмірі 1500,00 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 по справі №917/913/16 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" 5000,00 грн. штрафу та 85,13 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог до відповідача-1 відмовлено. В частині вимог до відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст" у позові відмовлено.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що прийняте у справі рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до прийняття неправильного рішення, в зв'язку з чим просить рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 по справі №917/913/16 скасувати в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", смт. Теофіполь, Хмельницька область (відповідача-1) збитків у розмірі 52511,76 грн., штрафу у розмірі 4500,00 грн., реальних збитків в сумі 18926,78 грн. та в частині відмови в стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", м. Гадяч, Полтавська область (відповідача-2) 1500,00 грн. за договором поруки б/н від 06.03.2013, і в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також, позивач просить суд апеляційної інстанції стягнути на свою користь з відповідачів судовий збір у пропорційному розмірі від задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 13.09.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 04 жовтня 2016 р. об 11:30 год.

26.09.2016 ТОВ "Україна 2001" надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9734), в якому відповідач-1 проти доводів скаржника заперечує, вважає, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні, з підстав, викладених у даних поясненнях.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.10.2016 розгляд справи відкладено на 27 жовтня 2016 р. о 11:00 год.

24.10.2016 на адресу суду апеляційної інстанції від ТОВ "Україна 2001" надійшли додаткові пояснення (вх. № 10712), відповідно до яких правова позиція відповідача-1 є незмінною, він зазначає про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідач-2 (ТОВ "Фаворит-Траст") відзиву на апеляційну скаргу в порядку статті 96 Господарського процесуального кодексу України не надав.

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 27.10.2016 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів враховує те, що відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки суд апеляційної інстанції відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Також, колегією суддів враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що судом апеляційної інстанції сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши у судовому засіданні 27.10.2016 уповноваженого представника відповідача-1, якими підтримано свою правову позицію по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Матеріали справи свідчать про те, що 06 березня 2013 року між ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» (далі - Поклажодавець, позивач) та ТОВ В«Україна 2001В» (далі - Зберігач, відповідач-1) було укладено Договір відповідального зберігання за № 11/45 (далі - Договір, том 1 аркуші справи 14-16), відповідно до пункту 1.1. якого Зберігач зобов'язався безоплатно зберігати передане Поклажодавцем на відповідальне зберігання обладнання (далі - Обладнання).

Загальна вартість обладнання, що передається на відповідальне зберігання за цим договором складає суму в розмірі 33000,75 грн. в т.ч. ПДВ (пункт 1.2. Договору).

Протягом терміну дії Договору Поклажодавець має право розпоряджатися обладнанням на свій розсуд, у порядку, обумовленому цим Договором. Строк зберігання починається з моменту підписання даного Договору та закінчується з моменту повернення обладнання Поклажодавцю, але у будь-якому випадку не пізніше 31 грудня 2013 року (пункти 1.3.-.1.4. Договору).

У пункті 2.1. Договору сторонами обумовлено, що прийом-передача обладнання здійснюється за Актом прийому-передачі на зберігання (Додаток № 1 до Договору, том 1 аркуш справи 17), який підписується уповноваженими представниками сторін цього Договору.

Із наявного в матеріалах справи Акту прийому-передачі обладнання на відповідальне зберігання вбачається, що він підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, тим самим Поклажодавець та Зберігач підтвердивши, що обладнання ними оглянуто, перевірено та визначено придатним для використання.

Відповідно до пункту 3.1. Договору зберігач протягом терміну зберігання забезпечує можливість передачі поклажодавцю обладнання в потрібний час.

Пунктом 3.2. Договору сторони визначили, що Зберігач зобов'язаний виконати вимоги Поклажодавця, пов'язані з розпорядженням обладнання після закінчення терміну його зберігання, а також на першу вимогу Поклажодавця повернути обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився.

Згідно з пунктом 3.5. Договору зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання у будь-який зручний для Поклажодавця час.

Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні (пункт 4.2. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, однак продовжує свою дію якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання припинити дію Договору (пункт 8.1. Договору).

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, у серпні 2015 року він неодноразово усно звертався до відповідача-1 з повідомленнями про намір повернути передане майно із зберігання. Втім, оскільки дії відповідача-1 не свідчили про бажання повертати майно (не допуск для огляду, перевірки умов зберігання тощо), позивач письмово листом № 564 від 01.10.2015 (том 1 аркуш справи 18-20) повідомив відповідача-1 про наміри повернути усе майно, передане за Договором на відповідальне зберігання, а саме: холодильну установку 750 л та зобов'язав відповідача-1 у строк до 23.10.2015 повернути зазначене обладнання. Також, цим же листом відповідач-1 був попереджений про явку представників позивача для здійснення демонтажу обладнання в період з 19.10.2015 по 23.10.2015 за адресою розташування обладнання: с. Сморшки, Хмельницької області, та у зв'язку з цим зобов'язаний був надати вільний доступ представникам для проведення такого демонтажу.

При цьому, позивач стверджує, що відповідач-1 жодним чином на його вимоги не відреагував та відповіді не надав. Вказане змусило позивача повторно звернутися до відповідача-1 із листом № 688/8 від 17.12.2015 (том 1, аркуш справи 21-24), в якому містилась вимога про повернення переданого на зберігання обладнання в строк до 25 грудня 2015 року, та зобов'язання відповідача-1 надати вільний доступ представникам позивача на територію розташування обладнання в період з 21.12.2015 по 25.12.2015 для проведення демонтажу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що жодних дій відносно створення сприятливих умов для демонтажу відповідач-1 не вчинив.

На підставі надісланих вимог та згідно Наказу № 192 В«Про виїзд на демонтаж обладнанняВ» від 04.12.2015 (том1 аркуш справи 25), позивач створив комісію, яку 24 грудня 2015 року делегував для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області, але не дивлячись на письмові попередження у доступі до обладнання членам комісії було категорично відмовлено. Зазначені порушення було зафіксовано представниками позивача фото- та відео засобами, а також складено відповідний Акт про виїзд на демонтаж (том 1 аркуш справи 26).

Отже, за даними позивача має місце грубе свідоме порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань, зокрема пунктів 3.1., 3.2., 3.5. Договору щодо повернення обладнання та на час подання позову обладнання позивачу не повернуто, у вільному доступі до нього відмовлено, жодної інформації про умови зберігання та стан обладнання відповідач-1 не надає.

З огляду на це, виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором щодо повернення обладнання втратило для ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» інтерес, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача-1 збитки.

Як вбачається з наданих доказів (договір, акт прийому - передачі обладнання) загальна вартість обладнання на момент його передачі на відповідальне зберігання у 2013 році складала 33 000,75 грн., у тому числі ПДВ.

Для визначення розміру збитків з урахуванням ринкових цін на сьогоднішній день, позивач проаналізував цінові пропозиції інших компаній на ринку аналогічних товарів на день звернення до суду.

За результатами моніторингу на час складання позовної заяви ринкова ціна холодильної установки на 750 л (або ідентичного товару) та іншого обладнання становить:

- 1970,00 євро за одиницю - на холодильне обладнання, що вже було у вжитку об'ємом 750 л. згідно комерційної пропозиції ТОВ В«АСТРА-МІЛКВ» м. Полтава (код ЄДРПОУ 37386864);

- 1812,00 євро за одиницю - на холодильне обладнання, що вже було у вжитку, об'ємом 750 л згідно комерційної пропозиції ТОВ В« IB-ХОЛДИНГВ» м. Київ (код ЄДРПОУ 34528612).

На підставі зазначеного позивач вважає, що відповідач-1 зобов'язаний відшкодувати збитки з урахуванням ринкових цін станом на день подання позовної заяви за холодильну установку на 750 л у розмірі 52511,76 грн., що еквівалентно 1812,00 євро (мінімальна ціна за аналогічне вживане обладнання за курсом НБУ станом на 05.05.2016 -1812 євро х 28,98 грн.).

Крім того, позивач зазначає, що згідно з пунктом 5.1.2. Договору у разі неповернення зберігачем обладнання Поклажодавцю на його першу вимогу, зберігач сплачує на користь Поклажодавця штраф у розмірі 5 (п'яти) тисяч гривень.

Позивач зазначає, що оскільки він двічі звертався до відповідача-1 з вимогою про повернення, про що свідчать листи № 564 від 01.10.2015 та № 688/8 від 17.12.2015, і кожного разу вимоги залишались без задоволення, відповідач-1 зобов'язаний сплатити на користь позивача 10000,00 грн. штрафу.

Відповідно до пункту 5.1.5. Договору у випадку ненадання Поклажодавцю можливості вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання на його першу вимогу у будь-який зручний для нього час, зберігач повинен сплатити на користь Поклажодавця штраф у розмірі 1 (однієї) тисячі гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 2015 p TOB В«Білогір'я молокопродуктВ» було створено комісію, яку делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області. Відповідач-1 попереджався про це двічі листами № 564 від 01.10.2015 та № 688/8 від 17.12.2015. Позивач вказує, що не дивлячись на це у доступі до обладнання членам комісії було категорично відмовлено, що підтверджується складеним позивачем ОСОБА_2 про виїзд на демонтаж.

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що відповідач-1 додатково зобов'язаний сплатити на його користь 1 000,00 грн. штрафу, відповідно до пункту 5.1.5. Договору.

Також, в обґрунтування позовних вимог, відповідач зазначає, що витребування майна із відповідального зберігання зумовлено намірами позивача здійснити продаж належного йому обладнання третім особам.

Так, з цією метою 06.08.2015 між ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» та ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 4 (далі - Попередній договір), відповідно до пункту 1 якого сторони зобов'язалися у строк до 20.04.2016 укласти основний договір купівлі-продажу обладнання (том 1 аркуші справи 27-30).

Відповідно до підписаного сторонами додатку 1 до Попередньою договору, ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» зобов'язується передати у власність ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» холодильну установку на 750 л вартістю 54087,11 грн.

Згідно з умовами Попереднього договору ціна продажу обладнання становить 54087,11 грн., в т.ч. ПДВ, з яких ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» має сплатити на поточний рахунок ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» в строк до 01.12.2015 забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 30% від загальної вартості обладнання, що становить 16226,13 грн.

Як зазначає позивач, ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» повністю виконало свої зобов'язання, передбачені пунктом 4. Попереднього договору, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 16226,13 грн. 26.08.2015, що підтверджується випискою по банківському рахунку від 26.08.2015 (том 1 аркуш справи 34).

Позивач вважає, що оскільки визначене сторонами у Попередньому договорі обладнання не повернуто ТОВ В«Україна 2001В» зі зберігання на численні вимоги власника (позивача), тому ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» прострочило виконання свого зобов'язання перед ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» за Попереднім договором щодо підписання основного договору та передачі цього обладнання у власність ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» .

У зв'язку з цим, ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» переносились терміни передачі обладнання, а 25.04.2016 ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» звернулося до ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» із претензією, в якій вимагало сплатити на його користь суму забезпечувального платежу (завдатку) в розмірі 16226,13 грн; плату за користування грошовими коштами Покупця за ставкою 25% річних за весь час користування раніше перерахованими коштами, починаючи з дня отримання коштів включно у сумі 2700,65 грн.; штраф у розмірі, що дорівнює сумі отриманого забезпечувального платежу і становить 16226,13 грн.

Як вбачається з наданих доказів, ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» виконало вимоги ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» та сплатило визначені в претензії кошти, всього у розмірі 34459,91 грн. (том 1 аркуші справи 38-40).

Отже, на думку позивача кошти у розмірі 18926,78 грн. (не враховуючи суму повернутого завдатку) є реальними збитками, яких він зазнав, сплативши вказану суму на користь ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» , за невиконання умов Попереднього договору, та просить їх стягнути з відповідача-1 на свою користь.

Крім того, 06.03.2013 ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» та ТОВ "Фаворит-Траст" (відповідач-2) уклали договір поруки, за умовами якого Поручитель - ТОВ "Фаворит-Траст" зобов'язався відповідати перед Кредитором - ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» за своєчасне виконання Боржником - ТОВ В«Україна 2001В» його зобов'язань за договором відповідального зберігання № 11/45 від 06.03.2013 в частині відшкодування Кредитору збитків, завданих будь-якими діями відповідача-1, що спричинили неповернення обладнання його власнику, в тому числі, але не виключно втратою, знищенням або псуванням обладнання, переданого на відповідальне зберігання, у розмірі повної вартості такого обладнання або в частині нанесеної шкоди, а також сплати в повному обсязі на користь Кредитора штрафних санкцій та додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, відсотки тощо), понесених останнім, відповідно до умов договору (том 1 аркуші справи 33).

Поручитель відповідає перед Кредитором за п. 2.1 даного договору - у вигляді обов'язку з виконання зобов'язання Боржником за основним договором на суму, що дорівнює 1 500,00 грн. (пункт 3.2. Договору поруки).

Матеріали справи свідчать про те, що 10.05.2016 ТОВ В«Білогір'я молокопродуктВ» звернулось до ТОВ В« "Фаворит-Траст" з вимогою № 1/05 про необхідність виконання зобов'язань (зокрема, стосовно сплати штрафних санкцій), які повинен сплатити відповідач-1, і за виконання яких відповідач-2 поручився, уклавши договір поруки від 06.03.2013 (том 1 аркуш справи 43). Однак, незважаючи на вимогу, відповідач-2 ухиляється від добровільної сплати передбаченого договором поруки зобов'язання в розмірі 1 500,00 грн і станом на дату подання позовної заяви до суду свої зобов'язання за договором поруки не виконав.

Враховуючи вищевикладене, позивач, звертаючись до господарського суду Полтавської області, просив стягнути з відповідача-1 грошові кошти в сумі 80938,54 грн., з яких: збитки у розмірі 52511,76 грн; штраф - 9500,00 грн; реальні збитки - 18926,78 грн. та стягнути з відповідача-2 штраф у розмірі 1000,00 грн згідно з п. 5.1.5. Договору відповідального зберігання та 500,00 грн штрафу відповідно до п. 5.1.2. Договору відповідального зберігання.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору визначена статтею 3 Цивільного кодексу України, як одна із загальних засад цивільного законодавства. Отже, враховуючи зміст вищенаведених норм законодавства, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються договором зберігання, відповідно до якого одна сторона зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, і повернути її Поклажодавцеві у схоронності. На виконання умов договору зберігання № 11/45 від 06.03.2013 ТОВ "Білогір'я молокопродукт" передано на зберігання ТОВ "Україна 2001" обладнання - холодильну установку на 750 л, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 06.03.2013 та не заперечується відповідачем-1 у справі (том 1 аркуш справи 17).

Відповідно до пункту 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (стаття 938 Цивільного кодексу України).

Статтею 949 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (стаття 623 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з неповерненням майна на вимогу Поклажодавця, позивач просить стягнути з відповідача-1 збитки у розмірі ринкової вартості майна у сумі 52511,76 грн. та реальні збитки в сумі 18926,78 грн. (додаткові витрати сплачені позивачем на користь ТОВ В«КМЗ-КАПІТАЛВ» ).

Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина заподіювача шкоди.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

При цьому, розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

Виходячи з цього, позивач повинен довести, що завдані збитки настали внаслідок протиправних дій відповідача-1, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача-1 та заподіянням шкоди, а також її розмір.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вмотивовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що відповідач-1 порушив свої господарські зобов'язання та встановлені щодо здійснення господарської діяльності вимоги в частині повернення переданого на зберігання майна.

Матеріали справи свідчать про те, що обладнання, перелік якого наведено в пункті 1.1. Договору відповідального зберігання №11/45 від 16.03.2013 відповідно до довідки №1847 від 08.08.2016 ТОВ "Україна 2001", дійсно знаходиться на зберіганні у відповідача-1 і останнім не заперечується.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні про те, що позивачем не доведено, що обладнання, яке було прийнято на зберігання відповідачем-1 є втраченим, знищеним або пошкодженим, тому з урахуванням вимог статті 225 Господарського кодексу України та статті 951 Цивільного кодексу України відсутні підстави для стягнення збитків у розмірі ринкової вартості обладнання.

Щодо доводів апеляційної скарги в цій частині колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. При цьому, частина перша статті 951 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування збитків поклажодавця за рахунок зберігача здійснюється саме у випадках втрати або пошкодження речі.

Однак враховуючи те, що за всіма обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності, факт втрати або пошкодження майна, що передано на зберігання, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, тому правові підстави для стягнення збитків у розмірі ринкової вартості обладнання в даному спірному випадку відсутні.

За таких обставин, посилання позивача на положення частини п'ятої статті 226 Господарського кодексу України, без врахування вищевказаних положень частини 1 статті 225 Господарського кодексу та частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються.

Колегія суддів зазначає, що якщо позивач вважає, що відповідач-1 відмовляється повертати майно, передане на зберігання, тоді належним способом захисту порушеного права є подання відповідного віндикаційного позову.

Також, звертаючись до суду із даним позовом, ТОВ "Білогір'я молокопродукт" просив стягнути з відповідача-1 суму реальних збитків в розмірі 18926,78 грн. за невиконання позивачем умов Попереднього договору, укладеного останнім з ТОВ "КМЗ-КАПІТАЛ".

Однак, колегія суддів зазначає, що протиправна поведінка відповідача-1 не була перешкодою для укладення договору купівлі-продажу та не заважала здійсненню дій по відчуженню спірного майна, оскільки Поклажодавець, залишаючись власником майна має всі права власника, у тому числі і права відчуження. Згідно з пунктом 6 Попереднього договору покупцю відомо про місце його перебування. Також, умовами Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 7 від 06.08.2015, не було встановлено обов'язку Поклажодавця спочатку витребувати обладнання із відповідального зберігання, а лише потім його відчужувати.

Умовами Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 7 від 06.08.2015 не ставилось в залежність витребування майна із відповідального зберігання, а потім здійснення його реалізації.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що збитки в сумі 18926,78 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (стаття 551 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.1.2. Договору зберігання передбачено, що у разі неповернення Зберігачем обладнання Поклажодавцю, на першу вимогу останнього, Зберігач сплачує на користь Поклажодавця штраф в розмірі 5 000,00 грн та відшкодовує понесені Поклажодавцем витрати (в т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) в повному обсязі.

На підставі вказаного пункту Договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 10 000,00 грн, у зв'язку з тим, що він двічі звертався до відповідача-1 з вимогами про повернення обладнання (лист № 564 від 01.10.2015 та лист № 688/8 від 17.12.2015) і обидві вимоги позивача були залишені без задоволення.

Втім, як вірно зазначив місцевий господарський суд, задоволенню підлягає позовна вимога про стягнення з відповідача-1 лише 5 000,00 грн штрафу, оскільки пункт 5.1.2. Договору відповідального зберігання передбачає штраф за невиконання саме першої вимоги, а не за невиконання кожної наступної вимоги.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-2 штрафу у розмірі 1000,00 грн. на підставі пункту 5.1.5. Договору відповідального зберігання та штрафу у розмірі 500,00 грн. на підставі пункту 5.1.2. Договору відповідального зберігання задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Пунктом 3.2. Договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за пункт 2.1. даного Договору - у вигляді обов'язку з виконання зобов'язання Боржником за основним договором на суму, що дорівнює 1500,00 грн.

За змістом статті 554 Цивільного кодексу України при порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, що спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У матеріалах справи відсутні докази пред'явлення вимоги до поручителя протягом року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 6.1. Договору поруки передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення дії основного договору, окрім випадків, визначених в статті 559 Цивільного кодексу України.

Враховуючи положення вищенаведеної статті 559 Цивільного кодексу України, а також проаналізувавши умови Договору зберігання та Договору поруки, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що порука є такою, що припинила свою дію.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача-2 штрафних санкцій в сумі 500,00 грн., відповідно до Договору поруки задоволенню також не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача-2 за договором поруки штрафу у розмірі 1000,00 грн., відповідно до пункту 5.1.5. Договору зберігання також, слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом 5.1.5. Договору зберігання за порушення вимог пункту 3.5. Договору, яким передбачено, що Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання (та/або використання) у будь-який зручний для Поклажодавця час, Зберігач сплачує на користь Поклажодавця штраф у розмірі 1000,00 грн та відшкодовує понесені Поклажодавцем витрати (в. т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог на підставі зазначеного пункту договору позивач вказує на те, що TOB В«Білогір'я молокопродуктВ» створено комісію, яку 24.12.2015 делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області. Відповідач-1 попереджався про це двічі листами № 654 від 01.10.2015 та № 688/8 від 17.12.2015. Однак, не дивлячись на це, у доступі до обладнання членам комісії було відмовлено, що підтверджується складеним позивачем ОСОБА_2 про виїзд на демонтаж.

Проте, як встановлено судом першої інстанції в процесі з'ясування обставин справи та підтверджується в ході її апеляційного розгляду, позивач не надав жодних доказів того, що місцем зберігання спірного обладнання є с. Сморшки, Хмельницької області, і, чому саме за зазначеною адресою позивач направив комісію.

Згідно довідки №1847 від 08.08.2016, що надана ТОВ "Україна 2001", вбачається, що обладнання, яке останнім було прийнято на зберігання відповідно до договору відповідального зберігання №11/45 від 16.03.2013, ніколи не зберігалось в с. Сморшки, Хмельницької області.

Натомість згідно пояснень відповідача-1 обладнання зберігається в с. Строки, Хмельницької області на його складі і ці дані позивачем жодними доказами не спростовані.

Таким чином, вимога про стягнення штрафу на підставі пункту 5.1.5. Договору не обґрунтована належними доказами.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки суду першої інстанції, позивачем в апеляційній скарзі не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення згідно з положеннями статті 104 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні якого господарським судом Полтавської області здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, а також правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", м. Гадяч, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 у справі № 917/913/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.