Постанова

від 22.08.2016 по справі 909/420/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2016 р. Справа № 909/420/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

Суддів Малех І.Б.

ОСОБА_1

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача : ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства В«ТеплокомуненергоВ» Надвірнянської районної ради, вих. № 136 від 13.07.2016р. (вх. № 01-05/3897/16 від 09.08.16)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2016р.

у справі № 909/420/16, суддя Шкіндер П.А.

за позовом: Публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» , м.Київ

до відповідача: Комунального підприємства В«ТеплокомуненергоВ» Надвірнянської районної ради , м.Надвірна Івано-Франківської області

про: стягнення суми основної заборгованості в сумі 125 336, 56 грн., інфляційних втрат в сумі 117 506, 78 грн., 3% річних у розмірі 5 604,62 грн. та пені у розмірі 54 030, 63 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2016р. позов Публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» до Комунального підприємства В«ТеплокомуненергоВ» Надвірнянської районної ради про стягнення суми основної заборгованості в сумі 125 336, 56 грн., інфляційних втрат в сумі 117 506, 78 грн., 3% річних у розмірі 5 604,62 грн. та пені у розмірі 54 030, 63 грн. - задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства В«ТеплокомуненергоВ» Надвірнянської районної ради на користь Публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» - пеню у розмірі 29 601,57 грн., інфляційні збитки у розмірі 80 474,42 грн., 4 222,86 грн. 3% річних та 1 714,48 грн. судового збору. В частині стягнення 125 336,56 грн. основного боргу, 24 429,06 грн. пені, 37 032,36 грн. інфляційних втрат, 1 381,76 грн. - 3% річних - відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2016р. у справі № 909/420/16, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № 136 від 13.07.2016р. (вх. № 01-05/3897/16 від 09.08.16), в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2016р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Зокрема, скаржник стверджує, що при розгляді даної справи господарський суд не взяв до уваги докази підприємства про те, що підприємство обслуговує тільки бюджетну сферу, фінансування йде виключно через Державне казначейство, підприємство не має юридичних підстав для нарахування пені та штрафних санкцій для бюджетних установ за несвоєчасну сплату з послуг з теплопостачання, у договорі не передбачено стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Також зазначає, що підприємство знаходиться в скрутному фінансовому стані, що впливає на здійснення виплат заборгованості та функціонування підприємства.

Згідно автоматичного розподілу справ КП В«Документообіг господарських судівВ» , 09.08.2016р. справу за № 909/420/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Малех І.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.08.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.08.2016р.

В судовому засіданні від 22.08.2016р. з'явилися представники сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені в апеляційні скарзі висловив свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 22.08.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець/позивач) та КП "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради (Покупець/відповідач) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 642/14-Бо-15 від 03 грудня 2013року.

Згідно п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей природний газ. Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (п. 1.2. Договору).

Пунктом 5.2.Договору, встановлено ціну за 1000 куб.м. природного газу - 3459,00грн. в т.ч. ПДВ.

Додатковими угодами №1 від 03.12.2016року, №2 від 03.12.2014року, №3 від 03.12.2016року, №4 від 03.12.2016року, №5 від 03.12.2016року, №6 від 03.12.2013року, №7 від 01.12.14року,№8 від 12.12.2014року до Договору, змінювалась ціна за 1000 куб.м. природного газу.

Приймання - передача газу, переданого Продавцем Покупцю у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця (п.п.3.3.Договору).

Дослідженням обставин справи судом встановлено, що на виконання умов договірних відносин, позивач передав у власність відповідача, природний газ на загальну суму 2247061,23грн..

Даний факт підтверджують належним чином оформлені, підписані та скріплені печатками сторін акти - приймання передачі природного газу.

В позовній заяві позивач стверджує, що станом на 28.01.16 року заборгованість за даним договором становить 125 336, 56 грн.

Однак відповідачем долучено до справи платіжне доручення № 89 в якому вбачається, що станом на 25.03.2015року заборгованість відповідачем погашена в повному обсязі.

В частині стягнення основної суми заборгованості, суд першої інстанції підставно зазначив про те, що сума основного боргу до задоволення не підлягає, оскільки на момент подання позову до суду основна сума заборгованості була погашена.

Відповідно до ст.193 ГК України , ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України , договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 509 ЦК України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України ).

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 6.1. Договору обумовлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати вартості отриманого природного газу виконав з порушенням строку оплати за поставлений позивачем згідно Договору №642/14-БО0-15. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно Договору купівлі-продажу природного газу №642/14-БО0-15, позивач застосував до відповідача відповідальність, обумовлена п.7.2. Договору купівлі-продажу природного газу, у вигляді пені в сумі 54030,63грн. та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме, 117506,78грн. - інфляційних втрат, 5604,62грн. - 3% річних.

Щодо вимог відповідача викладених в апеляційній скарзі, що у договорі не передбачено стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України , кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України , оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно п. 7.2. Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. Договору, він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивачем нараховано відповідачу 54030,63грн. пені, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 117506,78грн. - інфляційних втрат, 5604,62 грн. - 3% річних.

Судом першої інстанції при здійснені перевірки правильності нарахування пені та 3% річних встановлено, що при здійсненні розрахунку, позивачем включено дні фактичної оплати сум боргу та вихідні дні в періоди часу, за який здійснювались нарахування пені та 3% річних.

Відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Провівши перерахунок, судом першої інстанції виключено дні фактичної оплати та вихідні дні (початок перебігу) із розрахунку періоду прострочення та кінцеву дату 25.03.2015року як дату остаточного погашення боргу і як наслідок, стягненню з відповідача підлягає пеня в загальній сумі 29601,57грн., 3% річних в загальній сумі 4222,86грн.

Що стосується інфляційних втрат, то судом встановлено, що виконуючи нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача, позивачем нараховано індекс інфляції без урахування часткових оплат, що суперечить вимогам закону.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) ( постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця ( постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Судом першої інстанції підставно, у зв'язку із вищенаведеним, здійснено перерахунок та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат у загальному розмірі 80474,42грн.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується із здійсненим перерахунком господарським судом Івано-Франківської області в частині стягнення 3 % річних в розмірі 4222,86грн., пені в розмірі 29601,57грн. та інфляційних втрат в розмірі 80474,42грн. та дійшла висновку, що судом першої інстанції підставно задоволені дані вимоги. Дані розрахунки сторонами не заперечуються.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2016р. у справі №909/420/16 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Івано-Франківської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою, у відповідності до ст. 104 ГПК України, для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 85, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2016р. в справі за номером 909/420/16 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства В«ТеплокомуненергоВ» Надвірнянської районної ради, вих. № 136 від 13.07.2016р. залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Повний текст постанови виготовлений 26.08.2016 р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Малех І.Б.

Суддя Костів Т.С.