Ухвала

від 22.08.2016 по справі 16/17-937-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"22" серпня 2016 р.Справа № 16/17-937-2011

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідачів: не з'явились;

Від товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» (заявник): не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» (вх. № 2-3762/16 від 14.07.2016р.) про заміну стягувача у виконавчому провадженні на його правонаступника у порядку, передбаченому ст. 25 ГПК України, по справі за позовом публічного акціонерного товариства „УкрСиббанкВ» до приватного підприємства "Сенама" та товариства з обмеженою відповідальністю „ЛікВ» про стягнення 295 478,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.2011р. по даній справі позовні вимоги публічного акціонерного товариства „УкрСиббанкВ» було задоволено, присуджено до стягнення із приватного підприємства „СенамаВ» та товариства з обмеженою відповідальністю „ЛікВ» загальну заборгованість в сумі 295 478,14 грн., державного мита в розмірі 2954, 78 грн. та 236,00 грн. - витрат на ІТЗ судового процесу. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачами умов договору про надання споживчого кредиту № 11236505000 від 17.10.2007р., договору застави № 5207 від 17.10.2007 року та договору поруки № 150669 від 17.10.2007 року.

31.05.2011р. на виконання даного судового рішення в порядку ст. 116 ГПК України судом було видано відповідний наказ.

14.07.2016р. до господарського суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» із заявою про заміну стягувача - позивача по справі, на його правонаступника - заявника.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.07.2016р. було призначено заяву до розгляду в засіданні суду на 22.08.2016р. о 12 год. 50 хв.

Як свідчать матеріали справи, 21.09.2015р. між публічним акціонерним товариством „УкрСиббанкВ» (Клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» (Фактор) було укладено договір факторингу №26, відповідно до п. 2.1 якого Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених договором.

В силу положень ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до п. 2.2 договору факторингу №26 права вимоги, які Клієнт відступає Фактору за договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості Боржника перед Клієнтом, без права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами первинних договорів, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день підписання договору.

Згідно з п. 4.1 договору факторингу №26 право власності на право вимоги, які відступаються за цим договором , вважається таким, що перейшло від Клієнта Фактору в день підписання акту приймання-передачі права вимоги (додаток №1.2), за умови виконання Фактором зобов'язань, передбачених у п. 3.1.1 цього договору. Право вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань в межах відступлених прав вимог у Фактора настає після виконання Фактором зобов'язань, передбачених у п. 3.1.1 цього договору. Акт приймання передачі права вимоги, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі викладеній у додатку 1.2 до цього договору, є доказом передачі права вимоги.

Відповідно до п. 12.3 договір факторингу №26 набуває чинності з дати його укладання та діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за договором.

22.09.2015р. сторони договору факторингу №26 підписали акт приймання-передачі права вимоги, відповідно до п. 2 якого Клієнт передає (відступає) права вимоги за кредитами фактору (за переліком, наведеним у додатку 1.1 до договору), а Фактор цим приймає права вимоги за кредитами.

В реєстрі боржників (додаток до договору факторингу №26) зазначено, що Клієнт передав, а Фактор прийняв на умовах, визначених договором, права вимоги за номером первісного кредитного договору 11236505000, боржником за яким є приватне підприємство „СенамаВ» .

Заявник зазначає, що оскільки у зобов'язанні відбулася заміна кредитора, існує необхідність здійснити заміну стягувача у виконавчому провадженні з публічного акціонерного товариства „УкрСиббанкВ» на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» .

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної заяви вимог, суд виходить із наступного.

В силу положень ст. 25 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні , а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу . Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України „Про виконавче провадженняВ» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (з наступними змінами і доповненнями) у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Таким чином, приймаючи до уваги положення чинного законодавства, вирішення процесуального питання про заміну боржника у виконавчому провадженні залежить від з'ясування обставин, які б свідчили про заміну такої особи у зобов'язанні під час виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

З урахуванням положень ст. 521 Цивільного кодексу України господарський суд зазначає, що правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання. Господарським судом було з'ясовано, що у зобов'язанні відбулась заміна кредитора, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, виконання рішення господарського суду, що набрало законної сили, є обов'язковим на всій території України і виконується у порядку, встановленому Законом України В«Про виконавче провадженняВ» , у зв'язку з чим заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження», яким врегульовані умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Приписами чинного законодавства передбачено, що питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначалось вище по тексту ухвали, процесуальне правонаступництво в розумінні статті 25 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення , і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин, але з повідомленням сторін.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадженняВ» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб , визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно зі ст. 25 Закону України „Про виконавче провадженняВ» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що необхідною умовою для заміни сторони у виконавчому провадженні є наявність виконавчого провадження. Зазначений правовий висновок підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України.

Так, у постанові від 13.11.2014р. по справі № 06/188-38 Вищий господарський суд України зазначає, що наявність виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у відповідного органу державної виконавчої служби, розпочинається з винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, господарський суд відзначає, що товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» в установленому порядку не надало доказів відкритого виконавчого провадження, яке перебуває на виконання у відповідного органу державної виконавчої служби, у зв'язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави здійснювати заміну стягувача у виконавчому провадженні з публічного акціонерного товариства „УкрСиббанкВ» на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» .

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладені обставини, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для здійснення заміни стягувача у виконавчому провадженні, що має наслідком відмову у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» .

Керуючись ст.ст. 25, 86 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

1. У задоволенні заяви (вх. № 2-3762/16 від 14.07.2016р.) товариству з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Довіра та ГарантіяВ» , що подана в передбаченому ст. 25 ГПК України та ст. 8 Закону України „Про виконавче провадженняВ» порядку - відмовити .

Суддя С.П. Желєзна