Рішення

від 29.08.2016 по справі 278/4311/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/4311/13-ц Головуючий у 1-й інст. Баренко С.Г. (ВССУ)

Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді : Коломієць О.С.

суддів: Зарицької Г.В., Якухно О.М.

з участю секретаря

судового засідання: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2014 року, -

встановила:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 60/СЖ-001.07.1 від 18.06.2007 року станом на 07.04.2014 року в розмірі 14272,05 дол. США та 18661,68 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором. В обґрунтування зазначив, що 18 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредитні кошти в розмірі 17 000 доларів США на умовах, що передбачені договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 18 червня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого остання передала в іпотеку належні їй на праві власності - житловий будинок, загальною площею 93,8 кв.м. та земельну ділянку площею 2500 кв.м., кадастровий номер 1822081300:03:001:0008, що знаходяться за адресою : с.Іванківці Житомирського району Житомирської області, пров. Кооперативний, 24. Оскільки ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 07.04.2014 року у нього утворилась заборгованість в розмірі 14272,05 дол. США та 18661,68 грн., позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2007 року в розмірі 184233,19 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено за безпідставністю.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2007 року в розмірі 14 272,05 доларів США, пеню та три проценти річних в розмірі 18 661,68 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2014 року в частині позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором набрало законної сили і в касаційному порядку не оскаржувалось.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2015 року скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2014 року про відмову у позові ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ «Родовід Банк» звернулося з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить зазначене рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що договір іпотеки є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним через відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого подружжя - ОСОБА_2 на укладення іпотечного договору. Також суд під час розгляду справи не встановив наявність у малолітніх дітей права власності чи права користування спірним помешкання на час укладення договору іпотеки та не визначився з тим, чи вимагалась згода органу опіки та піклування на час укладення даного договору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 червня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно з яким позичальник отримав кошти в розмірі 17 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15 % річних та терміном повернення 17 червня 2017 року включно (а.с.10-15 т.1).

Для забезпечення виконання умов вказаного вище кредитного договору між Банком та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки від 18 червня 2007 року, згідно з яким остання передала в іпотеку Банку житловий будинок № 24 по пров. Кооперативному в с.Іванківці Житомирського району Житомирської області, загальною площею 93,8 кв. м та земельну ділянку за цією ж адресою, площею 2500 кв. м, цільове призначення - будівництво та обслуговування вказаного вище будинку, які належать іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2007р. та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 789050, виданого 11.04.2007 року. Вартість предмета іпотеки сторонами оцінена в 146209,00 грн. (а.с.17-21 т.1).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 33 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Отримавши кредитні кошти, відповідач ОСОБА_2 умови договору кредиту не виконував, внаслідок чого станом на 07.04.2014 р. виникла заборгованість за договором, згідно розрахунку ПАТ «Родовід Банк», в сумі 14272,05 дол. США та 18661,68 грн., яка складається з :

- поточної заборгованості за кредитом в розмірі 8498,90 дол. США;

- простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 2780,34 дол. США;

- поточної заборгованості по процентам в розмірі 176,15 дол. США;

- простроченої заборгованості по процентам в розмірі 2816,66 дол. США;

- пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 16594,60 грн.;

- трьох процентів річних в розмірі 2067,08 грн. за договором.

Відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції поставив під сумнів дійсність іпотечного через відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого подружжя - ОСОБА_2 на укладення іпотечного договору та через порушення прав малолітніх дітей на час укладення вказаного договору, оскільки він не був у встановленому законом порядку погоджений з органом опіки та піклування.

Проте такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України, та ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За відомостями адресного-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України у Житомирській області від 12.09.2013 року та від 07.11.2013 року ОСОБА_2 у будинку № 24 по пров. Кооперативному в с.Іванківці Житомирського району Житомирської області був зареєстрований як проживаючий з 10.08.2007 року, а ОСОБА_3 - з 07.02.2009 року (а.с.41,50 т.1). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час укладення іпотечного договору (18 червня 2007 року) перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення 15.02.2000 року шлюбу (а.с.212 т.1).

На момент укладення іпотечного договору ОСОБА_2 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_3 - АДРЕСА_1. Наведене підтверджується ксерокопіями паспортів відповідачів та Анкетою клієнта, яка була складена та підписана ОСОБА_4 для прийняття рішенням банку про надання кредиту (а.с.206-212 т.1).

Згідно довідки КВЖРЕП № 13 м.Житомира від 16.09.2008 року ОСОБА_3 зареєстрована як проживаюча разом з дітьми : донькою ОСОБА_5, 02.10.1992р.н., синами - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, в квартирі АДРЕСА_2 з 19.09.2008 року; чоловік ОСОБА_2 за вказаною адресою не зареєстрований (а.с.226 т.1).

Таким чином на момент укладення договору іпотеки відповідачі разом з дітьми не були зареєстровані як проживаючі у предметі іпотеки.

У п.44 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (далі - постанова ПВССУ) роз'яснено, що згідно зі ст. 32 ЦК України , ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки або право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

За таких обставин, враховуючи, що на момент укладення іпотечного договору право користування предметом іпотеки неповнолітні діти не мали, передача спірного майна у іпотеку без дозволу опіки та піклування відповідала вимога закону. У зв'язку з чим, висновок суду про порушення прав неповнолітніх дітей на момент укладення іпотечного договору не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підстав для відмову у задоволенні позову з таких обставин не було.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно статті 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу , позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи відповідачі вимоги про визнання договору іпотеки недійсним через відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого подружжя - ОСОБА_2 на укладення іпотечного договору не заявляли.

Разом з тим, розглядаючи спір, районний суд в порушення вимог ст.11 ЦПК України , та у відсутність складеної згідно з вимогами ст.119 ЦПК України зустрічної позовної заяви, у мотивувальній частині рішення поставив під сумнів дійсність іпотечного договору. Отже, суд вийшов за межі заявлених у встановленому законом порядку позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відносно того, що договір іпотеки є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним ґрунтуються на вимогах закону.

Також колегія суддів не може погодитись з доводами відповідачів про відмову у задоволенні позову через одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю у рахунок погашення боргу, оскільки це призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї ж суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня (правовий висновок Верховного суду України від 03.02.2016 року у справі № 6-1080цс15).

Таким чином, стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (Закон № 1304-VII) ст.1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм (ст.4 вказаного Закону).

Отже законодавець визначив обставини, при яких не може бути примусово стягнуто нерухоме житлове майно.

Судом встановлено, що загальна площа нерухомого майна не перевищує 250 кв.м., земельна ділянка обслуговує будинок, і останнє використовується для постійного проживання відповідача ОСОБА_3, а іншого житла остання не має (а.с.183,193-196). Крім того, відповідач не є суб'єктом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Згідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах по справах №№6-57цс15 та 6-44цс15, поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Відповідно до п.2.1.6 Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (а.с.18 т.1).

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи 07.08.2013 року та 23.08.2013 року позивач направив відповідачам письмову вимогу про дострокове повернення кредиту з повідомленням про задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у разі невиконання такої вимоги. Згідно поштового реєстру листи направлено 08.08.2013 року, 23.08.2013 року та отримані відповідачем ОСОБА_8 (а.с.71-74).

Вимоги іпотекодержателя залишилися без задоволення, тобто кредит достроково не повернуто, проценти та штрафні санкції не сплачені. За таких обставин, порушене право позивача підлягає судовому захисту, а тому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає до задоволення.

Відповідно положень ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рішенні, зокрема, в обов'язковому порядку зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно з ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38 , ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України та у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1205цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Під час розгляду справи сторони ціну продажу предмету іпотеки між собою не погодили.

Разом з тим, колегія суддів під час вирішення вказаного питання вважає за необхідне врахувати наступне.

За частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Виходячи з правового аналізу частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 3.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038, звіт про оцінку майна є чинним, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Після збігу цього шестимісячного строку обов'язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна.

Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»; пунктів 3.2, 3.4 зазначеного Тимчасового положення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів, з урахуванням терміну дії оцінки майна під час його реалізації на прилюдних торгів та відстрочки виконання рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», вважає за необхідне встановити початкову ціну продажу предмета іпотеки на підставі оцінки, поведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За таких обставин, суд першої інстанції, зробивши висновки, що не відповідають обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права, дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог. Оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про звернення стягнення на спірне майно.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України позивачу присуджуються понесені і документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 121 грн. 80 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_9, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 60/СЖ-001.07.1 від 18.06.2007 року станом на 07.04.2014 року в розмірі 14272,05 дол. США та 18661,68 грн., яка складається із поточної заборгованості за кредитом в розмірі 8498,90 дол. США, простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 2780,34 дол. США, поточної заборгованості по процентам в розмірі 176,15 дол. США, простроченої заборгованості по процентам в розмірі 2816,66 дол. США, пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 16594,60 грн. та трьох процентів річних в розмірі 2067,08 грн., звернути стягнення за договором іпотеки від 18 червня 2007 року на житловий будинок, загальною площею 93,8 кв.м. та земельну ділянку площею 2500 кв.м., кадастровий номер 1822081300:03:001:0008, що знаходяться за адресою : с. Іванківці Житомирського району Житомирської області, пров. Кооперативний, 24, які належать на праві власності ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії виконавчих дій.

Відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» судові витрати в сумі 121 грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: