Постанова

від 11.04.2007 по справі 5/1719-28/303 а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/1719-28/303 А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

11.04.07                                                                                           Справа№ 5/1719-28/303 А                      

16 год 05 хв                                                                

За позовом: Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, м. Львів

до відповідача 1: Приватного підприємства “Рабат”, м. Львів

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Багатопрофільне підприємство “Авангард”, м. Київ

про визнання недійсними господарського зобов”язання на загальну суму 3 177 799,00 грн.

                                                                          Суддя   Морозюк А.Я.

                                                                Секретар судового засідання

                                                                                             Онишко І.Р.

                                                             м. Львів, вул. Личаківська,128,

                                                               Зал судового засідання № 302.

Представники сторін:

Від позивача: Сивак В.М. - головний державний податковий інспектор  

Від відповідача 1: Босак О.Є. - представник

Від відповідача 2: не з'явився

Позов заявлено Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова до Приватного підприємства “Рабат” та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Багатопрофільне підприємство “Авангард” про визнання недійсними господарського зобов”язання  між ПП “Рабат” та ТзОВ “Багатопрофільне підприємство “Авангард” на загальну суму 3 177 799,00 грн, яке виникло на підставі договору, та застосування наслідків, які передбачені ст.208 Господарського кодексу України як при наявності умислу у обох сторін та виконання зобов'язання обома сторонами, у вигляді стягнення всього одержаного ними за укладеним зобов'язанням в дохід держави: а саме, з ТзОВ “Багатопрофільне підприємство “Авангард” суму 3 177 799,00 грн та з ПП “Рабат” продукцію(товар), перелік яких зазначений у податкових накладних, а при неможливості повернути все одержане в натурі-стягнути його вартість у грошах.

Хід розгляду справи викладений в ухвалах суду, ухвалою суду від 09.11.2006 року провадження у справі було зупинено, ухвалою від 29.03.2007 року провадження у справі поновлено.

В судовому  засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, позивач просить визнати недійсним господарське зобов'язання між ПП “Рабат” та ТзОВ “Багатопрофільне підприємство “Авангард” на загальну суму 3 177 799,00 грн, яке виникло на підставі договору, та застосувати наслідки, які передбачені ст.208 Господарського кодексу України як при наявності умислу у обох сторін та виконання зобов'язання обома сторонами, стягнути все одержане ними за укладеним зобов'язанням в дохід держави: а саме, з ТзОВ “Багатопрофільне підприємство “Авангард” суму 3 177 799,00 грн та з ПП “Рабат” продукцію(товар), перелік яких зазначений у податкових накладних, а при неможливості повернути все одержане в натурі-стягнути його вартість у грошах.

Представник відповідача 1 проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просить відмовити в задоволенні позову, зазначив, що податковим органом не доведено, в чому саме полягають навмисні дії відповідача 1 відносно ухилення від сплати податків або інших дій, що суперечать інтересам держави та суспільства. Відповідач 1 зазначив, що в силу норм п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, наявність у ПП “Рабат” податкових накладних було підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість. Крім цього, в Акті перевірки від 23.08.2006 року № 551/23-0/13807827 встановлено факт виконання контрагентами (ПП “Рабат” та ТзОВ “Багатопрофільне підприємство “Авангард”) взаємних зобов”язань згідно умов укладеного ними договору, та підтверджується факт оплати ПП “Рабат” суми податку на додану вартість в складі вартості виконаних робіт. А враховуючи закріплений в ст. 61 Конституції України індивідуальний характер юридичної відповідальності, відповідач 1 вважає неправомірним покладати негативні наслідки діяльності третіх осіб, на ПП “Рабат”, в діях якого відсутні будь-які ознаки порушення податкового законодавства.

          Відповідач 2 явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, позовних вимог по суті не оспорив.  

         В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (Акт перевірки, накладні, податкові накладні, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.06 року, інформаційна довідка ДПІ у Солом”янському районі м. Києва та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова була проведена виїзна позапланова перевірка ПП "Рабат" з питань правових відносин з ТзОВ “БП “Авангард”, про що складений Акт перевірки від 23.08.06 року № 551/23-0/13807827. Перевіркою повноти та своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по взаєморахунках з ТзОВ „БП „Авангард” встановлено наступне.

Між вищенаведеними фірмами укладено договір в усній формі на поставку ТзОВ “БП “Авангард” підприємству ПП "Рабат" ковпачків для закупорювання пляшок. ТзОВ „БП „Авангард” реалізувало ТМЦ на ПП "Рабат" згідно накладної № 36 від 03.08.2005 року на суму 1977109,67 грн, в т.ч. ПДВ 329518,28 грн, та накладної № 47 від 02.09.2005 року на суму 1200690,21 грн,  в т.ч. ПДВ 200115,03 грн, загальна сума складає 3177799,00 грн, в т.ч. ПДВ 529633,42 грн. Згідно даних операцій ТзОВ „БП „Авангард” виписало податкові накладні ПП «Рабат» № 36 від 03.08.2005 року на суму 1977109,67 грн, в т.ч. ПДВ –329518,28 грн, та № 47 від 02.09.2005 року на суму 1 200 690,21 грн, в т.ч. ПДВ 200 115,04 грн.

Вартість матеріалів без ПДВ було включено ПП «Рабат»до складу валових витрат у серпні та вересні 2005 року на суму 2648166,56 грн, суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені ПП “Рабат” до складу податкового кредиту відповідних періодів, відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за серпень, вересень 2005 року. Всього за вказаний період ПП “Рабат” включило до складу податкового кредиту суму ПДВ –529 633,42 грн, в т.ч. по періодах: серпень 2005 року –329518,28 грн., вересень 2005 року –200115,04 грн.

Розрахунки між ПП “Рабат” та ТзОВ „БП „Авангард” проводились у безготівковій формі. В рахунок за одержаний товар ПП “Рабат” перерахувало на розрахунковий рахунок ТзОВ „БП „Авангард” кошти в загальній сумі 3177800,00 грн.

Згідно з листом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 01.08.2006 року № 8274/7/15-04, ТзОВ „БП „Авангард” знаходиться на обліку в ДПІ у Солом”янському районі м. Києва № 11419 від 19.05.2005 року, індивідуальний податковий № 328455726489, свідоцтво платника ПДВ № 36095861 анульоване актом № 2114 від 30.05.2006 року.

Окрім цього, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.06 р. № 2-2632/2006 визнано недійсними статут ТзОВ „БП „Авангард” з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку ТзОВ „БП „Авангард” з моменту внесення його в реєстр платників ПДВ.

Позивач вважає, що податкові накладні, виписані ТзОВ „БП „Авангард” не відповідають вимогам чинного законодавства, а також не надають ПП “Рабат” права на включення сум ПДВ по податкових накладних до податкового кредиту. А тому ПП “Рабат” в результаті неправомірного завищення суми податкового кредиту (на 529 633,42 грн.) занизило чисту суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету.

Також податковий орган вважає, що господарське зобов'язання між відповідачами, виникнення та існування якого підтверджують податкова накладна від 03.08.2005 року № 36, податкова накладна від 02.09.2005 року № 47 на суму 3 177 799,00 грн, в тому числі ПДВ 529 633,42 грн, є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених статтею 207 Господарського кодексу України, оскільки на відповідачів покладено обов”язок згідно законодавства нараховувати та сплачувати податки, подавати обов”язкову звітність, то при невчиненні таких дій посадові особи відповідачів усвідомлюють протиправну поведінку, а отже діють умисно.

          Відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 21.12.2006 року № 12/1-7/2698, Товариство з обмеженою відповідальністю “Багатопрофільне підприємство “Авангард” значиться в ЄДРПОУ, ідентифікаційний код 33541210.

Відповідно до Інформаційної довідки ДПІ у Солом'янському районі м.Києва, ТзОВ “Багатопрофільне підприємство “Авангард” податкову звітність з податку на прибуток не подавало, остання декларація по ПДВ була подана за 08.2005 року з нульовими показниками.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 179 ГК України, передбачено, що майново-господарські  зобов'язання,  які   виникають   між суб'єктами  господарювання  або  між  суб'єктами  господарювання і не господарюючими  суб'єктами  -  юридичними  особами  на  підставі господарських договорів,  є   господарсько-договірними зобов'язаннями.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Франківському районі м. Львова просить  визнати недійсним господарське зобов'язання між ПП “Рабат” та ТзОВ “Багатопрофільне підприємство “Авангард” та застосувати наслідки, передбачені ст.208 Господарського кодексу України як при наявності умислу у обох сторін, мотивуючи це тим, що ТзОВ „БП „Авангард” не включено у звітність податкове зобов'язання по ПДВ, а також з тих підстав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.06 р. № 2-2632/2006 визнано недійсними статут ТзОВ „БП „Авангард” з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку ТзОВ „БП „Авангард” з моменту внесення його в реєстр платників ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону  України “Про  державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, якщо відомості, які підлягають  внесенню до  Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в  спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Беручи до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.06 р. № 2-2632/2006, слід зазначити, що на момент вчинення господарського зобов'язання ТзОВ „БП „Авангард”  було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а визнання недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести  відповідальність лише за наявності вини.  ПП “Рабат” свої зобов'язання по спірному господарському зобов'язанню виконало повністю, перерахувавши ТзОВ „БП „Авангард” вартість товару грошовими коштами (в тому числі ПДВ), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, і підтверджено податковим органом у акті перевірки.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам  держави  і  суспільства,  або  укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що  вчинено  з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,  то за наявності  наміру  в  обох  сторін  -  у  разі виконання  зобов'язання  обома  сторонами  -  в  доход  держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням,  а  у разі  виконання  зобов'язання  однією  стороною  з  другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного.  У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін  усе  одержане  нею  повинно  бути повернено  другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного  стягується  за  рішенням  суду  в  доход держави.

Санкції, передбачені  ч.1 ст. 208 ГК України  застосовуються за вчинення  правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Застосування цих санкцій можливе лише в разі  виконання правочину хоча б однією стороною.

Позивачем не доведено, що спірне господарське зобов'язання вчинено відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою. Матеріали справи не вказують на те, що спірне господарське зобов'язання містить зобов'язання сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків відповідачем 2 (ТзОВ „БП „Авангард”) у даному випадку не може тягнути за собою недійсності такого господарського зобов'язання.

          Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Визнання недійсними установчих документів ТзОВ „БП „Авангард” та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність господарських зобов'язань, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва прийнято 17.04.2006 року, тобто після вчинення господарського зобов'язання і виписування ТзОВ „БП „Авангард” податкових накладних № 36 від 03.08.2005 року та № 47 від 02.09.2005 року на загальну суму 3 177 799,00 грн, в тому числі ПДВ 529 633,42 грн. Матеріали справи підтверджують, що на момент укладення усного договору ТзОВ „БП „Авангард” перебувало в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника ПДВ.

Окрім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними” № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

При цьому уповноважений податковий орган (за наявності встановлених законом підстав) не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності –порушнику податкового законодавства –відповідачу 2  у справі (ТзОВ „БП „Авангард”), оскільки статею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Окрім цього, ч.1 ст.208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

Статею 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Виписування накладних та податкових накладних мало місце в серпні-вересні 2005 року, а отже вказане свідчить про прострочення самих строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобов'язання.

Згідно  ст.71  Кодексу  адміністративного   судочинства  України   кожна   сторона  повинна  довести  ті обставини  на  яких ґрунтуються  її  вимоги  та  заперечення.

Податковим органом не доведено те, що спірне господарське зобов'язання укладене саме з метою  завідомо  суперечною інтересам держави і суспільства, тому суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Суд ухвалив відхилити клопотання позивача про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідачів, оскільки позивач не представив суду докази в підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди прав, свободам та інтересам позивача, неможливості чи ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. 18 Закону  України “Про  державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, ст. 203, 215 Цивільного кодексу, ст. ст. 179, 207, 208 ГК України, ст. 67 Конституції України, ст.ст.17, 48, 69-71, 86, 158, 160, 162, 163, 167, п.2-1,п.6 розділу  УІІ  Прикінцевих та  перехідних  положень  Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), господарський суд –

                                                             ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

                         Суддя                                                            Морозюк А.Я.