Рішення

від 22.08.2016 по справі 907/356/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.08.2016 Справа № 907/356/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю В«Мікро-ФВ« , м. Львів

ДО товариства з обмеженою відповідальністю В«Закарпат-АгроВ» , с. Гут Берегівського району

ПРО стягнення суми 257791,71грн., в т.ч. 175000грн. основного боргу, 32855,26грн. пені, 2531,00грн. три відсотки річних та 47405,45грн. за рахунок зміни курсу валют

(позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача поданої в порядку вимог ст. 22 ГПК України щодо їх збільшення)

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю від 03.09.2014 року;

від відповідача - ОСОБА_2, представник за довіреністю від 17.05.2016 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю В«Мікро-ФВ« , м. Львів звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю В«Закарпат-АгроВ» , с. Гут Берегівського району про стягнення суми 252226,19грн., в тому числі 175000грн. основного боргу, 6850,45грн інфляційних втрат, 2463,55грн три відсотки річних, 18216,40грн пені та 49695,79грн за рахунок зміни курсу валют.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.06.2016р. порушено провадження у справі №2/79 та призначено справу до розгляду на 13.07.2016р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.07.2016р. розгляд справи було відкладено на 02.08.2016р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.08.2016р. продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 22.08.2016р.

Представник позивача на день судового засідання у відповідності до вимог статті 22 ГПК України подав суду клопотання щодо уточнення суми заявлених позовних вимог в частині стягнення суми боргу у розмірі 257791,71грн., в т.ч. 175000грн. основного боргу, 47405,45грн. перерахунку суми боргу за рахунок зміни курсу валют, 32855,26грн. - пені та 2531,00грн. три відсотки річних. Разом з тим, від стягнення суми інфляційних втрат відмовився, про що подав письмову заяву. Дані вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Вказує на підтвердження матеріалами справи порушення відповідачем умов договору в частині забезпечення повноти та своєчасності проведення розрахунків по оплаті.

Представник відповідача у поданому суду письмовому відзиві на позов зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині вимоги щодо стягнення суми основного боргу. Разом з тим, просить суд взяти до уваги те, що виникнення цієї суми боргу спричинено обставинами об'єктивного характеру - здійсненням діяльності, яка віднесена до сезонних робіт і сезонних галузей,необхідністю максимальної акумуляції фінансових потужностей для виплати заробітної плати працівникам, придбання паливно - мастильних матеріалів, запчастин, засобів захисту рослин тощо, а стягнення заборгованості призведе до зупинення робіт на сільськогосподарському підприємстві, у зв'язку з чим, просить суд про надання додаткового часу для укладення між сторонами мирової угоди з розтермінуванням розрахунків по основному боргу.

В судовому засіданні 22.08.2016р. суд розглянувши заяву позивача про відмову від позовних вимог в частині стягнення суми 6850,45грн. інфляційних втрат, зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Абзацом другим п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що у разі якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми 6850,45грн інфляційних втрат підлягає припиненню.

В п. 3.11. постанови від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Пленум Вищого господарського суду України надав господарським судам України роз'яснення про те, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Так, під час перебування справи на розгляді в суді позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, 15.08.2016р. через канцелярію подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 257791,71грн., в т.ч. 175000грн. основного боргу, 32855,26грн. пені, 2531,00грн. три відсотки річних та 47405,45грн. за рахунок зміни курсу валют, що по суті, виходячи зі змісту відповідних уточнень, а також положень поданої позовної заяви та конкретних обставин справи № 907/356/16, розцінюється судом як збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог.

Оскільки судом встановлено, що вищенаведені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Як вбачається зі змісту п. 3.10 постанова Пленуму ВГСУ від 26.12.2011, № 18, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві, прийнятій господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 257791,71грн., в т.ч. 175000грн. основного боргу, 47405,45грн. перерахунку суми боргу за рахунок зміни курсу валют, 32855,26грн. - пені та 2531,00грн. три відсотки річних.

Клопотання відповідача про надання додаткового часу для укладення між сторонами мирової угоди з розтермінуванням розрахунків по основному боргу задоволенню не підлягає, оскільки судові засідання, з метою забезпечення процесуальних прав сторін, неодноразово відкладалися, зокрема в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України. Крім того, суд бере до уваги обмеженість строку вирішення господарського спору процесуальним законом. Однак, вказане не позбавляє можливості відповідача звернутися з таким клопотанням на стадії виконання судового рішення.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81.1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.08.2016р. на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем при зверненні з позовом вказано суду на те, що між товариством з обмеженою відповідальністю В«Мікро-ФВ« (далі - Позивач/Постачальник) та товариства з обмеженою відповідальністю В«Закарпат-АгроВ» (далі - Відповідач/Покупець) було укладено Договір поставки №15-06/02-2 від 02 червня 2015р. (далі договір), згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність, а відповідач - прийняти та оплатити товар, а саме автонавантажувач HC CPQD25-RW22-Y0.

Відповідно до п.7.2. Договору покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар відповідно до умов договору.

Згідно з умовами договору оплата за товар здійснюється покупцем (відповідачем) поетапно, відповідно до п. 6.2 та 6.3 даного договору, а саме: покупець зобов'язаний здійснити часткову оплату в термін до 04.06.2015р. в розмірі 39600,00грн. в т.ч. ПДВ 6600,00грн. Решту суми в розмірі 356 400,00грн., в т.ч. ПДВ 59400,00 гри. покупець зобов'язаний оплатити поетапно, а саме:

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до 10.07.2015р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до10.08.2015р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до 10.09.2015р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до10.10.2015р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до10.11.2015р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до10.12.2015р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до 10.01.2016р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до 10.02.2016р.

- частину суми, що становить 39 600,00 грн. покупець зобов'язаний оплатити до 10.03.2016р.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи видаткової накладної № МФ2211 від 10 червня 2015 року та акту - приймання-передачі б/н від 10 червня 2015 року Позивачем було передано, а Відповідачем прийнято Автонавантажувач ПС CPQD25-RW22-Y0 вартістю 396000,00грн., в т.ч. ПДВ 66000,00грн.

Таким чином, позивачем свої договірні зобов'язання виконано, однак, відповідач, всупереч умов договору, здійснив лише часткову оплату за поставлений товар у сумі 221000,00грн. (банківська виписка міститься у матеріалах справи), у зв'язку з чим, заборгованість останнього перед позивачем складає 175000,00грн.

Зважаючи на наявну заборгованість, позивач звернувся до відповідача з претензією - вимогою від 07.04.2016 року № 00000000059, однак останній на вказане належним чином не відреагував, борг не погасив, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з даним позовом та просить стягнути на його користь суму боргу з урахуванням пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, трьох відсотків річних від простроченої суми у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України та розмір зміни вартості оплаченої частини у зв'язку із зміною курсу валют.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявними у справі матеріалами належним чином підтверджено, відповідачем визнано факт заборгованості відповідача в частині оплати вартості придбаного товару, а відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 175000грн. боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що загальна сума договору становить 396000,00грн., в т.ч. ПДВ 66000,00грн., що еквівалентно сумі в розмірі 18000,00дол.США згідно середньостатистичного комерційного курсу 22,00грн. за 1 дол.США на сайті http:/kurs.com.ua/ на дату підписання договору.

Відповідно до п. 4.4. договору сторонами узгоджено, що у випадку збільшення (понад 2%) курсу долару США по відношенню до гривні після підписання специфікації, видаткової накладної, відповідно частина вартості товару, яка оплачується згідно з п.6.3. перераховується згідно поточного курсу дол.США на день оплати без складання додаткових угод з цього приводу.

На підставі вищенаведених умов договору позивачем здійснено перерахунок вартості товару та нараховано суму 47405,45грн. заборгованості від зміни курсу валют (розрахунок в матеріалах справи) за період з 14.07.2015р по 01.08.2016р, яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Згідно зі ст. 99 Конституції України національною грошовою одиницею України є гривня. Тому ЦК України встановлює як валюту виконання зобов'язань саме гривню, що застосовується при здійсненні як готівкових, так і безготівкових розрахунків. Відповідний припис містить частина 1 статті 533 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Також гривня як грошова одиниця України (національна валюта), що є єдиним законним платіжним засобом в Україні, яка приймається усіма фізичним та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів, передбачена Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. №2346-ІІІ (ст. 3 даного Закону).

Водночас ЦК України закріплює можливість визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, при цьому сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Тобто, закон розмежовує категорію «виконання грошового зобов'язання» від категорії «визначення розміру грошового зобов'язання», які не є тотожними, надаючи право сторонам при визначенні розміру грошового зобов'язання застосувати «валютне застереження».

Таким чином, законодавство України хоч і передбачає обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містить заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до постанов Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі N 3-62гс11 та від 26.12.2011 р. у справі N 3-141гс11, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Судом встановлено, що умовами договору сторонами погоджено відповідні випадки зміни ціни договору, які пов'язані зі зміною курсу дол.США на день оплати без складання додаткових угод.

Жодне з положень Договору не встановлює можливість використання іноземної валюти як платіжного засобу за Договором. Заявлені позивачем вимоги стосуються виключно права здійснення коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні відносно долара США), тобто є умовами щодо визначення грошового еквіваленту, який підлягає сплаті у гривні. Застосування даного механізму визначення розміру платежу не суперечить законодавству України.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 47405,45грн. заборгованості від зміни курсу валют за період з 14.07.2015р по 01.08.2016р підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача суму 32855,26грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період з 01.02.2016р. по 01.08.2016р., а також 2531,00грн. три відсотки річних за період з 01.02.2016р. по 01.08.2016р.

Аналізуючи дані вимоги позивача, суд вважає, що такі підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України №543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до підпункту 6.2.2. Договору у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно наданого позивачем розрахунку за період з 01.02.2016р. по 01.08.2016р.сума пені складає 32855,26грн., вимоги про стягнення якої підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2531,00грн. - 3% річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню та стягуються з відповідача.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви надмірно сплачено судовий збір за її подання.

Так, частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З 01.11.2011 р. правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"). Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

З урахуванням поданого позивачем клопотання про уточнення позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог) загальний розмір заявлених та прийнятих до розгляду позовних вимог становить 257791,71 грн., 1,5% від цієї суми становить 3866,88 грн., тобто виходячи з розміру заявлених позовних вимог сума судового збору має становити 3866,88 грн.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду квитанцією банку № 41233 від 17.05.16 р. сплачено 3783,39 грн. судового збору, отже недоплачена сума складає 83,50 грн., яка підлягає стягненню з позивача в доход державного бюджету з подальшим її відшкодуванням відповідачем позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 44, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю В«Закарпат-АгроВ» (90230, с. Гут Берегівського району, вул. Міжлісовий хутір, буд.2, код ЄДРЮОФОП 37520241) на користь товариства з обмеженою відповідальністю В«Мікро-ФВ« (79039, м. Львів, вул. Луцького, буд.2, код ЄДРПОУ 23266373) суму боргу у розмірі 257791,71грн. (двісті п'ятдесят сім тисяч сімсот дев'яносто одну грн. 71 коп.) , в т.ч. 175000грн. основного боргу, 47405,45грн. перерахунку суми боргу за рахунок зміни курсу валют, 32855,26грн. - пені та 2531,00грн. три відсотки річних , а також суму 3866,88грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

2.1. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю В«Мікро-ФВ« (79039, м. Львів, вул. Луцького, буд.2, код ЄДРПОУ 23266373) в доход державного бюджету (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 83,50грн. судового збору.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми 6850,45грн інфляційних втрат припинити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 30.08.2016р.

Суддя О.Ф. Ремецькі