Постанова

від 30.08.2016 по справі 4/129-д

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р. Справа № 4/129-Д

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Коломис В.В. ,

суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Класум" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 12.07.2016 року у справі № 4/129-Д (суддя Тимошенко О.М.)

за скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Класум" на дії відділу Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції

за позовом Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Класум"

про визнання договорів фінансового лізингу недійсними та повернення майна

за участю представників:

Національного банку України - не з'явився,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - не з'явився,

органу ДВС - не з'явився,

прокурор - Грицак Ю.М.,

В судовому засіданні від 30.08.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.02.2010 року у справі №4/129-Д позов Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Національного банку України задоволено частково.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року позов задоволено. Визнано недійсними договори фінансового лізингу від 15.09.2001 року та від 16.09.2001 року, укладені між ТзОВ "Стиль" та ТзОВ "Фабрика Класум". Вирішено ТзОВ "Фабрика Класум" повернути ТзОВ "Стиль" майно, яке знаходиться за адресою: вул. Шкільна, 74, с. Тетерівка Житомирської області та перераховане в додатку № 1 до договору фінансового лізингу від 15.09.2001 року, а також майно, що перераховане в додатку № 1 до договору фінансового лізингу від 16.09.2001 року.

29.07.2010 року господарським судом Житомирської області на виконання вказаної постанови видані відповідні накази.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010 року постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року у справі № 4/129-Д залишено без змін.

10.05.2016 року до суду першої інстанції відповідач 2 у справі звернувся зі скаргами на дії відділу ДВС Житомирського районного управління юстиції, а саме:

1) У скарзі № 1-1/04/16-4/129-д від 22.04.2016 року скаржник просив визнати неправомірними дії органу ДВС в особі старшого державного виконавця Бєльського О.С. із виготовлення і внесення подання № 5396 від 21.03.2016 року про примусове входження на територію ТзОВ "Фабрика Класум";

2) У скарзі № 1-2/04/16-4/129-д від 25.04.16 року, скаржник просив визнати неправомірними дії органу ДВС в особі старшого державного виконавця Бєльського О.С. із заведення, у непередбаченому законодавством порядку на територію останнього сторонніх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, та організації перешкоджання приведеним ним особами, які не є учасниками виконавчого провадження № 25297568, господарській діяльності підприємства. Також просив визнати незаконним результат таких неправомірних дій державного виконавця: перебування на території останнього заведених 20.04.2016 року старшим державним виконавцем Бєльським О.С. сторонніх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження № 25297568, та перешкоджання приведеним ним особами господарській діяльності підприємства;

3) У поданій скарзі № 1-3/04/16-4/129-д від 26.04.2016 року скаржник просив визнати неправомірними дії органу ДВС із внесення до матеріалів виконавчого провадження № 25297568 завідомо неправдивих відомостей про зміст виконавчого документу, за яким здійснюється зазначене виконавче провадження: наказу № 4/129-Д, виданого 29.07.2010 року господарським судом Житомирської області та визнати недійсним результат таких неправомірних дій державного виконавця: Акт державного виконавця від 20.04.2016 року. Неправдивими відомостями є посилання державним виконавцем на наказ господарського суду від 27.07.2010 року, тоді як датою наказу є 29.07.2010 року.

Ухвалою суду першої інстанції від 12.07.2016 року в задоволенні відповідних скарг відмовлено.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ТзОВ "Фабрика Класум" (далі - відповідач 2, боржник) звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останню скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити скарги останнього. Мотивуючи звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції відповідач 2 вказує на те, що при розгляді скарг і винесенні оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також, на думку останнього, застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, що призвело до винесення необґрунтованої та незаконної ухвали.

В судовому засіданні прокурор заперечила вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надала пояснення в обґрунтування своєї правової позиції, просила оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник органу ДВС в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. У надісланому на адресу апеляційного господарського суду письмовому відзиві просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача 1 в судове засідання також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та дату розгляду справи був належним чином повідомлений.

Представники скаржника в судовому засіданні від 16.08.2016 року підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надали пояснення в обґрунтування своєї правової позиції, просили скасувати оскаржувану ухвалу та винести судове рішення, яким задоволити скарги на дії органу ДВС.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції знаходиться наказ господарського суду Житомирської області № 4/129-Д від 29.07.2010 року, яким наказано відповідачу 2 повернути відповідачу 1 майно, яке знаходиться за адресою: вул. Шкільна, 74, с. Тетерівка Житомирської області та перераховане в додатку № 1 до договору фінансового лізингу від 15.09.2001 року, згідно переліку, а також повернути майно, що перераховане в додатку № 1 до договору фінансового лізингу від 16.09.2001 року, згідно переліку.

В процесі виконання зазначеного наказу державник виконавець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області з поданням №5396 від 24.03.2016 року. У відповідному поданні останній просив суд постановити рішення на примусове входження на територію боржника, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Садова, 49.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 14.04.2016 року у справі № 278/810/16-ц зазначене подання задоволено, дозволено державному виконавцю здійснити примусове проникнення на територію боржника.

20.04.2016 року державним виконавцем органу ДВС ОСОБА_2 складено акт, в якому зафіксовано, що керівника боржника ознайомлено з вищевказаною ухвалою районного суду.

20.04.2016 року державним виконавцем на території боржника (с. Тетерівка, вул. Садова, 49) складено акт, в кому зафіксовано факт передачі майна стягувачу на виконання наказу господарського суду Житомирської області № 4/129-Д від 27.07.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому, ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16.05.2016 року ухвалу районного суду 14.04.2016 року скасовано, в задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

Вважаючи вищезазначені дії органу ДВС неправомірними, боржник у виконавчому провадженні звернувся до господарського суду Житомирської області зі скаргами на останні, ухвалою від 12.07.2016 року в задоволенні яких відмовлено.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, ознайомившись з матеріалами та обставинами справи, дослідивши доводи апеляційної скарги боржника, згідно з вимогами ГПК України, дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Твердження скаржника, викладені у скарзі на дії органу ДВС № 1-1/04/16-4/129-д від 22.04.2016 року, на думку апеляційного господарського суду, підставно залишені без задоволення судом першої інстанції, зокрема, з огляду на наступне.

Так, як вбачається з пояснень органу ДВС зазначених у письмовому відзиві, 14.10.2014 року державним виконавцем на адресу боржника направлено повідомлення про здійснення виїзду для проведення виконавчих дій 17.10.2014 року.

17.10.2014 року здійснено виїзд на територію боржника, проте, боржником наказ суду першої інстанції не виконано, про що складено відповідний акт державним виконавцем.

29.04.2015 року державним виконавцем було здійснено виїзд на територію боржника за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Садова, 49, факт чого було зафіксовано у відповідних актах державного виконавця.

Під час здійснення виконавчих дій, про проведення яких було повідомлено заздалегідь сторін, виконати та провести останні за вказаною у виконавчому документі адресою було неможливо, у зв'язку з тим, що представники боржника не мають змоги надати фактично майно для передачі, оскільки місцезнаходження вказаної вулиці невідоме. Крім того, представники боржника відмовились показати дане нерухоме майно. Так, згідно іншого акту державного виконавця, під час проведення виконавчих дій, представниками боржника та особою, яка здійснює охорону території останнього за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Садова, 49, представника стягувача - Національного банку України - ОСОБА_3 та ліквідатора ТзОВ "Стиль" арбітражного керуючого ОСОБА_4, які були залучені державним виконавцем для проведення виконавчих, останніх було виведено з території боржника.

Враховуючи те, що боржником наказ господарського суду не виконано, та той факт, що 29.04.2015 року державному виконавцю не вдалось провести виконавчі дії у зв'язку із тим, що представники боржника не можуть фактично надати майно для передачі, оскільки місцезнаходження вказаної вулиці не відоме, державним виконавцем було направлено подання до районного суду про постановлення вмотивованого рішення про примусове входження на територію ТзОВ "Фабрика Класум", що знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Садова, 49.

Згідно ч. 3 ст. 10 п.1 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Виготовлення та внесення до суду подання про примусове проникнення не порушує прав та законних інтересів боржника, оскільки не має для останнього жодних наслідків. Наслідки для боржника настають, зокрема, в разі задоволення подання судом. Захистити своє право боржник може шляхом апеляційного оскарження ухвали місцевого суду, що і було реалізовано останнім та оскаржено зазначену ухвалу до апеляційного суду Житомирської області, в результаті чого відповідна ухвала була скасована, а відтак, скаржник у передбачений законом спосіб захистив своє право.

Враховуючи той факт, що виготовлення державним виконавцем та внесення до суду подання про примусове входження не порушує прав та охоронюваних законом інтересів боржника, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні скарги боржника № 1-1/04/16-4/129-д від 22.04.2016 року.

Крім того, доводи скаржника щодо неправомірності дій державного виконавця щодо направлення подання та проведення виконавчих дій на території останнього є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, боржнику було відомо про факт зміни вулиць та факт їх перейменування, про що державним виконавцем знайдено підтвердження у архівних матеріалах, переданих на зберігання Тетерівською сільською радою, а також те, що 27.05.2014 року саме боржником подані до відділу акти про повернення рухомого майна на виконання постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року у справі № 4/129-Д, яке знаходилось у придбаних з прилюдних торгах в будівлях за адресою: вул. Шкільна, 74, с. Тетерівка, Житомирської області та перераховане в додатку № 1 до договору фінансового лізингу від 16.09.2001 року.

Апеляційний господарський суд, перевіривши висновки суду першої інстанції, зроблені при винесені оскаржуваної ухвали про відмову у задоволенні скарги боржника № 1-2/04/16-4/129-д від 25.04.2016 року, дійшов висновку про підставність останніх, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, 20.04.2016 року державним виконавцем на території боржника складено акт, в кому зафіксовано факт передачі майна стягувачу на виконання наказу господарського суду Житомирської області № 4/129-Д від 27.07.2010 року, з якого вбачається, що під час складання останнього були присутні державний виконавець, представники стягувача, представник боржника, поняті.

Відповідну скаргу на дії державного виконавця боржник обґрунтував заведенням державним виконавцем, у непередбаченому законодавством порядку на територію останнього сторонніх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження та організацією перешкоджання приведеним ним особами, які не є учасниками виконавчого провадження № 25297568, господарській діяльності підприємства.

В силу ч. 1 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії можуть провадитися за присутності понятих. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що присутність понятих обов'язкова під час проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна. Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 11 цього ж Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих.

Враховуючи приписи зазначеної статті, державний виконавець законно залучив для провадження виконавчих дій двох понятих, про що зафіксував у акті від 20.04.2016 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Згідно ст. 8 цього ж Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Відповідно до ст. 12 вищезазначеного Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Доказів, на підтвердження факту заведення державним виконавцем на підприємство інших осіб та про перешкоджання господарській діяльності у матеріалах справи відсутні, а відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що державним виконавцем, під час входження та перебування на території боржника, не допущено порушень закону.

Твердження скаржника про незаконність дій державного виконавця з посиланням на скасовану ухвалу районного суду від 14.04.2016 року є безпідставними, оскільки факт скасування останньої не може ставити під сумнів правомірність дій державного виконавця, так як згідно п. 4 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржника або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ .

Третя скарга боржника №1-3/04/16-4/129-д від 26.04.2016 року, як зазначено вище, мотивована неправильним зазначенням державним виконавцем у акті від 20.04.2016 року реквізитів виконавчого документу, за яким здійснюється виконавче провадження у даній справі.

Замість дати наказу господарського суду № 4/129-Д 29.07.2010 року у акті державного виконавця від 20.04.2016 року зазначено, що останній складений під час виконання наказу господарського суду Житомирської області №4/129-Д від 27.07.2010 року. Проте, враховуючи той факт, що відповідний акт містить усі інші реквізити виконавчого документу (номер, видавник наказу, перелік майна), суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, підставно визнав зазначений недолік опискою.

Крім того, відповідна описка ніяким чином не призвела до порушень прав та законних інтересів скаржника, а відтак, мотиви скарги останнього обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів враховує також той факт, що Апеляційним судом Житомирської області в ході розгляду апеляційної скарги ТзОВ "Фабрика Класум" на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 14.04.2016 року у справі № 278/810/16-ц встановлено, що в матеріалах справи міститься копія рішення виконкому Тетерівської сільської ради № 50 від 30.05.2001 року про надання земельної ділянки у постійне користування площею 1,97 га по вул. Садова, 49 (колишня вул. Шкільна, 74) ТзОВ "Фабрика Класум" для розміщення виробничої бази. В листі 29.10.2014 року Тетерівська сільська рада повідомила, що ТзОВ "Фабрика Класум" розташована за юридичною адресою: вул. Садова, 49, с. Тетерівка, Житомирського району, а номер 74 по вул. Шкільній в с. Тетерівка відсутній.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Стаття 115 ГПК України містить імперативний припис про те, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч. 1 ст. 6 цього ж Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Суду у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 року).

Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В свою чергу, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із частиною 1, 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Як було зазначено вище, на виконання постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року було судом першої інстанції видано наказ № 4/129-Д від 29.07.2010 року.

09.03.2011 року по зазначеному виконавчому документу відкрито виконавче провадження, копії постанови про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику для виконання та сторонам виконавчого провадження до відома.

Проте, з моменту відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу № 4/129-Д від 29.07.2010 року та станом на дату розгляду скарг боржника на дії органу ДВС у господарському суді, останнім судове рішення не виконано, що є прямим порушенням усіх вищезазначених приписів законодавства як України так і міжнародного законодавства.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При таких обставинах, аналізуючи положення чинного законодавства, Рівненський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що порушення норм матеріального і процесуального права, які могли призвести до скасування оскарженої ухвали, а мотиви з яких подано апеляційну скаргу не можуть бути підставою для скасування останньої, оскільки скаржником не доведено неправомірність винесення оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Класум" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Житомирської області від 12.07.2016 року у справі № 4/129-Д - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.