Постанова

від 31.08.2016 по справі 826/14748/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14748/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтех» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2016 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Укргазтех» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про:

визнання протиправним та скасування наказу № 379 від 17.02.2015 року про призначення позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по господарських відносинах з ТОВ «Торгоптком» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2015 року № 0000902202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Укргазтех» подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу про призначення позапланової невиїзної перевірки, апеляційна інстанція виходить з слідуючого.

Окружний адміністративний суд м. Києва відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було пред'явлено доказів надання на вимогу податкового органу запитуваних документів, а тому підстави для скасування спірного наказу відсутні.

Апеляційна інстанція також позбавлена можливості встановити чи були надані всі первинні документи, витребовувані відповідачем, проте свою відмову у задоволенні адміністративного позову в цій частині обґрунтовує тим, що спірний наказ, будучи актом індивідуальної дії, на час судового розгляду даної справи вичерпав свою дію, оскільки його реалізовано проведенням перевірки, ним же призначеної.

Така правова позиція підтримана Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 20 січня 2015 у справі № К/800/57643/14.

За таких обставин, визнання протиправним наказу про проведення перевірки жодним чином не відновить порушеного права позивача, оскільки результат перевірки мав наслідок - прийняття податкового повідомлення-рішення, оскарження якого, в даному випадку, є належним способом захисту прав позивача.

Що стосується правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укргазтех» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Торгоптком» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року, за результатами якої складено акт від 27.02.2015 р. № 115/26-57-22-20/30265715.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 91167,00 грн., занижено значення рядків 18 «Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17) (позитивне значення)» та завищено значення рядка 22 «Залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 21 - рядок 18)» декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року на загальну суму 91 167,00 грн., та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту наступного податкового періоду (значення рядка 24 Декларації) на суму 91167,00 грн. за жовтень 2014 р.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття податкове повідомлення-рішення від 12.03.2015 р. № 0000902202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 91167,00 грн. за звітний місяць жовтень 2014 р.

За результатами адміністративного оскарження спірне рішення залишено без змін.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Висновок про безпідставність позовних вимог судом першої інстанції зроблено на основі нереальності господарських операцій та визнання фіктивними договорів, укладених позивачем з його контрагентами.

Основним доводом апеляційної скарги є помилковість висновків суду першої інстанції та наявність усіх первинних документів на підтвердження реальності та фактичного виконання правочину сторонами договірних зобов'язань з посилання на практику Європейського суду з прав людини, згідно якої юридична відповідальність за податкові правопорушення має індивідуальний характер.

Колегія суддів пристає на таку позицію апелянта, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «Укргазтех» (покупець) та ТОВ «Торгоптком» (постачальник) 18.09.2014 року укладено договір поставки № А01-48/14, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю обладнання відповідно до Специфікації № 1 до договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно із п. 2.2 договору асортимент та ціна на кожний вид наведені у Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору. Поставка проводиться на умовах CРТ 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 79 згідно Правил Інкотермс-2010 (п. 3.2 договору). Датою поставки є дата оформлення видаткової накладної (п. 3.5 договору).

Зі змісту Специфікації № 1 слідує, що предметом поставки був товар - пристрій телемеханіки КРПЗ у кількості 12 шт. за ціною 58460,00 грн. (за одиницю), загальною вартістю 701520,00 грн.

ТОВ «Торгоптком» виписали позивачу податкові накладні: від 23.09.2014 року № 4 на суму 250000,00 грн., від 24.09.2014 року № 5 на суму 297000,00 грн.

Оплата за придбаний товар підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками на суму 701520,00 грн. Податкові зобов'язання було задекларовано позивачем.

З претензії ТОВ «Укргазтех» вбачається, що станом на 03.07.2015 року ТОВ «Торгоптком» свої зобов'язання по постачанню товару не виконали. Дана обставина слугувала підставою для висновку суду першої інстанції щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства, здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Торгоптком» поза межами правового поля, та відсутність реальності господарської операції між позивачем та його контрагентом.

Апеляційна інстанція знаходить такі доводи Окружного адміністративного суду м. Києва помилковими, з огляду на слідуюче.

Апелянт не заперечує, що дійсно ТОВ «Торгоптком» спочатку в односторонньому порядку декілька разів переносили строки поставки оплаченої частини обладнання, а в подальшому, незважаючи на листи та претензії ТОВ «Укргазтех», свої зобов'язання по постачанню товарів взагалі не виконали. В свою чергу, перераховані позивачем кошти повернуто не було, що не заперечується сторонами у справі.

Отже, перерахувавши кошти в якості попередньої оплати по договору поставки, і отримавши від ТОВ «Торгоптком» податкові накладні, ТОВ «Укргазтех» мали передбачене податковим законодавством право на включення сум ПДВ до податкового кредиту, адже позивачем добросовісно виконано умови договірного зобов'язання. Більше того, апелянт мав законне сподівання на дотримання та виконання умов договору і його контрагентом.

При цьому, податкове законодавство не містить такої підстави позбавлення права платника податків на податковий кредит, як не виконання його контрагентом зобов'язань щодо поставки товарів/послуг.

Той факт, що в подальшому ТОВ «Торгоптком» не виконано своїх договірних зобов'язань та не поставлено обладнання жодним чином не свідчить про безтоварність вказаної фінансово-господарської операції, оскільки безтоварною є операція, коли обидві сторони, не маючи наміру фактично її здійснювати, складають лише первинні документи, до яких свідомо вносять недостовірні відомості про постачання товарів/послуг.

На час укладання угоди ТОВ «Укргазтех» навіть теоретично не могло бути відомо, що ТОВ «Торгоптком» в майбутньому (майже через півроку) не виконає свої зобов'язання щодо поставки обладнання по договору поставки №А01-48/14 від 18.09.2014 року.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року №21-737во10 ) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судом першої інстанції не було наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

У рішеннях ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 року «Булвес АД проти Болгарії» зроблено висновок, що платник податків не має повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку сплати податку.

Якщо податкова інспекція володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, вона може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

За умови своєчасного та повного виконанням платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія знала чи могла знати, остання не повинна нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.

Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановлені або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.

За ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» такі рішення є самостійним джерелом права.

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для формування податкового кредиту, адже надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України». Варто зауважити, що ні суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, ні відповідач в своєму акті перевірки, не вказують на недостатність первинної документації або неправильність її оформлення.

Аналіз ст. 138 та ст. 139 ПК України свідчить, що платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй власній господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу приписів п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, відсутні підстави вважати зазначений вище правочин недійсним, або таким, що не відбувся, оскільки угода не визнана недійсною в судовому порядку. Позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції.

На час укладання та виконання договорів контрагент позивач був належним чином зареєстрований платником ПДВ та згідно ЄДР був зареєстрований за місцем знаходження, являвся юридичною особою, наділеною правоздатністю та дієздатністю, мав право укладати з позивачем будь-які договори .

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Отже, позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Разом з цим, в силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); … .

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

Правовими положеннями ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приписи даної норми фактично встановлюють презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються. Тобто, повідомлені позивачем обставини справи про дії відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки останній не спростує їх.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свої податкових повідомлень-рішень.

Наведене, в свою чергу, призвело до порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких було спрямоване це рішення. Усунення вказаного порушення можливе лише шляхом відновлення порушеного права позивача шляхом задоволення позову.

Судом першої інстанції зроблено неправильний висновок про відсутність підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з скасуванням постанови суду першої інстанції та постановлення нової про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтех» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.04.2016 року - скасувати, постановивши нову про часткове задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12.03.2015 року № 0000902202.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Карпушова О.В.