Ухвала

від 18.07.2016 по справі 812/8705/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2016 року м. Київ К/800/5757/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Цвіркуна Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2014 року

у справі №812/8705/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спринтер»

до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спринтер» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0000172270 та №0000182270, від 24 жовтня 2013 року №0000222270 та №0000232270. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2012 року по 28 лютого 2013 року та податку на прибуток за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Корса Групп», про що склали акт від 17 вересня 2013 року №203/12-36-22-03/09/31444024, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.8, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 138.1.8 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 2 307 755,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 3 056 581,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року №0000172270, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 820 726,25 грн., з яких основний платіж - 3 056 581,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 764 145,25 грн.; від 02 жовтня 2013 року №0000182270, яким збільшив розмір суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 884 693,75 грн., з яких 2 307 755,00 грн. - основний платіж, 576 938,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 24 жовтня 2013 року №0000232270, яким застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 576 938,75 грн.; від 24 жовтня 2013 року та №0000222270, яким застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 764 145,25 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Корса Групп» за нікчемними правочинами.

При проведенні перевірки контролюючим органом було використано акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача за результатами дослідження якого, відповідач дійшов висновку про те, що діяльність вказаного контрагента була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних у ході перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.

Крім того, в акті перевірки податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, у зв'язку з чим, зроблено висновок про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

З матеріалів справи вбачається, що до основних видів діяльності позивача за КВЕД-2010 відноситься оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами (46.33).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період жовтень-грудень 2012 року позивач мав господарські відносини з ТОВ «Корса Групп» на підставі договорів купівлі-продажу товару (олії соняшникової нерафінованої) від 18 жовтня 2012 року №18102012, від 29 жовтня 2012 року №29102012, від 28 листопада 2012 року №28112012, від 07 грудня 2012 року №07122012, від 05 лютого 2013 року №05022013, загальною вартістю 18 339 482,85 грн., у тому числі ПДВ - 3 056 580,51 грн.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних та книг обліку придбання товарів.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать банківські виписки та платіжні доручення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний товар був поставлений у термінал м. Миколаєва та у подальшому відчужений компанії Oleos Trading limited (Англія), про що свідчать зовнішньоекономічні біржові контракти про експорт укладені позивачем з компанією Oleos Trading limited від 29 жовтня 2012 року № 54/12-ЗЕ; від 03 грудня 2012 року №56/12-ЗЕ; від 10 грудня 2012 року №56/12-ЗЕ; договори від 05 лютого 2013 року №0502/01, від 03 грудня 2012 року №0312/01, від 23 листопада 2012 року №2311/01, від 29 жовтня 2012 року №2910/01, від 19 серпня 2012 року №1910/01.

Також на підтвердження виконання договорів поставки олії соняшникової, придбаної у ТОВ «Корса Груп», на адресу компанії Oleos Trading limited, та підтвердження факту надходження зазначеної олії на термінал позивачем надано договір із ТОВ «Термінал-Укрпишсбитсирьє», платіжні доручення, митні декларації, рахунки-фактури.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Корса Групп».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу валових витрат та податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Корса Групп», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2014 року у справі №812/8705/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.