Ухвала

від 08.08.2016 по справі 826/11009/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2016 року м. Київ К/800/1361/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівКостенка М.І. Цвіркуна Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року

у справі №826/11009/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізодром» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 30 вересня 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги та скасував податкові повідомлення - рішення від 18 березня 2013 року №0002522270 та №0002532270.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, про що склали акт від 27 лютого 2013 року №104/1-22-70-21591608, яким встановили порушення позивачем вимог абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 2 198 199,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 3 251 134,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 18 березня 2013 року №0002532270, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 876 701,00 грн., з яких 3 251 134,00 грн. - основний платіж, 1 625 567,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0002522270, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 297 299,00 грн., з яких 2 198 199,00 грн. - основний платіж, 1 099 100,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «БМФ Універсал», ТОВ «Фаворит-ЛМ», ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ», ТОВ «КБ Оксідон», ТОВ «Фіннесто», ТОВ «Компанія «Мегафіш», ТОВ «Консаж», ТОВ «АМГ Групп», ТОВ «Агропортторг», ТОВ «Промбуд-Контракт», ТОВ «КФ «Горизонталь», ПП «Контакт-М», ТОВ «УБК Будпромінвест», ТОВ «СВН-Антарекс», ТОВ «Червона Хвиля-Плюс», ТОВ «Технокомрезерв» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача та наявної податкової інформації, за змістом якої не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з «БМФ Універсал», ТОВ «Фаворит-ЛМ», ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ», ТОВ «КБ Оксідон», ТОВ «Фіннесто», ТОВ «Компанія «Мегафіш», ТОВ «Консаж», ТОВ «АМГ Групп», ТОВ «Агропортторг», ТОВ «Промбуд-Контракт», ТОВ «КФ «Горизонталь», ПП «Контакт-М», ТОВ «УБК Будпромінвест», ТОВ «СВН-Антарекс», ТОВ «Червона Хвиля-Плюс», ТОВ «Технокомрезерв» у яких придбав товар (електрообладнання).

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, актів виконаних робіт та технічної документації (акти на приховані роботи, виконавчі схеми заземлюючого пристрою, паспорти заземлюючого пристрою).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до складу валових витрат, за період з 01 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року віднесено суму у розмірі 5 118 059,00 грн., за період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року віднесено суму у розмірі 4 063 078,00 грн.

З огляду на те, що спірні правовідносини щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту виникли у період з 2009 року по 2012 рік, застосуванню підлягають як норми Податкового кодексу України, так і норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Аналогічні правові норми містять пункт 138.2 статті 138 та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій, що також узгоджується з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми закріплені пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Також, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями, за наявності інших належним чином складених первинних документів.

Укладені між позивачем та вказаними контрагентами договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

З огляду на встановлення судом апеляційної інстанції реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами та враховуючи, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, які складені з дотриманням вимог податкового законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою, позивачем правомірно віднесено спірні суми до складу валових витрат та податкового кредиту перевірених податкових періодів.

Також, судами судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Зважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції факту документального підтвердження валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі №826/11009/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Костенко М.І. Цвіркун Ю.І.