Постанова

від 23.08.2016 по справі 826/5313/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2016 року 10:03 № 826/5313/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

представника позивача - Новіцької І.Л.,

представника відповідача - Денисенко О.Е.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Леко Стайл» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Леко Стайл» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0402615137 та №0412615137 від 23.03.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним контрагентом, а тому не має жодних підстав стверджувати, що господарська операція між ним та контрагентом - ТОВ «Акватек Україна» здійснена без мети настання реальних наслідків. При цьому, представник позивача стверджує, що в рамках господарської діяльності ТОВ «Леко Стайл» придбало у ТОВ «Акватек Україна» товар, а саме хімічну сировину відповідно до Договору поставки №02/09-13 від 02.09.2013 року, загальна вартість якого склала 1346923,08 грн. З метою отримання прибутку даний товар був проданий клієнтам позивача, внаслідок чого був отриманий дохід у розмірі 233422,85 грн, що задекларовано в податковій декларації за 2013 рік.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав того, що відповідно до позиції ВСУ, викладеній у постанові від 22.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, податкові накладні, підписані від імені засновника (директора), який заперечує свою участь у створенні та діяльності підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть підтверджувати право покупця на податкових кредит.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення від 26.02.2016 року №109/26-15-13-07-02, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п. 81.1 ст. 81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, на підставі постанови заступника начальника першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області по матеріалам досудового розслідування, що внесено до ЄДРД за №32014020000000111 від 23.09.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1, 3 ст. 212 КК України, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Леко-Стайл» (код 37639233) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Акватек-Україна» (код 37058590) за період з 01.04.2011 року по 30.06.2014 року, за результатами якої складено акт №42/26--15-13-07-02/37639233 від 11.03.2016 року.

Перевіркою позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Акватек Україна» (код 37058590) за перевіряємий період встановлено порушення:

пп.14.1.228 п.14.1 ст. 14, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст. 138, пп.139.1.1 та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, п.1 та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 256079 грн за 2013 рік;

п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 233464 грн., в тому числі в вересні 2013 року на суму 91985 грн, в жовтні 2013 року на суму 86214 грн., в листопаді 2013 року на суму 36326 грн., в лютому 2013 року на суму 18939 грн. завищення від'ємного значення податку на додану вартість у червні 2014 року на суму 40624 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення

№0422615137 від 23.03.2016 року, яким ТОВ «Леко Стайл» зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 40624 грн;

№0402615137 від 23.03.2016 року, яким ТОВ «Леко Стайл» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 384119,00 грн., в т.ч. 256079,00 грн. за основним платежем та 128040,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0412615137 від 23.03.2016 року, яким ТОВ «Леко Стайл» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 350197,00 грн., в т.ч. за основним платежем 233464,00 грн. та 116733,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Незгода позивача з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 02.09.2013 року між ТОВ «Леко Стайл» (покупець) та ТОВ «Акватек Україна» (постачальник) укладено договір поставки №02/09-13, предметом якого є поставка хімічної сировини. Постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Товар належить постачальникові на правах власності, не закладений, не арештований, не є предметом позову з боку третіх осіб.

Відповідно до п.2.1 даного договору ціна одиниці товару визначається в гривнях з урахуванням ПДВ - 20 % і вказується в накладних та інших товаросупроводжувальних документах. Загальна сума договору відповідає сумі всіх поставок, здійснених за період дії цього договору і підтверджених накладними та іншими товаросупроводжувальними документами.

Згідно з п. 3.1, 3.4 вказаного договору поставка товару здійснюється партіями. Строк поставки кожної партії - на протязі 3 календарних днів з моменту замовлення покупцем товару, що є в наявності на складі постачальника. Доставка товару покупцеві здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника.

При здійсненні поставки товару постачальник передає покупцю наступні документи: видаткова накладна, податкова накладна, рахунок.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано копії: податкових накладних, видаткових накладних, ТТН, договір оренди об'єкта нерухомості №4/2012 від 01.11.2012 року, договір транспортного експедирування №010312ВВ від 01.06.2013 року.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962 (набрав чинності 01.03.2014 року та діяв до 01.12.2014 року, тобто був чинний на момент виписки спірних податкових накладних).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим у своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 року К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року № К/800/6501/14, «податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг)» та «…правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.».

З матеріалів справи вбачається, що надані на підтвердження виконання умов договору поставки первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні складені та підписані з боку контрагента позивача директором ТОВ «Акватек Україна» директором ОСОБА_3.

В судовому засіданні 26.05.2016 року представник відповідача зазначив, що згідно ТТН вантаж здав директор ТОВ «Акватек-Україна» ОСОБА_3, але договір транспортного експедування від 01.06.2013 р. №010312ВВ укладено та підписано директором «Акватек Україна» ОСОБА_4 Крім того, представник відповідача звернув увагу суду на розбіжностях в документації в частині пункту навантаження.

При цьому, в судовому засіданні представник податкового органу повідомив, що згідно вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2015 р. №1-кп/130/174/2015 (130/1593/15-к) ОСОБА_3 визнано винуватим та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 205 КК України у вигляді штрафу у вигляді 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

З урахуванням наведеного, для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи судом направлено судове доручення до Вінницького окружного адміністративного суду щодо допиту директора ТОВ «Акватек-Україна» ОСОБА_3 в якості свідка.

Так, до суду Вінницьким окружним адміністративним судом надіслано протокол виконання судового доручення від 16.06.2016 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 на даний час не являється директором ТОВ «Акватек Україна», був директором у 2013 році.

Крім того, допитаний в якості свідка ОСОБА_3 повідомив, що договору з ТОВ «Леко Стайл» безпосередньо він не укладав, до нього приходили люди, з якими він працював в ТОВ «Акватек Україна» і віддавали йому договори на підпис. При цьому, свідок зазначив, що з директором ТОВ «Леко Стайл» він особисто не знайомий, спілкування велось за допомогою телефонного зв'язку.

На запитання суду щодо функціональних обов'язків ОСОБА_3 як директора ТОВ «Акватек Україна» останній повідомив, що підписував договори. При цьому, зазначив, що станом на момент підписання договору, останній уже був підписаний директором ТОВ «Леко Стайл».

Водночас, на запитання суду чи підписував ОСОБА_3 документи з приводу поставки, податкові, видаткові накладні, акти виконаних робіт, свідок зазначив, що не пам'ятає.

При цьому, суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи податкові накладні не містять підписів директора ТОВ «Акватек України».

Частиною першою ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У зв'язку з наведеним суд приходить до висновку, що надані позивачем документи не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи судом враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ "СІБ" до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

В постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 по справі №21-421а11, від 13.01.2009 р. №21-1578во08, від 08.09.2009 р. №21-737во09 встановлено, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. У відповідності з нормою цієї статті Кодексу суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Також, суд зазначає, що частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює відповідні обов'язкові вимоги первинних бухгалтерських документів, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства, що спричинило заниження податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні операцій з контрагентом: ТОВ «Акватек Україна» в період, що перевірявся.

Статус ТОВ «Акватек Україна» як платника ПДВ не спростовує наявність вказаних порушень і не може свідчити про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Таким чином, суд приходить до висновку про недоведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат, віднесених до складу податкового кредиту за перевіряємий період, та, як наслідок, про правомірність прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Водночас, в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Представник відповідача в ході судового розгляду даної справи зазначив, що правопорушення вчинене позивачем вперше, що свідчить про безпідставність застосування до нього щтрафних санкцій у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в частині застосування до позивача штрафних санкцій, а саме - податкове повідомлення-рішення №0402615137 від 23.03.2016 року в частині застосування до ТОВ «Леко Стайл» штрафних санкцій у розмірі 64020,00 грн та податкове повідомлення-рішення №0412615137 від 23.03.2016 року в частині застосування до ТОВ «Леко Стайл» штрафних санкцій у розмірі 58366,50 грн.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Леко Стайл» є обґрунтованими в частині та такими, що підлягають задоволенню в частині.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Леко Стайл» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0402615137 від 23.03.2016 року в частині застосування до ТОВ «Леко Стайл» штрафних санкцій у розмірі 64020,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0412615137 від 23.03.2016 року в частині застосування до ТОВ «Леко Стайл» штрафних санкцій у розмірі 58366,50 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Леко Стайл» документально підтверджені судові витрати в розмірі 1835,80 грн. (тисяча вісімсот тридцять п'ять грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов