Рішення

від 29.08.2016 по справі 922/2240/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2016 р.Справа № 922/2240/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши справу

за позовом Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", м.Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Садівниче товариство "Харківський авіаційний завод", м.Харків до Харківської міської ради, м.Харків про скасування рішення за участю :

позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 21.06.2016 року);

3-ої особи - ОСОБА_1 (дов.б/н від 03.06.2016 року);

відповідача - ОСОБА_2 (дов.№08-11/7797/2-15 від 30.12.2015 року).

ВСТАНОВИВ:

07.07.2016 р. позивач, Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів №359 від 22.04.1996 р. в частині передачі у приватну власність земельної ділянки №1033 (згідно додатку №1 до Рішення) по пр.Леніна,65, для ведення садівництва. Разом з позовом були надані наступні заяви: про залучення до участі у справі 3-ої особи, про витребування доказів щодо правового статусу спірної земельної ділянки, які спростовують або підтверджують посилання позивача на те, що державні акти на право власності або постійного користування не оформлювались та не видавались на ім'я ОСОБА_3

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.07.2016 р. було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.07.2016 р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Садівниче товариство "Харківський авіаційний завод".

25.07.2016 р. позивач надав до суду за супровідним листом (вх.№24351) витребувані документи.

25.07.2016 р. третя особа надала до суду за супровідним листом (вх.№24352) витребувані документи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.07.2016 р. було витребувано докази та відкладено розгляд справи на 10.08.2016 р.

09.08.2016 р. від управління Держгеокадастру надійшли пояснення (вх.326172) щодо витребуваних доказів.

10.08.2016 р. відповідач надав до суду відзив (вх.№25752), в якому проти позову заперечував, та просив застосувати позовну давність.

10.08.2016 р. позивач надав до суду заперечення на відзив (вх.№26573).

Судом були досліджені та долучені до матеріалів справи надані документи.

У судовому засіданні 10.08.2016 р. було оголошено перерву до 29.08.2016 р. до 11:45.

26.08.2016 р. позивач надав до суду електронний носій інформації за супровідним листом (вх.№28049).

Судом було досліджено в судовому засіданні наданий доказ та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача та 3-ої особи в судовому засіданні 29.08.2016 р. позов підтримували, заперечували проти застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 29.08.2016 р. відповідач проти позову заперечував, просив застосувати позовну давність.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає, що в межах наданих їй повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №68 від 08.02.1961р. було вирішено:

1) Затвердити поданий Управлінням головного архітектора міста проект червоних ліній земельної ділянки колективних фруктових садів на пос.Олексіївка.

2) Головному архітектору міста винести червоні лінії в натурі та закріпити їх геодезичними знаками та скласти план.

Договором від 15.03.1961р. укладеним між Міськжитлоуправлінням та Товариством зводів «Дружба колективів» Дзержинського р-ну м.Харкова, останньому було надано в безстрокове (постійне) користування згадувану вище земельну ділянку в м.Харкові, пос.Олексіївка.

Після здобуття Україною незалежності, в ході проведення земельної реформи та її тактичної реалізації, рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 22.04.1996р. №359 (копія додається), на підставі заяв членів садівничих товариств «ХАЗ» і «ГІівденьдіпроруда» масиву «Дружба колективів» про передачу у приватну власність земельних ділянок, які надані їм для ведення садівництва, матеріалів івентаризації цих ділянок та відповідно до Декрету Кабінету міністрів України від 20.12.92р. № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», ст.ст.6, 57 Земельного кодексу України (від 18.12.1990р., в редакції 05.05.1993р. чинного на той час), та відповідно до рішення XXVII сесії XXI скликання Харківської міської Ради народних депутатів від 21.04.94р. № б/н «Про приватизацію земельних ділянок у м.Харкові», було вирішено, зокрема, «Передати громадянам України, які являються членами садівничих товариств «ХАЗ» і «Південьдіпроруда» масиву «Дружба колективів», згідно з додатком №1, у приватну власність земельні ділянки по пр.Леніна, 65 для ведення садівництва».

Відповідно до п.п.8 п.1.2. Статуту Об'єднання садівничих товариств «Дружба колективів», засновниками Об'єднання садівничих товариств «Дружба колективів» є двадцять вісім садівничих товариств, в.т.ч. і Садівниче товариство «Харківський авіаційний завод (ХАЗ)».

Відповідно до п.1.3. Статуту, Товариство «Дружба колективів» здійснює свою діяльність на земельній ділянці, наданій в постійне користування товариству «Дружба колективів» для організації колективного саду рішеннями №15-4 від 19 січня 1960 року та №539-9 від 12 жовтня 1969 року Виконавчого комітету Харківської міської ради загальною площею 104,168 га., яка складається із земель загального користування, що знаходяться у колективній власності Товариства, на орендованих землях, та землях, що знаходяться у приватній власності членів засновників Товариства.

Відповідно до п. 1.3.3. вказаного Статуту, неприватизовані ділянки відносяться до земель, що знаходяться в оренді садівничого Товариства, крім земель загального користування.

Відповідно до п.1.3.4. Статуту, розпоряджатися земельними ділянками, що знаходяться власності Товариства та на умовах оренди, можуть засновники з подальшим оприлюдненням на Загальних зборах членів садівничого Товариства.

Відповідно до п.2.6. Статуту Садівничого товариства «Харківський авіаційний завод ХАЗ)». член товариства зобов'язаний: п.п.2.6.2. Забезпечити використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; п.п. 2.6.4. Своєчасно сплачувати земельний додаток або орендну плату, плату за використання електроенергії, вступні, членські та цільові внески в розмірах та в терміни, які визначаються загальними зборами Товариства.

Позивач зазначає, що станом на дату пред'явлення позову, значна частина земельних ділянок була приватизована громадянами на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської гади народних депутатів від 22.04.96р. №359. Дані громадяни у встановленому законом порядку зареєстрували свої права на земельні ділянки.

В Управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку №1033 Садівничого товариства «Харківський авіаційний завод» по проспекту Науки, 65 (в т.ч. на ім'я ОСОБА_4).

Отже, громадяни, яким було надано можливість безоплатно приватизувати земельну ділянку за №1033 (відповідно до переліку зазначеному в додатку №1 до рішення, що оспорюється) по пр.Леніна, 65, не скористалися такою можливістю, не звернулися до Головного управління земельних ресурсів міськвиконкому для одержання Державного акту, або до інших органів - реєстраторів речових прав, яким в подальшому було надано відповідні повноваження щодо реєстрації речових прав та їх обтяжень.

Відповідно до Інформаційної довідки за вих. №15 від 16.05.2016р., в період від 19.12.2013р. по 12.05.2016р. членські, цільові внески та інші платежі за земельну ділянку №1033 за адресою м.Харків, пр.Науки, 65 ніким не сплачувались. При проведенні перевірки членства в садівничому товаристві «Харківський авіаційний завод (ХАЗ)» з 01.04.2014 р. по 31.12.2015р. підтвердження членства по земельній ділянці №1033 не надходило та в реєстрі членів садівничого товариства «Харківський авіаційний завод (ХАЗ)» ніхто не значиться.

Вказана земельна ділянка занедбана, та використовується не за своїм цільовим призначенням. Громадянин ОСОБА_4 не є членом садівничого товариства «Харківський авіаційний завод (ХАЗ)».

У зв'язку з тим, що дана ділянка є занедбаною та покинутою, часто виникають пожежі, поширюються бур’яни, створюються інші загрози для власників розташованих поруч ділянок.

Позивач, який відповідно до закону на сьогодні залишається постійним користувачем вказаних земельних ділянок, доволі стурбований даною ситуацією. Засновниками товариства, їх членами та трудовим колективом постійно вживається ряд заходів для унеможливлення вказаних ризиків та забезпечення достатнього рівня догляду за ділянками.

Такі юридичні факти (в даному разі діяння у формі бездіяльності), як невикористання означеними вище громадянами та їх правонаступниками (спадкоємцями) протягом більш ніж 11 років можливості приватизувати земельні ділянки, не виявлення жодного інтересу до них. Несплата внесків та інших платежів за користування, допущення занедбаності, інші діяння, що суперечать основним принципам цивільного та земельного права, свідчать про те то така ситуація, без вирішення даного спору, буде продовжуватися і надалі.

Позивач, якому вказані землі комунальної власності надані в постійне користування, вважає, що існуванням на даний час Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 22.04.96р. №359 в частині, що оспорюється, порушуються його права та інтереси, з огляду на те, що робить не визначеним статус земель, адже моменту набуття приватної власності ще не виникло (ним мало бути держання документу, що посвідчує право на земельну ділянку згідно зі ст.ст.22, 23 ЗК України від 18.12.1990р., в редакції 05.05.1993р., або державної реєстрації прав згідно з ст.125 чинного Земельного кодексу України), та і виникнути вже не може з огляду на те, що зазначені громадяни давно не є членами Садівничого товариства «Харківський авіаційний завод (ХАЗ)», а отже не підпадають під вказану категорію осіб. Також вказане Рішення Виконкому, в частині що оспорюється, є таким що порушує права та інтереси позивача реалізовувати в повній мірі свої правомочності, як користувача, що передбачені Главою 15 Земельного кодексу України.

Так, з припиненням членства в Садівничому товаристві Харківський авіаційний завод (ХАЗ)», припинилися і правовідносини зазначених вище громадян, щодо користування вказаними земельними ділянками, адже враховуючи зміст п.1.3.3. Статутів обох Товариств, крізь призму ч.1 ст.8 (аналогія закону) ЦК України, до відносин між Товариством та особами закріпленими за неприватизованими ділянками застосовувалися умови оренди (суборенди), що є різновидом користування. А систематична несплата земельного податку або орендної плати (чи прирівняних до неї платежів), є підставою для виключення з членів Товариства та є підставою для припинення права користування земельною ділянкою (п.д.ст.141 Земельного кодексу України).

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.22 та ч.1 ст.23 Земельного Кодексу України від 18.12.1990р., в редакції від 05.05.1993р.(чинного на момент прийняття оспорюваного рішення), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України (від 25.10.2001р. в редакції від 01.03.2016р. - чинного на даний час), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 даного кодексу, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч.9 ст.79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.4 ст.79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч.1 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.10 ст.79-1 Земельного кодексу України, державна реєстрація речових гав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до п.2 Розділу VII (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України Про державний земельний кадастр», земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до п.4 Розділу VII (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про державний земельний кадастр", у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.6 даного Закону, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст.1 Постанови КМУ №15 від 14 січня 2015 р., державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.28 (особливості державної реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності) ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. У разі надання користування, поновлення або внесення змін до діючих договорів користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельних ділянок державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державна реєстрація права власності здійснюється одночасно з державною реєстрацією права користування такими земельними ділянками. Щодо статусу цих земель, слід виходити з наступного.

Передбаченої ст.2 Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922р. (чинного на час передачі земель в постійне користування) «власності робітничо-селянської держави»- вже не існує.

Пунктом 3 розділу II (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-УІ від 06.09.2012р. встановлено наступне:

«3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування,

- комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Таким чином, на підставі підпункту «б» пункту 3 розділу II (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів країни щодо розмежування земель державної та комунальної власності» згадувані земельні ділянки відноситься до земель комунальної власності.

Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №15-4 від 19.01.1960 р., №68 від 08.02.1961р. та Договір від 15.03.1961р. укладений між Міськжитлоуправлінням та Товариством садоводів «Дружба колективів» Дзержинського р-ну м.Харкова, пос.Олексіївка (зараз пр.Науки (кол.пр.Леніна),65)- ніхто не скасовував та не оспорював. Таким чином, дані рішення, договір, та всі подальші видані на його підставі документи що посвідчують права на земельні ділянки залишаються чинними, та не підлягають заміні, крім випадків добровільного звернення громадян або юридичних осіб, (такі ж положення висловлені в рішенні Конституційного суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005р.).

Обсяг правомочностей постійного користувача земельною ділянкою окреслені главою 15 Земельного кодексу України. А Рішення Виконкому №359 від 22.04.1996р., в частині що оспорюється, є таким що порушує (та створює загрозу порушення в майбутньому) права позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до п.г ст.5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч.2 та ч.4 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися і моральних засад суспільства.

Відповідно до п.д ст.141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Правова позиція щодо неможливості органу місцевого самоврядування самостійно скасувати власне рішення висловлена в рішення Конституційного суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Відповідно до п.5 мотивувальної частини даного рішення, «органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання».

Відповідно до ч.2 ст.77 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», спори про відновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч.1 ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.3 ст.152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.2 ст.20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Об’єднання садівничих товариств «Дружба колективів» зазначає, що у позивача немає претензій до законності та правомірності оспорюваного рішення на момент його прийняття.

Скасування (в частині) даного рішення вимагається позивачем як реалізація передбаченого п.7 ч.2 ст.16 ЦК України способу захисту цивільного інтересу - «припинення правовідношення».

Правовідношення можуть виникати з різних юридичних фактів, в т.ч. угод, актів: станів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Одним з елементів правовідносин є їх зміст. Змістом охоплюються суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників даних правовідносин. Тобто міра можливої поведінки управомоченої особи та міра належної поведінки зобов’язаної особи відповідно.

Оспорюване рішення є по своїй суті актом індивідуальної дії. сила якого вичерпується тактом його (повного) застосування.

Особи, яким оспорюваним рішенням було передано у приватну власність земельну ділянку, не скористалася своїм правом та не зареєстрували право власності, і хоча право власності за даними особами не виникло, можна говорити про те, що в даних осіб виникли майнові права на дану земельну ділянку.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013р. у справі N 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма травами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

З правових обґрунтувань наведених вище слідує, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та перебуває у постійному користуванні у позивача.

Відповідно до п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст.95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і засадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права користувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1 ст.331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, і лоба, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, (будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Тобто, в разі якщо громадяни, яким спірним рішенням було передано в приватну власність земельні ділянки, зареєструють своє право власності на згадувану земельну ланку - неодмінно виникнуть спори з приводу власності на посіви і насадження, що розташовані на земельних ділянках, а також з приводу власності на земельні ділянки під збудованими, реконструйованими, відремонтованими об’єктами нерухомості.

Так резолютивна частина оспорюваного рішення сформульована наступним чином - «Передати громадянам України, які являються членами садівничих товариств масиву «Дружба колективів», згідно з додатком, у приватну власність земельні ділянки по пр. Леніна, 65 для ведення садівництва».

Громадянина ОСОБА_4 відображено в додатку до рішення, як члена Садівничого товариства «Харківський авіаційний завод» (ХАЗ), яке входить до масиву садівничих товариств «Дружба колективів».

Проте, на даний час цей громадянин згідно інформаційної довідки, яка міститься в матеріалах справи не є членом даного товариства. А отже, не підпадає під категорію осіб, яким відповідно до законодавства і актів органів місцевого самоврядування може передаватись в приватну власність дана категорія земель.

У пунктах «а», «к» статті 12 ЗК України, передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпоряджатися землями територіальних громад та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Харківська міська рада у даних правовідносинах є суб’єктом господарських правовідносин і має такий самий статус, що й інші учасники цих відносин. Тобто відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Згідно відомостей ЄДРПОУ, організаційно правовою формою позивача є «споживче товариство».

Відповідно до ч.1 ст.5 ЗУ «Про споживчу коопераціїю, первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Відповідно до ст.1 даного Закону, споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Відповідач у відзиві вказує на те, що для визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування однією з обов'язкових умов має бути «невідповідність такого рішення актам цивільного законодавства». При цьому відповідач посилається на ст.21 ЦК України, та положення судової практики ВГСУ, щодо правозастосування цієї норми.

Проте, суд не погоджується з цим твердженням через те, що позивачем не заявлялися позовні вимоги щодо визнання незаконним, чи недійсним даного рішення. В позовній заяві мова йде лише про скасування даного рішення, до законності якого (на момент прийняття) немає претензій. Позивачем обраний інший спосіб захисту прав та інтересів - «припинення правовідношення».

Також, Харківська міська рада вказує, що наявні обґрунтовані підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, позовна давність може застосовуватися, лише в частині щодо порушення прав. Позивач же в свою чергу, позовні вимоги обґрунтовував також і необхідністю захисту його законних інтересів. Отже, навіть, якщо припустити застосування позовної давності до порушених прав, то до захисту інтересів її застосувати неможливо, адже не почався перебіг позовної давності в цій частині.

До того ж, навіть в частині порушених прав, відповідач невірно визначив момент початку строку позовної давності. Харківська міська рада посилається на те, що позивач знав про оспорюване рішення ще з 1996 року.

Так, дійсно позивач міг знати про дане рішення з 1996р. Порушувало чи ні, дане рішення права позивача в період з 1996 по 2001р.- питання другорядне. Але з набранням чинності 2001р. новим Земельним кодексом України, такі порушення чи загрози порушення відпали, адже п.1 Перехідних положень даного Кодексу було визначено, що рішення які прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Це надавало впевненості позивачу, що припинення його права користування спірною земельною ділянкою може відбутися суворо за вичерпним переліком підстав визначених ст. 141 даного Кодексу.

Проте лише з прийняттям Закону № 497-У111 від 02.06.2015р., абзац 2 п.1 Перехідних положень Земельного кодексу України був викладений в новій редакції: «Установити, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянокВ» , є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Таким чином, з часу прийняття вищезазначеного закону починає перебіг строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності та приходить до висновку про задоволення позову.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відсутність вини відповідача, судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.12, 15, 16 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 22 квітня 1996 року №359 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки №1033 (згідно додатку №1 до Рішення) по пр.Науки (кол.пр.Леніна), 65, м.Харків, для ведення садівництва.

Повне рішення складено 05.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_5