Ухвала

від 05.09.2016 по справі 469/1411/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №469/1411/15-ц 05.09.2016 05.09.2016 05.09.2016

Справа № 469/1411/15-ц Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Н.О.

Провадження №22-ц/784/2007/16 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія - 23

У Х В А Л А

іменем України

05 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Галущенко О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 рішення Березанського суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алгей-Агро» про розірвання договору оренди землі, -

в с т а н о в и л а :

16 листопада 2015 року ОСОБА_2 пред'явив до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алгей-Агро» (далі ТОВ «Алгей-Агро») зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Він є власником земельної ділянки площею 8,86 га з кадастровим номером 4820985000:05:000:0058, яка знаходиться на території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

24 березня 2008 року він та ТОВ «Алгей-Агро» у простій письмовій формі уклали строковий договір оренди названої земельної ділянки, за умовами якого він передав її на 10 років товариству в оренду, під обов'язок останнього сплачувати йому щорічно орендну плату у взаємоузгодженому сторонами розмірі.

23 червня 2008 року цей договір було зареєстровано у Березанському реєстраційному окрузі Миколаївської регіональної філії центру ДЗК, про що вчинено відповідний запис під номером № 040800700141.

Після вчинення названої реєстраційної процедури договір набрав чинності і сторони перейшли до його виконання. Він передав орендарю в оренду зазначену земельну ділянку, а той - став сплачувати орендну плату за користування нею.

Проте, починаючи з 2011 року відповідач став порушувати умови договору. Спочатку він припинив сплачувати орендну плату, а з 2012 року - взагалі перестав обробляти орендовану землю.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив позов задовольнити, розірвавши укладений між ним та відповідачем договір оренди землі від 24 березня 2008 року.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції заперечення, в якому просив відмовити позивачу у задоволені позовних вимог за їх необґрунтованістю.

Зокрема він зазначав, що позивач першим порушив умови договору оренди землі від 24 березня 2008 року, уклавши у вересні 2013 року новий договір оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адмірал-Авто», через що, з середини 2013 року, товариство позбавлене можливості обробляти орендовану земельну ділянку, отримувати з цього дохід, а, відповідно, сплачувати орендну плату за її використання. Що ж до орендної плати за період з 2008 року і по вересень 2013 року, то позивач отримував її справно та ще й у більшому чим належало за договором розмірі. Фактично орендна плата не була виплачена лише за 2014 рік і то, з вини позивача, а саме, через перешкоджання орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Стосовно орендної плати за 2015 року, то на час пред'явлення позову строк сплати орендної плати ще не наступив, а тому вона і не була виплачена.

Рішенням Березанського суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року у задоволені позовних вимог відмовлено за їх недоведеністю.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилалася на недостатньо повне дослідження доказів та дійсних обставин справи, порушення районним судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити без змін рішення суду 1 інстанції, оскільки районний суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_2 у позові, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт систематичної, протягом трьох років, невиплати орендної плати відповідачем, а тому правові підстави для розірвання договору оренди відсутні.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Так, за Конституцією України, ст. 27 ЦПК України та п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинств.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 2 ст. 16 ЦК України) і обраний позивачем.

Для цього, він розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статті 203-204, 215, 626 ЦК України).

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним (презумпція правомірності) і підлягає виконанню сторонами, відповідно до встановлених в ньому умов (стаття 204 ЦК України).

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальним правилом він є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України встановлені загальні умови виконання зобов'язань та закріплено основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За її змістом належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами.

Виконання зобов'язання, проведене належним чином - припиняє його.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

Зазначені вище положення у повній мірі стосуються і договорів оренди землі.

Крім наведеного, чинне Законодавство передбачає можливість розірвання договору, у тому числі і договорів оренди землі.

Так, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» - орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

В силу статті 15 та ч. 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату встановлюються за згодою сторін і відображається у договорі оренди.

Крім названих обставин до договору, як обов'язкова умова, вноситься і домовленості сторін щодо порядку використання земельної ділянки.

У разі порушення сторонами цих умов, вони можуть слугувати розірванню договору у добровільному або судовому порядку.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена і в статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Згідно із частиною першою статті 32 названого Закону на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, у тому числі несвоєчасного внесення орендної плати або не використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором.

Як вбачається із матеріалів справи, 24 березня 2008 року позивач та ТОВ «Алгей-Агро» у простій письмовій формі уклали строковий договір оренди названої земельної ділянки, за умовами якого перший передав її другому на 10 років в оренду, під обов'язок останнього сплачувати йому щорічно орендну плату у взаємоузгодженому сторонами розмірі.

23 червня 2008 року цей договір було зареєстровано у Березанському реєстраційному округу Миколаївської регіональної філії центру ДЗК, про що вчинено відповідний запис під номером № 040800700141.

У зв'язку з цим він набув чинності і сторони перейшли до його виконання.

Проте у вересні 2013 року саме позивач, першим порушив умови договору оренди землі від 24 березня 2008 року, уклавши новий договір оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адмірал-Авто», за яким передав останньому землю в користування. Через це, з середини 2013 року, ТОВ «Алгей-Агро» було позбавлене можливості обробляти орендовану земельну ділянку, отримувати з цього дохід, а, відповідно, сплачувати орендну плату за її використання.

Що ж до орендної плати за період з 2008 року і по вересень 2012 роки, то позивач отримував її справно та ще й у більшому чим належало за договором розмірі, що підтвердив у судовому засіданні його представник. Крім того, відповідач надав належні та допустимі докази сплати ним через пошту орендної плати і у 2013 році (ксерокопія відомості про виплату грошей № АЛА00000003 та виписка з рахунку ПАТ КБ «Фінансова ініціатива за 11.09.-20.09. 2013 року) (а.с. - 119-122). Стосовно орендної плати за 2015 рік, то на час пред'явлення позову строк сплати орендної плати ще не наступив, а тому вона і не повинна була сплачуватися, тим більше за тих обставин, що існували на той час, а саме спори між відповідачем та ТОВ «Адмірал-Агро» щодо орендованої земельної ділянки (а.с. - 18, 19-25, 26-27,28-32).

Іншого сторона позивача належними та допустимими доказами не заперечила.

Таким чином, фактично орендна плата не була виплачена лише за 2014 рік, і то, з вини позивача, бо передавши землю іншій юридичні особі, той фактично припинив дію договору оренди.

За такого вважати, що саме відповідач допустив істотне порушення умов договору, внаслідок чого позивачеві було завдано шкоди, підстав немає, а тому у вимозі про розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати орендної плати слід відмовити, як слід відмовити і у розірванні договору з підстави не обробітку відповідачем землі, оскільки саме позивач позбавив його такої можливості, передавши землю в користування іншому орендареві.

Оскільки такого ж, з цих же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Стосовно ж тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу про наявність процесуальних порушень при розгляді судом 1 інстанції позову, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженої ухвали, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мають місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення заяви.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Лисенко П.П.

Судді: Галущенко О.І.

ОСОБА_5