Рішення

від 05.09.2016 по справі 920/754/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.09.2016 Справа № 920/754/16

За позовом: Приватного підприємства «ЗЄВС», м.Суми,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне

підприємство «УКРНАФТОХІММОНТАЖ», м.Суми,

про стягнення 92168 грн. 13 коп.

Суддя Заєць С.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -директор (наказ №1/1 від 17.07.2003);

ОСОБА_2 - предст. (довір. Від 10.08.2016)

від відповідача:ОСОБА_3 - директор

при секретарі судового засідання Даніловій Т.А.

Суть спору : позивач у позовній заяві просить суд відповідно до договору від 04.01.2016 №18 про надання бухгалтерських послуг, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 80 100 грн. 00 коп., втрати від інфляції в розмірі 1702 грн. 75 коп., 3% річних- 872 грн. 36 коп., пеню у розмірі 10826 грн. 67 коп., а також судовий збір.

31.08.2016 позивачем подано письмові пояснення щодо позовних вимог, а також уточнений розрахунок ціни позову, відповідно до якого позивач просить суду стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 80 100 грн. 00 коп., втрати від інфляції в розмірі 1702 грн. 75 коп., 3% річних в розмірі 872 грн. 36 коп., пеню у розмірі 9493 грн. 02 коп., а також судовий збір.

Суд розцінює дане уточнення як зменшення суми позовних вимог.

Відповідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог суд прийняв подану заяву до розгляду.

Таким чином суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 80 100 грн. 00 коп., втрати від інфляції в розмірі 1702 грн. 75 коп., відсотки за користування коштами в розмірі 872 грн. 36 коп., пеню у розмірі 9493 грн. 02 коп., а також судовий збір.

05.09.2016 відповідачем подано клопотання від 05.09.2016 № 18/09/16, в якому відповідач просить суд перенести розгляд справи, оскільки в штаті підприємства не має юриста, який би міг підготувати обгрунтовану позицію підприємства, а також намагання вирішити справу мирним шляхом.

В судовому засіданні 05.09.2016 представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог та задоволені заяви про забезпечення позову, проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечував.

В судовому засіданні 05.09.2016 представник відповідача підтвердив факт надання послуг позивачем та факт наявності заборгованості за надані послуги в сумі 80100 грн. В свою чергу проти задоволення заяви про забезпечення позову заперечував, зазначаючи, що він ніколи не ухилявся від зобов'язань, підтвердженням чого є підписання актів взаємозвірки, окрім цього, підтримав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд розглянувши клопотання відповідача від 05.09.2016 про відкладення розгляду справи відмовляє у його задоволені.

Відхиляючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з наведених ним підстав, суд зазначає наступне.

Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи.

Зокрема, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу , розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, суд зазначає, що ГПК України не визначено коло осіб, які можуть представляти сторони господарського процесу, а тому таким представником може бути не лише юрист, а й безпосередньо керівник.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті, при цьому представником відповідача, безпосередньо керівником відповідача, факт надання послуг та факт наявності заборгованості в сумі 80100 грн. визнано в даному судовому засіданні.

01.08.2016 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (вх. 2120к від 01.08.2016), в якій просить суд накласти арешт на кошти відповідача у межах розміру основної суми боргу - 80100 грн. та судового збору - 1402,53 грн. які обліковуються на поточних рахунках відповідача.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що в добровільному порядку врегулювати спір з відповідачем не вдалося, а також зазначає припущення щодо ухилення відповідача від виконання зобов'язань, є те, що з початку 2016 року відповідач отримав на розрахунковий рахунок від покупців досить велику суму, яка в значних сумах відразу знімається готівковими коштами. При цьому заборгованість по заробітній платі, заборгованість по податках та зобов'язаннях перед контрагентами не сплачується.

Тому, як зазначає позивач, невжиття заходів забезпечення позову можуть призвести до унеможливлення відновлення порушених прав позивача і виконання рішення суду.

Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З урахуванням викладеного, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову (вх. № 2120к від 01.08.2016), суд відмовляє у задоволенні останньої за її необґрунтованістю, оскільки позивачем не подано належних та достатніх доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

04 січня 2016 року між Приватним підприємством «ЗЕВС» (позивач/виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство «УКРНАФТОХІММОНТАЖ» (відповідач/замовник) було укладено договір про надання бухгалтерських послуг № 18.

Відповідно до п. 1.1. Договору передбачено, що цим договором регулюються цивільно-правові відносини, в межах яких одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послуги, які споживаються в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а Замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу (виплатити гонорар) на умовах визначених цим договором.. На умовах цього договору замовник доручає, а виконавець надає послуги з ведення бухгалтерського та податкового обліку замовника в межах пакету «Бізнес», а саме:

- аналіз та обробка даних, відображених в первинних документах та 1С Бухгалтерії від Замовника;

- на підставі наданого Замовником Табелю обліку робочого часу здійснює розрахунок і підготовку відомості по нарахуванню авансу по заробітній платі; розрахунок і підготовка відомості по виплаті авансу по заробітній платі; розрахунок і підготовка відомості по нарахуванню заробітної плати за місяць;

- складання довідок для співробітників Замовника;

- здійснює розрахунок суми належних до сплати Замовником податків/внесків до Державного бюджету та обов'язкових платежів до державних цільових фондів, у тому числі, пов'язаних із заробітною платою;

- здійснює реєстрацію податкових накладних;

- відображення господарських операцій на підставі отриманих первинних документів в реєстрах обліку;

- облік фінансово-розрахункових операцій;

- облік основних засобів, малоцінних активів,

- облік виробничих запасів, МШП;

- облік товарів;

- облік виробництва;

- нарахування амортизації;

- облік доходів та витрат;

- складає регістри бухгалтерського та податкового обліку;

- шляхом складання службової записки повідомляє Замовника про відсутність первинних документів;

- завчасно повідомляє Замовника про суми податків/внесків, які повинен платити Замовник, шляхом надсилання листа через електронну пошту у якому зазначені реквізити отримувача, сума податку та призначення платежу;

- складання фінансової та податкової звітності, обов'язковість якої передбачена діючим законодавством;

- після письмового погодження звітності Замовником (шляхом накладання на паперовий носій декларації підпису і печатки відповідальної особи Замовника) здійснити електронне відправлення/подання до відповідних контролюючих органів;

- консультування в питаннях зміни законодавства;

- робота з контролюючими органами - за потребою;

- супровід перевірок податківців, пенсійного фонду, соц.страху за період надання послуг.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ними відповідно до умов договору у січня-червні 2016 року надані належним чином, без будь-яких претензій послуги на загальну суму 72600 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що факт виконання позивачем та приймання послуг відповідачем в сумі 72600 грн. 00 коп. підтверджується актами надання послуг, а саме:

-акт надання послуг від 31.01.2016 № 30 на суму 12100 грн.;

-акт надання послуг від 29.02.2016 № 37 на суму 12100 грн.;

-акт надання послуг від 31.03.2016 № 52 на суму 12100 грн.;

-акт надання послуг від 29.04.2016 № 85 на суму 12100 грн.;

-акт надання послуг від 31.05.2016 № 92 на суму 12100 грн.;

-акт надання послуг від 30.06.2016 № 104 на суму 12100 грн.

Претензії щодо якості чи кількості наданих послуг з боку замовника (відповідача) в матеріалах справи відсутні, натомість в актах надання послуг сторони погодили, поставивши свої підписи та відтиски печаток, що зазначені послуги надані задовільно - належним чином та у встановлені строки у відповідності з вимогами і завданнями замовника.

Відповідно до п. 4.1. договору сторони погодили що за виконання послуг, передбачених цим договором, замовник сплачує виконавцю 12100 грн. Вартість послуг зазначається в акті виконання послуг за звітний місяць.

Згідно з п. 4.2. договору визначено порядок оплати - 100% передплата в національній валюті України в сумі визначеній в п. 4.1. цього договору до п'ятого числа поточного/звітного місяця. Грошові кошти перераховуються замовником на поточний рахунок виконавця.

Також, як зазначає позивач та не заперечує відповідач у судовому засіданні від 05.09.2016 у грудні 2015 року відповідач просив надати йому додаткові інформаційні послуги, в зв'язку з чим був укладений усний договір про надання «інформаційних послуг з питань господарської діяльності» в сумі 3750 грн. 00 коп.

Про факт надання послуг у грудні 2015 року в сумі 3750 грн. свідчить укладений між сторонами акт надання послуг від 31.12.2015 № 247.

Також у лютому 2016 року замовнику були надані «інформаційні послуги з питань господарської діяльності».

Відповідно до п. 1.9. договору послуги, що не входять до обраного пакету послуг (п.1.1 договору) надаються за додаткову оплату.

Факт надання вищезазначених послуг підтверджується матеріалами справи, а саме актом надання послуг від 18.02.2016 № 31.

Проте в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним належним чином виконані договірні зобов'язання, однак відповідач в порушення укладених між сторонами договору та усних домовленостей не здійснив оплати за надані послуги, в зв'язку з чим на день звернення з позовом має заборгованість перед позивачем в розмірі 80100 грн. 00 коп.

Факт існування заборгованості в сумі 80100 грн. 00 коп. представник відповідача підтвердив в судовому засіданні від 05.09.2016, а також шляхом укладення актів звіряння взаємних розрахунків.

Відповідно ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що факт отримання відповідачем послуг від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами надання послуг, проте в порушення взятих на себе зобов'язань та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати наданих послуг, у зв'язку з чим, його заборгованість перед позивачем складає 80100 грн. 00 коп.

Відповідачем факт отримання послуг та наявності заборгованості підтверджує у судовому засіданні від 05.09.2016, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 80100 грн. 00 коп. заборгованості за надані послуги, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних позивач зазначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачеві нараховано інфляційних втрат в сумі 1702 грн. 75 коп., 3 % річних - 872 грн. 36 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення пені позивач зазначає, що пунктом 4.6. договору, сторони погодили, що за затримку розрахунків замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з поданим розрахунком, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, за несвоєчасну оплату за надані послуги відповідачеві нарахована пеня в сумі 9493 грн. 02 коп.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно розрахунку, здійсненого судом загальний розмір інфляційних втрат складає 1825 грн. 15 коп. (зазначена суму інфляційних втрат перевищує максимальний розмір нарахувань здійснених позивачем тому судом береться до уваги максимальний розмір інфляційних нарахувань здійснений позивачем в сумі 1702 грн. 75 коп.), 3% річних 872 грн. 36 коп., пені 9467 грн. 08 коп. Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2016.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

З огляду на викладене, оскільки право позивача щодо стягнення пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, інфляційні втрати та 3% річних чинним законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 9467 грн. 08 коп., інфляційних втрат в сумі 1702 грн. 75 коп., 3% річних - 872 грн. 36 коп.., є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

В інший частині позовних вимог, щодо стягнення пені в сумі 25 грн. 94 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1382 грн. 52 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні заяви Приватного підприємства Аудиторська фірма «ЗЄВС»» про забезпечення позову (вх. 2120к від 01.08.2016) - відмовити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство «УКНАФТОХІММОНТАЖ» (вул. Прикордонна, 1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39453036) на користь Приватного підприємства Аудиторська фірма «ЗЄВС» (вул. Г. Кондратьєва, б. 127/7, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 32463315) 80100 грн. 00 коп. основного боргу, 872 грн. 36 коп. 3 % річних, 1702 грн. 75 коп. інфляційних збитків, 9467 грн. 08 коп. пені, 1382 грн. 52 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

4. У задоволенні позову в іншій частині, щодо стягнення 25 грн. 94 коп. пені - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.09.2016.

Суддя ОСОБА_4