Постанова

від 05.09.2016 по справі 910/4358/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р. Справа№ 910/4358/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від прокуратури - Скляр Д.Ю., посвідчення №041074 від 03.02.2016р.,

від позивача - Скопич Я.В., представник за довіреністю № б/н від 16.04.2016р.;

від відповідача - Глущенко Д.В., представник за довіреністю №050/05-10957 від 14.12.2015,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" на рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі №910/4358/15-г (суддя Мудрий С.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю прокуратури Голосіївського району міста Києва про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року у справі №910/4358/15-г у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року апеляційну скаргу залишено без задоволення; рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2015 року у справі №910/4358/15-г залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" задоволено частково; рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року у справі №910/4385/15-г - скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

За результатом нового розгляду господарським судом міста Києва від 22.02.2016 року у справі №910/4358/15-г прийнято рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що оскільки на момент вчинення оскаржуваного правочину рішення Київської міської ради „Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" від 27.02.2003 р. № 271/431 було чинним, то умови оспорюваного договору не суперечать вказаному рішенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі №910/4358/15-г скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

Проектна документація, на підставі якої повинен визначатись розмір пайового внеску позивача, не складалась.

Визначений у договорі розмір пайового внеску суперечить Постанові Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" від 24 січня 2007 р. № 40.

Також, апелянт вказує на необхідність застосування рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік".

Представник позивача у справі в судовому засіданні 05.09.2016 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представники відповідача та прокуратури проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" (забудовник) 07.08.2008 укладено договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 434.

Відповідно до п.1.1 договору, його предметом є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (надалі - пайовий внесок) у зв'язку із будівництвом торговельно-офісного комплексу (загальна площа офісних приміщень - 1345,93 кв.м, магазину - 92,22 кв.м) на Саксаганського 37 у Голосіївському районі м. Києві.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що розмір пайового внеску, згідно із розрахунками 1, 2 та 3 від 25.07.2008 року становить 2 603,72 тис грн. і підлягає уточненню після введення в експлуатацію об'єкту і визначення фактичної вартості будівництва.

Забудовник зобов'язаний після закінчення будівництва об'єкту надати Головному управлінню економіки та інвестицій Акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, зареєстрований в Держархбудконтролі та документи, що підтверджують фактичну вартість будівництва (п.2.3 договору).

Відповідно до п.3.1 договору забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1. договору, у строк з серпня 2008 року по липень 2009 включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця.

Позивач, вважаючи, що вказаний договір було укладено сторонами без затвердження проектної документації на об'єкт будівництва, на підставі якої повинен визначатись розмір пайового внеску забудовника, а також, що договір не приведено у відповідність до рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік", звернувся до суду з вимогою про визнання договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 434 від 07.08.2008 недійсним.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року у справі №910/4385/15-г - скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові судом касаційної інстанції, зокрема, зазначено про те, що судами не враховано, що розмір пайової участі (пайового внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту при будівництві нових об'єктів повинен визначатися на підставі проектної документації, що підтверджує вартість об'єкта будівництва; укладення сторонами договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва можливо виключно після отримання позивачем документів про затвердження у встановленому порядку проекту будівництва (реконструкції) з техніко-економічними показниками.

За результатом нового розгляду господарським судом міста Києва від 22.02.2016 року у справі №910/4358/15-г прийнято рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів, вважає необґрунтованим вказаний висновок суду, з огляду на наступне.

Як вбачається з договору №434 від 07.08.2008 року, він укладений відповідно до рішення Київської міської ради „Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" від 27.02.2003 р. № 271/431.

Вищезазначене рішення втратило чинність з 01.09.2008 року.

Так, рішенням Київської міської ради від 17.07.2008 року №16/16 доповнено рішення Київської міської ради від 17 січня 2008 року №3/4475 пунктом 94, в якому зазначено: "затвердити з 1 вересня 2008 року нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів, а також Методику розрахунку розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (додаток 19).

Рішення Київради від 27.02.2003 N 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" визнано таким, що втратило чинність з 1 вересня 2008 року.

Вказаний договір було укладено 07.08.2008 року.

Згідно п. 6.1 договору він набирає чинності з моменту реєстрації в Головному управлінні економіки та інвестицій.

Договір №434 від 07.08.2008 року було зареєстровано 07.08.2008 року, що підтверджується наданим на вимогу суду витягом з журналу реєстрації, а отже відповідно він набрав чинності із вказаної дати.

Таким чином, рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" на момент укладання договору було чинним.

Разом з тим, вказане рішення не підлягає застосуванню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції від 16.05.2007, чинній на момент укладення спірного договору) граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" від 24 січня 2007 р. № 40 встановлено, що граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), не може перевищувати 20 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення).

В свою чергу, Рішенням Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" було встановлено, що граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, не може перевищувати 25 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків.

Враховуючи те, що Постанова Кабінету Міністрів України підлягає застосуванню на всій території України без виключень та має вищу юридичну силу, саме її положення і підлягають застосуванню. Київська міська рада в свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" має право залучати кошти інвесторів та визначати нормативи пайової участі, але при визначенні порядку розрахунку повинна враховувати граничний розмір внеску встановлений на підставі Закону Кабінетом Міністрів України та визначений в обов'язковій для виконання на всій території України постанові №40.

При вирішення питання щодо усунення колізії слід також врахувати, що норма частини п'ятої статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій", про те, що граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України, набрала законної сили пізніше (у 2007р.) ніж норма ч. 5 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" (1999р).

При цьому, слід зазначити, що згодом - Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 норму ч. 5 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" було викладено в іншій редакції, а саме:

- залучати кошти замовників будівництва в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, але не вище граничного розміру, встановленого законом.

Це також підтверджує пріоритет у застосуванні норм частини п'ятої статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" та постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" від 24 січня 2007 р. № 40.

В даному контексті слід вказати, що Міністерство Юстиції у своєму листі від 26.12.2008 №758-0-2-08-19 зазначило наступне. У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.

Саме така ситуація неузгодженості через не приведення у відповідність одного, раніше виданого Закону до іншого "оновленого" Закону і мала місце у даному випадку, що згодом було виправлено законодавцем.

Крім того, слід зазначити, що аналогічної позиції про пріоритет у застосуванні розміру пайового внеску визначеного Кабінетом міністрів України над розміром визначеним рішенням Київської міської ради дотримується і Вищий господарський суд України згідно постанови від 28.01.2013 у справі №5011-68/3583-2012.

Таким чином, граничний розмір пайової участі позивача у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку із будівництвом торговельно-офісного комплексу на Саксаганського 37 у Голосіївському районі м. Києва, повинен був становити 20 відсотків вартості такого будівництва.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що розмір пайового внеску, згідно із розрахунками 1, 2 та 3 від 25.07.2008 року становить 2 603,72 тис грн. і підлягає уточненню після введення в експлуатацію об'єкту і визначення фактичної вартості будівництва.

При цьому, відповідач при розрахунках розміру пайової участі за договором №434 від 07.08.2008 року керувався рішенням Київської міської ради N271/431 від 27.02.2003 та позитивним висновком комплексної державної експертизи проекту нового будівництва торговельно-офісного комплексу на вул. Саксаганського, 37 у Голосіївському районі м. Києва від 26.10.2004 (в якому визначено загальну кошторисну вартість будівництва в сумі 6 266, 48 грн.).

Отже, сума пайового внеску, визначена в договорі складає більше 40 % вартості будівництва, що в свою чергу не відповідає положенням Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" від 24 січня 2007 р. № 40.

Суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував вказану постанову КМУ.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з приписами п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.9 вказаної постанови визначено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Враховуючи те, що договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 434 від 07.08.2008 було укладено сторонами всупереч положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" від 24 січня 2007 р. № 40, такий договір підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідачем вже на стадії апеляційного перегляду даної справи було заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про визнання договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 434 від 07.08.2008 недійсним.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

"Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи те, що відповідачем не доведено неможливості подання вказаної заяви до суду першої інстанції, вона не підлягає задоволенню.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційної скарг покладаються на відповідача.

Так, згідно п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Коли ж приймається нове судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду, або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанцій, який прийняв нове рішення.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" на рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі №910/4358/15-г (суддя Мудрий С.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2016 року у справі №910/4358/15-г про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/4358/15-г, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 434 від 07.08.2008, укладений між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б".

Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ, вул. Хрещатик, б. 36, код за ЄДРПОУ 04633423) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" (м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 13., оф. 413, код за ЄДРПОУ 23711519) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 218 грн.

4. Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ, вул. Хрещатик, б. 36, код за ЄДРПОУ 04633423) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" (м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 13., оф. 413, код за ЄДРПОУ 23711519) судовий збір за подання апеляційних скарг в сумі 2 679 грн. 60 коп.

5. Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ, вул. Хрещатик, б. 36, код за ЄДРПОУ 04633423) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" (м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 13., оф. 413, код за ЄДРПОУ 23711519) судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 1 461 грн. 60 коп.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи №910/4358/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко