Рішення

від 06.09.2016 по справі 903/558/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 вересня 2016 р. Справа № 903/558/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Сантро”

до товариства з обмеженою відповідальністю “Понінківська картонно-паперпова фабрика”

про стягнення 12956грн. 42коп.

                                                                                           Суддя Слободян О.Г.

Представники :

від позивача: н/з

від відповідача : н/з

Суть спору: позивач – ТОВ “Сантро” звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача – ТОВ “Понінківська картонно-паперпова фабрика” 12956грн. 42коп., з них 2808грн. 62коп- 3% річних, 10147грн. 80коп. – інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішенням господарського суду Волинської області від « 12» січня 2016 року по справі № 903/1195/15 з відповідача було стягнуто заборгованість, пеню, інфляційні витрати (за період з грудня 2014 р. по вересень 2015 р.) та три проценти річних (за період з 04.12.2014 р. по 05.11.2015 р.). Зазначене рішення було виконано лише « 16» червня 2016 р. Позивач вимагає від відповідача виплати суми інфляційних витрат за період з жовтня 2015 р. по травень 2016 р. та суми трьох процентів річних нарахованих за період з 06.11.2015 р. по 15.06.2016 р. відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. На адресу суду надіслав клопотання (вх.№01-54/7514/16 від 22.08.2016р.), в якому просив суд здійснити розгляд справи без його участі, за наявними в ній матеріалами. Підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача також в судове засідання не з'явився. На адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову з огляду на наступне.

З позовної заяви вбачається, що заборгованість утворилася на підставі договору поставки №1911-14 від 19.11.14р.

Пунктом 6.4 договору поставки №1911-14 від 19.11.2014р. передбачалось, що за порушення строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з вищевикладено пункту договору, розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання в даному випадку встановлений сторонами в договорі поставки №1911-14 від 19.11.14р.

Приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд встановив наступне.

« 25» лютого 2015 року між позивачем та ТОВ «МІРАДОНІ ПЛЮС» був укладений Договір про відступлення права вимоги № 2502/15, за яким позивач отримав від ТОВ «МІРАДОНІ ПЛЮС» право вимоги від відповідача виконання зобов'язань за договором поставки № 1911-14 від 19.11.2014 р., укладеним між ТОВ «МІРАДОНІ ПЛЮС» та відповідачем. Передбачене право вимоги позивача до відповідача визначене в сумі 324 600,00 грн. з правом вимоги від відповідача сплати штрафних санкцій та інших платежів, передбачених договором поставки № 1911-14 від 19.11.2014 р. та законодавством.

Відповідно до договору поставки № 1911-14 від 19.11.2014 р. ТОВ «МІРАДОНІПЛЮС» зобов'язується передати у власність відповідача вугілля, а відповідач зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити товар на умовах і в строки, визначені цим договором.

На виконання умов договору поставки № 1911-14 від 19.11.2014 р., ТОВ «МІРАДОНІ ПЛЮС» було поставлено відповідачу товар загальною кількістю 694 тонн на загальну суму 624 500, 00 грн.

Відповідач здійснив лише часткову оплату ТОВ «МІРАДОНІ ПЛЮС» в розмірі 300 000, 00 грн. до того ж з порушенням строків, а саме: сума в розмірі 150 000,00грн. була сплачена 15.12.2014р., сума в розмірі 150 000, 00грн. була сплачена 06.01.2015р.

Таким чином, станом на 06.01.2015 р., заборгованість відповідача перед ТОВ «МІРАДОНІ ПЛЮС» склала 324 600,00 грн.

« 06» травня 2015 року, після заміни кредитора у зобов'язані (відповідно до Договору про відступлення права вимоги № 2502/15 від 25.02.2015 р.) відповідач сплатив позивачу (як Новому кредитору) частину заборгованості за договором поставки № 1911-14 від 19.11.2014 р. у розмірі 171 050, 40 грн.

Так, станом на 07.05.2015 року заборгованість відповідача становила 153 549,60грн.

09.11.2015 року позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовною заявою до відповідача, в якій окрім іншого просив стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 153 549,60грн., пеню у розмірі 71509,30грн., інфляційні витрати (за період з грудня 2014 року до вересня 2015 року ) у розмірі132104,84грн., три проценти річних (за період з 04.12.14 до 05.11.15 року) у розмірі 6449,22грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.01.2016р. по справі №903/1195/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2016 р. позовні вімоги ТОВ «САНТРО» задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО- ПАПЕРОВА ФАБРИКА» на користь ТОВ «САНТРО» 363612 грн. 96 коп. (в тому числі 153549,60 грн. заборгованості, 71509,30 грн. пені, 132104, 84 грн. інфляційних нарахувань та 6449,22 грн. 3% річних).

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, факти, встановлені в рішенні господарського суду, яке набрало законної сили мають для інших судів преюдиціальний характер, а отже не потребують доказування та не підлягають перегляду.

Таким чином, вищезазначеним рішенням суду було встановлено факт невиконання Відповідачем умов Договору поставки № 1911-14 від 19.11.2014 р., наявність заборгованості відповідача перед позивачем та стягнуто суму заборгованості, пеню, інфляційні витрати та три проценти річних за період: з моменту виникнення заборгованості до моменту подання позовної заяви до суду.

Зазначене рішення господарського суду Волинської області від « 12» січня 2016 року по справі № 903/1195/15 було виконано в примусовому порядку « 16» червня 2016 року.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в п. 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01- 06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ніш грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 N 10/25, від 04.07.2011 N 13/210/10, від 12.09.2011 N 6/433-42/183, від 14.11.2011 N12/207, від 23.01.2012 N37/64.

В п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» також зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов 'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012).

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 N 13/210/10 та від 12.09.2011 N 6/433- 42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011 N11/109), чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Пункт 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачає, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Посилання відповідача на п.6.4 договору поставки №1911-14 від 19.11.2014р. не береться судом до уваги, оскільки вказаним пунктом передбачена сплата пені за наслідками порушення строків оплати.

Крім того даним договором не встановленого іншого розміру процентів.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати та 3% річних, які є підставні та підлягають до стягнення в розмірі 10147грн. 80коп. інфляційних нарахувань за період з жовтня 2015р. по червень 2016р. та 2808грн. 62коп. 3% річних за період з 06.11.2015р. по 15.06.2016р. включно.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається при задоволенні позову на відповідача.

Керуючись ст.ст. 625, Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

           2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Понінківська картонно-паперпова фабрика” (43018, Волинська обл., м.Луцьк, вул. Потебні, 71, код 37993343) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Сантро” (03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 169, код 37259425) 12956грн. 42коп., (з них 10147грн. 80коп.- інфляційних втрат, 2808,грн. 62коп. – 3%річних) , а також 1378грн. 00коп. витрат по сплаті судового збору.

Повний текст рішення складено 08.09.2016р.

          Суддя                                                                      О. Г. Слободян